50 найкращих гравців в історії Франції

Декілька гідних кандидатів на перше місце.

БлогBohemianrhapsody
18 грудня, 13:45
43
50 найкращих гравців в історії Франції

За декілька останніх десятиліть Франція міцно закріпила за собою статус вічного фаворита на змаганнях збірних, але так було далеко не завжди. Пропонуємо вам згадати найкращих представників різних поколінь французького футболу. Хтось із них запалював на ЧС у Швеції в 1958 році, хтось виступав за чудові команду Мішеля Ідальго 80-х, є й ті, хто виграв зі збірною абсолютно всі трофеї на рівні збірних, а також ті, хто не зважаючи на талант, не зміг навіть вийти на чемпіонат світу.

Варто пам’ятати, що це суб’єктивний топ і титули зі збірною не завжди впливатимуть на остаточне місце, натомість превалюватиме загальний вклад у французький та світовий футбол. Таких гравців у Франції є чимало.  

Також дивіться інші тексти у рамках серії:

50 найкращих гравців в історії Португалії

50 найкращих гравців в історії Іспанії

50 найкращих гравців в історії Аргентини

***

50. Бакарі Санья (2007 – 2016)

Легенда «канонірів» був сильним гравцем на своїй позиції, недарма Санья двічі визнавався найкращим правим захисником АПЛ, але ні у клубі, ні у збірній йому не щастило з титулами. Навіть у «Сіті» Бакарі розжився лише Кубком ліги, а на домашньому Євро його збірна поступилася Португалії. Та свій вагомий слід він залишив, адже 65 матчів за Францію – це не жарти.

49. Крістан Карамбе (1992 2002)

Уродженець Нової Каледонії потрапив у Францію майже випадково і з часом зумів стати чемпіоном світу та Європи, а з мадридським «Реалом» двічі виграв ЛЧ. Окрім своєї політичної боротьби за права народу канаків (один з корінних народів Каледонії) та дружини-супермоделі Адріани Скленарікової, він був відомий як дуже непоганий півзахисник, справжній трудяга, що відіграв понад 50+ матчів за збірну.

48. Дідьє Сікс (1976 1984)

Французький форвард був затятим кочівником, адже рідко затримувався у команді більше, ніж на сезон. Після п’яти років у «Валенсьєні» Дідьє пустився берегів. Всього у його кар'єрі було 14 (!) різних клубів. У збірній Сікс чудово взаємодіяв із Лякомбом та Рошто і забив 13 голів, чемпіон Європи 1984 року.

47. Бенджамен Павар (2017 – т.ч)

Свого часу гравець «Штуттгарта» доволі неочікувано з’явився в основі команди Дешама, але з кожною грою він все більше ставав незамінним гравцем. На ЧС-2018 Бенжамен провів усі матчі і забив вже історичний гол Аргентині, що став найкращим на турнірі.

46. Сільвен Вільтор (1999 – 2006)

За один лише гол італійцям у фіналі Євро-2000 він заслужив бути серед найкращих гравців в історії Франції. Але Сільвен, попри шалену конкуренцію, відіграв за збірну цілих 92 матчі та став віцечемпіоном світу у 2006 році. З «Арсеналом» Вільтор взяв два чемпіонства і був частиною непереможної команди 2004 року.

45. Давід Жинола (1990 1995)

Разом із Папеном та Кантона Жинола – представник блискучого «втраченого покоління» французів, які чудово виступали у клубах, але не змогли вивести збірну на ЧС-1994. Якими б яскравими не були його виступи в АПЛ, вся Франція завжди буде згадувати йому пас на Кантона у вирішальному матчі відбору з Болгарами, коли балканці перехопили м’яч і забили гол, що не пустив французів на ЧС у США. Тренер збірної Жерар Ульє звинуватив у всьому саме Жинола, Давід судився з ним аж до 2012 року.  

44. Вільям Галлас (2002 – 2010)

Галлас – безумовно один із найкращих захисників АПЛ 2000-х, гравець, який прийшов на заміну поколінню Блана та Десаї у збірній Франції й загалом тримав доволі високий рівень. Фан-факт про Галласа: прийшовши в «Арсенал», він взяв десятий номер Денніса Бергкампа, та це було не від хорошого життя – молодь Венгера відмовлялася від номера через величезну відповідальність, а француз таким чином розрядив ситуацію.

