Tribuna/Футбол/Блоги/Carlsberg/Три символічні збірні «Ліверпуля» за 30 років: Суарес та Торрес не в основі, епоха Клоппа домінує
Спецпроєкт

Три символічні збірні «Ліверпуля» за 30 років: Суарес та Торрес не в основі, епоха Клоппа домінує

Наш вибір зі знаковим спонсором клубу.

Блог — Carlsberg
Автор — Volоdymyr Harets
3 травня, 12:04
48
Три символічні збірні «Ліверпуля» за 30 років: Суарес та Торрес не в основі, епоха Клоппа домінує

«Ліверпуль» за останні 30 років в АПЛ запам’ятався клубом, який генерує навколо себе і голлівудські сюжети з непередбачуваною кінцівкою, і історії успіху після періодів невдач, і супергероїв у червоних футболках.

І підібрати одну символічну збірну за цей період – це відсікти забагато достойних людей. Тому команд буде одразу три - і у кожних гравців є своя історія.

***

А пивний бренд Carlsberg продовжив партнерство з «Ліверпулем», яке триває вже понад 30 років. У квітні вийшов новий лімітований дизайн алюмінієвих банок з визначними гравцями команди. На банках будуть зображені Роббі Фаулер, Джон Барнс та Луїс Гарсія.

Випуск лімітованої серії пива планується із квітня по червень 2023-го. Банка містить класичний смак пільзнеру Carlsberg.

Воротар: Аліссон Беккер

Достеменно невідомо, чи взагалі б з’явився Аліссон в «Ліверпулі», якби не той перфоманс Лоріса Каріуса в фіналі ЛЧ-2018 проти «Реала». Так, німець грав зі струсом мозку, але попри всі об’єктивні обставини він однаково не був дуже надійним кіпером. Вболівальники «червоних» взагалі на той час звиклися з думкою, що позиція голкіпера в клубі навіть близько не асоціюється зі словом «спокій». Ексцентричність на максимум, хто б там не був - Каріус, Міньйолє, Дудек, Джеймс.

Але коли Юрген Клопп і менеджмент клубу ризикнули витратити значну частину доходу з трансферу Коутінью саме на голкіпера «Роми» – то вони очевидно зірвали джек-пот. Аліссон – один з найкращих голкіперів світу і з кожним роком він грає, здається, все краще. Так, не без помилок, але жодна похибка жодного разу не забирала у нього впевненості у власних силах.

Сильний на лінії воріт, майже геніальний на виходах і корисний навіть для атаки – раз у сезон Аліссон віддає або асист, або навіть забиває, як у надважливому матчі з «ВБА» у 2021-му. І навряд хтось змістить бразильця з позиції першого воротаря команди в наступні 5-7 років.

Заміна: Пепе Рейна

Рейна залишив глибокий слід у пам’яті фанатів «Ліверпуля» – один з ключових гравців епохи Рафи Бенітеса, гра якого хоч і дещо залежала від його настрою. Але просто так за красиві очі три «Золоті рукавички» АПЛ не виграв би ніхто.

Крутих матчів він видав точно більше, ніж провальних (навіть таких, як з надувним м’ячем у Сандерленді). А ще це голкіпер, який показав досить консервативній публіці у Ліверпулі, які переваги отримує команда, якщо у неї голкіпер з хорошим першим пасом.

Правий захисник: Трент Александер-Арнольд

Цікаво буде оцінити масштаб особистості Трента через років 10-15, коли він завершить кар’єру. Бо зараз його футбольний шлях вже вражає. Йому всього 24, а він потрапив у цю збірну не авансом і не через те, що у історії «Ліверпуля» в АПЛ були проблеми з правими захисниками.

Александер-Арнольд повністю заслужив це місце в основі. Першою чергою, своєю залученістю в атаку, де правий захисник просто феноменальний. Тільки три бека взагалі зробили 50 асистів в АПЛ – і Трент один з них. Неймовірний пас, швидкість, технічність – і розум, який прораховує тисячі варіантів на полі, щоб вчасно загострити гру. Це компенсує всі проблеми безпосередньо зі захистом – можливо, нова схема від Клоппа зробить його ще сильнішим.

