Трибуна

«Можливо, ненавмисно штовхнув би Путіна, він би впав з балкона». Усик – про Джошуа, Україну, війну та мрії

Нове інтерв'ю Олександра.

Блог12х3
26 вересня, 06:00
4
«Можливо, ненавмисно штовхнув би Путіна, він би впав з балкона». Усик – про Джошуа, Україну, війну та мрії

Олександр Усик дав інтерв'ю Дмитру Гордону. А ми зібрали 10 головних історій від українського боксера з цієї розмови.

«До мене підходили і казали: «Ось тобі гроші – треба продати фінал»

Погодьтесь, маразм, коли людина пише: «Усику допоможуть, тому що він – українець». Це настільки нечисто всередині голови. Це спорт великих досягнень. 

До мене підходили і казали: «Ось тобі гроші – треба продати фінал». Я казав: «Гроші – дуже добре, але…» І у мене там історія. Чувак каже: «Зрозумів, гроші не цікавлять». Кажу: «У такому форматі – ні».

І коли приходять до людини, яка олімпійський чемпіон, чемпіон світу і кажуть, що ти маєш якось політично уступити. Він дивиться: 30 років він ходить у зал, пітніє, у нього слава богу вийшло, у нього прекрасне життя, він може дозволити собі багато чого, а йому кажуть, що треба продатись.

«Дружина мені пише: «Почалась війна». 25-го вже були в Києві»

21 числа я зі своїм другом вилетів із Жулян у Лондон. Наступного дня у нас у Ірландії була запланована робота. Ми все зробили, швидко, люди задоволені.

24 лютого о 09:20 я мав бути у Борисполі – у мене у доньки день народження. Біля 01:00 ночі ми повернулись з ресторану, думав посидіти почитати, тому що вже скоро треба було їхати до аеропорту. О пів на четверту пабліки з новинами почали сильно швидко оновлюватись. Я зайшов і все зрозумів.

Зрозумів, що аеропорти не працюють. Дружина мені пише: «Почалась війна». Я одразу набрав друга, сказав перебивати квитки на Польщу. І після цього ми полетіли у Варшаву. Зрозуміло, що постійно моніторили, що відбувається. Набирав дружину як там справи – у мене вдома понад 30 людей було. 

У Польщі сіли до когось зі співвітчизників у машину, просто щоб переїхати кордон і доїхати до Рівного. Там сіли на іншу машину і приїхали у Київ. 24 числа десь о 9 вечора я вже був в Україні. 25-го о 6 чи 7 ранку я був у Києві.

Весь час поки добирались я майже не спав, постійно слухав новини. Заснув, вже коли їхали від Рівного. Дуже тривожно було отримувати повідомлення від дружини.

Ще до цього я розумів, що щось може бути, бо було дуже напружено. Але до кінця сподівався, що це не буде так безглуздо – просто брати лупити ракетами сусідню державу.

У мене особисто від початку у голові була безпека рідних, сім’ї. Як нести користь у тому, де можеш її принести. У перші дні це було якесь волонтерство, їжу возили, патрони. Самі патрулювали, стояли на постах, розвозили їжу. Пам’ятаю бабулечку, якій потрібен був хліб, але вона боялась. Прості речі, які були найбільш потрібні.

Перший місяць запам’ятався найбільше. У мене за будинком грохотало, вікна тряслись, діти з дружиною спали у підвалі, над нами літало всяке. Треба було вивезти сім’ю, щоб вони не заважали. Готовий був йти воювати, але людина мені каже: «Слухай, я теж готовий, але хто мене зараз візьме? А я більш готовий, ніж ти. Те, що ми з тобою стріляємо у тирі не значить, що ти щось зробиш на полі бою. У тебе є своє поле бою». Я геть не хотів кудись їхати.

Але потім я помолився і кажу: «Господи, дай мені зрозуміти, що зараз краще». І потім у Львові у госпіталі хлопці казали: «Саня, будь ласка, перемога нам всім так потрібна». І тоді вирішив, що так я більше допоможу своїй державі, ніж якщо буду в окопі чи теробороні.

Зараз на нас є задачі, люди яким треба допомогти. Щоправда, команда трохи свариться, коли я мало про це говорю. Але я прошу розповідати про те, що робить команда – та й все. А за мене нічого не треба говорити.

«Після звільнення Криму у першу чергу піду в свій зал»

Крим наш. Був, є і буде. Колись я це сказав, але далі мені почали постійно ставити це питання. Я розумію, що якщо це скажу я, то ці заголовки розійдуться краще. Але мені не подобається, коли їдять за мій рахунок, не попереджуючи про це. І я теж вмію грати.

