Микола Морозюк: «В Туреччині Гармаша сприймали як максимально позитивного, доброго пацана, але всі запитували: «Він й######й?»
Колишній гравець «Динамо» Микола Морозюк в інтерв’ю Тribuna.com розказав декілька історій про Дениса Гармаша.
– Уявіть собі цих людей: Гармаш, Хачеріді, ще був Рибалка. Вони завжди утрьох ходили. Куди не прийдеш – вони завжди утрьох. Утрьох на сніданок, утрьох на обід, утрьох на вечерю. Завжди ржуть або сваряться, про щось сперечаються між собою. У них завжди були свої ігри, так скажемо.
Коли Гармаш тільки прийшов пацаном у «Динамо-2», здається, з київського інтернату, перше – це коли він бігав з іграшковим пістолетом на базі і грався в стрілялки. Темно, він сам по базі ганяє, в когось стріляє. Його раз хтось спалив.
А потім одного разу я приїхав з міста, заходжу в ресторан – сидить Гармаш за столом. Починаю робити чай і чую, як він під ніс собі: «7:2, 7:2, 7:2, 7:2, 7:2». Проходить хвилина, він знову: «7:2, 7:2, 7:2». Я до нього повертаюся, кажу: «Б###ь, Гармаш, ти що, й######й? Що з тобою, які 7:2?» Він каже: «Коля, я зробив ставку на точний рахунок, 7:2. Я хочу собі це проговорити». Зараз уже не пам'ятаю конкретно, мені здається, це був якийсь матч Ліги чемпіонів. Повертаюся, думаю: «Й## твою мать».
Гармаш завжди був дивакуватим хлопцем, але веселим. З тих моментів – це перше, що згадується. От він тільки прийшов – це вже якась подія. Він або щось ляпне, або зробить щось. Це така людина.
– Не знаю, чи дивилися ви Гаррі Поттера, але там був момент, коли професорка сказала трійці друзів: «Чому, коли щось відбувається, ви троє завжди разом?» Мабуть, це можна до Гармаша, Хачеріді та Рибалки застосувати.
– Ага. Як згадую – боже, вони як діти. Приходиш, наприклад, у ресторан на базі. Коли в нас заїзд перед грою, нам роблять якісь бутерброди, перекус перед сном. Ми, буває, сидимо, проводимо час, спілкуємося. Сидимо я, Ярмоленко, Сидорчук, Коваль, ще хтось. Тут відкриваються двері – і заходять Біба, Боба, Чіп і Дейл, б###ь. І, наприклад, хтось ще з молодих.
Вони сидять, ми розмовляємо, і раптом вони починають гучно сміятися. Потім тиша – і знову вони гучно сміються. Питаю: «Що ви ржете?» Гармаш каже: «Подивись, яка в нього голова». Повертаюся – ну, голова і голова. Він придумав кличку вже цьому пацану. Ця кличка максимально нелогічна, неадекватна.
Зараз одразу згадав. Коли Гармаш приїхав до мене в Туреччину (Морозюк та Гармаш разом грали за «Різеспор» - прим.), заходжу після тренування, два турки адміністратори в шоці, киплять, червоні. А Гармаш з Борячуком вмирають зі сміху. Заходжу, і вони мені говорять турецькою, бо англійською взагалі не говорили. Та й Гармаш з Борячуком взагалі не говорили. Якщо Борячук знав більш-менш, то в Гармаша взагалі своя мова вигадана – гармашівська.
Турок підходить до мене і каже: «Коля, чого той дурак говорить на мене «батон»? Що таке «батон»?» Думаю: «Ну як пояснити йому, що це хліб?» Йому говорю – він не зрозумів: «Я – хліб?». Показую йому картинку – батон. Гармаш просто плаче. Турок запитує: «А чого я – батон?» Гармаш каже: «Подивися на його голову». А він лисий, в нього голова реально в формі батона, і пару волосків. Я сам трошки почав сміятися, але не з турка, а від того, який Гармаш дебіл.
Кажу йому: «Б###ь, та перестань». А другий турок каже: «Що таке «стерв’ятник»?» І Гармаш мені сам показує: «Подивися, хіба не схожий?» У другого проблеми з зубами були. І я реально на фоні того всього сам починаю сміятися.
Я тим адміністраторам кажу: «Не звертайте уваги. Це лімітовані люди, вони в одному екземплярі у світі існують». І навіть з часом іноземці, всі пацани в Туреччині сприймали Гармаша як максимально позитивного, доброго пацана, але всі запитували: «Він й######й?»
– Якою мовою він там спілкувався?
– Я ж говорю – своєю мовою. Він міг подзвонити перекладачу, що йому щось треба у квартирі. І перекладач вже мене запитує: «Коля, що він від мене хоче? Я не розумію взагалі. Поговори з ним, будь ласка, і передзвони мені».
Коли ми граємо в Лізі чемпіонів, він свариться з арбітром. І ми його запитуємо: «На якій ти мові з ним спілкуєшся, якщо ти не знаєш взагалі?» – «А він мене розуміє». Кажу: «Як він тебе розуміє? Він просто бачить твою реакцію. Звісно, він тобі дає жовту, бо ти кричиш». – «Та ні». А він же реагує, що йому дали жовту, і ще більше заводиться, він завжди говорить: «Я ж за правду». Кажу: «Та правда, яка в тебе в голові, не завжди для всіх».
Так само, як на теорії. Ми грали в Лізі Європи, розбирали якийсь момент, де ми пропустили гол. Була подача, і там, де він мав бути, його не було, він не побіг за своїм гравцем. Хацкевич у нього питає: «Чому ти не дограв до кінця?» Він каже: «Так а нащо? Простіше було офсайд зробити, щоб усі вийшли. Чому вони не побігли зі мною?» – «Б###ь, ти що, дебіл? Ти ж мав сісти, ми командою мали всі сісти». – «Та ні, то вони дураки. Я зробив крок уперед – і все, він в офсайді. Нащо за ним бігти?» Ми всі розуміємо, а йому клему рве. Йому всі доводять, Лужний починає кипіти. І він каже: «Ні, ви дебіли всі».
Можна було б це зрозуміти, якби була домовленість робити крок уперед при подачі. Але в нас не було такої домовленості, він вирішив собі так, і не погоджується ні з чим. «Мене зашторило», – оце його фраза. Коли його шторить, все – не існує людини, яка могла б його зупинити, щоб він послухав. Якщо він ось так бачить – все. Буває, він заводиться, перетворюється в неконтрольованого, але в цілому він дуже чистий, щирий, веселий дурко – людина, з якою ніколи не буває нудно.
Я в Туреччині жив на квартирі, і його поселили піді мною. Коли він заїхав у квартиру, я з'їхав. Там була газова плита, чисто на балонах. І я боявся, що він рано чи пізно не закриє конфорку і будинок просто вибухне. Я з'їхав на базу. Пам'ятаю, в перші дні реально не міг заснути. Йому говорю: «Перевір плиту». А він рже, каже: «Я хочу всіх траванути».
– Сидорчук колись в інтерв'ю з нами сказав, що Гармаш – це людина, яка живе в парадигмі своєї власної справедливості.
– Так і є, це правда. Якщо він так бачить – для нього це правда. Все, ти йому не доведеш. Наприклад, якщо айфон жовтий, а він бачить для себе, що айфон зелений – він говоритиме тобі «Зелений». Але потім з часом, коли ти йому приносиш реально – він все одно це переведе якось у жарт і скаже: «Та все одно ви були на той час дебіли». Ех, Гармаш, Гармаш, - сказав Морозюк.
