«Сподіваюся, Дружківка буде українською». Дмитро Забірченко – про благодійність, продаж чемпіонського персня та допомогу рідному місту

«Тернопіль» допомагав Україні з першого дня великої війни, і продовжує це робити.

8 серпня, 10:09
0
«Сподіваюся, Дружківка буде українською». Дмитро Забірченко – про благодійність, продаж чемпіонського персня та допомогу рідному місту

Після повномасштабного російського вторгнення баскетбольний клуб «Тернопіль» перепрофілювався – на його базі був створений благодійний фонд, який допомагає і захисникам України, і громадянам нашої держави, які були змушені залишити рідні міста через бойові дії.

В ефірі баскетбольного інстаграму Tribuna.com в рамках проєкту «Спортивний фронт» про роботу фонду розповів колишній капітан національної збірної України Дмитро Забірченко, який зустрів війну у статусі головного тренера «Тернополя».

– Якою була твоя перша реакція на те, що трапилося 24 лютого? Перша думка, перша реакція, перша дія?

– Мене розбудив Євген Ворник (адміністратор «Тернополя» – прим. Tribuna.com) і сказав одне слово – «Почалося». Ти заходиш у телефон і просто дивишся новини – все. Ти розумієш, що нічого вдіяти зараз не можеш. Треба було відправити додому іноземних гравців – легіонерів, які у нас грали, і яким ми як клуб надавали певні гарантії безпеки. Їх треба було вивезти з України, і ранок 24 лютого був присвячений тому, щоб це зробити.

Я у цьому процесі приймав лише телефонну участь, фізично гравців не вивозив – ми вже розуміли, що кордони будуть закриті і хлопців нікуди не випустять. Ми залишитися у Тернополі, і в перший же день великої війни президент «Тернополя» Ігор Комендат зібрав нас усіх в офісі та розповів, що буде створювати благодійний фонд. Ми з дружиною одразу почали телефонувати усім, хто міг би долучитися до роботи цього фонду – надати якісь фури, якусь допомогу. Це зайняло перший день війни, другий – знадобився деякий час для того, щоб фонд насправді запрацював.

Перша реакція – ну якою ж вона може бути? Був страх, було нерозуміння того, що буде далі, як далі діяти, але вирішили – по мірі того, як будуть відбуватися події, будемо щось робити.

– Після 24 лютого «Тернопіль» був і залишається одним із найактивніших українських клубів у всьому, що стосується благодійної діяльності. Наскільки мені відомо, допомагати клубу та фонду залишилися не лише ви з дружиною, а й деякі українські гравці з минулорічного складу, тренери та керівний склад команди. Розкажи, чим ви займалися.

«Тернопіль» допомагає біженцям та надає прихисток у місті усім, хто цього потребує

– Одразу, як тільки розпочалася внутрішня міграція людей із регіонів України, які найбільше постраждали від війни, ми відкрили хостел – своєрідний прихисток для вимушених переселенців. Так, від початку там були тільки матраци, я привіз із квартири якісь ковдри, чайник, кавоварку – тобто, все, що я міг одразу віддати, я віддавав на той прихисток. Потім, звичайно, ми почали розвиватися, і президент закупив усе найнеобхідніше – матраци, ковдри, подушки, чай, каву.

Потім, коли з кордону почали привозити гуманітарну допомогу, був створений спеціальний хаб, куди можна було приїхати, розвантажити допомогу, перевантажити на менші машини чи, навпаки, на більші. Був великий склад найрізноманітнішої гуманітарки – одяг, їжа, кава, усе, що завгодно. Дитячі іграшки, коляски, намети – приходило все. Фонд продовжує працювати і зараз – на Харківщину, на Миколаїв, на Донеччину відправляється дуже багато всього.

Єдине, як мені здається, останнім часом усі ці донати, навіть продуктові, почали зменшуватися, трішки інакше стало. А перші два-три тижні вони їхали і їхали – ти завантажуєш-розвантажуєш, завантажуєш-розвантажуєш, одна машина, інша… Зараз все трохи стихло – за кордоном почали трохи по-іншому ставитися до війни в Україні, люди стихають до допомоги. Але та сама Польща дуже багато робить для наших людей, які виїхали з України і перебувають там.

Тим не менше, робота фонду продовжується – сьогодні люди можуть прийти у прихисток, отримати продуктові набори, взяти одяг, взяти ковдри. Тобто, усе, чого їм не вистачає для нормального життя тут, у Тернополі, якщо так є.

– Неодноразово бачив, що фонд «Тернополя» відвантажував гуманітарні грузи у твоє рідне місто, Дружківку. Як там взагалі зараз, і чи вдалося тобі вивезти з міста родичів та друзів – тим більше, на Донеччині нещодавно було оголошено обов’язкову евакуацію?

Тернополяни допомагають рідному місту Забірченка. Благодійний фонд «Тернопіль» передав гуманітарну допомогу у Дружківку

– Поки що не вдалося. Сподіваюся, мама мене дивиться, то ж закликаю – мамо, виїжджайте. Було таке, що навіть сварилися із батьками, тому що намагаєшся їх вивезти, але є певні питання, через які вони не можуть залишити місто у цей час. Я сподіваюся, що ці питання будуть вирішені, батьки виїдуть, і усім стане трішечки легше, скажімо так.

Дуже багато людей з тих, кого я знав, виїхали з Дружківки. Зараз, я так розумію, евакуація обов’язкова тому, що на Донеччині може не бути опалювального сезону. Сподіваюся, що наші ЗСУ будуть тримати стрій, тримати фронт, і, як нам казали у ЗМІ, проведуть у серпні вдалий контрнаступ. Я сподіваюся на краще. Сподіваюся, що Дружківка буде українською. Сподіваюся, що мої батьки та батьки багатьох моїх друзів, які зараз там знаходяться, будуть жити в мирі та спокої. Це найголовніше, мабуть, зараз – щоб наступив мир, щоб люди не гинули, щоб не було обстрілів.

