Tribuna/Баскетбол/Блоги/На уровне и под эгидой/«Спершу думав, що нічого не вийде». Зубрицький — про те, як зібрати склад за 20 днів, барбера, що грає у Суперлізі, та амбіції «Політехніки»

«Спершу думав, що нічого не вийде». Зубрицький — про те, як зібрати склад за 20 днів, барбера, що грає у Суперлізі, та амбіції «Політехніки»

Залаштунки львівського баскетболу.

10 лютого 2023, 22:15
2
«Спершу думав, що нічого не вийде». Зубрицький — про те, як зібрати склад за 20 днів, барбера, що грає у Суперлізі, та амбіції «Політехніки»

У баскетбольному інстаграмі Tribuna.com відбувся прямий ефір з головним тренером «Політехніки-Галичини» Ярославом Зубрицьким.

В інтерв'ю редактору відділу боксу Tribuna.com Андрію Білику легендарний у минулому гравець розповів про свої перші труднощі у роботі тренером, родину, найкращі часи українського баскетболу, і про те, як йому вдалося повернути до Львова Суперлігу, зібравши для цього конкурентну команду всього за 20 днів.

Львів’яни, які не виступали у Суперлізі сім років, розпочали сезон 2022/23 майже на місяць пізніше, ніж решта команд. Зубрицькому довелося формувати боєздатний колектив зі своїх молодих гравців, які мали досвід виступів тільки у Вищій лізі, а також тих українських гравців, які були без контракту на момент старту сезону. У «Галичини» не було жодного спарингу перед стартом сезону, тому перші офіційні матчі були для них частиною саме тренувального процесу, де гравці тільки вчилися взаємодіяти один з одним на майданчику: очевидно, що старт сезону Львів провалив. Та команді Зубрицького знадобилося менш ніж два місяці, аби вийти на позитивний баланс перемог/поразок, закріпитися на п'ятому місці в турнірній таблиці та отримати постійну прописку в топі рейтингу MVP Суперліги для свого плеймейкера.

Як сприйняв новину про можливість створення команди:

— Перша думка була, що, напевно, нічого не вийде. І чи це дійсно правда, чи дійсно хоче федерація ще нас залучити 9-ю командою. Потім думав, чи зможемо ми створити команду, чи ні. Нам пощастило. Я взнав, що треба формувати команду, десь за днів 20 до першої гри. Першим звернувся до Миколи Полюляка, а потім до гравців, яку були у Львові: Кич, Станішевський, Бартоломеєв.

Чи важко було зібрати вільних гравців, коли чемпіонат вже розпочався, та як насправді відбувалося «скандальне» підписання Едуарда Федчука:

— Я подзвонив Едіку, я його добре знаю, тому напряму передзвонив і спитав, чи є в нього якісь домовленості, чи розглядає він варіант перейти в наш клуб. Він сказав, що домовленості немає, контракту немає, і він подумає. Потім, через день чи два, ми погодили, що він буде грати в нас. Тому ніяких, як там ходять чутки, що я якось хитрістю… ні. Це все було прозоро, просто я напряму звернувся до гравця і все.

Деякі гравці були вільні, а деякі долучились в процесі, на яких я навіть не розраховував. Як Олександр Тіщенко, наприклад. Пощастило, що Черкаси відмовились від співпраці з ним, і ми його долучили до команди. Тобто це був такий собі набір випадковостей у багатьох випадках з підписанням гравців. А потім поступово щось почало виходити. Але перші ігри — це було дуже важко.

Можна сказати, що команда зараз знаходить свою гру. Від гри до гри вже видно, що гравці починають розуміти один одного, в них краще виходить як захист, так і напад. І всі ці останні перемоги були за рахунок командної гри.

Про найбільш принципових суперників у Суперлізі:

— Напевно, зараз Луцьк найбільш принциповий, потім йде «Говерла», в нас завжди було таке собі дербі. Всі ігри принципові, але ці дві команди чомусь стоять вище. З ними завжди важко, в них завжди найбільше хочеться виграти.

Враховуючи те, що колись грав пліч-о-пліч з Федчуком та Полюляком, чи важко зараз працювати головним тренером з ними:

— Ці гравці - професіонали, і вони чітко розуміють, що мають виконувати на майданчику, як мають поводитись і в тренувальному процесі, і під час гри, тому ніяких проблем не виникало абсолютно. Федчук в нас - капітан команди, і він мені досить добре допомагає в якихось організаційних питаннях.

Чи не було побоювань, коли підписували в команду Михайла Горобченка, з огляду на його неоднозначну репутацію:

— Напевно, якісь побоювання були, але, на даному етапі я розумів, що це хороший гравець і його треба підписати. Була розмова, ми домовились, він мене завірив, що буде працювати на максимумі. До речі, ця гра, яку він зараз демонструє, навіть мене деколи дивує, який рівень він видає на майданчику. Тому, я думаю, якщо він далі буде так працювати, то може ще пограти на досить хорошому рівні. А щодо робочого процесу, все більш менш нормально, він працює, тренується, немає ніяких проблем. 

