Що відбувається в Косові і чому Україна має його визнати при першій же можливості
Розповідає Даша Мещерякова.
Журналістка Даша Мещерякова уже кілька місяців знаходиться у Приштині, столиці Косово. Саме там вона зустріла загострення у косовсько-сербських відносинах, яке ледь не призвело до нових збройних сутичок на Балканах.
Новий конфлікт на півночі Косово виник через заборону на сербські документи. Щоб уникнути розпалення, влада частково визнаної країни відклала запровадження заборони до 1 вересня.
Даша розповідає, що треба знати про Косово, як у цій країні ставляться до України і чому вона почуває себе захищеною.
Я кожного дня бачу військових НАТО. Навіть в України тут свій контингент, проте Володимир Зеленський уже відкликав його.
«З нами НАТО. Ми захищені», - так мені відповідають усі косовари. Військових НАТО тут люблять і запрошують на всі урочистості.
У той же час сербська пропаганда накачує свій народ, що албанці (саме вони становлять більше 90% населення Косово, лише в кількох громадах більшість серби) вмирають сотнями в Україні. Про ці смерті – звичайна брехня. Але те, що в Косово підтримують Україну – беззаперечний факт.
«Коли почалася війна в Україні, для нас усіх це був страшний сон. Ми всі почали згадувати себе і перестали спати вночі, - розповідала мені нардепка Вльора Читаку, яка була посолкою Косова в США. – Ми всі на вашому боці. Ми впевнені, що ви переможете».
І ця думка не поодинока. Як тільки кажу, що я і з України, кожен албанець хоче допомогти чи просто сказати пару добрих слів. Це не стандартні фрази, вони відчувають біль українців, бо пережили таку ж війну. І дуже часто пригощають усім, що в них є.
А в центрі Приштини досі висить великий банер StandWithUkriane.
«Я слідкую за вашою війною, як скажений. Всі новини читаю. Мені дуже шкода», - каже мій тренер із тенісу.
«Ми всі знаємо, через що ви проходите. Але ви повернетесь додому, як повернулися ми», - додає мій колега Джемайль.
В Косові заблоковані російські смітники RT і «Спутнік», а також VK і Однокласники. Тут боротьба з фейками дуже потужна, оскільки вони як ніхто знають, як дезінформація вбиває.
***
В Україні про Косово або майже нічого не знають, або ці знання пронизані російською пропагандою 90-х. Проте косовські албанці – це люди, які розуміють українців як ніхто в Європі.
Для повного розуміння, що наразі відбувається в країні, треба зробити невеликий історичний екскурс.
Косовські албанці – це не злобні сепаратисти, які з’явилися в Косові, щоб вичавити сербів. Це таке ж автохтонне населення цього регіону. Через збідніння Косова серби мігрували на північ, тому їх залишалось все менше і менше. Кількість албанців, навпаки, тільки збільшувалася через їхню велику народжуваність. Я більше не питаю місцевих, чи є в них брати і сестри. Одразу акцентую - скільки їх? В Косові небагато родин, де менше 5-6 дітей.
Так, тут проходила знакова для сербів битва на Косовому полі, але це було 800 років тому. Так, з Косова почалася православна церква. Проте албанці протягом століть до приходу Османів також були православними. Ці тези постійно чутно від сербів, і вони нагадують ту ж «історичну справедливість», яку завжди нав’язує путін. Проте обом націям треба колективно сходити до психолога і відпустити настільки далеке минуле.
У 80-х ще при Югославії Косово було автономією, але вже тоді албанці зазнавали дискримінації. Хоч балканці дуже люблять згадувати єдність у мирні часи Йосифа Броз Тіто, той конфлікт заглушався непоганим рівнем життя і політикою «стримувань і противаг». Перші ознаки майбутньої бойні з’явились ще на початку 80-х на тлі економічної кризи. На вулицю виходили студенти, бо в їдальнях були довгі черги. Протести переросли в політичні, і Сербія прислала туди свою поліцію. Але що робила поліція? Просто била демонстрантів.
Ненависть між сербами й албанцями тільки зростала. Ціни також зростали, проте для албанців ще більше. На роботу їх брати перестали, з керівних посад звільняли, змушували вчитися тільки сербською. Слободан Мілошевич поширював свою отруйну пропаганду, розпалюючи ненависть з кожним днем. Він постійно казав про вищу сербську расу, а албанців тим часом заарештовували тільки через їхню національність.
