Tribuna/Легка атлетика/Блоги/Камон, ран!/Олімпійський марафон 1972 року та спогади переможця, Френка Шортера, про власне історичне досягнення

Олімпійський марафон 1972 року та спогади переможця, Френка Шортера, про власне історичне досягнення

Блог — Камон, ран!
15 серпня 2022, 15:53
2
Олімпійський марафон 1972 року та спогади переможця, Френка Шортера, про власне історичне досягнення

Вважається, що олімпійська золота медаль Френка Шортера на марафоні у Мюнхені 1972 року стала справжнім каталізатором бігового буму у США, а згодом і у всьому світі, та допомогло сформувати біг таким, яким ми його знаємо сьогодні.

Кінець шістдесятих років в США був затьмарений протестами війни у В’єтнамі, поліційними бунтами на національному з’їзді Демократичної партії в Чикаґо, політичними вбивствами Мартіна Лютера Кінґа та Роберта Кеннеді.

В той самий період, доктор Кеннет Купер опублікував свою новаторську книгу про переваги аеробних вправ для здоров’я серцево-судинної системи. Хоча висновки Купера були емпірично обґрунтовані, рух, який він передбачав, вимагав іскри. І цією іскрою став Френк Шортер.

Двадцятичотирирічний студент права з університету Флориди, який народився в Мюнхені, коли його батько служив військовим лікарем, виграв олімпійський марафон, на очах мільйонів американців, що слідкували за прямою трансляцією.

Ця перемога стала першою для американців на олімпійському марафоні за останні 64 роки, а в поєднанні з пристрасним коментарем Джима Маккея, який вів трансляцію на ABC, надихнула багатьох вийти на свою першу пробіжку.

Хоча цього могло не відбутись. В останній тиждень олімпійських ігор 1972 року у Мюнхені стався трагічний терористичний акт. Вісім членів войовничого палестинського угруповання "Чорний вересень" проникли на територію Олімпійського селища та взяли в заручники одинадцять ізраїльських спортсменів та тренерів, убивши двох, коли ті спробували чинити опір.

Доброзичливість, яку Західна Німеччина сподівалася зародити після закінчення Другої світової війни, натомість обернулася ще одним жахом для єврейського народу.

Не дивлячись на те, що, після невдалої спроби порятунку, всі ізраїльські заручники загинули, президент МОК Авері Брундаж вирішив, що ігри повинні продовжуватися.

"За ці два дні, - згадував Шортер, - ми пройшли через усі стадії, що проходять люди, які пережили травматичну подію. На той час, коли ми повернулися з поминальної служби, стало зрозуміло, що якщо ми не змагатимемося, то просто здамося й зробимо те, чого прагнуть терористи”.

Маршрут марафону проходив через все місто у вигляді контуру такси, що зображав талісман ігор, з фінішем на Олімпійському стадіоні. Не добігши до половини дистанції, Френк почав розкручувати темп і відриватись від групи. Можливо це було ризиковано з його сторони, адже за тиждень до марафону, він посів п’яте місце в олімпійському фіналі на 10 000 метрів з американським рекордом 27:51.32.

"На своєму першому марафоні, я зрозумів, що 35-й кілометр це точка зміни. Запас глікогену відсутній й організм переходить на спалювання жиру. Моя стратегія в Мюнхені полягала в тому, що до 35-го кілометра я маю бути лідером".

Окрім Шортера, який приїхав до Мюнхена після перемоги на марафоні Панамериканських ігор у Колумбії та неофіційному чемпіонаті світу на марафоні Фукуока в Японії, на старт забігу вийшли олімпійський чемпіон 1968 року Мамо Волде з Ефіопії та срібний призер Кендзі Кіміхара з Японії, рекордсмен світу Дерек Клейтон з Австралії, а також переможець Бостонського марафону 1970 року Рон Хілл з Великої Британії.

В підсумку ніхто з переслідувачів не зміг нав’язати йому боротьбу, і Френку залишалось лише зберегти поточний темп бігу, щоб першим перетнути фінішну межу.

І хоча зі своїм завданням він справився на відмінно, але його поява на доріжці Олімпійського стадіону була затьмарена самозванцем.

“Я почув гучні вигуки, коли вбігав на територію стадіону”, — згадує Френк. “І подумав, що досі тривають стрибки у висоту”.

За тридцять секунд до прибуття Шортера, 17-річний студент із Західної Німеччини Норберт Зюдхаус убіг на стадіон у олімпійській формі ФРН. Деякі глядачі вважали його лідером марафону.

Коли Шортер з’явився на стадіоні, замість хвилювання, яке зазвичай супроводжує прибуття чемпіона марафону, він почув лише тишу, а потім свист. Лише після того, як перетнув межу й усвідомив своє історичне досягнення, Френк зрозумів, що сталося.

Звісно, мова йшла про жартівника, але чи міг він тоді зрозуміти, що його перемога буде мати такі наслідки?

"Знадобилося кілька років, щоб побачити повний масштаб", — згадував він. "Ми зрозуміли, що щось відбувається. Ми бачили реакцію преси. Скільки марафонців потрапили на обкладинку журналу Life?".

Метою Френка на Олімпійських іграх 1972 року була перемога, заради якої він виходив на тренування. Те, що він надихнув ціле покоління на заняття бігом та став каталізаторів бігового буму було збігом обставин. Можливо, сама простота – це те, що так глибоко резонувало з усіма, хто пішов його стопами. Адже життя рідко буває простим, і щоденна пробіжка — це один зі способів зробити його таким, хоча б одну годину на день.

Інші пости блогу

Всі пости