Плювки, симуляції, культ особи: у кар’єрі Тотті завжди вистачало ганебних вчинків – ще до поїздки в РФ
Відверта розмова про улюбленого гравця дитинства.
Ніколи не думав, що напишу цей текст. Точніше — у такому контексті. Як і не міг уявити, що мій улюблений футболіст дитинства може виявитися настільки нікчемним. Тотті — «Імператор». Колись його порівнювали з Траяном або Октавіаном Августом. Тепер — радше з божевільним Нероном.
Тотті, Кафу, Матерацці та ще 30 зірок футболу, які приїжджали до РФ підзаробити після лютого 2022-го
Між легендою «Роми» та артистичним деспотом справді багато спільного. Але зараз зосередимося лише на одній, найсуттєвішій паралелі: і Тотті, і Нерон лишили по собі тінь, що затьмарює їхню спадщину. Для імператора Риму – це були розпуста, вбивства рідних і марнотратство. Для Франческо — це брудна гра, зверхнє ставлення до тренерів і партнерів, неспортивна поведінка.
Цей матеріал — погляд фаната на темний бік свого кумира. Скелети в шафі Тотті, про які всі знали, але на які воліли не зважати — його образ залишався недоторканим.
Фанатська любов сформувала в ньому культ особистості
Повертаючись до історії Нерона — його популістські рішення та антивоєнна політика забезпечували прихильність населення Риму. Згодом зерна любові проросли в пагінці ненависті, які молодий імператор щедро удобрював власним деспотизмом.
Щодо Тотті, то своєю грою й відданістю жовто-червоним кольорам «Роми» він здобув щиру любов і повагу фанатів «джалороссі». Але, як і у випадку з Нероном, ця любов почала перетворюватися на щось токсичне. Будь-який тренер чи гравець, який ставив під сумнів авторитет Тотті, ризикував наразитися на гнів трибун. Капітан був не лише натхненником — він вирішував, кого підтримати, кого ігнорувати, а кого змусити піти.
Коли трибуни нарекли Тотті «Імператором», вони, окрім безмежної поваги, дарували йому ще й культ особистості. Фактично весь період його перебування в «Ромі» можна сміливо назвати пануванням режиму «Тоттократії». Це дало «джалороссі» результати, але водночас — необмежену владу одному гравцеві над усім клубом.
Тотті мав грати завжди, а його слово було законом. Це була аксіома, з якою тренери мусили змиритися. Інакше Франческо кидав клич своїм «легіонерам» на трибунах «Стадіо Олімпіко», щоб тиснути на тренера. Якщо й це не діяло — він тиснув на керівництво клубу, натякаючи на можливий відхід. Це був улюблений метод шантажу, адже загроза втратити легенду шкодила і результатам, і іміджу «Роми».
Інколи цей важіль капітан використовував і для впливу на трансферну політику. Визнання імператора приходить разом із тріумфом — і у футболі все так само. Тотті прямо заявляв керівництву: якщо ті не викладуть чималу суму на трансфери задля здобуття Скудетто, він перейде до «Реала» чи «Манчестер Юнайтед». І римське керівництво не мало іншого вибору, окрім як дослухатись до капітана.
Так, подібні спекуляції Франческо допомогли «Ромі» завоювати омріяні трофеї в Італії, але водночас зробили бажання одного гравця важливішими за сам клуб. Франческо по-справжньому відчув себе монархом, ігноруючи колектив, що його оточував.
Кожен, хто не погоджується з диктатурою, рано чи пізно стає її жертвою. І у випадку з «Тоттократією» не могло бути інакше.
Токсичність у ставленні до тренерів і партнерів
Від самозакоханості Нерона передусім страждали ті, хто був поруч із ним. У кар’єрі Тотті все було так само. Капітан «Роми» поводився як неформальний володар роздягальні, нав’язуючи свою волю — навіть коли це суперечило тактичним планам тренерів чи інтересам партнерів.
Коли Тотті було 20 років, він вступив у конфлікт із тренером «Роми» Карлосом Б'янкі. Аргентинець прагнув уберегти молодого форварда від ранньої «зіркової хвороби» та вимагав більшої зосередженості на тренувальному процесі. Натомість Франческо вперше застосував свою улюблену тактику — шантаж.
Він прямо заявив керівництву клубу: якщо тренер хоче, він готовий піти. Та піти довелося Б’янкі. А в Тотті з’явився козир, який він ще не раз використовуватиме у потрібний момент.
Франческо мав непрості стосунки з партнерами по команді — особливо з тими, хто також мав талант і любов трибун. Його взаємини з Кассано завжди балансували на межі дружби та ворожнечі. Навіть після завершення кар’єри обидва водночас висловлюють і захоплення, і критику одне одного.
