Tribuna/Футбол/Блоги/Bohemianrhapsody/Марокко на цьому ЧС по черзі вибиває своїх колоністів – Іспанія, Португалія. На черзі Франція?

Марокко на цьому ЧС по черзі вибиває своїх колоністів – Іспанія, Португалія. На черзі Франція?

Проводимо історичний екскурс.

Блог — Bohemianrhapsody
14 грудня 2022, 18:00
22
Марокко на цьому ЧС по черзі вибиває своїх колоністів – Іспанія, Португалія. На черзі Франція?

Так сталося, що на цьому чемпіонаті світу збірна Марокко грає проти збірних тих країн, які намагалися захопити (і захоплювали) її територію, та поки успішно з ними справляється. На черзі збірна Франції, але перед тим, як ми розповімо вам про боротьбу Марокко проти колоністів, додамо трохи історичного контексту.

Марокко – дуже особлива країна Північної Африки, багато в чому не схожа на інші. Дивовижний факт полягає в тому, що вона була однією з трьох африканських, які ще зберігали незалежність на початку XX ст. Двома іншими були Ефіопія та Ліберія, яка власне була для цього створена американцями. Марокко разом з Йорданією залишається однією з двох країн, де досі правлять родичі пророка Мохаммеда, адже нинішня марокканська династія Алавітів (не плутати з алавітами із Сирії та алевітами із Туреччини) виводить свій початок не від кого-небудь, а від одного з онуків пророка. Це забезпечує їм доволі високий статус у мусульманському світі, адже катарський правлячий рід Аль-Тані та аравійські Саудити на фоні нащадків самого Мохаммеда виглядають взагалі дітьми.

Попри те, що більшість населення країни вже давно становлять мусульмани, але називати країну арабською було б не дуже неправильно. Приблизно половина жителів Марокко – бербери. Але й так їх називати не зовсім коректно, бо якщо вам здалося, що слово «бербер» нагадує «варвар», то вам не здалося. Так древні римляни називали жителів півночі Африки, не сильно намагаючись розібратися – хто є хто. Самі ж бербери називають себе амазигами і мають власний прапор, який можна часто побачити на стадіонах та навіть у футболістів збірної. На цьому відео із ним іде Мунір Мохамеді (народжений у Мелільї).

Бербери дуже неоднорідна група. Наприклад, в Алжирі проживають кабіли (Зідан та Бензема саме з них), а велика кількість марокканських берберів – це риффіанці. Серед них, до прикладу, гравець збірної Марокко Софьян Амрабат, ексгравець збірної Нідерландів Ібрагім Аффелай та колишній гравець збірної Іспанії Мунір Ель Хаддаді. Загалом до амазигів відноситься велика кількість збірників: тренер Реграгі походить із шанованого берберського роду, Мунір Ель-Каджуї, Селім Амалла, Абдельхамід Сабірі чи Софьян Амрабат навіть розмовляють берберською мовою.

Щоб не вдаватися у вже геть сиву давнину просто нагадаємо, що до нашої ери тут було берберське королівство Мавретанія (це не сучасна Мавританія), а після того, як римляни підкорили сусідній Карфаген, територія Марокко відійшла до Риму. У VIII ст. на територію усього Магрибу (Північно-західної Африки) прийшли араби, принесли іслам і транзитом через Марокко відправились захоплювати Іспанію. Відтоді з’явився Марокканський султанат, який у різних формах та при різних династіях протягнув аж до 1957 року.

Португальська спроба колонізації: почали епоху великих географічних відкриттів та ледь не заруїнили власну імперію

Про це не часто говорять, але саме із Марокко почалась епоха Великих географічних відкриттів. Португальці, які марили золотом Африки, прагнули захопити багатий арабський порт Сеута. Його свого часу тут заснували вестготи, але їх доволі швидко прогнали араби. У місто через Сахару потрапляло золото із районів центральної Африки. Португальський принц Енріке зумів захопити місто у 1415 році із військом у 20 тисяч воїнів. Проте дуже багато золота воно йому не принесло, бо Сеуту одразу відрубали від торгівлі, але місто все ж свою відіграло важливу роль – воно стало форпостом португальців для майбутніх подорожей вздовж Африки. У пошуках морського шляху повз Сахару було дуже швидко відкрито Мадейру (батьківщину Роналду) та Анзорські острови. А згодом і мис Буждур, за яким закінчувалася Сахара.

Але не все було так радісно для принца Енріке в Марокко. Після відносно легкого захоплення Сеути він націлився на сусідній Танжер, але там добряче огріб і був змушений залишити марокканцям рідного брата Фернанду в заручниках. Врешті, португальцям так і не вдалося повернути принца з полону, де він помер після декількох років полону, а перемога в Танжері консолідувала Марокко під владою візира Абу Захарія.

Через понад 100 років, у 1571-му, португальці все ж захопили Танжер, але цього їм виявилося мало. Молодий король Себаштіан вирішив і собі погратися в хрестоносця і в 1578 році пішов війною на марокканський султанат Фес, де саме розпочалися міжусобиці. Молодий монарх організував він свій похід так нікчемо, що частина його контингенту перебилася між собою ще в Португалії, а гроші довелося позичати по усій Європі. Поблизу міста Алкасер-Кібірі відбулася масштабна «битва трьох королів», де на стороні португальців був один марокканський султан, а на стороні противника інший, але з османами. Португальці були розбиті, король Себаштіан загинув, як і обидва ворожі султани. В результаті династичної кризи, пов’язаної зі смертю монарха, іспанський король Філіп II став правити в Португалії. На 60 років іспанці підкорили собі сусідню державу. Годі й говорити, що амбіціям Португальської імперії було завдано нищівного удару, а все через якесь Марокко.

