«Я робив малюнки на даху свого дому, щоб інопланетяни думали, що я свій». Піт Маравіч змінив НБА, так нічого не вигравши
Напевно, більше баскетболу американці люблять лише постійні суперечки хто ж у цей баскетбол грав найкраще. Навіть після публікації офіційного списку «75 найкращих гравців в історії НБА», присвяченому ювілею ліги, дебати щодо наявності чи присутності окремих гравців не вщухали протягом декількох місяців.
Та в усіх цих суперечках майже ніколи не оскаржувалась присутність у списку Піта Маравіча. На перший погляд, це здається дуже дивним. Як взагалі гравець, що провів 10 сезонів в НБА та усього 27 матчів у плей-оф, жодного разу не вигравав перстень та не визнавався МВП, опинився поруч із Біллом Расселом, Меджіком Джонсоном та Кобі Брайантом? Але справжні фанати знають, який внесок зробив Піт для популяризації НБА у часи тотального баскетбольного застою 70-х. Саме він був передтечею знаменитого «Шоутайму» Лейкерс 80-х.
А ще він володар, без перебільшення, одного із найбільш іконічних прізвиськ в історії усього американського спорту.
Батько Піта був одержимий грою. Він самотужки зробив із сина одного із найкращих гравців в історії студентського баскетболу
Деякі знайомі Піта Маравіча згадували, що із самого раннього віку він не розлучався із баскетбольним м’ячем. Інколи навіть використовував його замість подушки. «Скільки я його пам’ятаю, він завжди стукав цим довбаним м’ячем! Навіть коли ми ходили в кіно, він відпрацьовував дриблінг у залі. Першу половину фільму він працював правою рукою, другу – лівою. Хоча дуже часто нас виганяли через 20 хвилин після початку» - так казав про захоплення Піта баскетболом один із його друзів дитинства.
Доходило до того, що батька Маравіча викликала в школу вчителька з математики з проханням повпливати на успішність сина у школі. На що Маравіч-старший відповів: «Мій хлопець стане професійним баскетболістом та заробить набагато більше, ніж усі вчителі цієї школи». Не важко здогадатись, що любов до спорту Піту прищепив його батько - Пресс Маравіч.
Пресс Маравіч походив із сім’ї сербських емігрантів та народився у невеликому містечку у Пенсильванії. Майже усе місто працювало на сталеливарному заводі. Щоб хоч якось вирватись із звичайного образу життя, вирішив потрапити у коледж та займатися спортом. Ігрову кар’єру він мав не дуже успішну – провів лише один сезон БАА (одна з двох ліг, які згодом утворили НБА), але все одно вирішив назавжди пов’язати своє життя з баскетболом та став тренером.
Коли народився Піт, Пресс твердо вирішив зробити з нього справжню зірку. У цьому допомогла його тренерська кар’єра. Хлопець грав у всіх шкільних командах, які тренував Маравіч старший. Ще в шкільні роки було помітно, що незважаючи на невеликі габарити та майже повну відсутність м’язової маси, Піт вирізнявся унікальним дриблінгом та нестандартним мисленням. Під час одного з матчів він віддав передачу поміж власних ніг та ніг захисника. Публіка просто вибухнула. Саме тоді Маравіч-молодший зрозумів, що саме це він має робити – дивувати глядача.
Піт обожнював гру H-O-R-S-E та щоразу видумував нові види кидків. Але найчастіше він любив кидати від стегна, неначе ковбой. За що до нього причепилось прізвисько «Pistol Pete», яке стане для нього другим ім’ям. Це зараз комісіонер НБА ледь не втрачає свідомість, коли гравець НБА потрапляє на стрімі із зброєю, а от у суворих 70-х ліга дозволяла наносити на джерсі свої прізвиська.
