Титул «Голден Стейт» доводить, що НБА – все ще ліга менеджерів. «Ворріорз» стали справжньою династією – і їхній шлях триває
Школа успіху від Боба Маєрса.
Школа успіху від Боба Маєрса.
Ніхто, крім власних вболівальників, не любить команди, які постійно перемагають.
Кожного року у будь-якому змаганні ми прагнемо побачити нових героїв. Стати свідками якихось непересічних сюжетів та побачити насправді крутого чемпіона – яскравого, талановитого та нестримного.
Четверте чемпіонство «Голден Стейт» за останні вісім років (тобто, з моменту призначення Стіва Керра на посаду головного тренера каліфорнійської команди) – це зовсім не про це. У 2022-му тріумф «Ворріорз» сприймається як щось зовсім вже пересічне, бо ми вже неодноразово це бачили із тими ж самими дійовими особами.
Перший титул у багатостраждальній кар’єрі Кріса Пола став би історією. Перемога когось із молодих зірок НБА запустила б чергову порцію розмов про те, що епоха відходить, а хлопчаки з яскравих відео у соціальних мережах вже завтра готові відправити на пенсію усіх мастодонтів баскетбольного світу на чолі із Леброном Джеймсом.
Але ж ні. Стеф Каррі, Дреймонд Грін, Клей Томпсон та Андре Ігудала здобули свої четверті чемпіонські персні, почергово розібравши у плей-оф весь нью-вейв – «Денвер» Ніколи Йокича, «Мемфіс» Джа Морента, «Даллас» Луки Дончича і «Бостон» Джейлена Брауна із Джейсоном Тейтумом.
Відігравши при цьому принаймні по 40 хвилин кожен (це стосується Стефа, Клея та Гріна – Іггі у цьогорічному складі «Голден Стейт» якоїсь значущої ролі вже не мав) у вирішальній шостій зустрічі фіналу. 104-ій для каліфорнійців у сезоні, що завершився, якщо враховувати регулярний чемпіонат.
«Ворріорз» не називали топ-фаворитами плей-оф в день його початку, але у жодній з чотирьох зіграних серій в них не було насправді серйозних проблем. Так, підопічні Керра двічі поступалися «Селтікс» впродовж фіналу, але кожного разу із роздягальні команди доносилася настільки велика впевненість від головних дійових осіб, що не виникало жодних сумнівів – «Голден Стейт» повністю контролює ситуацію, розуміє, що та де треба виправити, і гарантовано переможе.
Пам’ятаєте п’яту зустріч – певно, найгіршу для Каррі у плей-оф НБА за усі його зіркові роки? І що, це хоч якось завадило його команді перемогти?
Ось цей контроль, ось це розуміння, що буде далі та який крок треба зробити наступним для досягнення успіху – це і є фундамент династії «Ворріорз». Як на баскетбольному майданчику, так і в клубному офісі, де хазяйнує Боб Маєрс – людина, яка, можливо, не отримає такі ж любов чи визнання навіть серед прихильників «Голден Стейт», як зіркові гравці, але робить просто феноменальну роботу впродовж останніх десяти років.
І доводить, що НБА – все ще ліга менеджерів. Як би суперзірки не намагалися чинити тиск на організації, лобіювати обміни та об’єднання чи якимось іншим чином тиснути власним авторитетом на ігрову тактику або комплектацію складу, чемпіонські команди будують саме люди у краватках – і, якщо вони насправді компетентні, здолати їх може лише якийсь нещасний випадок.
За три роки, що минули з попередньої появи «Голден Стейт» у фіналі найсильнішої ліги світу, Маєрс написав справжній підручник стосовно того, як продовжити чемпіонське вікно команди.
Він довів, що не можна проходити повз будь-яку можливість здобути баскетбольний актив, навіть якщо тут і зараз він тобі не потрібен.
Здається, навіть сам Діанджело Расселл не розумів, навіщо він «Ворріорз», чому він там опинився та що від нього взагалі вимагається – але його контракт потім вдалося конвертувати в Ендрю Віггінса, другого за впливом на результат гравця команди у переможному фіналі.
Він довів, що жертвувати драфт-піками майбутніх років заради досвідчених гравців тут і зараз зовсім недоцільно.
