Легендарний успіх Марокко і дев'ять перемог. ЧС-2022 - проривний для Африки!
Чемпіонат світу став приводом поговорити про те, куди рухається африканський футбол. Збірна Марокко опинилася в центрі уваги і, мабуть, викликає найбільшу кількість обговорень поряд із чемпіонством Аргентини. Марокканці стали першими африканцями, які дійшли до півфіналу чемпіонату світу. Історична подія. Але ж не тільки збірна Марокко представляла Африку на цьому турнірі, а й Камерун, Сенегал, Гана і Туніс. Як загалом оцінити виступ представників цього континенту?
Оптимістична оцінка
Якщо подивитися на ситуацію в більш загальному вигляді, то можна сказати твердо про прогрес африканських збірних. Усі п'ять учасників від Африки виграли хоча б по одному матчу. Такого ніколи не траплялося раніше. Як і того, щоб кожна африканська збірна до останнього туру групового етапу зберігала шанси на вихід у плей-оф. Тобто за сприятливого збігу обставин в 1/8 фіналу могли опинитися всі п'ять команд.
Для Тунісу та Камеруну перемоги над Францією та Бразилією відповідно - одні з найвеличніших у їхній історії на чемпіонатах світу. А дві перемоги Сенегалу в групі ставлять його разом із Марокко до елітного клубу із семи африканських команд, які набрали щонайменше шість очок у груповому раунді ЧС.
Загалом африканські збірні виграли дев'ять матчів на ЧС-2022, що більш ніж удвічі перевищує їхній попередній найкращий результат за один турнір. Навіть якщо не враховувати чотири перемоги Марокко, інші африканські команди здобули п'ять перемог, що більше, ніж попередній найкращий результат Африки в турнірах 2002 і 2010 років.
Неоднозначні показники
Сім перемог було здобуто на груповому етапі. Давайте подивимося на них пильніше. Вищезгадані перемоги Тунісу і Камеруну, нехай і виглядають значними за результатом, були здобуті над Францією і Бразилією, які сильно змінили склад, оскільки вже вирішили питання з виходом у плей-оф. Відпочивали майже всі стартові склади. При цьому перемога є перемога, звісно, нехай Туніс і Камерун не показали особливих ознак, за якими можна було б судити, що основні склади цих суперників вони б обіграли.
Додамо сюди дві перемоги Сенегалу. Вони були здобуті над Катаром та Еквадором, тобто над 51-ю та 46-ю збірними у світовому рейтингу - вони входять до п'ятірки найслабших учасників ЧС-2022.
Упущені можливості
Хоча у Гани, Камеруну, Сенегалу та Тунісу були свої яскраві моменти та приводи для гордості, кожна з цих команд може про щось шкодувати, оскільки мала шанс виступити ще краще. Дуже багато чого чекали від Сенегалу, оскільки він приїхав на турнір у статусі найкращої команди Африки та з потужними зірками у складі.
Травма Садіо Мане, звісно, вплинула на перспективи сенегальців. Але якби вони встояли у грі проти Нідерландів, а Едуар Менді не припустився б помилки, то могли б уникнути зустрічі з потужною Англією в 1/8 фіналу. А там і зачепитися за більш упевнений результат у плей-офф. Чи вийде до наступного чемпіонату світу зберегти яскравий склад? У Катарі був хороший шанс.
Гана може шкодувати про одне з найбільш спірних суддівських рішень проти неї - призначення пенальті за фол Салісу на Роналду. Можливо, вдалося б уникнути поразки. Утім, перемога над Південною Кореєю дала ганцям шанс узяти все у свої руки. Та вони програли в битві з Уругваєм, де нереалізований пенальті Андре Айю привів команду до фрустрації. З пенальті не задалося.
Туніс виконав велику роботу, стримавши Данію і обігравши Францію. Але між цими матчами він програв Австралії, яка перебуває на сім позицій нижче в рейтингу ФІФА. З огляду на нестабільність австралійців і рівень підтримки, який був наданий у Катарі Тунісу, були всі шанси показати більш переконливий результат.
Камерун за своєю традицією не зміг обійтися без скандалів, які явно зіпсували атмосферу в команді. Але навіть із ними ця збірна могла зачепитися за плей-оф, якби не поступилася мінімально Швейцарії. Усе було поруч.
Африка набрала рекордну кількість очок у Катарі, але лише дві команди вийшли до плей-оф - як у 2014 році. І тільки одна збірна дійшла до чвертьфіналу. Як у 1990-му, 2002-му і 2010 році. У цьому плані чогось нового не сталося.
Рецепт успіху
В африканських країн тепер перед очима є готовий алгоритм, який дозволив здійснити прорив Марокко. Звісно, повторити його буде не так просто, але щонайменше зрозуміло, в якому напрямку слід зробити кроки. Адже дорогою марокканці перемогли європейських важковаговиків Бельгію, Іспанію та Португалію, мали гідний вигляд із Францією.
Збірна Марокко пожинає плоди інвестицій у місцеву спортивну інфраструктуру, зокрема, у футбольну академію, у вищу лігу, яка вважається однією з найцікавіших в Африці. Поліпшення умов роботи тренерів на всіх рівнях і велика увага до технічного забезпечення підготовчого процесу відіграють важливу роль.
Марокко, крім того, більш ефективно використовує велику європейську діаспору своєї країни. 14 осіб із 26 у складі збірної Марокко народилися за межами цієї країни. Відсоток вищий, ніж у будь-якого іншого учасника чемпіонату світу. І ці люди стали лідерами, внесли свої якості, відточені в європейських школах і лігах.
У підсумку ідеальним "продуктом" довіри внутрішній системі, вкладення в неї, але водночас використання європейського досвіду є головний тренер марокканців Валід Реграгі. Він по-футбольному виховувався у Франції, багато чого звідти взяв. Однак повністю асоціює себе з Марокко, багато встиг і тут попрацювати, є місцевим тренером із сумішшю прихильності національним інтересам і прийняття європейського досвіду. Зрозуміло, що марокканці до цього йшли не один рік, проте важка і копітка робота завжди окупається.
