Ірина Надюк розповіла, що заважає українським гімнастам тренуватися вдома під час війни

«Дуже важко. То немає світла, то сирени повітряної тривоги, доводиться ховатися в підвалах. Тренувальний процес дуже складний. Коли немає електроенергії, неможливо виконати складні елементи на тренажерах, тренування закінчуються просто підтримкою форми.

Після того, як ми виступили на чотирьох етапах Кубка світу, ми поїхали до Німеччини та привезли туди більше гімнастів. Я організувала їх транспортування з України, тренери вивезли їх на власних машинах. Ми залишилися з друзями в Німеччині, потім переїхали до Італії, де в Іллі були друзі з клубу, за який він виступає. Нас прийняли, дали житло і їжу, дали одяг і взуття, тому що наші гімнасти приїхали без нічого. Там ми залишилися і тренувалися до червневих змагань, потім переїхали до Хорватії, в Осієк. Там нас дуже добре зустріли, дали житло, харчування, безплатний зал для тренувань. Коли Іллі знадобилося зробити МРТ, господарі оплатили його та візити лікарів.

Тяжко. Ми не були в Україні з лютого, не бачили нікого з рідних. Зараз Черкаська область під ракетним обстрілом, ми дуже боїмося за своїх близьких. Там мама і бабуся Іллі, а також родичі, які евакуювалися з Харкова, зараз живуть з його мамою. Він почав ще більше хвилюватися. Там мої мама, тато, сестри та племінники. Чоловік моєї молодшої сестри - Ілля теж з ним дружить, наші сім’ї дуже близькі, він проходив військовий вишкіл відразу після початку війни та останні вісім місяців був на передовій. Це теж дуже страшно. Кожен раз, коли Ілля бачить, як я плачу, йому теж важко», - сказала Надюк.