Наявність у ростері «Голден Стейт» Джеймса Вайзмена, Джонатана Кумінги та Мозеса Муді розв’язує клубу руки у подальших сезонах – можна виховувати власну молодь, яка буде поступово змінювати лідерів, можна зібрати з них цікавий обмінний пакет, додавши когось з хлопців до спливаючої угоди Віггінса, а можна конвертувати їх у інші піки та спробувати щастя на драфті ще раз.
Він довів, що роздута платіжка та погана платіжка – не одне й те ж саме.
Кожен власник клубу НБА розуміє, що задля здобуття титулу треба платити більше за інших та заходити у зону податку на розкіш. Але є велика різниця між зарплатною відомістю «Голден Стейт», у якій взагалі немає поганих контрактів, та, наприклад, «Лейкерс», де усі гроші віддано трьом суперзіркам, а навколо них грають люди, які або взагалі не тягнуть рівень найсильнішої ліги світу, або отримують хвилини більші, ніж мали б, виходячи з їх рівня баскетбольної майстерності.
Він довів, що 26-й чи 30-й вибори на драфті – це вагоме джерело підсилення складу, а не зайвий гравець, якого просто викинути на вулицю нібито й шкода, але реально будувати щось навколо нього несерйозно.
Так, Джордана Пула з Ківоном Луні складно назвати зірками, вирішальні зустрічі сезону вони починали на лаві запасних, але їх внесок у підсумкову перемогу – принаймні, в тому, що чутко знали власну роль та якісно її виконували.
Він довів, що перебудова заради перебудови – не для клубів із титульними амбіціями.
Скільки разів після важких травм Томпсона, переходу Дюрента та, здавалося б, остаточної втрати Гріном будь-якої змагальної мотивації вам хотілося порекомендувати Маєрсу підірвати все та почати з нуля – тим більше, обирати гравців на драфті він вміє доволі-таки непогано? Але у найкризовіший момент для цієї версії «Голден Стейт» офіс клубу без зайвих вагань видав п’ятирічний супермакс Каррі, відправляючи своїм провідним гравцям чіткий сигнал про те, що на них розраховують й надалі. Сигнал було почуто: те, як нібито ламані-переламані ветерани відіграли плей-оф, що завершився, це яскраво демонструє.
І, врешті-решт, він довів, що найголовніша тренерська навичка у сучасній НБА – це не знання тактики, авторитет чи харизма, а вміння працювати з людьми.
Навряд чи хтось вважає Керра найсильнішим фахівцем хоча б сучасності (про історичні масштаби розмову поки що можна навіть і не починати), але за кількістю титулів, здобутих у новому сторіччі, він вже зрівнявся з Греггом Поповичем та Філом Джексоном – і має непогані шанси взагалі їх випередити. Все тому, що він ідеально підходить під систему, збудовану у «Ворріорз», де від головного вимагаються не диво-схеми, а координація зусиль кожного, хто генерує ідеї, та нормальні робочі відносини із підлеглими. Стів відпрацював вісім років із Гріном, і вони все ще один одного не повбивали – а це вже щось, та означає.
А знаєте, у чому полягає справжня велич Маєрса-менеджера? Одразу після завершення фінальної серії букмекери назвали фаворитів наступного сезону – і саме «Голден Стейт», а не «Бостон» із молодими зірками чи «Денвер», у якого є чинний дворазовий MVP ліги, а з лікарняного мають повернутися два гравці із максимальними угодами, очолив цей список.
Так, саме команда із 34-річною першою зіркою та плеймейкером, який лише в одному матчі фіналу подолав позначку у 10 набраних очок та бодай щось влучив з-за триочкової дуги. Тому що у «Ворріорз» є не лише славетне минуле чи теперішнє, а й майбутнє також – і це абсолютно нетипова ситуація для інших чемпіонів останніх років, включно навіть із «Мілвокі» з праймовим Яннісом.
Будувати таку команду, як нинішній «Голден Стейт» – складно, довго та дорого. Але це значно ефективніше, ніж міняти всіх на всіх, як «Х’юстон» чи «Філадельфія», або збирати в одній роздягальні проблемних суперзірок, як це вже двічі невдало робив «Бруклін». Відсьогодні «Ворріорз» входять до топ-трійки найтитулованіших клубів за всю історію НБА, поступаючись лише недосяжним для звичайних смертних «Бостону» та «Лейкерс», і це аж ніяк не випадковість.
Фото: Getty Images
