«У жіночій НБА болять серця за Україну. Та за Бріттні Грайнер». Українська тренерка пройшла стажування у найкращій лізі світу

Розмова з Альоною Рижовою.

«У жіночій НБА болять серця за Україну. Та за Бріттні Грайнер». Українська тренерка пройшла стажування у найкращій лізі світу

Українська баскетбольна тренерка Альона Рижова протягом двох попередніх сезонів працювала із «Динамо» у жіночій Суперлізі та виборола бронзові нагороди сезону-2020/21, будучи наймолодшою головною тренеркою чемпіонату. Вона – онука легендарного Володимира Рижова, який вигравав у якості тренера жіночої збірної України Євробаскет-1995 та брав участь у Олімпіаді-1996 в Атланті.

Влітку Альоні випала нагода пройти стажування у баскетбольній команді «Чикаго Скай» – чинному чемпіоні жіночої НБА. Українка поділилася досвідом стажування у топклубі, розповіла багато цікавих подробиць про свою кар’єру, а також поділилася думками щодо невдач жіночої збірної України та нового сезону Суперліги.

«У «Чикаго» атмосфера справжньої сім’ї, всі стоять один за одного. Я такого ніде не бачила – особливо в Україні»

– Потрапити на стажування до клубу жіночої НБА, та ще й до штабу чинного чемпіона ліги – це ледь не можливість всього життя для будь-якого тренера, особливо українського. Як взагалі з’явилася така ідея, та завдяки чому це стало можливим?

– Після початку повномасштабної війни 24 лютого, все різко змінилося і перевернулося за лічені дні. Згодом стало зрозуміло, що наразі не буде нормальної повноцінної роботи в баскетболі в Україні, і я почала шукати різні варіанти. У мене були друзі, які мали контакти з НБА, які поговорили із Джеймсом Вейдом (головний тренер «Чикаго Скай» – прим. Tribuna.com) та домовилися про стажування. Обговорювали, що я приїду на два тижні. Але це була не розмова сам на сам, тому я попросила його номер та вже потім сконтакувалася з ним особисто.

Коли я прилетіла у Чикаго, він із командою був на виїзній грі і ми зустрілися лише наступного дня. Вейд запросив на вечерю, ми багато говорили про баскетбол і він зрозумів, що мені справді це цікаво, і що я справді на цьому розуміюсь. Словом, я йому точно сподобалася і склала хороше перше враження.

Багато говорили, до речі, про наш чемпіонат, зокрема про «Прометей» та олімпійську чемпіонку Аріель Аткінс, яка грала там минулого сезону.

В «Прометее» играет звезда женской НБА и олимпийская чемпионка Токио. Как это стало возможным?

– Джеймс Вейд – тренер-чемпіон минулого сезону, тренер року, раніше – чемпіон Євроліги. Власне, саме ця людина була фактичним господарем на вашому стажуванні. В чому особливості його тренерського стилю та як швидко вам вдалося знайти спільну мову з ним?

– Спільну мову вдалося знайти досить швидко, знову ж, варто було тільки показати йому, що я зацікавлена у цій роботі та можливості, яку отримала. Він доволі непроста людина, як і всі, думаю, але справжній професіонал.

Вейд довгий час збирав навколо себе той штаб та ту команду, яка підходила б йому по всіх параметрах. Не тільки, щоб це були якісні гравці, але й хороші люди та професіонали. Він так і казав мені: «Якщо це хороший спеціаліст, але як людина – лайно, то працювати він у мене не буде». Він перепробував багато людей і зараз зібрав хорошу команду і хороший тренерський штаб, який дає результат. Хоча об’єднати таких людей разом дуже непросто, особливо коли в тебе у команді такі зірки як Паркер, Куіґлі, Вандерслут, кожен зі своїми інтересами.

Перед третьою домашньою грою, «Чикаго» грав проти «Фінікса», (Вейд пропустив перші два матчі Альони (проти «Міннесоти» та «Конектикута) у Чикаго через позитивний тест на коронавірус – прим.) був класний момент, я сиділа з ним в тренерській, він сидить їсть булочки із шоколадом, дивиться ігрові моменти, вивчає розіграші після тайм-аутів, повністю сконцентрований та сфокусований на справі. Ні за що не переживає, ніяк не показує, що хоча б в чомусь сумнівається, готується до гри, хоча ще зранку навіть не знав, що буде на грі сьогодні, бо лише кілька годин назад зробив два негативні тести та отримав можливість приїхати на матч.