Враховуючи дуже швидкий старт, з чим у підготовці команди виникали найбільші труднощі:

— Мабуть, у фізичній підготовці, бо гравці прийшли в різній функціональній формі. Як фізично, так і тактично підготувати команду було дуже важко. Перші ігри це показували, ми дуже важко грали. Я бачив це в тактичному плані. Не було взаємодії між гравцями. Але поступово, коли вже чотири-п’ять ігор зіграли, стало набагато легше в тому плані.

Данило Кич — один з найбільш прогресуючих молодих гравців сезону. За рахунок чого він так швидко перейшов з рівня Вищої ліги до Суперліги:

— Він - талановитий гравець, грав у збірній U23 3х3. Просто, так склались обставини, якби не було тих всіх справ з карантином, то, може, він би вже покинув Львів і десь поїхав грати в Суперлізі ще тоді. Але стався карантин, Данило трохи поміняв своє бачення. Зараз в нього свій салон, він барбер: і працює, і грає, і тренується. Тому, думаю, для нього це просто другий шанс, щоб він ще пограв в баскетбол. Він дійсно дуже хороший гравець. Його ігри показують, що, в принципі, не так важко, як би здавалось він входить в гру. В останньому матчі з «Говерлою» він досить непогано зіграв, за рахунок чого ми виграли.

Крім Данила в нас тільки з Миколою Полюляком ще був такий варіант, щоб він і працював, і приїжджав на ігри. Зараз в нього, як я розумію, якісь складнощі з роботою, тому він пару турів пропустив, але, сподіваюсь, в подальшому він долучиться до команди і буде нам допомагати. Решта гравців, так, як має бути, професійно, тільки тренуються.

Про цілі «Політехніки-Галичини» на сезон:

— В нас була мета десь отак і бути п'ятими-шостими. Оскільки в нас зараз дійсно непогано виходить, маємо за мету залишитись і показувати хороший баскетбол. Нижче п'ятого місця ми не повинні опускатися точно. А там подивимось, як в нас буде далі виходити. Можна буле спробувати потрапити в четвірку.

В дострокових перспективах дуже багато чого залежить від ситуації. Треба дограти цей сезон. Поки що розмов не було, як буде на наступний рік, все залежить від ситуації в Україні, і від того, як пройде цей сезон.

Як вдається поєднувати роботу тренером у Вищій лізі, Суперлізі та аматорській лізі:

— Я зберігаю команду в Вищій лізі, бо це молодь, яка має грати і тренуватись. Якщо буде Суперліга, то ця молодь має грати там. Зараз вже троє-четверо гравців звідти тренуються з Суперлігою, а там ми побачимо, може будемо ще більше долучати.

Поєднувати дуже важко. Інколи в мене виходить по три тренування в день. Недавно ми повернулися з матчу Суперліги в Івано-Франківськ і відразу ж поїхали на матчі Вищої ліги в Чернівці. І ще молодші хлопці грають в аматорській лізі. Це важко, але поки що немає іншого виходу. Але нічого, якось переживемо. Краще більше роботи, ніж коли її нема. Проревмось, як то кажуть. 

Про участь Дмитра Ходова в усіх процесах обох команд:

— Він мені допомагає як асистент дуже багато в Суперлізі. У Вищій лізі допомагає проводити тренування, і сам деколи їх проводить, коли я не можу. А ще він нам у Вищій лізі допомагає як гравець. Він виконує дуже багато роботи. Дякуючи йому, ми виграли три матчі в останньому турі в Чернівцях. Коли він на майданчику, команда грає зовсім інакше. Молоді хлопці почувають себе більш впевнено, коли він є. 

Наскільки важким був процес з перелаштування з гравця на тренера:

— Було дуже складно. Дякуючи тільки Анатолію Миколайовичу Заверікіну [перший тренер Зубрицького, ідеолог заснування баскетбольного клубу при університеті «Львівська Політехніка»], який повірив колись в мене як в гравця, а потім повірив як в тренера. Він мені дав такий шанс. А я розумію, наскільки було складно, мабуть, перших два-три роки, бо ти себе відчуваєш як гравець.  Деколи емоційно стараєшся бути присутнім на майданчику як гравець. А це не правильно, ти маєш дивитися за процесом зі сторони.

