Збірна гравців, які виступали за «Інтер» та «Мілан», вражає іменами. Тут навіть дід Буффона
І дуже зіркова атака.
Перед історичним поєдинком «Інтера» та «Мілана» ми вирішили зібрати символічну збірну із футболістів, які грали за обидва клуби.
За всю історію таких назбиралося чимало, хоча найбільші міграції між клубами відбувалися на початку 2000-х, коли гравці буквально табунами ходили у стан принципових суперників. Подейкують, що це були махінації із метою показати «фейкові прибутки». Наприклад, найдороджчим трансфером між клубами все ще залишається обмін Кларенса Зеєдорфа на (тільки не смійтеся) Франческо Коко. Тоді обох оцінили у 22,5 млн євро.
Наша команда гратиме за схемою 3-4-3, щоб вмістити на полі якомога більше геніальних гравців. Достойних футболістів так багато, що на кожну позицію навіть буде запропонована заміна.
Голкіпер
Лоренцо Буффон («Мілан» 1949 – 1959, «Інтер» 1960 – 1963)
Так, ви все правильно зрозуміли – на воротах опинився троюрідний дід Джіджі Буффона, суперзірка і ловелас 1950-х, який більшість своєї кар’єри провів у складі «россонері». Разом із легендарним шведським тріо (Гуннар Нордаль, Гуннар Грен та Нільс Лідхольм) він запалював у Серії А, тоді Лоренцо здобув 4 Скудетто.
Свій п’ятий титул чемпіона країни воротар виграв, виступаючи вже за «Інтер». Блискуча команда під керівництвом Елленіо Еррери зібрала купу зірок: Сандро Маццола, Луїс Суарес Мірамонтес, Джачінто Факетті і Тарчізіо Бургнич. Для Лоренцо то був останній повний сезон у великому футболі, в наступному році він зіграв лише один матч за «Фіорентину», а надалі грав лише за напівлюбительскі команди.
Заміна: Джорджо Гецці («Інтер» 1951-1958, «Мілан» 1959-1965)
Вічний конкурент та суперник Лоренцо Буффона, причому не лише на футбольному полі, але й в любовних справах. Двом великим голкіперам було важко вжитися в одному місті, та Джорджо має титул, який не підкорився Буффону (і його троюрідному внукові теж) – Кубок європейських чемпіонів.
Правий захисник
Крістіан Пануччі («Мілан» 1993 – 1997, «Інтер» 1999 – 2000)
Крістіана визнавали найкращим молодим гравцем Європи 1994 року, коли він виступав за «Мілан». В тому ж році команда Капелло у фіналі розгромила «Барселону» (4:0), а молодий захисник провів увесь поєдинок. Окрмі того, з «Міланом» Пануччі узяв 2 Скудетто і Суперкубок Європи. У 1996-му він відправився у «Реал», де виграв ще одну ЛЧ, а вже у 1999-му повернувся в Італію у стан головного противника «Мілана».
За «нерадзуррі» Пануччі зіграв лише один сезон, нічого не виграв і відправився по орендах, але врешті знайшов спокій у «Ромі». В біографії гравця є одна чорна пляма – робота зі збірною РФ у якості помічника Фабіо Капелло.
Заміна: Томас Хельвег («Мілан» 1998-2003, «Інтер» 2003-2004)
Данський захисник, який розкрився в Італії завдяки «Удінезе», теж встиг програти з обидва міланських гранди, а з «россонері» виграв ЛЧ та став чемпіоном країни.
Центральний захисник
Фульвіо Колловаті («Мілан» 1976 – 1982, «Інтер» 1982 – 1986)
Фульвіо – чемпіон світу 1982 року, на турнірі в Іспанії він зіграв усі поєдинки і потрапив до символічної збірної. У 1979 році молодий Колловаті здобув Скудетто з «Міланом», а коли «россонері» у 1980 році понизили у класі, гравець залишився в команді та допоміг їй вийти у вищий дивізіон. Хоча багато гравців покинули команду, Фульвіо був вірним клубу та став капітаном. Наступного сезону команда Італо Гальб'яті, який потім багато років працюватиме «поганим копом» у штабі Капелло, вилетіла знову, а Колловаті вирішив перейти в «Інтер».
