«Український футбол живий». Як з трибуни виглядав перший матч УПЛ під час повномасштабної війни
Величезна увага західних ЗМІ всередині та атмосфера вестерна ззовні.
Вчора ввечері подзвонила мама зі словами, що їй на роботі видали таблетки від радіоактивного випромінювання. Я ж зранку взяв велосипед і поїхав на перший офіційний футбольний матч в Україні після повномасштабного вторгнення. Вперше в житті на пресложу (так, хвилин 10 шукав вхід).
НСК «Олімпійський» буквально знаходився у летаргічному сні – про матч на вході до стадіону не нагадувало нічого. Повна пустота та лише 2 оператори місцевого київського телеканалу з камерами. У вестерні б вже у кадрі з'явилося б перекотиполе на площі перед НСК... Порожньо, дуже сумно і спекотно.
На вході для преси кожен журналіст, фотограф та репортер розписується за інструктаж про правила безпеки при повітряній тривозі. Це єдине, що нагадує про війну. Ззовні.
На самому ж стадіоні перше, що впало в очі – банер зі словами «Врятуйте героїв Азовсталі».
Друге – тришаровий пил на пресложі та павутиння на звичайних глядацьких місцях, якісь гори піску на вході до трибун. Головна арена країни 9 місяців не дихала футболом.
Момент виходу команд на поле був інтригуючим: який перформанс підготували клуби в такий урочистий день, чи зможе Павелко винести щось не картонне? Вийшло, на диво.
Увагу ж іноземних фотографів особливо привернули кутові прапорці у жовто-блакитних кольорах.
Саме державний прапор і став лейтмотивом матчу. Відкриття історичного сезону УПЛ у військовий час розпочалося з промови Зеленського до Дня Прапора.
Президент згадав про Данила Мигаля, який на ОІ-1976 вибіг із синьо-жовтим стягом на поле під час матчу 1/2 фіналу футбольного турніру між СРСР та НДР.
І насправді в акустиці «Олімпійського» це було дуже сильно та символічно – гімн заспівали команди з фронтових міст, а перший дотик зробив військовий.
Сльози Данила Сікана – яскраве відображення цієї атмосфери.
Під час хвилини мовчання відчув повне занурення в український контекст західної преси. Всі встали та відвернули погляди з ноутбуків до поля.
Поряд зі мною стояв журналіст з Іспанії (газета El Pais), записувала репортаж дівчина з французького каналу TF1, вишукував дрібниці фотограф та кореспондент японської газети «Асахі Сімбун». Це флагман азійської преси, що виходить з 1879 року.
Також на грі було багато британців: BBC, The Guardian, The Sun, The Times, німці з RTL, нідерландський канал NOS, Reuters.
Вже після матчу вони багато запитували Йовичевича про війну.
І хорватський тренер «Шахтаря» дав сильний меседж у відповідь: «Старт УПЛ в Україні означає, що ми живі. «Шахтар» живий і український футбол живий. І промова президента Зеленського дає надію та натхнення рухатися вперед. Якщо він б'ється за цілу Україну, то й ми можемо зробити маленький внесок за всіх людей, які люблять футбол.
Ми зі свого боку теж показуємо боротьбу, що життя тут не зупиняється і кожен громадянин має свою сферу, свій аспект, свій бізнес і допомагає країні, наскільки може. Футбол дає дуже великі емоції всім уболівальникам, усім солдатам, які зараз б'ються і воюють».
Футбольний світ побачив, що футбольне серце України таки б'ється. Що головна арена країни знову дихає спортом.
А допитливий журналіст з Японії записав з мого телефону українською мовою ім’я військового, який зробив перший дотик в грі. Поміж його ієрогліфів у блокноті великими літерами вписався Ярослав Голик.
Світ уважний до нас і наших героїв. З Днем Прапора усіх.
Фото: «Шахтар», Олег Барков, GLEB GARANICH / REUTERS, Tribuna.com