А до цієї гри, як і до двох попередніх, команду готував Емре (Ватансевер, турецький тренер, асистент Джеймса Вейда – прим.), і всі його дуже підтримали, прямо стояли за нього горою. Коли він виграв свій перший матч зі «Скай», Вейд привітав його та сказав, що дуже ним гордиться. Вони повністю довіряють одне одному, а Джеймс ніколи не тисне на нього та дає самостійно вирішувати, що робити.

Джеймс Вейд сам постійно отримував можливість розвиватися, коли був асистентом головного тренера УГМК, він там проводив тренування і навчився багато чому, а зараз так само дає таку можливість своїм асистентам.

У матчах, коли Вейд був відсутній, усі намагалися допомогти та підтримати нового тренера. Найбільше Кендіс Паркер виділялась, була дуже активна, взяла м’яч в руки і побігла, повела за собою команду, щоб підтримати Емре.

– Кендіс Паркер, Калі Коппер, Емма Мессеман, Кортні Вандерслут  – справжні зірки гри. Які вони, зірки світового баскетболу в повсякденній роботі та потім під час ігор?

– Так, вони справді зірки, Паркер прийшла в команду, коли Вандерслут вже була, а це дві баскетболістки, які прагнуть бути найкращими серед усіх. Але в таких умовах здорової конкуренції, вони нормально полагодили, об’єдналися заради команди і спільного результату. У «Чикаго» атмосфера справжньої сім’ї, всі стоять один за одного. Я такого ніде не бачила – особливо в Україні. Всі об’єднуються і ставлять інтереси команди вище за власні.

Що ще мене вразило – тут ніхто нічого не перепитує, сказали грати певну комбінацію чи певний захист – вони взяли і грають, навіть якщо вони раніше цього не робили. І такі моменти допомагають їм ламати хід гри. Нікому не треба нічого пояснювати, розжовувати, всі проводяться як справжні професіонали.

Паркер, до речі, дуже привітна. Познайомила мене зі своєю дружиною, з дітьми, запитувала постійно як я, як ситуація в Україні, чи все нормально зі мною та моїми рідними.

– Ти їхала до «Чикаго Скай» не людиною з вулиці – вже мала певний тренерський бекграунд та майже два сезони роботи головним тренером у жіночій Суперлізі. Чому серед усіх варіантів обрала саме тренерську роботу?

– Я розпочинала як баскетболістка, грала до 21 року, але потім не склалося по здоров’ю, перенесла дві операції, після яких важко відновлювалася. Важко було грати, тому вирішила взяти паузу, а згодом довелося закінчити зовсім. Вже потім вирішила перейти до тренерської роботи.

Так склалося, що мій дядько Володимир Рижов закінчив кар’єру, а дідусь (Володимир Рижов-старший – прим.) хворів і я на той момент взагалі була єдиною, хто міг і зумів прийняти «Динамо». Це був крутий досвід і дуже важкий сезон. Ми виграли бронзу, що безумовно радує, але після сезону я була просто повністю витиснута.

– Як взагалі проходив процес стажування і чим саме ти займалася у «Скай»?

Я була на всіх тренуваннях, відвідала усі домашні матчі команди, спостерігала за усіма процесами, багато спілкувалася зі спеціалістами, навчалася та набиралася досвіду.

Я мала досить хибне уявлення щодо бюджетів команди. Думала, якщо це команда-чемпіон, то в них багато грошей на все, а виявилося, що все не так, тут тратять рівно стільки, скільки потрібно, і не більше. Тому і не змогла відвідати виїзний матч команди (проти «Міннесоти» – прим.), залишилася у Чикаго, бо зі «Скай» на виїзди вирушають тільки члени персоналу, які там необхідні. Хоча в інших клубах і такі інтерни, стажери, теж мають можливість відвідати гостьові матчі.

– Поняття «тренерський штаб» в українському та американському жіночому баскетболі – це абсолютно різні речі. В нас тренери працюють з одним асистентом/консультантом та іноді навіть взагалі без них, а як ця система виглядає та функціонує в «Чикаго»?

– Кому як не мені знати, що таке самій виконувати обов’язки одразу п’ятьох людей. Звісно жіноча НБА – це зовсім інший рівень, тренерський штаб відповідає за всі ситуації, допомагає вирішувати проблеми, знаходять компроміс. З ігрової точки зору, це дуже корисно, вони постійно обговорюють, що ми будемо робити, якщо не спрацює першопочатковий план, і що робитимемо, якщо не спрацює щось інше. У них завжди є такий собі «козир в рукаві», на будь-яку ситуацію.

