Харлан – про фінал з Китаєм на ОІ-2008: «Я була суперрозслаблена»
Дворазова олімпійська чемпіонка у фехтуванні Ольга Харлан пригадала перемогу над Китаєм (45:44) у фіналі командного турніру в рамках Олімпіади-2008 в Пекіні.
– Ти вийшла вперед 42:41 (дивляться відеозапис матчу на екрані – прим.).
– Я можу сказати одне: в цей момент я суперрозслаблена. Як це відбувалося – я взагалі не знаю. Ось хто не розслаблений, це точно (на екрані тренер китайської збірної – прим.). Цей тренер – легендарний, він дуже багато олімпійських чемпіонів підготував.
– А хто тренером був?
– Це ж Бауер, він працював 10 років у Росії після Китаю. Він француз.
– А коли ти виходила, і ви програвали 10 очок по ходу зустрічі, ти теж була суперрозслаблена?
– Ти вже чи олімпійська чемпіонка, чи зі сріблом. Срібло нас теж влаштовувало, але в нас був такий шанс бути олімпійськими чемпіонками, і ми його взяли.
Я знаю, що на китаянок дуже багато тиску було – вони вдома. Це дуже сильна китаянка, вона чемпіонка світу, на неї були такі надії – і вона програла в 1/4 фіналу на цій же Олімпіаді. І тут треба золото. А цей тренер, щоб ви розуміли, він тільки за золотом їде.
– Китаянка веде 44:43, їй лише 1 удар залишається.
– По реакції дівчат ви бачите, що там взагалі. 1 удар – і все.
– І ось тоді, у свої 17 ти просиш повтор. Це все більш психологічно чи ти була впевнена? Наприклад, є такий момент, коли ти кричиш, і кричить також опонентка – це вплив на суддів, це підсилення своєї впевненості?
– Так само, так. І вплив на суддю, і вплив на свої емоції якісь. Так само це працює на команду. Коли я виходжу на 1-й бій, я задаю темп команді. Я виграю цей бій, я накричуся – і дівчата потім заходять зарядженими. Ці емоції передаються на всю команду.
– Коли ти програвала 43:44 – і ти одразу в атаку. У тебе по всій кар’єрі так. Бо деякі йдуть – і потім лякаються.
– Я сто разів лякалася, я сто разів ішла назад. В такі моменти все ж таки щось у мене вселялося, і я робила все правильно. Тому що до цього моменту ти готуєшся. Я не дарма готувалася до цього моменту – і морально, і фізично, і тактично. Все для одного моменту.
– Коли ти зараз дивишся на себе…
– Я дивлюся на себе – де мої брови?
– Ти передивлялася цей поєдинок?
– Та я вже 100 разів передивлялася. Навіть нещодавно передивлялася.
– У цей момент (рахунок 43:44 – прим.) дуже довго судді переглядали. Це психологічно непросто витримати?
– Я була впевнена в той момент, що не дадуть проти нас. Ось вона не була впевнена – це зрозуміло. Видно, що вона боялася.
– Вирішальна твоя атака. Ти одразу вирішила атакувати?
– Ні, я назад пішла. Якщо б я пішла вперед, то я програла би. Я побачила, що вона на мене вилітає, і я її провалила.
– Тобто ти чекаєш завжди початку від суперника?
– Ні. Це ж секунда, розумієте? Це секунда, це реакція, це те, над чим ми працювали дуже давно й дуже багато.
Якщо ви спитаєте Вадима Марковича, скільки він мені давав цей прийом. Бо він завжди казав, що оцей прийом, який треба було робити, треба робити з ногами, вмикати ноги. Тому що якщо б я залишилася на місці, то я б програла.
Цей момент ми готували дуже багато, і скільки я плакала. Але в потрібний момент воно все ж таки допомогло. Це і добре, і ні, тому що те, що я плакала – все ж таки воно якось віддається.
– Це був відхід і така реакція, як би контратака?
– Атаки немає, вона провалилася – і моя відповідь, – сказала Харлан.
