Влада Нікольченко: «Я знайшла для себе відповідь, чому я частково позбувалась дитинства»

«Важко, звісно, але звикаєш. До всього можна звикнути. На початку я тренувалась в Харкові, де народилась, починала займатись гімнастикою. Коли приїжджаєш в збірну, в тебе такий шок настає, бо ти живеш до цього нормальним життям, як всі діти, ходиш до школи, а тут тебе привезли до Києва і з 9 ранку не школа, де сидиш на уроках і досипаєш, а тренування, де треба викладатись на повну. Я в збірну попала в 13 років. Зараз дітей привозять ще раніше. Не знаю, навіщо, але моя думка, що так рано не треба.

В дитинстві було важко, коли всі після школи йшли на двір гуляти, всі мої подружки, а я одразу їхала на тренування, а потім - додому, робити уроки. І все - вже 11-12 ночі, вже треба спати. На вихідних теж - в суботу всі з ранку до вечора гуляють, а в мене тренування. Тільки в неділю - вихідний, в який я роблю уроки. Це був тяжкий період життя.

А в підлітковому віці можу сказати, що, напевно, я дивилась на своїх однолітків, які закінчували школу, вступали в університети, вчились. Я теж вступила в університет, але розуміла, що у свої 15 років я вже заробляю гроші, мене показують по телебаченню, запрошують на інтерв'ю, журналісти пишуть статті.

А інші діти - просто діти, які ходили до школи, потім до університету. І мені це не могло не подобатись. Мене це навіть мотивувало рухатись далі, мені подобалось. Я знайшла для себе відповідь, чому я частково позбувалась дитинства», - сказала Нікольченко.