Пам’ятаю дивися інтерв'ю з Залізною Леді. І одна журналістка провокувала її на питання. Вона каже: «Милочка моя, я занадто багато часу витратила, щоб стати тим, ким я є, а ти хочеш одним питанням забрати мою славу?» Мені не треба слава, хоча я все ж, мабуть, трохи пихатий. Але у 2014-му було неприємно, коли ти живеш там, а київська сторона відмикає там світло та воду. А ти ж там живеш – ти ж українець теж.

Крим український. Його взяли нахабно, просто віджали. Я більш ніж впевнений, що якщо були б більш правильні вказівки людей, у яких є яйця, Крим так швидко забрати не змогли б. І є знайомі, з якими я спілкувався, які, залишившись там, кажуть, що якби сказали робити, їх би винесли. А так Крим – наш.

У мене вдома є календар 2010 року. І там написано: «Чий Крим?» Ну я взяв маркер і написав: «Наш».

Після звільнення Криму у першу чергу піду в свій зал. На стадіон «Таврія». Знаєте скільки я там кіл намотав? Ще цікаво було б побоксувати на стадіоні «Локомотив» – там можна зібрати людей. Символічно.

«Можливо, ненавмисно штовхнув би Путіна у плече, він би впав з балкона»

Думаю, з початку війни у мене стало менше фанатів у Росії. Пишуть мені. Пише хлопець: «Ти г****н». Офігіти. Скільки ж там жовчі сидить. Ну от він висловився. Кажу: «Ну дай бог тобі здоров’я». Думаю фани є. Може більше, може менше. Мене хвилюють мої українські співвітчизники.

Зустріч з Путіним? Не хотів би цього ніколи. Щоб не грішити. Я б не хотів йому жати руку. Але я людина грішна, дивлюсь на це з різних боків. Мені здається, що немає жодного сенсу з ним зустрічатись – він не чує нікого, окрім себе. 

Вдарити Путіна? Грішно старих бити. Можливо, ненавмисно штовхнув би у плече, він би впав з балкона. Типу: «Братан, вибач». Хоп і все. 

Жахливо все, що відбувається з нами, з нашою державою. І жахливо те, що багатьох нічого не вчить. Такі речі мають дуже змінювати – але ні. Дуже не подобається, коли люди зараз починають натягувати одне одного, що ось я зробив от стільки, а ти – менше. Деякі люди починають відповідати, коли до них говорять російською: «Я вас не розумію». Ну не можна цього. Це роблять тільки вороги.

Державна мова має бути одна – українська і все. А як люди вдома балакають – геть інше. Силою не бути милою. Як мене змушували говорити – чий Крим. От я став у стійку. Мені здається кожен здоровий чоловік, на якого нападають, буде захищатись. 

Так що треба ще більше єднання. Не кричати, що я зробив стільки, а ти – мало. 

«Мій друг італієць вже другий рік знімає про мене документальне кіно»

«Олімпійський» – шикарне місце. Дуже люблю дивитись тут футбол. Хороша спортивна атмосфера. Одна з цілей – відбоксувати тут. Бажано проти Ф’юрі. Але він не поїде сюди.

Тут у Києві мій друг італієць вже другий рік знімає про мене документальне кіно. І коли він заїжджав нещодавно у Київ, його прикордонники питають – чи ніхто не змушував сюди їхати. Він сказав, що знімає кіно про Усика – його одразу пропустили.

«Щоб українців ставало більше, треба, щоб у сім’ях було по 4 дитини»

Троє дітей – не межа, хочу ще. Треба дружину підготувати. Бажання було – п’ятеро. Велика сім’я. Щоб кількість українців та українок збільшувалась, треба, щоб у сім’ї було 4 дитини. Мінімум троє. Двоє дітей замінюють маму та тата, ще один – приріст. 

Діти готові – їм потрібні сестра і брат. Я теж готовий, працюю у цьому напрямку. Бог дає дитину – дає і на дитину. Головне, щоб голова у правильному напрямку працювала.

«Гонорар після реваншу з Джошуа принципово завіз в Україну, заплачу тут податки»

Я дуже багатий. Якщо ви маєте на увазі гроші – вони теж є. Але багатство у моєму розумінні від слова бог. Я багатий. У мене ж дружина, діти, друзі, будинок, робота, випробування. Не люблю скаржитися на життя та долю. Не знаю, що таке доля. У моєму розумінні – це і є багатство.