А в історії його вже залишив той самий кутовий удар в матчі з «Барселоною» – він побачив Орігі навколо дезорієнтованих суперників. Пас, удар - і «Енфілд» побачив один з найкращих камбеків у історії.

Трент – це зв’язок між клубом та містом. Причина, чому місцеві хлопчаки хочуть потрапити в академію клубу. Бо вони бачать, як місцевий скаузер може стати ключовою персоною команди. Александер-Арнольд одного разу стане капітаном команди – іншого шляху для нього навряд хтось ще бачить.

Заміна: Стів Фіннан

Можна з упевненістю сказати, що серед усіх правих беків, які були у «Ліверпуля» у цей період, саме Стів Фіннан - найнадійніший. Він знав, що обмежений у власних здібностях, але віддавав абсолютно все на полі. Навіть якщо більше запам’ятався заміною, яка призвела до зміни схеми – і до камбеку – у ту саму ніч у Стамбулі у 2005-му.

«Якби я не отримав травму, ми б не виграли Лігу чемпіонів. Ця травма була найкращим моментом, що коли-небудь траплявся з «Ліверпулем!» - сам Стів очолив хор вболівальників.

Центральний захисник: Джеймі Каррагер

Джеймі Каррагеру знадобилися роки та навіть десятиліття, щоб із захисника, який більше відомий своїми автоголами та привозами, стати однією з найбільших легенд в історії клубу. Так, йому точно не вистачало технічних характеристик, але треба віддати Каррагеру належне – він пахав як проклятий заради мрії виступати за «Ліверпуль».

Він був одним з найрозумніших футболістів, що грали в той період в АПЛ (що і показує його кар’єра експертом на англійському ТБ прямо зараз), він зміг перевчитися з правого захисника на центрального, а також мав неймовірне довголіття для сучасного футболу. 737 матчі у футболці «червоних» – це просто вау.

Є вже майже притча, яка показує, наскільки сильно Джеймі був «червоним скаузером» навіть попри вболівання за «Евертон» у дитинстві. Коли у фіналі ЛЧ-2005 справа дійшла до серії пенальті, то саме Каррагер з неймовірно жахливим від хвилювання акцентом намагався розповісти поляку Дудеку про Брюса Гроббелара і його «спагетті» - стрибки на лінії, розхитування перекладини, біг між стійками воріт - під час фіналу ЛЧ-1984. На щастя, Єжі зрозумів Джеймі – а далі була історія.

Заміна: Самі Гююпя

У першій половині 2000-х вболівальники «Ліверпуля» менше хвилювалися, коли на полі був Стефан Хеншоц чи якраз-таки Джеймі Каррагер, бо бачили з ними в парі фінського захисника Самі Гююпя.

Для більш досвідчених вболівальників Гююпя – це те саме, що для нових фанатів став Ван Дейк. Він не просто був солідний, він свою надійність переносив на всіх навколо і дарував відчуття спокою для всіх, хто вболівав за «Ліверпуль». Від 2001-го з 5 трофеями до фіналу ЛЧ-2005 – без Самі нічого б цього точно не відбулося.

Центральний захисник: Вірджіл Ван Дейк

Знову хочеться згадувати той доленосний трансфер Коутінью, завдяки якому взяли не тільки Аліссона, а і Вірджіла Ван Дейка. Перші роки епохи Клоппа в «Ліверпуля» були гіпервеселими – команда геніально атакувала, але точно так же геніально могла пропустити гол у свої ворота. Ситуація кардинально не мінялася роками, а Юрген вже втомився розповідати журналістам, що може написати книгу «Як захищатися на футбольному полі» (це зараз не жарт).

Але саме Вірджіл став тим останнім пазлом, якого не вистачало команді. Після його приходу «Ліверпуль» поступово став монструозною машиною кінця 2010-х - так, трофеїв було менше, ніж могло, але і ЛЧ, і АПЛ без нього б не взяли.

Якщо нідерландець у своїй оптимальній формі – він захисник без слабких місць. Від гри на другому поверсі, класної швидкості до унікального стилю відбору, коли він дивиться в очі нападнику, а не на м’яч. Зі мною легко можуть не погоджуватися фанати «Манчестер Юнайтед» чи «Челсі», але навряд буду кривити душею, якщо напишу, що саме Ван Дейк – найкращий центральний захисник в історії АПЛ за рівнем гри.