По закінченню школи Пістол Піт вже був одним із найбажаніших рекрутів в США. Йому пропонували стипендії різні університети. Але на той час Пресс Маравіч отримав посаду головного тренера команди університету Луїзіани, то вибір був очевидним. Батько одразу почав будувати команду навколо сина. Їх суперники згадували: «Пресс зробив дуже просту систему. Він поставив 4 холодильники, які прикривали його сина, а той бігав та постійно забивав. Тому захищатися проти Піта було дуже важко. В одній грі він набрав за першу половину 17 очок. Ми вважали, що це хороший результат. Правда, у другій половині він набрав 41».
Піт Маравіч одразу став зіркою в Луїзіані. Південь завжди надавав перевагу американському футболу перед баскетболом, але Пістол Піт затягнув глядачів на свій майданчик. Той рівень володіння м’ячем та вигадливість у пасах вони раніше могли побачити лише на виставкових матчах Гарлем Глоубтроттерс, але ніколи в змагальних поєдинках. Одного разу Піту зафіксували пробіжку через те, що він вдарив м’яч, потім провів рукою по повітрю імітуючи передачу, а віддав її в зовсім іншу сторону. Він крикнув судді: «Як ви можете фіксувати пробіжку, якщо до цього ніхто ніколи так не робив?».
Та проблемою було те, що його передачі ставили у ступор не лише суперників, а і його власну команду. Гравці часто жартували, що якщо Піт на тебе дивиться, то передачу ти точно не отримаєш. Та незважаючи на це, Піт Маравіч провів просто легендарну кар’єру на рівні студентського баскетболу. В середньому за матч він набирав 44,5 очки. Цей рекорд тримається і нині та навряд колись буде покорений. І це у часи, коли не існувало 3-очкової лінії. Зараз це було б десь 55 очок за матч.
Маравіч не зміг повністю реалізувати свій потенціал у НБА. Він просто потрапив не у свою епоху
Після завершення навчання у коледжі Пістол Піт прогнозовано був серед найбажаніших гравців для більшості команд НБА. У цій боротьбі за нього перемогла Атланта, яка підписала з ним 5-річний контракт на суму 2 млн доларів. Для 1970 року це була просто грандіозна сума коштів та перевищувала середнє значення по усій лізі у 10 разів.
Та це зіграло злий жарт із молодим гравцем. Такий контракт обурив гравців Хоукс. Мовляв, пацан, що не зіграв жодного матчу на професійному рівні буде отримувати більше, ніж усі вони разом узяті. Один із гравців Атланти навіть показово підписався в АВА – лігу конкурент НБА, на знак протесту. Додавалось до цього ще й те, що Джорджія – це південний штат з усіма їх расовими забобонами початку 70-х років. Тому не дивно, що після підписання місцеві газети вийшли із заголовками «Біла надія». Це теж не посприяло внутрішньому кліматі у команді, де більшість складалась із чорношкірих гравців.
Тому взаємодія із партнерами не дуже вдавалась. Піт звик, що батько завжди будував гру через нього, а у Хоукс система налаштована по-іншому. Тим більше його індивідуальну гру мало хто розумів, вважаючи його стиль занадто егоїстичним.
Не дуже були раді Піту і у самій НБА. Легендарний Оскар Робертсон казав: «Маравіч може віддавати передачі хоч з відскоком від стелі, але це не баскетбол. Він не розуміє гру». А Пет Райлі згадував: «У нас було негласне правило: усі, кому він прокидував м’яч поміж ніг, потім мають догнати його ліктем в обличчя». Та частково вони були праві - Атланта часів Пістол Піта тричі виходила до плей-оф, але жодного разу не проходила першого раунду. А сам гравець лише на четвертий сезон у лізі був обраний на Матч Усіх Зірок.
Клуб бачив безперспективність подальших відносин із Маравічем та обміняв його нову команду, яка заявилась під розширення ліги – Нью Орлеан Джаз. Для Піта це була чудова новина, оскільки він був у Луїзіані місцевою легендою. І домашня атмосфера допомогла йому відродити свою кар’єру. Незважаючі на посередні результати команди, час, проведений у Джаз був найкращим періодом у його спортивному житті. У сезоні 1976-1977 він набирав в середньому 31,1 очок за матч, що зробило його найрезультативнішим гравцем у лізі. Це було його єдиним індивідуальним досягненням в НБА. Окрім цього він ще й набрав 68 очок у матчі проти Нікс. На той час це був третій результат в історії та перший серед розігруючих.