Гонорар після реваншу з Джошуа я принципово завіз в Україну, заплачу тут податки. Попередні поєдинки, де я боксував, платив там, де боксував. Вони автоматично списувались. А цього разу податки платити не треба було. Я і до цього питав, як зробити так, щоб платити податки вдома, а не там, де боксую? 

У мене принципова позиція у бізнесі, що все має бути світле, біле. Мені здається, що ось цей час чорних справ закінчується. Тому що люди хочуть виїхати кудись у Європу, купити житло, яхту, букінг. Його питають – де він взяв гроші, а у нього немає відповіді. А я не хочу так боятись. Крадені гроші не приносять задоволення і щастя.

«Найбільше люблю відпочивати вдома, у себе у саду»

Багато де поїздив, але чудово повертатись додому. Не важливо, у якому я місті в Україні – всюди почуваюсь добре. А ця підготовка затягнулась на пів року, я зрозумів, що жодна інша країна світу мені не потрібна.

Найбільше люблю відпочивати вдома, у себе у саду. Але якщо не там, то Іспанія, Мексика, Греція. Але найкрутіший відпочинок – у нас у Вишгороді є будинок, річка Десна поруч, одразу баня, зелень, у теніс та баскетбол можна пограти. Найкраще місце для мене. 

«Поза рингом востаннє бився після Олімпіади. Дав по лицю лівим боковим, він присів»

Прям бився – це було давно та вимушено. Ми стояли біля «Макдональдсу» в Києві на Хрещатику. Підійшли дівчата, дуже голосно матюкались. Мій друг каже: «Дівчата, ви ж прекрасні створіння, ви не маєте права матюкатись, від вас має пахнути квітами». Ну щось таке.

Поруч двоє людей стояло, обізвали його оленем. Кажуть: «Ти чого, олень, базариш так на тьолок?» Один з них переді мною у стійку встав. Божевільний. Я просто замовлення чекав. Я його схопив за руки, він почав сіпатись, я його вдарив його ж рукою. Ну потім він ще один раз отримав – і все.

А так, щоб прям я бив... Можливо, років десять тому. Це вже після Олімпіади було, з таким прям кремезним чоловіком. Я спілкувався з дружиною свого друга і з ним. У них в компанії хтось з армії прийшов. З цією дівчиною ми разом ходили на танці, а її чоловік – однокласник моєї сестри. А той хлопець був у береті, тільняшці, з компанією. Поводились дуже зухвало, стояли сміялись з нас. Потім почали обзиватись.

Я кажу – треба йти звідси, тому що до хорошого це не доведе. І коли ми йшли, вони позначили конкретно мене, обізвали дуже нехорошим словом. Я подумав, що якщо я зараз його не покараю, він продовжить займатись дурницями. Ну дав по лицю йому, лівим боковим. Він присів. 

Вони мене ще шукали на наступний день. Перепросили, ми потиснули руки. 

«У плейлисті українські пісні»

Останнім часом у машині грає виключно українські пісні. Дике Поле, Вакарчук, Місто Марії, ВВ, Ярмак є, нові якісь пісні.

У машині ще аудіокниги слухаю, історичні якісь речі.

«Мрію про перемогу та відбудову»

Дуже хотілось би перемогти якнайшвидше. Щоб зупинилась війна і почалось відновлювання. Це велике перетворення для всіх нас. Як птах Фенікс. На жаль, ціна велика. Перетворення коштує занадто багато життів, пам’яті. Будинки відновляться, а люди йдуть, від людей йде розуміння сенсу життя. 

Але ми прорвемось. У нас немає вибору. Так завжди було. Наче кінець, але ні.

Конгрес ІВА вирішив не переобирати президента всупереч рішенню CAS та директивам МОК. Далі без боксу на Олімпіадах?

За 3 виставкові поєдинки Мейвезер заробив 200+ млн доларів. Непогано?

Фото: Andrew Couldridge TPX IMAGES OF THE DAY/Reuters ; Yahoo Sports ; інстаграм Олександра Усика

Дмитро Рабчевський
Усик молодець
Відповісти
5
Ronald Hamilton
відповів на коментар користувача Дмитро Рабчевський
Ага, а Гордон ще більший
Відповісти
0
Костянтин Варварик
як же бісить гордон
Відповісти
3
Semen Novikov 🤠
круте вью. мені сподобалось
Відповісти
0

Інші пости блогу