– До речі, цікаво, що в штабі «Скай» працюють багато тренерів з Європи: Туреччина, Бельгія, Франція. Це свідоме намагання утворити в команді мікс різних культур, баскетбольних шкіл та ідей?  

– Так, Джеймс Вейд точно збирав такий «мікс» спеціально. І він робив це доволі довго, а те, що він хотів, вийшло тільки цього року. Різні ідеї, різні баскетбольні культури, допомагають по-різному глянути на ситуацію, знайти найкраще рішення.

У мене спочатку теж було таке доволі викривлене враження про баскетбол, не розуміла, для чого стільки людей, стільки персоналу. А тепер зрозуміла, що це дуже сильно допомагає, коли кожен відповідає за своє і всі працюють разом.

«У жіночій НБА всі вміють працювати на аудиторію і роблять це дуже круто. Не дають людям сумувати»

– Окрім всього іншого, ти відвідала й Матч зірок жіночої НБА – подію, яка зазвичай проходить повз пересічного українського вболівальника. Наскільки це взагалі цікаво, та чи можна цей захід взагалі порівнювати із Матчем зірок НБА чоловічої? Порадила б таке дивитися?

– Матч зірок ділиться на два етапи – це перший день, день контестів, де все дуже круто і яскраво. Потужна медійка, обладнана крута фотозона, через яку проходять як вболівальники, так і гравці. Будь-хто може підійти до якоїсь баскетболістки, попросити сфотографуватися, і вона залюбки погодиться. Дуже класні враження від цієї події, і що цікаво, перший день – повністю безкоштовний.

Але є враження, що в плані самих контестів, треба щось змінювати. Там весело, є Кендіс Паркер, яка постійно бігає з телефоном, всіх знімає та веселить, але щось все одно не те, ніби в такому форматі це вже не актуально. З їхнім мозком та можливостями можна зробити щось набагато яскравіше.

А другий день – це вже сам Матч зірок, і там все ж усе менш цікаво, якщо порівнювати із Матчем зірок у чоловічій НБА. Щось там бігають собі, грають, але справді видовищних моментів не так багато. І, до речі, за сам матч люди вже платили, купляли квитки.

Хоча й був крутий момент з Сільвією Фаулс, яка поставила згори, уяви, вона закінчує кар’єру і в своєму останньому Матчі зірок ставить згори.

Кендіс Паркер подивилася, але не стала данкувати сама в грі. Але я бачила на тренуваннях, як вона ставить згори, так що запевняю, вона точно вміє. Потім ще сама Паркер не забила з-під кільця і коли вже пішла атака суперників, вона не повернулася, а просто стояла і говорила до кільця, типу «ну чого, як ти не залетів туди?». І вже ніхто не дивиться на гру, всі спостерігають за Паркер, яка розважає публіку. Там всі вміють працювати на аудиторію і роблять це дуже круто, не дають людям сумувати.

В Україні провести таке напевно можна, але у нас нема такої можливості та інтересу до цього, в першу чергу з боку глядачів. Я раніше не розуміла, для чого в жіночій НБА ставлять матчі на 12 годину дня. Там це називається «kids day», дітей приводять туди безкоштовно, вони сидять в кортсайді, дивляться на все і закохуються в баскетбол. Потім вони будуть хотіти ходити туди ще і займатися спортом.

Якби в нас робили таке, і грали матчі у тому числі й для дітей, в 12 годині дня, а не о сьомій вечора, то, можливо, колись і в нас любили б баскетбол так само. Але знову ж таки, не факт, що в нас взагалі таке можливо. Якби у всіх були можливості хоча б приблизно як у «Прометея», а в них були справді крути умови, зал, тренування і все таке, то можливо й справді ходили б на такі матчі.

Український баскетбол загалом розвивався б, якби він був хоча б на такому рівні, як минулого сезону. У нас була олімпійська чемпіонка, круті команди, конкурентний чемпіонат. Я дуже чекала на продовження сезону у новому році, змогла тільки в січні зібрати хорошу команду, місяц пограти в задоволення, була готова боротися, але почалася війна і було зруйновано.

– Як поставилися до тебе у «Скай» не як до тренера, а як до людини, яка приїхала з України – країни, де зараз триває війна? І чи актуальна взагалі наша проблематика у світі жіночої НБА?