2011 рік, перший приїзд Торреса на «Енфілд» уже у футболці «Челсі» – в той момент вболівальники ще навіть і близько не пробачили свого колишнього форварда за перехід. А зв’язок гравців з розлюченими фанатами на полі показав саме Даніель Аггер, коли вже на стартових хвилинах зустів на полі Фернандо.

Зустрів ось так.

У цьому весь Аггер – він душою та тілом був скаузером, хоч і з данським громадянством. На власному піку він відхиляв пропозиції «Барселони» та «Манчестер Сіті», має тату YNWA і дійсно міг у футболці «червоних» досягти набагато більшого, якби не постійні травми.

Лівий захисник: Енді Робертсон

Якщо розставляти трансфери «Ліверпуля» за спільним показником «ціна - якість», то десь в топ-3 за всю історію має бути і перехід Енді Робертсона з «Галл Сіті». 7 мільйонів фунтів – і клуб отримав елітного крайнього захисника, який у своїй оптимальній формі був найкращим на цій позиції у світі.

З цією людиною асоціюється поняття пресингу «червоних». Якщо запитати вболівальників «Ліверпуля», коли саме вони зрозуміли, що Робертсон назавжди залишиться у їхньому серці, то більшість покаже вам ось цей кліп з матчу з «Манчестер Сіті»:

Пара крайніх захисників Александер-Арнольд - Робертсон стала фішкою «Ліверпуля» вже на суттєвий часовий проміжок – і продовжує бути нею і зараз. Але якщо до Трента традиційно більше запитань, то Робертсон класно виконує свою роботу так, як він і вміє.

Якби Ріїсе всю свою кар’єру в «Ліверпулі» просидів на лавці запасних, а виходив на поле лише для того, щоб виконувати штрафні удари своєю фантастичною лівою ногою, то він все одно б потрапив як мінімум у другу збірну. Він забив 31 гол за свої сім років у «Ліверпулі», що навіть на фоні сьогоднішніх універсальних захисників «червоних» виглядає фантастичним результатом.

Але ось цей гол – особливий. Ніхто б у футбольному світі не хотів би опинитися на лінії польоту м’яча у цей момент:

Опорний півзахисник: Хабі Алонсо

Якщо Робертсон - це найвдаліший трансфер на вхід, то Хабі Алонсо - найневдаліший на вихід. Рафо Бенітесе, чим же ти думав, коли замінив Хабі на Аквілані? Як?

У Алонсо було все, щоб провести неймовірно довгу кар’єру в «Ліверпулі» – він визнавав, що ніколи не хотів покинути клуб. Півзахисник, який умів усе на чужій половині полі. Віддати гольову передачу на 40 метрів - запросто. Потужно ударити? Без проблем. Ігровий інтелект дозволяв йому бути ефективним, навіть якщо б він стояв на місці. Але Алонсо був універсальним солдатом, який був корисним і «Ліверпулю», і потім набагато сильнішим у ті роки «Реалу» та «Баварії».

Алонсо належить і гол, який досі крутиться у багатьох хайлайтах АПЛ – якось іспанський півзахисник побачив, що голкіпер «Ньюкасла» вийшов задалеко від свої воріт. Це досі найбільша дистанція, з якої забив гравець в англійському чемпіонаті з гри, а не зі стандарту:

І це не єдиний гол Алонсо з центра поля у футболці «Ліверпулі». До слова сказано.

Алонсо, можливо, найелегантніший гравець у сучасній історії «червоних», але якщо б ми хотіли додати у опорну зону більше потужності та олдскульного захисту, то Хаманн – це очевидний вибір номер один.

Саме вихід Хаманна на заміну у перерві фіналу ЛЧ-2005 повністю перевернув гру на полі. Німець з’явився на полі з однією конкретною метою – зупинити магію Кака. І, можливо, Діді – єдиний, кому вдалося виконати таку задачу у ті роки. Так звана німецька якість від футболіста, який виграв з «Ліверпулем» усе, що можна – окрім АПЛ.