43. Роже Марш (1947 – 1959)

Марш – капітан збірної, яка взяла бронзу на ЧС-1958 у Швеції. З 1955-го по 1983-й був рекордсменом за матчами в національній збірній. А ще один його рекорд Олів'є Жиру побив лише в цього року: у матчі з Австрією він став найстаршим автором голу «трикольорових». Попередній рекорд Марша тримався із 1959 року, коли він забив у ворота Іспанії.

42. Патрік Баттістон (1977 – 1986)

Чемпіон Європи 1984 року, надійний центральний захисник, п’ятиразовий чемпіон Франції й той, кого ледь не вбив Тоні Шумахер на ЧС-1982. Абсолютно дурнуватий фол німецького голкіпера став причиною черепно-мозкової травми француза, а суперник навіть не отримав жовтої картки. Три зуби, які вибив Патріку суперник, згодом навіть виставлялись в Берлінському музеї.

41. Блез Матюїді (2010 2020)

Гравець був однією з ключових фігур у Франції «десятих» та відіграв на всіх значних турнірах, починаючи із ЧС-2014. Матюїді, можливо, залишався дещо в тіні більш яскравих партнерів, але його універсалізм дуже цінували в «ПСЖ» (понад 200 матчів) та у «Юве», де він допоміг виграти золотий «дубль».

40. Жан Ніколя (1933 1938)

Головна зірка французького футболу 1930-х пограв дуже мало, але встиг залишити після себе феноменальну статистику. За 25 матчів у збірній він забив 21 гол, в тому числі 3 на чемпіонатах світу. Усю свою кар’єру він провів у «Руані», де його цифри вражають ще більше: 164 матчі та 193 голи. А його рекорд – 7 голів в одному матчі чемпіонату не можуть побити й досі.

39. Максим Босі (1976 – 1986)

Босі двічі визнавали найкращим гравцем Франції, погодьтесь, непогано для захисника. У нього понад 400 матчів за рідний «Нант» та 76 у складі збірної. Максим був незамінним гравцем на Євро-1984 та на ЧС у Мексиці. На ЧС-1982 між французами та німцями в півфіналі відбулася перша серія пенальті в історії чемпіонатів світу, а Босі став першим невдахою, який не забив вирішальний удар. Для французів його промах значить те саме, що й промах Баджо в США для Італії.

38. Жоель Батс (1983 – 1989)

Основний голкіпер блискучої Франції 1980-х та легенда «ПСЖ». На домашньому Євро у Бата три матчі на «нуль», в тому числі й фінал проти Іспанії. На ЧС-1986 він теж доклався до бронзових нагород. В серії пенальті проти Бразилії в 1/4-й він потягнув удар від самого Сократеса, який славився вмінням забивати пенальті без розбігу.

37. Патріс Евра (2004 – 2016)

Уродженець Сенегалу тричі входив до символічної збірної АПЛ та є автором унікального досягнення – він чотири рази програвав фінали ЛЧ («Монако», двічі «МЮ» та «Юве»). Патріс зумів виграти конкуренцію за місце в основі у Еріка Абідаля та на багато років став основним у збірній. Завершив виступи за Францію після фіналу Євро-2016.

36. Ніколя Анелька (1998 – 2010)

Таланту у Ніколя було не менше, ніж в Анрі, а в «Арсеналі» він почав запалювати значно раніше за Тьєррі, проте на заваді дійсно зіркової кар’єри став складний характер. Апогеєм був ЧС-2010, під час якого Анелька в буквальному сенсі послав головного тренера Раймона Доменека, через що його вигнали зі збірної посеред турніру. Попри сумнівну вдачу, Ніколя забив цілих 125 голів в АПЛ.

35. Мануель Аморос (1982 – 1992)

Колишній капітан та рекордсмен збірної Франції за кількістю матчів. На переможному Євро-1984 зіграв лише в першому матчі та у фіналі, оскільки був вилучений в матчі з Данією. На ЧС-1986 став найкращим лівим захисником, а закінчив зі збірною після Євро-1992. З «Марселем» виграв КЄЧ, хоча перед тим саме його промах в серії пенальті проти «Црвени Звезди» дав змогу югославам взяти титул.

34. Еммануель Петі (1990 – 2003)

Саме Петі остаточно добив збірну Бразилії у фіналі ЧС-1998 на «Сен-Дені». Півзахисник взагалі був тіньовим героєм фіналу, адже саме він віддав гольовий пас Зідану, коли той забивав перший гол. «Маню» чудово проявив себе в «Арсеналі» Венгера, а от в «Барселоні» його замучили травми, які так не дали вийти на високий рівень.

