Про нелегальні трансляції та культурну дипломатію
Маю зізнатись, поки вдома йдуть дискусії про єдиний телепул і те що у цивілізованих, розвинених країнах глядачі мають платити за право перегляду матчів улюбленої команди, я сиджу у ЄС та дивлюсь нелегальні трансляції ігор "Динамо". Можете дати мені прочухана у коментарях, я заслужила. Але саме завдяки цим нелегальним трансляціям я вкотре впевнилась наскільки важливим інструментом нашої культурної дипломатії залишається спорт.
Мережа каналів BT Sport показує матчі Ліги Чемпіонів мільйонам британців та ірландців - останній фінал ЛЧ на хвилях BT переглянуло понад 13 млн глядачів. А якщо врахувати таких халявників як я, то цифра, мабуть, сягає і всіх 20-ти. Звісно, рядовий матч відбіркового етапу навряд приверне увагу такої кількості людей, але цього задушливого літнього вечора перед родоначальниками футболу доволі мізерний вибір - "Динамо" проти "Бенфіки", або "Макабі-Хайфа" проти "Црвени Звезди". Якби я була умовним Джо із Бірмінгема, який хоче трохи розслабитись після довгого робочого дня, випити холодного пивка та завтикати у тєлік, то я би обрала перший варіант, хоча б тому що назви цих клубів хоч про щось мені говорять.
Матч для західної аудиторії, дійсно, пересічний. Навіть самі коментатори - провідний спортивний журналіст Ієн Дарк та колишній футболіст Скот Мінто, який наприкінці 90-их встиг пограти за "Бенфіку" - неначе зібрались розслабитись та випити пивка, як уявний бруммі Джо. Якщо про португальців вони говорять влучно і наче зі знанням справи, то домашнє завдання по стану справ в українському футболі вони не виконали - наприклад, із самого початку стверджують, що чемпіонат України перерваний "на невизначений строк", хоча початок УПЛ, неначе, зовсім скоро.
Але, вслухаючись із кожною хвилиною, деяка халатність коментаторів у підготовці до гри мене бентежить усе менше. Лише за перший тайм, вони раз по раз згадують про війну в Україні - саме через неї перервався чемпіонат, саме через неї кияни проводять номінально домашню для себе гру у Польщі, саме через неї матч дається динамівцям нелегко.
"Не уявляю собі, що вони зараз відчувають", - в якийсь момент роздумує вголос один з коментаторів, говорячи про футболістів "Динамо", чиї родичі та друзі залишаються в Україні.
Усю гру я чую з екрану "Київ". Так-так, саме трошки бастардизований британською вимовою, але все ж таки "Київ". Наприкінці матчу Скот чи Ієн - вибачайте, але відрізнити їх я так за 90 хвилин і не змогла - заговорюється і каже "Динамо Кієв". Одразу ж вибачається - "взагалі-то, правильно Київ".
На полі з'являється Караваєв. Мабуть, завдяки ролі джокера на попередніх етапах відбору він потрапив у передматчеве досьє, адже голос за кадром зазначає - Олександр родом з Херсона, який нині окупований російськими військами.
Гра для "Динамо" складається не дуже успішно, хоча кияни і намагаються виправити ситуацію після двох голів, пропущених у першому таймі. Наші друзі-коментатори вважають, що динамівці напрацювали на гол; фортуна вважає інакше. Результат незадовільний, але всі мої думки не про гру на полі, а про англійця Джо, який разом зі мною (але за свої кровні) слідкував за цим матчем.
Джо і ще мільйон таких ще пересічних жителів Сполученого Королівства, мабуть, вже і забув би про ту Україну, про війну, про те що росія продовжує вбивати мирних людей - але постійні нагадування, хоч і під час футбольного матчу, не дадуть йому цим повністю знехтувати. І за це дякуємо і динамівцям, і Скоту з Ієном, і всім тим, хто продовжує говорити на широкий загал про російське вторгнення. Завдяки цьому, за ці 90 хвилин ми хоч і не одержали перемогу на полі, але стали на крок ближче до найважливішої перемоги.