Центральний півзахисник: Стівен Джеррард

Чи можна вважати Стівена Джеррарда найвеличнішим гравцем в історії «Ліверпуля», коли в клубі грали такі футболісти як Кенні Далгліш, Кевін Кіган чи Іан Раш? Які вигравали все, а у Джеррарда так і не було тієї самої АПЛ, яка стала об’єктом жартів та насмішок наприкінці кар’єри.

Відповідь залежить від того, до якого покоління ви належите.

Для фанатів клубу 2000-х все очевидно. Джеррард – це і є «Ліверпуль». Його удари, його передачі, його відданість клубу та поцілунки в камеру після голів «Манчестер Юнайтед». Складно пригадати такого капітана, який би дав більше, ніж Стівен дав «Ліверпулю». Тому коли у 2013-му клуб провів опитування серед вболівальників, то список «100 гравців, які шокували Коп» очолив не Далгліш чи Раш, а саме Джеррард.

І складно підібрати якийсь окремий момент, щоб підкреслити його значущість для клубу? Удар головою в матчі з «Міланом» чи страшна гармата з «Олімпіакосом»? Чи може підбірка взаємодії з Фернандо Торресом чи Луїсом Суаресом? І все ж мій фаворит – це те, як Джеррард врятував команду від поразки у фіналі Кубка Англії-2006 проти «Вест Гема»:

На позиції саме центрального півзахисника Макка все ж трохи умовно – так, він відіграв у центрі немало матчів, але його душа прагнула в атаку, де Стів міг робити все і звідусіль. Віддамо честь його універсалізму - одному з найяскравіших гравців «Ліверпуля» 1990-х.

Між 1995-м та 1998-м він і забив, і асистував понад 10 разів за сезон – і не дивно, що його помітив зірковий «Реал». Так, ця трансферна сага зіпсувала відношення між гравцем та вболівальниками тоді, але багато років по тому пристрасті вщухли, а неймовірний талант колишнього Spice Boys залишився в пам’яті назавжди.

Центральний півзахисник: Джордан Гендерсон

У 2015 році на запитання: «Чи можливо замінити Джеррарда на посаді капітана?» мало хто відповідав позитивно. І хоч кандидатура Джордана Гендерсона тоді виглядала логічною, але ніхто не очікував від нього справжніх див та легендарних лідерських якостей.

І Джордан, якого у свій час забракував Алекс Фергюсон за смішну манеру бігу (а потім щиро вибачався), не став якоюсь додатковою копією Джеррарда. Він написав власну історію, яку неможливо ігнорувати. Можна сперечатися щодо рівня його гри, але Гендерсон однозначно вписав себе у список найвеличніших капітанів в історії клубу одразу після того, як підняв над собою трофеї ЛЧ та АПЛ.

Гендерсон у клубі вже 12 неймовірно насичених років і у найближче майбутнє навряд є передумови, щоб він кудись йшов. У нього 485 матчів за «Ліверпуль» і амбіції дотягнути до гросмейстерської відмітки у 600. І тоді будь-які питання про легендарність Джордана для цього клубу відпадуть остаточно.

Заміна: Джон Барнс

У історії «Ліверпуля» точно є дві різні версії Барнса – перший у 1980-х був неймовірно динамічним вінгером, який домінував в чемпіонаті завдяки власній швидкості. Але і друга версія, яка все ж потрапила у цю збірну – центральний півзахисник, у якого Джона перетворили Грем Сунесс та Рой Еванс – була надзвичайно важливою для «Ліверпуля» 1990-х.

Навіть у центрі поля він творив і забив майже 30 голів з цієї позиції – і був капітаном найбезшабашнішої версії «Ліверпуля» в історії у 1996 році. Знакова постать для «червоних», як не крути.

Правий вінгер: Мохамед Салах

Навіть страшно уявити, яким шляхом могла піти історія сучасного «Ліверпуля», якби у Майкла Едвардса не було таланту переконання. Юрген Клопп хотів придбати тоді ще суперперспективного таланта Юліана Брандта, але спортивний директор «Ліверпуля» уперся рогом та кожного дня показував статистичні таблички з прізвищем Мохамеда Салаха у «Фіорентині» та «Ромі». Як ми бачимо, Едвардс тоді зробив все для «Ліверпуля».

Де зараз Брандт, а де Салах, еге ж?

