Золоті часи «Авангарду», фінал Кубка УРСР і бої з українськими грандами. Звідки бере початок рівненський «Верес»

Історія червоно-чорних почалась 65 років тому.

«Верес» за часи свого становлення пройшов етапи від «Колгоспника» до фіналу Кубка УРСР, вони вигравали чемпіонство першої ліги і кваліфікувались у вищу. Тоді рівненський клуб давав справжні бої грандам українського футболу, а потім щось пішло не так і команда на довгі роки понизилась в класі.

1957-й. Дебютний виступ і аутсайдерські позиції у чемпіонаті СРСР класу Б

У 1957 році у Рівному засновують команду майстрів, названу в радянському стилі, – «Колгоспник». У першому розіграші Кубка СРСР рівнями дійшли до фіналу і поступились там одеському СКВО ( Спортивному клубу військового округу) з рахунком 0:2.

У ранзі команди майстрів в класі Б радянського чемпіонату рівненський «Колгоспник» дебютував у квітні 1958-го. Вони змагалися з командами з Житомира, Тернополя, Одеси і різних міст України. У своєму першому чемпіонаті клуб посідає 14-те місце серед 16-ти клубів. Після цього команда відіграє ще 13 сезонів, але не досягає особливих успіхів. За «Колгоспник» виступали винятково місцеві вихованці – учні відомого рівненського тренера Леоніда Молчановського. Кажуть, що клуб був дуже домашнім – їм завжди щастило на своєму стадіоні.

За перші роки свого існування команда зірок не хапала, дійшла до стабільного клубу-середнячка.

1970-80-ті. Реорганізація в «Горинь» і перші вершини «Авангарду»

Із 1967-го року команда стала називатись «Горинню» (перед цим, півроку була «Партизаном»). Найкращий свій результат команда з новою назвою здобула у дебютному чемпіонаті. Тоді «Горинь» посіла 7-ме місце із 22-х команд класу Б чемпіонату СРСР. Рівненський клуб декілька сезонів тримав свої позиції, але у 1972-му посів останнє місце у другій лізі і з наступного року перейменувався в «Авангард».

Тоді й почався період перших вершин рівненського клубу. Із кінця 70-х клуб стабільно перебував серед лідерів другої ліги чемпіонату СРСР. 1979-1980 рр. «Авангард» двічі поспіль була серед топ-4 команд своєї зони в другій лізі. У 1979 році команді лише одного очка не вистачило, щоб зрівнятись з нікопольським «Колосом» і здобути бронзу чемпіонату. Згодом у Рівне в якості тренерів приїжджають екс-зірки київського «Динамо» Володимир Трошкін та Віктор Матвієнко, це не могло не позначитись на результатах клубу. Команда наближувалась до першої трійки і в 1981 році нарешті підкорила бронзову сходинку. Повторити цей успіх «Авангарду» вдалось через 9 років під керівництвом Романа Покори, після відходу динамівців.

1991-1994 рр. Успіхи у вищій лізі, фінал Кубка УРСР і поєдинки з українськими грандами

Коли проходило становлення незалежної України, рівненський «Авангард» став рівненським «Вересом». Команда знайшла своїх грошовитих спонсорів – виробничо-торгову фірму «Еліксир» і бізнесмена Валерія Короткова. У ці часи клуб досягнув своїх найбільших успіхів і провів найбільш пам'ятні матчі. Останній в історії СРСР чемпіонат клуб закінчив на четвертій позиції, але у якості фіналіста Кубка УРСР – за підсумками двох вирішальних ігор рівняни поступились шепетівському «Темпу» (1:2).

Продовживши виступи у першій лізі команда одразу кваліфікувалася у вищу лігу – у 1992 році «Верес» став кращим в групі А. У ті часи в Рівному грали такі майстри, як Дербунов, Суслопаров, Черних, Снєгірьов, які заробили свої імена ще за радянських часів. Перший свій сезон у вищій лізі України «Верес» провалив, посівши останнє 16-е місце, і повинен був вилетіти з турніру. Клуб врятувало збільшення кількості команд у «вишці» до 18-ти. Тому рівненська команда отримала другий шанс і скористалась ним.

У наступному сезоні про клуб із Рівного говорила вся країна. У 1993 році вони давали справжні бої грандам українського чемпіонату – «Дніпру», «Металісту» і «Шахтарю», вибили «Динамо» із 1/8 фіналу Кубка України. Тато розповідає, що сам був на тому матчі червоно-чорних проти киян в морозний день і досі пам'ятає емоції, що вирували на напівзруйнованих трибунах рівненського стадіону. Микола Миколайович, відданий вболівальник рівненського клубу, зізнається, що це було не що інше, як «Дрижипільська битва». Тоді команді грозила дискваліфікація, оскільки зі стадіону полетіла пляшка у лідера киян, – Лужного, але вигуки вболівальників відвернули увагу від цього епізоду. Холод, гучні крики фанів і пиріжки з картоплею, куплені у бабусь, додавали атмосфери тому поєдинку (0:0). Батько каже, що першокурсник, який відвідав той матч, був найщасливішим хлопцем.

У цей найбільш успішний для рівнян сезон клубом керував Михайло Дунець. Тренеру вдалось побудувати команду із простих хлопців, які віддавались своїй справі. Після відходу спеціаліста рівненська преса описала цей період «лебединою піснею Михайла Дунця».

Тоді захоплені фанати, мабуть, мріяли про можливі єврокубки, але казка закінчилась. Рівненський клуб збавив темпи, завершив чемпіонат на 12-ій сходинці, а в півфіналі Кубку – поступився «Таврії».

1995-2011 рр. Фінансові проблеми, стрімкий спад і втрата професійного статусу

На початку сезону 1994/95 в команду прийшов екс-тренер «Динамо» Михайло Фоменко, а разом із ним – досвідчені гравці вищої ліги: Зайтюк, Кучер, Танасюк. Радість від призначення тривала недовго і коуч скоро покинув пост, а разом з ним розбіглись і лідери рівнян.

Після стрімкого підйому, розпочався не менш стрімкий спад. Команду покидають спонсори, клуб прощається із вищою лігою. Два сезони «Верес» протримався у першій лізі і потім із сезону в сезон (із 97/98 до 10/11) грав у другій лізі.

У квітні 2011 року через фінансові негаразди і відсутність підтримки від влади і бізнесу «Верес» припинив свою участь в змаганнях другої ліги, а відтак – втратив свій професійний статус.

Через декілька років червоно-чорні знову повернуться у професійний футбол, але це вже зовсім інша історія.

Фото: НК «Верес»