33. Жульєн Дарюї (1939 – 1951)

У 1999 році «Екіп» назвав його найкращим голкіпером століття у Франції. Звісно, коли пік твоєї кар’єри припадає на 40-ві роки XX століття, то розраховувати на суперуспішну кар’єру важко, але йому вдалося стати справжньою зіркою. Фішкою Дарюї була реакція та гра ногами, він не прив’язувався до ліні воріт, залюбки взаємодіяв із польовим гравцями. На ЧС-1938 він так і не зіграв, хоча був заявці. Дарюї часто називають одним із найнижчих голкіперів в історії «галльських півнів», його зріст – 168 см.

32. Біксант Лізаразю (1992 – 2004)

Мініатюрному баску не вистачило усього трьох матчів до сотні за збірну Франції. Лізаразю був основним лівим захисником в чемпіонській команді Еме Жаке та «Баварії» Оттмара Хітцфельда. У своєму останньому сезоні в Мюнхені, після повернення із «Марселя», він взяв 69 номер. Зріст француза 169 см, він народився у 1969 році, – є ще якась причина?

31. Луїс Фернандес (1982 – 1992)

Ще ключова фігура французької збірної у 1980-х. Фернандес був одним із «чотирьох мушкетерів», що складали півзахист «Ле Бльо» разом із Платіні, Жіресом та Жаном Тігана. В магічному квадраті Луїс відповідав за руйнування атак і дозволяв Платіні та Жіресу зосереджуватися на чужих воротах. За збірну відіграв 60 матчів, а у 1985 році був визнаний гравцем року у Франції.

30. Клод Макелеле (1995 – 2008)

Свого часу прізвище Макелеле стало синонімом слова «опорник», він був ключовим гвинтиком у механізмі «Реала» Дель Боске та «Челсі» Моурінью. А от зі збірною Клоду не щастило, адже дебютував він за три роки до домашнього ЧС, проте місця в заявці для нього не було ні у 1998, ні у 2000 році. На ЧС Клоду випало зіграти лише у 2006-му, де він вийшов в усіх 7 поєдинках.

29. Маріус Трезор (1971 – 1983)

Сонячна Гваделупа дала Франції чимало великих гравців, одним з них був захисник Маріус Трезор, якого «Франс Футбол» вніс до своєї французької дрім-тім усіх часів. Трезор був першим гравцем із заморських володінь Франції, хто удостоївся честі стати капітаном збірної. На клубному рівні відомий за виступами у складі «Марселя» та «Бордо», а ще він випустив власний реггі-альбом.

28. Юрій Джоркаєфф (1993 2002)

Француз із калмицьким, польським та вірменським корінням був представником знаменитою футбольної династії.  Його батько Жан капітанив у збірній на ЧС-1966, але той період був для Франції не надто вдалим. Зате його син став чемпіоном світу та Європи і поки входить у топ-10 бомбардирів національної команди. Джоркаєфф разом із Зіданом відповідав за креатив у збірній, а на переможному ЧС-1998 віддав 3 асисти, один з яких у фіналі.

27. Бернар Лякомб (1973 – 1984)

Другий в історії бомбардир Ліги 1 (255 голів), поступається лише аргентинцю Деліо Оннісу. Найцікавіше, що його рекорд за голами у топ-5 чемпіонатів зумів лише цього року побити Карім Бензема. У збірній забив 12 голів та став чемпіоном Європи-1984.

26. Аллен Жірес (1975 1986)

Аллен – ще один «мушкетер» Мішеля Ідальго. Хоч формально Жірес не був чистим форвардом, а діяв з флангу, але його результативність була топовою. За «Бордо» гравець забив 158 голів, а от у збірній доводилося частіше асистувати. У 1982 році він був другим в опитуванні серед претендентів на «Золотий м’яч», пропустивши вперед італійця Паоло Россі. На переможному ЧЄ-1984 забив лише один гол у ворота Бельгії.

25. Олів’є Жіру (2011 – т.ч)

Олів’є не з тих форвардів, які забивають по 30 голів за чемпіонат, але він стабільно робить свою роботу, не цураючись допомагати партнерам, саме таку функцію йому визначив Дешам на ЧС-2018. Природня пластика і відчуття моменту дозволяють забивати шедевральні голи, яких назибралося чимало. Зараз Жиру другий бомбардир в історії збірної.