Не менш складно було порозумітися з Тотті ще одному зірковому гравцеві «Роми» — Вінченцо Монтеллі. На полі вони могли створювати справжній симбіоз, а в роздягальні — трималися осторонь. З часом їхні стосунки налагодилися, але певний осад залишився й досі.
Партнери водночас захоплювалися грою Франческо та намагалися її наслідувати, однак боялися потрапити в немилість капітана. Адже конфлікт із ним означав проблеми не лише з лідером команди, а й з гарячими римськими футбольними фанатами «тіфозі». Тотті вважав себе особливим, тож будь-яку критику сприймав як особисту образу.
Він завжди ставив себе вище за партнерів на полі. Навіть виходячи на заміну, міг відмовитися прийняти капітанську пов’язку, яку до того носив інший гравець, а пояснював це тим, що має власну — зі своїм іменем.
Найгучніший конфлікт у кар'єрі Тотті був із Лучано Спаллетті. Уникнути суперечки їм було майже неможливо: і Тотті, і Спаллетті — авторитарні лідери за натурою. Тому боротьба за вплив у роздягальні була лише питанням часу.
Конфлікт зі Спаллетті переріс у відверте протистояння, яке закінчилося бійкою
Лучано Спаллетті двічі очолював «Рому». Якщо перше його пришестя минуло майже непомітно, то після повернення у 2016 році конфлікт із Франческо Тотті розгорівся з новою силою.
Спаллетті прагнув оновити команду, зробити її молодшою, динамічнішою. Для 39-річного Тотті він відводив максимум роль «джокера», а не гравця основи. Тренер намагався зменшити залежність команди від вікового капітана, якому ставало дедалі важче підтримувати високий темп гри.
Звісно, Тотті не погоджувався з цим баченням. У кожному інтерв’ю він критикував тренера, звинувачував у неповазі та публічно обстоював своє право грати. Конфлікт зі Спаллетті став кульмінацією «культу Тотті» — адже Лучано був одним із небагатьох, хто наважився кинути виклик ідолу Риму.
У лютому 2016 року, після гучного інтерв’ю, де Тотті висловив невдоволення малою кількістю ігрового часу, Спаллетті виключив його зі складу на матч із «Палермо». Це рішення викликало справжній вибух: трибуни «Стадіо Олімпіко» заступилися за свого капітана, освистуючи тренера, як ворога. Але Лучано не здавався — він опирався тотальній владі «Тоттократії».
Навіть коли виходив на заміну, Тотті доводив свою важливість — забивав вирішальні голи, приносив «Ромі» очки. Та Спаллетті залишався непохитним.
«Так, Тотті може стати ким завгодно — його історія, його харизма беззаперечні. Я готовий дати йому будь-яку роль, окрім однієї — тієї, яку треба заслужити. Якщо ти хочеш бути гравцем — змагайся нарівні. Я не зроблю тобі поблажок», — заявив тоді тренер.
Кульмінацією протистояння стала бійка між Тотті та Спаллетті після матчу з «Аталантою». Відтоді Тотті практично втратив місце в основі. І зрештою він приймає болюче, але єдине правильне рішення — завершити кар’єру.
Рим проводжав свого капітана як короля. Сльози вболівальників, овації суперників, пошана навіть від затятих ворогів — усе це супроводжувало останні хвилини Тотті на полі.
Того дня всі пам’ятали лише імперські миті слави Тотті — і ніхто не згадував про бруд, емоції й скандали, які теж були частиною його легенди.
Плювок у Поульсена, симуляція та брудна гра
Харизма Тотті завжди йшла поруч з емоційністю — і часто вона переходила межі дозволеного. Його футбольна магія захоплювала: блискучі паси, витончені голи, нестандартне бачення поля — усе це формувало легенду. Але не менш вражаючими були моменти, коли Імператор Риму втрачав самоконтроль.
Одним із найганебніших епізодів у його кар’єрі став інцидент на Євро-2004: у матчі проти Данії Тотті плюнув в обличчя данському півзахиснику Крістіану Поульсену. Камери чітко зафіксували, як після дрібного фолу він, не стримавши емоцій, виплеснув гнів плювком у суперника. Арбітр не помітив цього під час гри, але вже наступного дня УЄФА дискваліфікувала Тотті на три матчі — фактично знищивши його участь у турнірі. Згодом Франческо попросив вибачення в Поульсена, назвавши цей вчинок «гидким моментом, про який шкодує».
Але це був не поодинокий випадок. Тотті не раз демонстрував нестриманість — як словами, так і діями. У римському дербі проти «Лаціо» 2004 року він провокував суперників не лише різкими висловлюваннями, а й ударами без м’яча. Якщо ще можна було це списати на розпеченість дербі, то в інших матчах його експресивність і грубість не піддавалися жодній логіці.
У 2010 році, у фіналі Кубка Італії проти «Інтера», Тотті жорстко збив Маріо Балотеллі ударом ззаду по ногах — без м’яча, з очевидним наміром. Червона картка — миттєва. Згодом він сам зізнався: зробив це навмисно, бо «той хлопець надто багато говорить». Така відвертість змушувала багатьох уболівальників сумніватися в моральному авторитеті легенди.