Там він за 4 роки зіграв понад 100 матчів. Був дуже яскравим на позиції ліберо.
Заміна: Даріо Шимич («Інтер» 1998 -2002, «Мілан» 2002-2008)
Тут міг би бути Леонардо Бонуччі, але він надто мало зіграв за «Інтер», тому в нашому списку з'являється ще один герой початку 2000-х. Даріо звернув на себе увагу після ЧС-1998, коли Хорватія дуже круто виступила у Франції, а захисника придбав «Інтер». У 2002-му його обміняли на турка Уміта Давалу у «Мілан», де Шимич взяв дві ЛЧ та Скудетто.
Лівий захисник
Джузеппе Фаваллі («Інтер» 2004 – 2006, «Мілан» 2006 – 2010)
Легендарний захисник «Лаціо» перейшов в «Інтер» у 2004-му, коли в римлян розпочалися скрутні часи. На «Сан-Сіро» він виграв два Кубки Італії та чемпіонство, яке відібрали у «Юве» в результаті Кальчополі. Фаваллі не часто потрапляв в основу, а коли після ЧС-2006 прийшов Фабіо Гроссо, то стало зрозуміло – треба йти. Перейти вийшло у «Мілан», де він якраз замінив свого тезку і колишнього партнера по «Лаціо» Джузеппе Панкаро.
Фаваллі зіграв у переможному фіналі ЛЧ-2007, а також переміг на клубному ЧС, хоча на поле не виходив. Загалом, за «россонері» відіграв 80 поєдинків.
Заміна: Франческо Коко («Мілан» 1995-2002, «Інтер» 2002-2007)
Якщо подивитися на список клубів Франческо, то можна подумати, що він суперзірка свого часу: «Мілан», «Барселона», «Інтер». Але на справді високому рівні італієць зіграв небагато матчів.
Центральний півзахисник
Андреа Пірло («Інтер» 1998 – 2001, «Мілан» 2001 – 2011)
Пірло прийшов в «Інтер» у той період, коли там просто не було кому займатися молодими діамантами, тренери змінювали один одного із шаленою швидкістю: Луїджі Сімоні, Лучано Кастелліні, Рой Годжсон, Мірча Луческу, Марчелло Ліппі. Андреа з’їздив по орендах («Реджина», «Брешія»), а влітку 2001-го перейшов у «Мілан». В угоді по трансферу Пірло фігурував Дражен Брнчіч, який не зіграв жодного матчу за «Інтер», і ви навряд чи згадали б про цього хорвата, якби не Андреа.
У «Мілані» він став тим самим футбольним професором, архітектором та маестро, якого ми всі пам’ятаємо. Два чемпіонства, дві ЛЧ і звання футбольної легенди, яку у «Мілані» занадто рано списали на пенсію.
Заміна: Крістан Броккі («Інтер» 2000-2001, «Мілан» 2001-2008)
Вихованець «Мілана» дебютував в Серії А саме за «Інтер». У складі «неррадзурі» Крістіан відіграв один сезон, але часто травмувався. Перейшовши у «Мілан» (обмін на Гулі), Броккі так і не став основним у рідній команді, зате виграв чимало титулів і вже навіть встиг потренувати головну команду «россонері».
Центральний півзахисник
Кларенс Зеєдорф («Інтер» 2000 – 2002, «Мілан» 2002 – 2012)
У «Інтер» Кларенс приїхав, маючи дві перемоги в ЛЧ та особисте запрошення від Ліппі. Перспектива грати із Роналдо та Вієрі виглядала дуже переконливо, але на практиці вийшло не дуже. У Кларенса було декілька хороших матчів, але атмосфера в «Інтері» була так собі. Чергові фінансові манси міланських клубів привели Зеєдорфа у склад «россонері».