24. Давід Трезеге (1998 – 2008)

«Золотий гол» Трезеге у фіналі Євро-2000 італійцям довго смакували світові телеканали, але Давід стабільно доводив, що він точно не гравець одного матчу. Ще в 1998-му, будучи наймолодшим у складі, він реалізував пенальті в чвертьфіналі ЧС з Італією. Хоча доля повернула боржок у фіналі 2006-го, коли Трезеге був єдиним, хто не забив свій післяматчевий пенальті тим же італійцям. Зрештою, з Італією у нього більше приємних спогадів, адже він залишається найкращим бомбардиром в історії «Ювентуса» серед іноземців.

23. Н'Ґоло Канте (2016 – т.ч)

Колись його називали «новим Макелеле», але схоже, що Канте вже перейшов цей рубіж і став більшою фігурою, ніж старший товариш. Француз не лише виграв ЧС зі збірною, але й зібрав цілу купу індивідуальних трофеїв від найкращого гравця АПЛ до найкращого півзахисника ЛЧ. Підтвердити свій статус на новому ЧС завадить травма.

22. Робер Жонке (1948 1960)

Одного з найвідоміших французьких захисників ще на зорі кар’єри назвали «Героєм «Гайбері», після того, як у 1951 році Франція відстояла нічию з англійцями в товариському матчі. На ЧС-1954 він зіграв лише одного разу, зате у 1958-му вже був капітаном команди. В півфіналі проти Бразилії його жорстко вирубив Вава, замін не було, тому Робер дограв матч на уколах. Згодом виявилося, що це був перелом малої гомілкової кістки. Окрім того, Жонке був капітаном «Реймса» – першого французького суперклубу, за який грали Копа та Жюст Фонтен. Вони двічі виходили у фінал КЄЧ і двічі поступалися «Реалу».

21. Марсель Десайї (1993 2004)

Саме йому Дідьє Дешам передав капітанську пов’язку після переможного Євро-2000. Це при тому, що в команді був Зідан. Десайї виграв усе із «золотою» збірною Франції початку 2000-х та став першим гравцем, який двічі поспіль виграв ЛЧ («Марсель» та «Мілан»), а кар'єру в збірній завершив із рекордними 116-ма матчами за збірну.

20. Лоран Блан (1989 – 2000)

Одному із найбільш надійних захисників в історії Франції не вистачило всього три матчі до сотні поєдинків за збірну. Саме його гол допоміг переграти у додатковий час Парагвай на домашньому ЧС, а хто знає, як склалася б доля французів у серії пенальті проти Чілаверта. Ну а поцілунок у лисину Бартеза вже давно став культовим. Сам Алекс Фрегюсон декілька разів запрошував Блана в «МЮ», француз прийшов в 35 років і навіть проводив тренування для своїх молодших колег по захисту.

19. Поль Погба (2013 – т.ч)

У свої 29 років Погба вже зіграв понад 90 матчів за збірну, став чемпіоном світу та зіграв у фіналі Євро. Якщо відкинути скандальність Поля, то він один із найбільш універсльних півзахисників в історії збірної Франції. Його сильно не вистачатиме в Катарі.

18. Жан Тігана (1980 – 1988)

Тігана був ідеальним центральним півзахисником, гравець зв’язував захист збірної Франції з Мішелем Платіні та форвардами і чудово рухав мяч вперед. На переможному Євро Жан відіграв настільки вражаюче, що був визнаний найкращим гравцем Франції року, але в голосуванні на «Золотий м’яч» обійти Платіні було нереально, Тігана був лише другим. Маючи невеличкий зріст (168 см) він чудово читав гру і був справжнім лідером потужного «Бордо» 80-х. У 1985 році вони навіть могли виграти КЄЧ, але в драматичному півфіналі поступилися «Юве» із тим же Мішелем Платіні.

17. Уго Льоріс (2008 – т.ч)

З’явившись у збірній в 2008 році, він майже не залишав шансів конкурентам на воротарську позицію, замінивши Грегорі Купе. Бідний Стів Манданда змушений всю кар’єру бути його дублером. Льоріс став не просто рекордсменом за матчами у збірній серед воротарів, він лідирує за кількістю матчів із капітанською пов’язкою (111).