Ось три згадки про ті часи від моїх знайомих у Приштині:
1. «Я пам’ятаю, як раптом мій брат зробив зауваження маленькій дитині. Мої батьки були нажахані, бо дитина була сербською. Але брата тоді пронесло, бо батьків дитини поруч не було. Могли й посадити за це».
2. «Коли я йшов до школи, серби завжди питали, чи є в мене німецькі марки. Я мав відповідати тільки сербською, щоб вони не дізналися, що я албанець».
3. «Мені пощастило, бо я говорила сербською. Всіх інших жінок у моєму селі катували і ґвалтували, бо вони не знали сербську». А потім деякі з цих ґвалтівників працювали поліцейськими в Приштині».
«Ми робимо все, щоб притягнути їх до відповідальності, проте багато хто вже втік у Сербію. Там їх покриває місцева влада. Постраждалих жінок дуже багато», - розповіли мені в Косовському реабілітаційному центрі жертв насильства.
***
Це все й привело до вибуху в 1998 році. «Війна не почалася так одразу, як в Україні. Ми не прокинулися від ударів бомб. Все наростало з часом», - розказав колега Гюнен.
Так, перші сутички були з боку албанців, але спричинило це свавілля, в якому доводилось жити.
Спалювали албанські села, катували мирних, мародерили, стріляли беззбройних, вбивали людей із танків.
В албанців була своя Армія визволення Косова, яка складалася з добровольців, яких підтримувала діаспора. Так, звичайно, не всі були святими і в армії Косова, і їх теж засуджують у Гаазі.
В березні 1999 року сили НАТО почали бомбардувати Белград, щоб зупинити різанину. Все закінчилося 11 червня підписанням договору в македонському Куманово, де йшлося, що сербська армія і поліція мають залишити Косово і Метохію. А в Косово згодом зайшли миротворці КФОР, тобто НАТО. І навіть сьогодні в Косова немає власної армії.
А 17 лютого 2008 році Косово односторонньо проголосило незалежність, яку підтримала більшість цивілізованих країн, ООН та Міжнародний суд ООН. Україна не визнала через побоювання, що так само можуть вчинити з Кримом та східними областями (хоча чи дійсно варто було цього боятися?).
З тих пір Сербія робить усе, щоб косоварам не жилося легко. Сербська пропаганда накачує своїх громадян вигадками і ненавистю. Косовські серби ігнорують місцеві закони. Наприклад, на півночі Косова є містечко Митровиця, поділене по берегам річки Ібар – сербська північ і албанський південь.
Тільки-но переходиш міст, бачиш скрізь сербські прапори, мурал «Косово – Сербія, Крим – Росія», сербські динари замість офіційного євро. Раніше там було багато портретів путіна, проте з початком війни в Україні їх змусили прибрати цей сором.
Попри те, що сербів усього 5% населення, сербська мова офіційна, вони мають гарантовані 10 місць у парламенті (з 120), вони працюють у сербських і косовських офіційних установах і отримують дві зарплатні. І головне – не можна змінити Конституцію без згоди 2/3 представників сербської громади.
***
Події 31 липня показують, що серби просто не хочуть жити в незалежному Косові, які б привілеї не отримували. Про зміну сербських документів і номерних знаків на місцеві попереджували ще в 2011 році. І сутички вже виникали. На цей раз серби ще раз показали, що не будуть жити за новими правилами. Проте такі конфлікти – не рідкість для Косова, і вони не переходять міст через Ібар у Митровиці. Тому Приштина 31 липня жила звичайним життям, куди зараз з’їхалася діаспора на сезон весіль.
І такі конфлікти виникатимуть не раз, однак президент Сербії Александар Вучич має бути божевільним, щоби атакувати країну, яку оберігають сили КФОР, тобто НАТО.
Україна має визнавати Косово оскільки албанці пройшли через такий самий геноцид, через який проходять зараз українці. І жоден народ не має жити в одній країні зі своїм кривдником. Косово не багата країна і не має великого політичного впливу, проте ідеологічно це дуже міцний союзник України. А Києву все ж таки доведеться визначатися попри останні заяви МЗС про «нестабільність на півдні Сербії».
Фото: Global Look: Festim BeqiriSource/dpa; Luiz Rampelotto/EuropaNewswireSource: EuropaNewswire; Vedat XhymshitiSource: ZUMAPRESS.com