Та, на жаль, наступного сезону Маравіч отримав дуже важку травму коліна, яка поставила хрест на ігрових амбіціях клубу. Команда так і не потрапила до плей-оф. І це було однією із причин переїзду франшизи в Юту. А Пістол Піт уже не повернувся до попередньої форми. Погравши півроку на новому місці, його обміняли у Бостон. Розуміючи, що у Селтікс він буде лише запасним, Піт вирішив закінчувати із ігровою кар’єрою після 10 років в НБА. А вже наступного року Бостон таки виграв чемпіонат.
Поза баскетболом Пістол Піт був доволі ексцентричною особою та пережив декілька особистих трагедій, але у підсумку знайшов себе у релігії
Ще навчаючись в університеті Луїзіани – штату, відомого своїми вечірками та фестивалями, Маравіч почав випивати. Він знав, що це не вплине на його положення у команді, оскільки батько закривав на це очі. Але вже переживаючи невдачу за невдачею у Атланті це стало проблемою. Він став хронічним алкоголіком. Його навіть відстороняли від тренувань із командою, через те, що приходив напідпитку.
Проблема з алкоголем не виникла просто так. Мати Маравіча страждала на агорафобію – страх відкритого простору. Тому майже увесь час проводила вдома. А оскільки чоловік та син майже увесь свій час приділяли баскетболу, вона завжди була на самоті. І її вона заповнювала алкоголем. І Піт, і Пресс знали про ці проблеми, але дистанціювались від них. Але це призвело до ще гірших наслідків. Через деякий час після обміну у Джаз, вона укоротила собі віку, застрелившись із пістолета.
Смерть матері тяжко вдарила по Піту. Він почав шукати різних сенсів, які б дали йому певну мету. Він швидко перемикався між захопленнями. То він займався карате і отримував чорний пояс. То вчив нутриціологію і сидів на дієті із козиного молока. Дійшло навіть до того, що він на повному серйозі захопився уфологією та вірив в інопланетні цивілізації. Він казав: «Я навіть малював різні знаки на даху свого будинку, щоб інопланетяни знали, що я свій».
Після закінчення кар’єри Маравіч на декілька років випав із суспільного життя. Найбільше його підкосило те, що Бостон виграв чемпіонат наступного року після його завершення кар’єри. Його гризли докори сумління, що він мав ще рік пограти. Він почав думати про суїцид: «Я люблю швидко їздити на машині. І у той час мене часто переслідувала думка, що я можу просто повернути кермо убік на 10 градусів та на повній швидкості в’їхати в огорожу. Усі б просто подумали, що це нещасний випадок»
На щастя, Піт знайшов себе у християнстві. Він став дуже набожним віруючим. І це допомогло залікувати його душевні рани. Він почав організовувати різні баскетбольні табори серед молодих християн та став активним учасником релігійного життя. Але, як кажуть, шляхи Господні нам невідомі. Бог вирішив забрати Піта Маравіча дуже рано – у 40-річному віці за його улюбленою справою – грою в баскетбол. Він просто впав замертво під час гри із друзями. Розтин показав, що у нього була недорозвинена права коронарна артерія. По суті, усе життя у нього працювала лише половина серця. Але навіть із ним він зміг провести чудову професійну кар’єру.
***
Внесок Піта Маравіча в історію баскетболу неможливо недооцінити. А найяскравіше його описав Меджік Джонсон: «Якби не було Пістол Піта, не було б «Шоутайму». Він був першим, хто показав, що баскетбол може бути захоплючим, а публіка любить не лише перемоги, а й просто гарну гру та креативність».
Його історія – це яскравий приклад того, що у пам’яті людей можна залишатись не лише завдяки перемогам, а й тим, що ти виділяєшся серед інших своїм стилем та грою. Не дивно, що біля університету Луїзіани йому поставили статую, де він віддає свій знаменитий пас за спиною.