Тільки зараз розумієш, що насправді означають вирази «спокійної ночі», «тихої ночі» або «доброї ночі». Спочатку ти не розумієш весь сенс цих слів, не придаєш їм великого значення, але зараз усе змінилося.

– Дуже крута була історія про продаж тобою персня чемпіона Суперліги – якщо я не помиляюся, ти був першим українським баскетболістом, хто зробив щось подібне. Як взагалі прийшов до цієї ідеї?

Президент «Тернополя» придбав перстень Забірченка за 400 тисяч гривень. Зробив з ним одне фото та повернув володарю

– Я хотів це зробити навіть раніше – десь за тиждень до того, як оголосив про початок аукціону. Але я проконсультувався із президентом «Тернополя», нашим благодійним фондом, і ми вирішили зробити це разом – бо разом у нас аудиторія більша.

Дійшов я до цього дуже просто. Багато хто виставляє на аукціон цінні медалі – нагороди Олімпійських ігор, чемпіонатів світу тощо. Найдорожче, що в мене було за усю мою професійну кар’єру – це чемпіонський перстень Суперліги. Я розумів, що майки чи кросівки я зараз краще віддам просто так тим, кому вони потрібні, без будь-якого розіграшу. А перстень, окрім усього іншого, має якусь ціну фактичну – бо він золотий, та ще й з діамантом. Тому я виставив на аукціон саме його, бо розумів, що так можна буде зібрати більше грошей на благодійність.

Гроші, які було отримано від продажу персня, пішли багато куди – на дрони та автомобілі для наших захисників, у прихистки для тварин. Звичайно, що у мене не було якихось неймовірно великих донатів, і я намагався потроху усім допомогти, розділити цю суму (перстень Забірченка був проданий за 400 тисяч гривень – прим. Tribuna.com) між різними людьми. Не було такого, щоб я віддав усю суму комусь одному, і все. Намагався потроху, але усім допомогти.

– Знаю, що одним з тих, кому допомагав ваш фонд, був відомий український біатлоніст Дмитро Підручний – після повномасштабного російського вторгнення він приєднався до лав захисників України, і «Тернопіль» придбав для нього тепловізори. Як все відбувалося, і чи вдалося взагалі із ним познайомитися?

«Тернопіль» допоміг придбати тепловізори для Підручного. На час війни він змінив біатлонну гвинтівку на снайперську

– Я особисто не був із ним знайомий, але знаю, що президент клубу добре із ним особисто спілкувався ще до війни. Дмитро одразу пішов до армії – ну, він снайпер, біатлоністи – вони всі снайпери. Я так розумію, що всі наші біатлоністи є членами спортивних товариств, щось по типу «Динамо», СКА. Так, вони, перш за все, спортсмени, але спортсмени військового напрямку. Але у Підручного ще й особиста позиція така – він одразу пішов на фронт, одразу приєднався до ЗСУ. І Ігор, звичайно, не залишив це поза увагою – йому передавали не лише тепловізори, я точно це знаю.

– Після того, як держава дозволила проводити спортивні заходи, та вже неодноразово брав участь у різноманітних баскетбольних змаганнях – як благодійних, так і офіційних, на кшталт Кубку України з баскетболу 3х3. Наскільки це ефективно зараз, та чи вважаєш ти за потрібне проводити якісь виставкові зустрічі й надалі?

У мене була ідея провести благодійний матч серед баскетболістів, які залишилися в Україні. Я вважаю, що це можливо зараз зробити, вважаю, що цей матч міг би зібрати хорошу кількість глядачів та грошей на допомогу Збройним Силам України, або ж якимось благодійним фондам, які допомагають людям.

Наразі нічого такого глобального організовано не було. І це дуже погано, треба десь зібратися хлопцям, які нікуди не поїхали, які допомагають зараз, кожен на своєму місці. Треба зібратися десь у Львові, Чернівцях, Тернополі і провести благодійний матч.

І я вважаю, що обов’язково треба організувати трансляцію, аби люди подивилися на якісних виконавців, які зараз залишилися в Україні. Я зараз запрошую всіх, якщо є бажаючі, якщо є люди, які готові приїхати туди, де ми зможемо організувати цей матч, це було б супер. Я вважаю, що зараз це дуже потрібно для українського баскетболу.

Повний запис ефіру з Дмитром Забірченком:

***

Tribuna.com та група 1+1 media підписали меморандум про співпрацю, в межах якого зосередять свої зусилля над проєктом «Спортивний фронт».

Головна мета проєкту — популяризація наративів щодо необхідності блокування російських і білоруських збірних та команд, бойкоту спортсменів, які висловилися «за війну» або не озвучили свою позицію, та всебічна підтримка українського спорту.

Подальше партнерство передбачає комунікацію зі спортсменами та поширення важливих меседжів і новин щодо подій на спортивному фронті, залучення нових амбасадорів проєкту, формування своєрідного спортивного архіву війни, розробка відеоматеріалів та інтервʼю.

Ключові хештеги кампанії — #BoycottRussianSport, #TurnOffRussia, #StandWithUkraine, #StopWar, #russiaisateroriststate.

Прочитати детально про ініціативу можна тут.

«У «Тернополі» можуть розраховувати на мене». Забірченко – про роботу в «Будівельнику», майбутній чемпіонат та благодійний матч для України

Станіслав Медведенко продав чемпіонські персні НБА на благодійному аукціоні за понад 250 тис. доларів

Фото: БК «Тернопіль» / Facebook, Благодійний фонд «Тернопіль» / Facebook

Інші пости блогу