– У жіночій НБА всі не кричать постійно, що в Україні війна, не наголошують на цьому. Але вони точно все розуміють, їм це болить, болять серця за Україну. Мене усі щодня запитували, що там в Україні, як обстановка, чи все нормально.

Є ще одна проблема, яка їм дуже болить – це Бріттні Ґрайнер, яка з середини лютого знаходиться під арештом в Росії. На другу половину Матчу всіх зірок вони вийшли у майках із її прізвищем. Потім ще було фото самої Ґрайнер з в'язниці, де вона зі сльозами на очах тримає цю фотографію. Вони теж за це дуже переживають.

Зірка жіночої НБА вже чотири місяці під арештом у РФ. Її звинувачують у контрабанді наркотиків

– Зазвичай, такі стажування стають дуже великою мотивацією для молодих фахівців – вони бачать інший світ та прагнуть потрапити до нього знову. Яким уявляєш свій подальший тренерський шлях?

– Так, це дало мені дуже сильну мотивацію. Я хочу бути тренером і буду розвиватися в цьому напрямку, буду тренером. Це дуже великий крок для мене і зараз я просто готова звертати гори. Щось про майбутнє своє розповісти поки не можу, якщо буде щось офіційно, то це і так всі дізнаються. Але я чітко зрозуміла, що хочу розвиватися далі і працювати на найвищому рівні.

«Граючи у внутрішньому чемпіонаті, не стикаючись із найкращими суперницями в єврокубках, ти не станеш сильно конкурентним. Хіба якщо ти якийсь Лука Дончич»

– Розумію, що запитання, певно, не дуже за адресою, але. За 25 років наш жіночий баскетбол пройшов шлях від перемоги на Євробаскеті та участі в Олімпіаді до того, що наша національна збірна із Аліною Ягуповою у складі не потрапляє на чемпіонат Європи. Чому так взагалі відбувається, та які проблеми тягнуть наш жіночий баскетбол на дно?

– Думаю, це запитання треба поставити якраз моєму дідусеві, який і був на тій Олімпіаді 25 років тому. Коли він тренував збірну, це був зовсім інший рівень, там грали найкращі з найкращих, баскетболістки були здоровіші, сильніші, міцніші, вихідці з радянської школи, яка була одною із найкращих в світі. Зовсім інша ментальність та фізична готовність. Він зміг зібрати хороший штаб, що зіграло величезну роль, і об’єднати всіх, зробити з окремих особистостей повноцінну команду. А зараз у нас там стартові розігруючі зі зростом по 160, ну це ж зовсім не те.

У нас мало хто грає за кордоном, а це важливо, адже ти не наберешся такого досвіду, якщо граєш тільки в своїй країні і навіть тут отримуєш мало часу.

Може я не права і проблема не в цьому, але я бачу це саме так. Коли граєш в Європі, чи ще десь за кордоном, і приїздиш грати за збірну – ти готовий і заряджений, а у нас така мотивація є не завжди. Граючи у внутрішньому чемпіонаті, не стикаючись із найкращими суперницями в єврокубках, ти не станеш сильно конкурентним. Хіба якщо ти якийсь Лука Дончич, але ти ж не Лука Дончич.

Звісно важливо приїздити грати за збірну, особливо зараз, але це не означає, що не можна пробувати себе у іншому чемпіонаті. І неправильно, не прагнути більшого.

– Ти дуже схоже говориш про свого дідуся і Джеймса Вейда. Помічаєш щось схоже між ними?

– Так, вони справді дуже схожі. Обидва серйозні психологи, вміють об’єднувати людей навколо себе, довіряти іншим. Хіба що у мого діда не було таких можливостей, наприклад, зібрати настільки хороший персонал, втілити все, що він хотів, що вийшло у Вейда. Але в роботі дійсно дуже схожі.

– Про майбутнє жіночого клубного баскетболу в Україні наразі відомо ще менше, аніж про баскетбол чоловічий. «Прометей» взагалі закрив жіночу програму, Бердянськ, дуже важливе в цьому аспекті місто, знаходиться під окупацією. Чи буде в нас взагалі жіночий чемпіонат у наступному сезоні?

– Не знаю як грати в баскетбол, знаючи, що в будь-який день, в будь-який момент, в тебе може прилетіти ракета. Гадаю, зараз перш за все всі думають, що треба закінчити війну, перемогти, а потім вирішувати що і де грати.