Тут він став першим гравцем, який виграв три ЛЧ (а згодом четверту), і закріпився в статусі легенди клубу. Уявити «Мілан» 2000-х без цього хлопця із накачаними ногами просто неможливо.
Заміна: Серджіо Баттістіні («Мілан» 1980-1985, «Інтер» 1990-1994)
Вихованець «Мілана» зіграв понад 100 поєдинків за обидва клуби, але найкращі сезони провів у «Фіорентині». З «Інтером» Серджіо виграв два КУЄФА на початку 90-х.
Опорний півзахисник
Едгар Давідс («Мілан» 1996 – 1998, «Інтер» 2004 – 2005)
У 1996 році зірковий «Аякс» продовжував розбігатися, а завдяки новому «правилу Босмана» у «Мілан» безплатно прийшли Давідс та захисник Райцигер. У тому сезоні «россонері» різко впали на 11 місце в чемпіонаті, а Пітбуль зламав ногу в матчі з «Перуджею». Врешті, через рік його продали у «Ювентус».
Після оренди в «Барсу» у 2004-му голландець повернувся на Аппеніни, але на цей раз в «Інтер». Тут він розсварився із Роберто Манчіні і зіграв лише 14 матчів, після чого поїхав у «Тоттенгем».
Заміна: Патрік Вієйра («Мілан» 1995-1996, «Інтер» 2006-2010)
Француз не потрапив в основу лише через те, що провів за «Мілан» лише 5 матчів (лише два з яких у Серії А) та відправився підкорювати Англію. У 2006-му Патрік перейшов в «Інтер», але так і не став там основним, програючи конкуренцію Дакуру, Мотті та навіть Саллі Мунтарі, який теж міг опинитися в цій добірці.
Атакувальний півзахискник
Роберто Баджо («Мілан» 1995 – 1997, «Інтер» 1998 – 2000)
Позаяк форвардів у нас багато, то використаємо «хвостика» в якості атакувального хавбека. У 1995 році в «Юве» почали готувати містечко для нової зірки – Алессандро Дель П'єро. Тому Баджо недвозначно натякнули, що йому в Турині вже не раді, особливо йому не радий був коуч Марчело Ліппі.
На цьому фоні він перейшов в «Мілан», де у першому ж сезоні став чемпіоном Італії та найкращим асситентом ліги. Відносини із Капелло не були безхмарними, але попри відхід дона Фабіо, ставлення у «Мілані» не поліпшилося. Табарес та Саккі теж не давали йому багато ігрового часу, а коли Капелло повернувся, Роббі вирішив йти з «Мілана». Після реінкарнації в «Болоньї» Роберто перейшов в «Інтер».
На другий сезон перебування в клубі Баджо знову довелося зустрітися із Ліппі, який, здавалося, ненавидів Роббі. Одного разу він навіть викликав на серйозну ромову Вієрі та Пануччі, які посміли аплодувати геніальному пасу Баджо на тренуванні. Десятий номер «Інтера» врятував роботу для Ліппі, коли двічі забив «Пармі» в матчі плей-оф за вихід в ЛЧ у 2000 році, але того ж літа пішов у «Брешію».
Заміна: Антоніо Кассано («Мілан» 2011-2012, «Інтер» 2012-2013)
Тоніно часто виходив під нападаючими, тому в нашій схемі він буде підміняти самого Баджо. Кассано вдало влетів у «Мілан» у 2011-му, якраз встиг виграти єдине у своєму житті Скудетто, а от з «Інтером» титулів у хлопця з Барі не було.
Форвард
Джузеппе Меацца («Інтер» 1927 – 1940, 1946 – 1947, «Мілан» 1940 – 1942)
На стадіоні його імені обидва клуби вже майже століття проводять свої домашні поєдинки. Меацца з дитинства вболівав за «Мілан», але оцінили його таланти в «Інтері», дозволивши дебютувати у 17 років. В першому ж матчі він зробив дубль і почав свою славетну історію бомбардира, тричі вигравши титул найкращого голеадора Серії А.