У сезоні 2017/18 він бив рекорди майже з тією ж швидкістю, як зараз робить Голанд – єгиптянин забив тільки у чемпіонаті 32 голи, що донедавна було головним досягненням для чемпіонату з моменту, коли там грають 38 турів, а не 42.

Тоді трохи було страшно, що це буде лише яскравий спалах на сезон, але Мохамед з року в рік доводить, що в «Ліверпулі» зірвали джек-пот, коли зробили ставку саме на нього. Навіть трохи дивно, що цей сезон, де Салах вже забив 27 голів у всіх турнірах, для нього вважається невдалим. Таку високу планку очікувань він заробляв роками.

Заміна (зі зміною позиції на другого форварда): Фернандо Торрес

У січні 2011 року серце майже кожного фаната «Ліверпуля» було розбите, бо ніхто до офіційного оголошення не вірив, що Торрес піде в «Челсі». Це розставання було дуже болючим і гіршими стали як і команда, так і гравець – але час лікує.

Неможливо ігнорувати, яким форвардом без слабких сторін був Торрес без травм. Торрес саме у футболці «Ліверпуля» входив десь так у трійку найкращих нападників світу, а його зв’язка з Джеррардом була неземною.

«Енфілд» пробачив Фернандо і зараз зустрічає його оплесками на якихось ветеранських матчах, бо пам’ятає все хороше, що Торрес зробив для клубу. Наприклад, як разом з ним «Ліверпуль» виносив «Реал» 4:0:

Лівий вінгер: Садіо Мане

Попри традиційний публічний перекіс у бік Салаха не можна забувати, що він творив і забивав у дуже автентичній атакувальній трійці. І Садіо Мане зліва був не менш важливим для команди – а у багатьох відрізках навіть важливішим.

Бо коли Салах ловив сухі серії, а Роберто Фірміно традиційно був не таким ефективним у чужій штрафній, саме Мане ставав справжнім лідером команди, до якого тягнулися інші. Сезон 2021/22 можна з деякими умовностями назвати саме його бенефісом за впливом на гру. Фактично лише його забрали з цього складу, і після цього «Ліверпуль» з команди, яка була за крок від треблу перетворився на команду, яка навряд потрапить у зону ЛЧ.

За 269 матчів Садіо забив 120 голів - це темп найкращих нападників клубу за історію, але з одним важливим уточненням. Він це зробив з позиції вінгера. І про це варто завжди пам’ятати, як і пам’ятати, якою класною людиною був Садіо і для клубу, і для вболівальників, і для власної країни.

Заміна (зі зміною позиції на хибну дев’ятку): Луїс Суарес

Якщо у 2020 році АПЛ «Ліверпуль» виграв як команда, де майже кожен гравець міг реально претендувати на серйозні хвалебні відгуки, то у претендентському 2014-му «червоні» були командою насамперед Луїса Суареса.

Форвард, який був яскравим з кожним дотиком м’яча, з кожним ривком, з кожною результативною дією. Забери з тієї команди Луїса – і вона не те, що за чемпіонство, вона навряд би боролася навіть за топ-6. Так, попри наявність Старріджа, юного Стерлінга чи Джеррарда, для якого це був останній сильний сезон у клубі. Все було пов’язане на уругвайцю і невимовно шкода, що обставини склалися так, що такий перфоманс не був нагороджений командним трофеєм.

Те, як йшов Суарес з клубу, було вже не дуже красивим, але вболівальники до такого були готові, якщо зважати на попередні десятиліття. До чого ж не були готові – так це до трійки Ламберт - Боріні - Балотеллі, які були у міжчасся після Суареса і до Салаха. Занадто великий перепад висот.

Форвард: Роббі Фаулер

У «Ліверпуля» було так багато яскравих саме нападників за період тридцятиріччя, що на основу могло претендувати купа топових гравців. Але основним форвардом 30-річчя для «Ліверпуля» попри зміни поколінь залишається саме Роббі Фаулер – хоч його рекорди вже і потрохи забуваються за новими рекордсменами. Але в 1990-ті саме на Фаулері трималася віра у «Ліверпуль». У його лідерстві у знаменитих Spice Boys – неймовірно талановитій групі гравців команди, яким не вистачило лише самодисципліни для перемог в Англії у ті роки.