Імператор Нерон, кажуть, мріяв бути актором і перед смертю вигукнув: «Який артист у мені гине!». Тотті теж був артистом — не лише у футболі. Попри майстерність гри у щільних зонах і вишукану техніку, він часто вдавався до відвертої симуляції.
У скандальному матчі 1/8 фіналу ЧС-2002 проти Південної Кореї Тотті отримав другу жовту картку за нібито симуляцію. Багато хто вважав, що арбітр вкотре допоміг господарям, але детальний перегляд моменту виявив — це був черговий акторський бенефіс Імператора.
Тотті грав на межі — між естетикою футболу та емоційним вибухом. Його технічний арсенал вражав, але водночас він мав репутацію людини, яка не гребує грубощами, коли щось іде не за його сценарієм. Сьогодні він міг забити гол п’ятою, який вразить увесь світ, а вже завтра — вдарити суперника ліктем чи здійснити небезпечний підкат.
Його талант був настільки великим, що вболівальники швидко забували про плювки, удари та симуляції — щойно він знову приносив перемогу. Але історія збереже не лише Тотті-мага, а й Тотті-провокатора — людину, яка довела: навіть геній може грати брудно.
Скандальне розлучення, що зруйнувало образ зразкового сім’янина
Для багатьох італійців шлюб Франческо Тотті та Іларії Блазі був справжньою казкою. Вона — зірка телебачення й шоу-бізнесу, він — легенда «Роми» та уособлення римської гордості. Їхній союз здавався ідеальним: гламурна пара, яка долає всі життєві бурі разом. Весілля 2005 року транслювали наживо, а ЗМІ охрестили їх «італійськими Бекхемом і Вікторією».
Але 2022-го ідилія розлетілася на друзки — і не тихо, а з гучним грюкотом: публічні звинувачення, злами паролів, зрада, крадіжки й «прання брудної білизни» на очах у всієї країни.
Почалося все з чуток про охолодження у стосунках, які Іларія спершу заперечувала в інтерв’ю. Тотті мовчав — як людина, яка звикла вирішувати проблеми в тіні. Але згодом у відвертому інтерв’ю для Corriere della Sera він розповів свою версію.
За його словами, ініціаторкою розриву стала саме Іларія, яка нібито зрадила йому з особистим тренером. «Я пережив депресію після завершення кар’єри, смерті батька, а вона не була поруч», — зізнався Франческо. Найгучніше прозвучала фраза: «Я відкрив її телефон і побачив там речі, які не мав би бачити».
Та відповідь Іларії не забарилася. Вона заперечила всі звинувачення і заявила, що Тотті сам давно мав роман із молодшою жінкою — Ноемі Боккі. Згодом Франческо почав з’являтися з нею на публіці, а потім офіційно підтвердив стосунки. Обурена Блазі звернулася до суду з вимогою поділу майна — від годинників Rolex до… домашніх улюбленців. У відповідь Тотті заявив, що Іларія винесла з дому його колекцію дизайнерських сумок та коштовності.
Розлучення перетворилося на справжнє реаліті-шоу, яким жили італійські таблоїди. Фрази на кшталт «вона зламала мій iCloud», «вона винесла сумки Louis Vuitton» або «він забрав годинники з сейфу» стали буденними заголовками медійного фарсу. Країна розділилася на два табори — «тоттіані» й «блазіні», немов на римське дербі, хоча насправді обидві сторони втрачали гідність у нескінченній грі обвинувачень.
Цей скандал ударив по іміджу Тотті сильніше за будь-яку червону картку. Адже для багатьох він уособлював родинні цінності, стабільність, відданість партнеру та батьківство. А тепер цей образ тріщав по швах — поруч із глянцевими світлинами з новою пасією виринали саркастичні заголовки, а фанати «Роми» — колись єдині у своїй любові до капітана — поділилися в оцінках його постфутбольного життя.
Після цього розлучення Імператор Риму вже не здавався непохитним. Його корона похитнулась — не від удару суперника на полі, а від удару повсякденності, який виявився болючішим за всі попередні.
***
У кожного генія є тінь, що переслідує його крізь роки. Культ особи завжди веде до межі — а часто й за неї. Бо тільки божевільний здатен вийти на арену блазнювати перед тими, хто щодня запускає ракети по мирних містах, вбиваючи дітей і виправдовуючи це імперськими мареннями.
Історія пам’ятає імператорів, які лишили по собі велич. Але забуває тих, хто перетворив корону на клоунський ковпак, зрадивши не лише трон — а й людське обличчя.
Фото: AS Roma, NBC Sport, 20 Minutes, Vanity Fair, SPORT, il fatto Quatidiano
Інші пости користувача