Іспанське Марокко: «маленька переможна війна» та початок громадянської війни в Іспанії

Декілька століть іспанці володіли анклавами Сеутою та Мелільєю (і володіють ними зараз), але раз по раз це питання хвилювало марокканців все більше. В 1840-х роках вони організували серію атак на іспанські війська, а ті вирішили, що пора організувати війну, аби заспокоїти африканців. У них вийшло те, що називають «маленькою переможною війною», адже за декілька місяців іспанці завдали противнику декілька великих поразок, взяли порт Тетуан і ледь не захопили Танжер. Султан запросив мирні переговори, на яких ще раз було закріплено статус Сеути та Мелільї за європейцями.

На початку ХХ ст. стало остаточно зрозуміло, що незалежність Марокко протримається недовго, адже якщо раніше руки у європейців до них не доходили, то зараз настав той час. Зі сторони Алжиру все більше підтискали французи. Іспанців у великій дипломатичній грі навколо Марокко все влаштовувало, тож коли французи з німцями запропонували підписати Феський договір (1912 рік), то ті з радістю забрали собі північну частину країни. Так було утворено Іспанське Марокко, куди не увійшов Танжер (став міжнародним містом) і Сеута з Мелільєю, які вважалися цілком собі Іспанією без жодних колоній.

Іспанці протрималися тут аж до 1956 року, коли Франція надала незалежність Французькому Марокко. За цей час вони ледь не зазнали поразки від берберів у Рифській війні та саме із повстання частин у Марокко під проводом Франсіско Франко розпочалась громадянська війна в Іспанії. За деякими свідченнями, із радіостанції у Сеуті прозвучали слова: «Над всією Іспанією безхмарне небо», що мали б стати сигналом для повстанців, вогонь революції перекинувся на континентальну Іспанію.  

Французьке Марокко: дипломатичні ігри, хімічна зброя та «просвітницький колоніалізм»

Французи довго ходили навколо Марокко, але до пори до часу навіть думки повністю його захопити у них не виникало. Доводилося розв'язувати проблеми з сусіднім Алжиром та іншими колоніями, а марокканські султани якийсь час ходили між крапель. Та на початку XX ст. за справу взялася французька дипломатія, яка вирішила, що варто об’єднати африканські території країни, а Марокко просто заважає. Французи вирішили домовитися з європейцями про те, що вони заберуть собі ще одну колонію, пообіцявши північ Марокко, але щось пішло не так. У справу втрутилась Німеччина – ледь не розпочалась світова війна.  

У 1905 році, як сніг у Сахарі, в Танжері опинився з візитом німецький канцлер Вільгельм II, який заявляв про необхідність зберегти суверенітет Марокко. Це призвело навіть до військової мобілізації у Франції та Німеччині. Лише з другого разу від німців вдалося відкупитися, тим, що їм запропонували частину Конго як компенсацію за окупацію Марокко французами. У 1912 році був утворений протекторат Французьке Марокко зі столицею у Рабаті.

Поки французи воювали у Першій світовій війні, з іспанської частини країни розпочалась Рифська війна, що охопила і французькі землі. Бербери досить успішно боролися проти французів, поки сюди після закінчення бойових дій у Європі не заїхала регулярна армія із танками та літаками. До речі, останні бомбардували місцевих снарядами з іпритом, так що хімічної зброї хлопці з Франції не цуралися. Хоча самі європейці називали своє перебування в Марокко «просвітницьким колоніалізмом», але активні бойові дії тривали аж до 1925 року.

Французи всіляко намагалися показати, що вони підтримують місцеві звичаї, а коли у 1927 році на престол зійшов султан Мохаммед V, навколо нього почали збиратися прихильники незалежності. Вони отримали пишне державне щорічне свято для святкування річниці сходження Мохаммеда на престол. Під час Другої світової він навіть ввів щось схоже на власну міжнародну політику: відмовився від антиєврейського законодавства (у Фесі та Марракеші історично багато євреїв) та обговорив з Франкліном Рузвельтом можливу незалежність країни. Після війни французи знову взялися закручувати гайки, а султан навіть був змушений два роки прожити на Мадагаскарі. Та ніщо не може зупинити незалежності, час якої настав. Після поставання в Алжирі активізувалися і марокканські націоналісти. Французи повернули султана, а в 1956 році віддали йому в управління країну. Те саме зробили й іспанці, але за виключенням Сеути на Мелільї.

***

Хоч Марокко після здобуття незалежності і можна назвати відносно благополучною країною, особливо на фоні інших африканських держав, все ж чимало жителів країни поїхали шукати щастя до Європи. Високий рівень життя у країнах ЄС і близькість кордонів спричинили справжній емігрантський бум. Тисячі сімей опинилися в Бельгії, Нідерландах, Іспанії, Франції та інших країнах.

Зараз їхні діти грають за збірну своїх батьків, а вулиці європейських міст після перемог Марокко не відрізниш від Рабату чи Касабланки. Вболівальники святкують, але часто перегинають палку – святкування переходять у сутички. Після матчу з Португалією марокканські вболівальники громили магазини та авто у Парижі.

Під час матчу з Бельгією вболівальники африканської збірної буквально розносили Брюссель. Неспокійно також було в Роттердамі та Антверпені.

Сподіваємось, що після матчу із Францією вболівальники зможуть тримати себе в руках.

Найкраще у блогах
Більше цікавих постів

Інші пости блогу

Всі пости