16. Робер Пірес (1996 – 2004)

Пірес виграв ЧС та Євро із «золотим поколінням» Зідана, але не мав в тій команді ролі, на яку заслуговував. Все мало змінитися у 2002-му, коли гравець «Арсенала» проводив блискучий сезон і від нього чекали не менш феноменальної гри, ніж від Зізу. В результаті Робер не поїхав на ЧС через травму, а команда з тріском провалилася. Євро-2004 став єдиним форумом на якому Пірес був основним, але команда вилетіла в чвертьфіналі від греків. Всю свою велич Робер показував у блискучому «Арсеналі» Венгера, демонструючи чудове взаєморозуміння з Анрі та партнерами. Хоча бували й курйозі моменти.

15. Дідьє Дешам (1989 2000)

У 1993 році молодий капітан Дешам здійняв над головою перший для Франції Кубок чемпіонів, поруч стояв Фаб'єн Бартез (ще з волоссям) та Марсель Десаї. Чи могли вони уявити, що це тріо з часом виграє перший для Франції ЧС? Дешам точно міг, адже цей мініатюрний півзахисник був чудовим руйнівником і харизматичною особою, що довів в «Юве», а потім і в «Челсі». Кантона свого часу називав його водоносом, маючи на увазі, що він виконує лише чорнову роботу. Зате свою роботу Дідьє робив дуже добре, фото Дешама з Кубками світу та Європи – вже історія.

14. Антуан Грізманн (2014 – т.ч)

Антуан обійшов Мішеля Платіні за голами в збірній (42), попереду лише Олів’є Жиру (48) та Анрі (51). Це при тому, що Гріззі ніколи не вважався чистим форвардом, а забивати в основному доводиться Бензема, Мбаппе та тому ж таки Жиру. На ЧС-2018 Антуан відзначився 4 рази, в тому числі й у фіналі. У Катарі в нього точно буде можливість покращити статистику.

13. Фаб'єн Бартез (1994 – 2006)

Голомозий голкіпер став символом перемог збірної Франції, а поцілунок Блана в лисину – обов’язковим ритуалом, який вони навіть привезли у «Манчестер Юнайтед». У Бартеза була феноменальна реакція, хоч і учудити щось він теж міг, чим подекуди доводив до інфаркту французьких вболівальників. Проте коли запахло невиходом на ЧС-2006, знову довелося повертати Бартеза, який непогано провів турнір і дійшов зі збірною до фіналу. Перелік титулів Фаб'єна викликає запаморочення голови: від Кубку Інтертото до АПЛ, ЛЧ, Євро та перемоги на ЧС.

12. Жюст Фонтен (1953 1960)

Його 13 голів на ЧС 1958 року досі залишаються рекордом. Француз забивав у кожному поєдинку в Швеції, а німцям навіть відвантажив покер у матчі за третє місце.  Зв’язка із Раймоном Копа була ефективною не лише в збірній, але у «Реймсі», проте Фонтен був змушений завершити кар’єру у 28 після двох поспіль переломів ноги. Хто знає, скільки ще талановитий уродженець Маррракеша міг би забити вирішальних голів.

11. Кіліан Мбаппе (2017 – н.ч)

Важко спрогнозувати, на якому місці згодом опиниться форвард «ПСЖ». Поки він за гольовим графіком випереджає всіх французьких форвардів і вже має в активі гол у фіналі ЧС та Кубок світу. Зрозуміло, що на цьому Кіліан не зупиниться, тому нам залишається лише спостерігати за його кар'єрою.

10. Ерік Кантона (1987 – 1995)

Надзвичайно важко ставити «короля» у якісь рейтинги, адже Кантона – це явище. Він так і не зіграв на жодному ЧС, а єдиний ЧЄ обернувся справнім крахом для Франції. Його 20 голів у 45 матчах за збірну наче й непоганий показник, але всі досі згадують провал з болгарами і невихід на ЧС-1994. Тим часом Кантона божив в Англії, а завершив грати у футбол в 31, на піку кар’єри, приблизно у тому ж віці, в якому Бензема лише згадав, що він може бути форвардом топ-рівня. На яке б місце ми його не поставили, це все одно буде місце короля.

9. Франк Рібері (2006 – 2014)

Франк завершив кар’єру цього сезону. Він так і залишиться у пам’яті вболівальників найкращим футболістом Франції між поколіннями Зідана та Погба. Франк показав чудову гру на ЧС у Німеччині, але далі йому не дуже щастило із великими форумами збірних. ЧС-2010 французи воліють взагалі забути, а в Бразилію він не поїхав через травму. Зате у «Баварії» Рібері залишив дуже вагомий слід, а про те, що Франка обікрали із «Золотим м'ячем» у 2013-му розповість вам кожен французький вболівальник.