Але Фаулер вирізнявся з цих гравців у кращу сторону – він був натуральним фінішером, який успішно пробивав позначку в 30+ голів декілька сезонів поспіль, що для тих часів було неймовірним. Як і реакції Роббі на критику – ніхто, крім нього, не додумався б «нюхнути» лінію поля під час святкування голу у відповідь на звинувачення у вживанні наркотиків. А прізвисько «Бог» від «Енфілду» можна отримати лише після таких перфомансів, як проти «Арсеналу», коли він зробив хет-трик за 4 хвилини:

Мерсисайдець не лише за паспортом, а й за духом – один з найлегендарніших вихованців клубу. Лише нещодавно Салах обігнав його за кількістю голів за «Ліверпуль», але з 5-го місця у списку бомбардирів з 183 голами його навряд хтось посуне у найближчому майбутньому.

Заміна: Майкл Оуен

Талановитіший, швидший, агресивніший за Фаулера, останній англієць зі «Золотим м’ячем» – Майкл Оуен саме в «Ліверпулі» на початку його кар’єри був неймовірним. У команді Ульє він був основною скрипкою, яка приносила «Ліверпулю» трофеї як і на внутрішній арені, так і у Європі.

І тим прикріше, що в цій пісні не вистачає фінального куплету – Оуен вирішив піти з «Ліверпуля» занадто швидко і це не принесло йому успішної кар’єри пізніше. Постійні травми вбили його швидкість і він не прижився у мадридському суперклубі - і водночас пропустив легендарну ЛЧ-2005, потім просився назад в «Ліверпуль», але отримав відмову і завершив взагалі в «Манчестер Юнайтед», що виглядало зрадою для звичайних вболівальників.

Але відмотати час на 1998 рік – жодного футболіста у світі не любили так, як вболівальники «Ліверпуля» 18-річного Майкла.

***

Якщо трохи посидіти над тактичними схемами, то вийшло одразу дві повноцінні збірні.

Перша має сильний вплив останніх років та великих перемог:

А друга - це неймовірно класна атака за іменами:

А є ще і третя. Коли писався текст, подумалося, що багато цікавих гравців не отримають згадки у такому форматі. Тому уявімо, що треба буде зібрати ще й команду на турнір за мініфутбольними правилами.

І тут трохи відійдемо від категорії кращий/гірший. Влаштуємо карнавал та пошукаємо ще трохи дух «Ліверпуля».

Єжи Дудек - за ту саму серію Стамбула.

Мартін Шкртел - за безстрашність як у своїх, так і у чужих воріт.

Джеймс Мілнер - за самовіддачу та витривалість, якій позаздрять навіть навіть сьогоднішні молоді гравці клубу.

Дірк Кюйт та Роберто Фірміно - за те, що показали, що форвард може закохати у себе навіть якщо буде забивати відносно небагато голів, але при цьому буде пресингувати на полі 24/7 заради червоної футболки.

***

Головний тренер: Юрген Клопп

Заміна: Рафаель Бенітес та Жерар Ульє

У «Ліверпуля» було нетипово багато тренерів за цей період, якщо порівнювати за попередніми епохами клубу, де на цій посаді могли легко затриматися на 10+ років.

Кожен з тренерів 1990-х та 2000-х вклався у те, який «Ліверпуль» зараз. Від Грема Сунесса до Роя Еванса. Від Жерара Ульє до Рафаеля Бенітеса. Навіть від Роя Ходжсона до Брендана Роджерса.

Але є вони і є Юрген Клопп. І це абсолютно різні матерії сприйняття. Німець, який зламав чемпіонське прокляття і виграв для клубу майже все (окрім фіналу ЛЄ), повернувши «Ліверпуль» у топ футбольного світу. Вплив Клоппа варто вже порівнювати з епохами Шенклі, Пейслі чи Далгліша – а у сучасній історії він безумовний номер один.

Фото: інфографіка Tribuna.com, Globallookpress.com/IMAGO/Colas Buera/PRESSIN, Richard Callis/Keystone Press Agency, IMAGO/Cameron Smith, imago sportfotodienst, Li Ying/XinHua, IMAGO/Alan Martin

Найкраще у блогахБільше цікавих постів