Патрік ван Леувен: «Де б я не працював, додаткову увагу приділяю лівоногим гравцям»
Головний тренер «Металіста 1925» Патрік ван Леувен наголосив на важливості наявності в складі його команд гравців з робочою лівою ногою.
– Може, бачите когось із лівоногих центральних захисників на юнацькому рівні зараз?
– Де б я не працював, додаткову увагу приділяю гравцям з робочою лівою ногою, бо їх не так багато, як хотілося б.
У комплектуванні своїх команд я якраз і опираюся на лівоногих гравців, бо мені дійсно на конкретній позиції треба лівоногі гравці. Тож мені для комплектації треба два лівоногі ліві захисники, два ліві центральні, два півзахисники з робочою лівою ногою.
Мені важливо знаходити баланс між правоногими і лівоногими гравцями для підтримки мого стилю гри. Так було і в «Шахтарі», і в Казахстані, і в Ізраїлі, і зараз у «Металісті 1925». Мені треба такі гравці, яких я зможу розвивати.
Зараз ми взяли центрального захисника з Першої ліги, з «Кременчука» (Дмитро Сабієв – прим.). Він прогресує щодня. Хлопець прийшов з іншого рівня, з іншого тренувального процесу. Він зараз не просто б'ється на полі, а дійсно розвивається – це приємно бачити.
В Україні величезна кількість талантів, які за правильного підходу, розвитку, терпіння можуть вирости у класних гравців. Коли у тебе багато лівоногих гравців, простіше грати у пас, легше контролювати м'яч, і у тебе зберігається баланс у напрямку розвитку атак.
Так цей футбол може бути різноманітнішим. Наприклад, ми можемо говорити про початок атак. Коли захисник правоногий, але грає ліворуч, тобі не завжди зручно починати атаку. Потрібен зайвий дотик або ще один рух чи розворот, щоб краще підлаштуватися під м'яч. Особливо складно, коли ти лівий захисник.
Деякі гравці так і зростали. Коли я починав в Україні десь 19 років тому, ніхто не звертав на це особливої уваги. Якщо правоногий молодий гравець був кращий, швидший, сильніший за шульгу, то у склад ставили саме його. Навіть на лівий фланг, чи на позицію лівого центрального.
В юнацькому футболі ти маєш час для того, щоб десь змінити позицію гравця. Часто так буває, що хлопці стають старшими, і їхня позиція на полі стає глибшою.
Батагов перейшов з центру поля в захист, Ракицький і Матвієнко пройшли той самий шлях, будучи спочатку лівими вінгерами – потім, після 17-річного віку, вони почали потрошку опускатися вниз по лініях.
– Ракицький був вінгером?
– Так, коли прийшов у «Шахтар» U-17.
– Я, до речі, чув те саме про Віталія Миколенка. У «Динамо» він був інвертованим правим вінгером. Тобто, на рівні дітей вони виділяються технікою спочатку?
– Так, таке трапляється. Десь у процесі селекції знайдуть кращого гравця, наприклад, на позицію правого вінгера, але твоя кваліфікація теж помітна, і переведуть глибше в захист. Це нормально, багато таких прикладів, і по молоді, якщо гравець переходить з аматорів у профі.
Той-таки Ігор Кірюханцев, який був вінгером, а потім брав у фіналі Юнацької ліги УЄФА як захисник. Ігоря по U-12 розглядали як вінгера, потім один з тренерів перевів його у захист
Богдан Бутко – я знаю його з U-15. Він грав центрального захисника у парі з Імерековим. Так, він грав опорника, «шістку», правого захисника. Ти міг ставити його куди завгодно – і він зіграє, як треба.
Тому я й узяв його в «Зорю». Він міг закрити лівого, правого, центрального оборонця, якщо раптом у когось дискваліфікація чи щось таке, – сказав ван Леувен.