8. Ліліан Тюрам (1994 – 2008)

У Тюрама 142 матчі за збірну і два голи, які згадає кожен, хто цікавиться футболом із кінця 90-х. У півфіналі ЧС-1998 проти Хорватії вийшло так, що Лілан забив два свої найважливіші та єдині голи, які вивели «Ле Бльо» у фінал. Захисник отримав «Бронзовий м’яч» турніру, пропустивши вперед Шукера та Роналдо. Він був частиною великої «Парми» кінця 90-х, а згодом разом із Каннаваро та Буффоном перейшов у «Юве». Серед усіх гравців «золотого покоління» Тюрам був одним із найстабільніших і вкрай рідко опускався нижче свого рівня.

7. Жан-П’єр Папен (1986 1995)

Молодий Папен потрапив на ЧС-1986 у Мексику, де відзначився двічі. Хто б міг тоді подумати, що то будуть його останні виступи на чемпіонатах світу, але так справді вийшло. Форвард «Марселя» п’ять разів підряд був найкращим бомбардиром чемпіонату Франції, тричі поспіль ставав найкращим бомбардиром КЄЧ, у 1991 визнавався найкращим футболістом Європи, а от зі збірною значних успіхів так і не досягнув, якщо не вважати таким третє місце у Мексиці.

6. Патрік Віейра (1997 2010)

Ідеальний півзахисник, в якому зійшлись талант, фізичні дані і неймовірна працелюбність. Якщо Макелеле та Дешам вміли добре відбирати мяч, а Пірес та Зідан створювати моменти, то праймовий Віейра вмів усе це сам. На домашньому ЧС Патрік був гравцем ротації, але вже на Євро-2000 потрапив до символічної збірної турніру. Цьогоріч його було внесено у «Зал слави» АПЛ.

5. Карім Бензема (2007 – т.ч)

Ще чотири роки тому Карім навряд чи міг би претендувати навіть на топ-10 нашого рейтингу. Франція і без нього чудово справлялась та виграла ЧС, але розквіт Бензема після 30 заслуговує на повагу. Він і до того був дуже потужним страйкером та хорошим асистентом, проте лише зараз він розкрився, як справжній лідер та вожак.

4. Раймон Копа (1952 1962)

Нащадок польських емігрантів Роман Копашевський став першою світової зіркою у французькому футболі, не кожному французу дадуть прізвисько «Футбольний Наполеон». Копа перейшов із «Реймса» до «Реала», де одразу знайшов спільну мову із Ді Стефано і тричі виграв КЄЧ. У 1958-му йому вручили «Золотий м’яч», Раймон повернувся у Францію, де знову став чемпіоном із «Реймсом». Його статистика не така вражаюча, як у Фонтена, адже Копа не був чистим форвардом. Його можна було б назвати вільним художником, який створює моменти не лише собі, а й партенерам.

3. Тьєррі Анрі (1997 2010)

Свого часу головний редактор «Франс футболу» вибачався перед Іньєстою, за те, що у нього немає «Золотого мяча», а що вже тоді казати про Анрі? Француз виграв все зі збірною, поїхав у «Барселону», щоб виграти ЛЧ і залишив після себе цілу купу рекордів в АПЛ. Репутацію Анрі не зумів зіпсувати навіть ганебний вчинок у матчі відбору на ЧС проти Ірландії, коли він підіграв собі рукою.

2. Мішель Платіні (1976 1986)

Зараз важливо забути те, яким він був чиновником і просто згадати великого гравця, який тричі поспіль ставав найкращим футболістом Європи, в блискучому стилі виграв для Франції перший титул в історії збірної і просто насолоджувався футболом.

1. Зінедін Зідан (1994 – 2006)

Зінедін Зідан – один з небагатьох, хто вмів змушувати гру підкорятися йому, він вів її, наче майстер проводить пензлем на полотні. І це не перебільшення, варто лише ще раз передивитися матч Франції проти Бразилії на ЧС-2006. Для Зізу у футболі не було нічого неможливого. У когось було більше «Золотих мячів», хтось забивав більше голів, але коли на поле виходив Зінедін, було зрозуміло – зараз почнеться магія.

Фото: fff.fr, STUDIO FOTOGRAFICO BUZZI SRL, Panoramic, mago-images/globallookpress

Інші пости блогу