Прикро, що «Прометей» розпустив жіночу команду, мені подобалося за ними спостерігати, вони добре грали. І Дубінський (президент «Прометея» - прим.) справді їх любив, давав їм все, що необхідно, у них були можливості найвищого рівня, тому шкода, що так все вийшло. Але рада, що чоловіча команда відроджується і буде грати. Вболівала минулого сезону за них, дивилася, як грали у Європі. Вболіватиму і цьогоріч – у них буде хороший склад, думаю, мають хороші шанси показати себе в Єврокубку.

– В Суперлізі ти очолювала «Динамо» – один з найтитулованіших клубів незалежної України. Чи переживе він війну і чи є у нього взагалі майбутнє?

– Майбутнє «Динамо» точно за молодими гравцями. Як буде далі поки нічого не відомо, але очевидно, що цей клуб згодом розвиватиметься та розвиватиме молодих гравців, які будуть потужно грати і надалі.

– Чи повернулася б у «Динамо» на такі ж умови після закінчення війни?

– Це складне запитання, повернутися на такі ж умови я не готова, адже хочу рухатися далі, розвиватися. Зараз після стажування в НБА у мене й запити більші, і мотивація шалена, хочеться розвитку і прогресу. Але дуже хотілося б у майбутньому зробити ще щось для Динамо, бо це моя рідна команда, де розпочинався мій шлях.

– А чи існує вірогідність, що ми колись зможемо побачити тебе у якості тренера чоловічої команди?

– Я в США зрозуміла, що немає нічого неможливого. У мене ніколи не було ніяких лімітів в голові, от вони з’явилися вже при роботі головним тренером у «Динамо», але зараз знову просто зникли. Тому я відкрита до всього і нічого не виключаю. Якщо буде така можливість – окей, супер. Кажу ж, я ні в чому себе не обмежую, і розумію, що обмежень ніяких не існує, це все ми придумуємо собі самі і самі ж це можемо виправити. Зараз я щаслива, що мені випала нагода набратися досвіду в жіночій НБА, подивитися, що тут і як, і я збирають рухатися далі.

– Але давай завершимо на оптимістичній ноті. Для багатьох вболівальників жіночий баскетбол – це щось екзотичне або взагалі не варте уваги. Певно, що це не так. Розкажи, чим він насправді крутий, та чому нам варто увімкнути трансляцію матчу жіночої НБА чи сходити на матч у рідному місті.

– Жіноча НБА – найкращий жіночий баскетбол на планеті. Якщо ти любиш баскетбол – то ти просто зобов’язаний увімкнути і подивитися. Особливо, якщо ти сам гравець чи дитина. Дивишся на абсолютно інший рівень, на найкращий баскетбол у світі.

Усі молоді спортсмени повинні дивитися за таким баскетболом і обов’язково мають рівнятися на когось. Треба тягнутися до найкращих, мріяти бути там, на їхньому місці, в цих же командах, в цій же лізі.

Тому жіночий баскетбол – це точно цікаве дійство, яке може подарувати незабутні враження. Звісно ж усім раджу переглянути кілька матчів, щоб зрозуміти, що це справді так.

ФІБА обрала українську фотографиню Ярославу Немеш для роботи на жіночому ЧС-2022

Фото: ФБУ, FIBA, БК «Прометей», slamonline, Adam Hag/NBAE via Getty Images

Найкращі
Нові
Перші
Дуже цікава співрозмовниця. На одному диханні прям!
Відповісти
6
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Барановський Сергій
до речі, реально цікава) щира і відверта, навіть не треба було якось витягувати інформацію, людина захотіла поділитися досвідом – і круто поділилася)
Відповісти
5
Андрей Белик
Очень интересно, как ее карьера будет развиваться дальше. Потому что стажировка в женской НБА - это мотивация на годы. Рад, что и в женском баскетболе у нас появились люди, которые видели, что такое лучшая лига мира.
Відповісти
6
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача Андрей Белик
тепер тільки сподіваємося, що через кілька років вже буде інтерв‘ю із нею, як із головною тренеркою клубу WNBA 🤪
Відповісти
4
ол райт
я спочатку глянув на фото і подумав, що автор взяв інтерв'ю у Дуа Ліпа)
Відповісти
5
vasa1719
Дякую за матеріал.
Відповісти
5
Мирослав Юрчук
відповів на коментар користувача vasa1719
дякую за відгук)
Відповісти
4
alexpro
Автору спасибо, было интересно. Тренеру удачи.
Відповісти
4
не знав про неї, але після інтерв'ю аж захотілося трохи глибше поцікавитися wnba) прочитав на одному диханні
Відповісти
3

Інші пости блогу