Без Анатолія Миколайовича тепер складно. Це просто епоха львівського баскетболу. Людина  — фанат баскетболу. Він до останнього тренував, не сидячи на лавочці, а повністю контролюючи процес. Він стояв на майданчику, зупиняв тренування і пояснював все хлопцям. Без нього мені важко, але я поступово звикаю, що його нема. Всі, з ким я не спілкуюся, пам’ятають його. Навіть коли я їздив за збірну, ми грали в Болгарії, до мене підійшла людина і сказала: «Я вчився в радянському союзі в Політехніці, передавайте привіт Анатолію Миколайовичу. З ним пішла ціла епоха у львівському баскетболі.

Чи знаходить час та сили для того, щоб грати в баскетбол:

— Минулого року трохи спробував пограти, але, на жаль, я, як гравець, не люблю програвати. Завожусь, і кожну гру хочу виграти, а після гри потім маю травми. То спина, то коліна. Я зіграв п’ять-шість матчів і зрозумів, що себе треба поберегти, тому зараз в такому лайтовому режимі сам собі тренуюся: плаваю, тримаю себе у формі. Але вже не граю і, чесно кажучи, не дуже хочеться, тому що я пізно закінчив кар'єру і, напевно, вже награвся в баскетбол достатньо.

В тренувальному процесі зараз я можу показувати гравцям, як обігрувати на лоу-пості. Це я вмію і роблю.

Про те, як родина реагує на такий щільний графік та постійні виїзди на бабли:

— Родина, напевне, звикла. По-інакшому практично не було, тому вони це сприймають так, як і має бути, — що така в мене робота, що можу поїхати на три-чотири дні, приїхати, і знову поїхати. Всі ставляться з розумінням. Діти розуміють, дружина розуміє — дякую їй за це.

Про те, чим займаються діти легенди львівського баскетболу:

— Старша донька займалась художньою гімнастикою, але вже покинула: випускний клас, треба готуватися до вступу. Син займається баскетболом, я його ще трішки тягну. Поки що заставляю, а там подивимось. Якщо йому буде подобатися — буде займатися, якщо далі буде йти важко, — не заставлятиму. Я розумію, що професійний спорт — це дуже важко, по суті, як лотерея. Тобі може повезти, а може не повезти. Тому, поки займається — і слава богу. Молодша донька ходить на плавання, займається суто для здоров'я. В першу чергу, я хочу, щоб діти вчилися, а спорт щоб був для підтримання фізичної форми.

Про найсильніші сезони Суперліги на своїй пам’яті:

— З 2002 по 2008,  до першої кризи. Потім був хороший період до 2013 року, а далі почалася війна і ми не дограли. Потім був спад. І зараз, останні сезони були вже досить непоганими, рівень піднімався. Звісно, він не дотягував до того періоду, коли було багато легіонерів, але сезони були хороші. На жаль, якщо дивитися об'єктивно, зараз наша Суперліга набагато слабша. Але добре, що вона є, що ми граємо, що ми показуємо дійсно непоганий баскетбол. А далі подивимось. Є багато факторів, які від нас не залежать.

Про найцікавіших українських баскетболістів прямо зараз:

— З українських мені подобається як грає Конєв, за кордоном — Санон. Я час від часу дивлюся, він досить добре прогресує.

За ким зі своїх молодих гравців радив би слідкувати на майбутнє:

— Вважаю, що Данило Кич - молодий і перспективний гравець. Не знаю, чи він після цього сезону залишиться в баскетболі, чи ні. У мене є кілька талановитих гравців у Вищій лізі, але рано про це говорити, треба подивитися, як вони гратимуть в наступному сезоні. Можливо, це Данило Ковальчук, Пилип Максим. Все залежить від того, як хлопці будуть далі працювати.

Чи планує львівська команда підсилюватися до кінця сезону, зокрема, легіонерами:

— Зараз до нас перейшов Максим Ожегов. Думаю, до кінця сезону ми вже нікого не будемо дозаявляти, а на наступний - подивимось.

Як на стан команди впливають тривалі переїзди по всій Україні

— Це нормальний робочий процес. Може, дійсно хотілося б більше грати на домашньому майданчику, але це нормально. Може, справді, такі далекі переїзди, як у Дніпро, це трохи незручно, але, якщо команда приїжджає за день до гри — нормально. В такому режимі можна працювати.

Про те, наскільки складно львів’янам боротися з «Будівельником» та командами з топ-3 турнірної таблиці:

— По складу, і по тому, яку гру вони показують, «Будівельник» дійсно зараз найсильніший. Але спробувати з ними поборотись можна. І ми у Львові, принаймні дві чверті, більш-менш добре з ними грали, потім нас не вистачило, тоді був травмований Федчук. І проти «Біпи» в нас зараз будуть ігри в Івано-Франківську — також спробуємо дати бій. Думаю, якщо в нас все буде добре, зараз ми можемо боротися з будь-якою командою в Суперлізі. Друга половина сезону для нас має бути стовідсотково не гіршою за першу. Дай бог, в гравців не буде травм і, думаю, вона буде навіть кращою.

Відео розмови:

Інші пости блогу

Всі пости