У 1940 році Джузеппе таки перейшов у «Мілан», але вже був змучений травмами, тому відіграв за «россонері» лише два сезони, не показуючи тієї шаленої швидкості і результативності, як в молоді роки.
Заміна: Маріо Балотеллі («Інтер» 2007-2010, «Мілан» 2013-2014, 2015-2016)
Бало – один з тих талантів, які згубили себе самі, але починав він дуже яскраво. В «Інтері» став наймолодшим автором гола у ЛЧ в історії клуба. А перейшовши в «Мілан», у 2013 році, повторив досягнення самого Шеви – 7 голів у перших шести матчах за клуб.
Форвард
Златан Ібрагімович («Інтер» 2006 – 2009, «Мілан» 2010 – 2012, 2020 – н.ч.)
Златан опинився в «Інтері» після Кальчополі і міграції футболістів з «Юве», але дуже швидко перетворився на місцеву ікону. Три чемпіонства та титул найкращого бомбардира ліги в сезоні 2008/09 говорять самі за себе. Проте требл «Інтер» виграв вже без шведа, який транзитом через «Барселону» прибув у «Мілан».
Тут він здобув ще два Скудетто. І досі дивує нас своїм футбольним довголіттям. Зараз навіть важко визначити, чиєю легендою він може вважатися більше.
Заміна: Ернан Креспо («Інтер» 2002-2003, 2006-2009, «Мілан» 2004-2005)
Свої найкращі сезони Креспо провів в «Пармі» та «Лаціо», але й у Мілані встиг відмітитися. Разом з «россонері» програв фінал ЛЧ у Стамбулі «Ліверпулю», а з «Інтером» тричі ставав чемпіоном.
Форвард
Роналдо («Інтер» 1997 – 2002, «Мілан» 2007 – 2008)
«Феномен» переходив у «Інтер» як найкращий футболіст світу, але в Італії травми завадили йому розкритися. Перший сезон в складі «нерадзурі» видався дуже потужним, а матч проти «Лаціо» у фіналі КУЄФА здавався хрестоматійним прикладом того, наскільки один гравець може виділятися на фоні інших. Та бразилець багато травмувався і гульбанив, а «Інтер» не вигравав титулів, тому Зубастик переїхав у «Реал», але обіцяв повернутися.
Повернувся Роналдо в «Мілан», де попри травми, зайву вагу і втомленість від футболу, показав хорошу статистику, забивши 9 голів у 20 матчах.
Заміна: Крістіан Вієрі («Інтер» 1999-2005, «Мілан» 2005)
Товариш Роналдо по гулянках Бобо Вієрі став легендою в «Інтері», а от в «Мілані» витримав лише половину сезону. Крістіан забив два голи, а потім конфлікт з тренером та керівництвом змусив його змінити місце дислокації.
Тренер
Джованні Трапаттоні («Мілан» 1974 – 1976, «Інтер» 1986 – 1991)
Ігрова кар’єра Трапаттоні майже повністю пов’язана з «Міланом», а от в якості тренера у рідному клубі Джованні був зовсім трохи, лише на зорі своєї тренерської діяльності.
Натомість із «Інтером» йому підкорилося Скудетто, яке довгий час залишалося останнім для «Інтера», поки завдяки Кальчополі міланці не отримали титул у 2006-му. А тоді, у 1980-х, коли «Мілан» збирав нідерландське тріо Гулліт – ван Бастен – Райкаард, Трапатонні відповів німецьким: Маттеус – Бреме – Клінсманн.
Альтернатива: Стефано Піолі («Інтер» 2016-2017, «Мілан» 2019 – н.ч)
Нинішній тренер «Мілана» творить нову історію «россонері», хоча до того тренував «Інтер», але не допрацював повний сезон через незадовільні результати.
Фото: Maurizio Borsari/Global Look Press, ZUMAPRESS/Global Look Press, imago sportfotodienst/Global Look Press
