Антологія футбольного телебачення: УТ-1 1990-х, Серія А на СТБ, «Мегаспорт», «Повєрхность», «Футболи» проти «Плюсів»
Коли весною 2021 року гримнула новина про створення Суперліги, головним аргументом тих, хто відколовся, було грошове питання. Суперліга мала акумулювати в собі мільярди доларів – але б навіть розмов про це не було б, якби не розвиток телебачення в наші часи.
Телебачення останні десятиліття залишається головним двигуном прогресу (а в деяких країнах – регресу) футболу. Мільярдні покази Євро та ЧС, переродження Ліги чемпіонів, революційне створення АПЛ на початку 1990-х – всього цього не відбулося б без грошей від телевізійників. А зараз історія сягнула того щабелю, де футбольне телебачення і саме трансформується та переходить до інтернету, щоб не втратити сучасну аудиторію.
Tribuna.com в спільному спецпроекті з Volia TV пропонує до вашої уваги головні віхи розвитку футбольного телебачення в нашій країні. Від перших кроків до сьогоднішнього величезного обсягу контенту в один клік.
Перший футбольний матч на ТВ: 15 хвилин матчу «Арсеналу» та дублю «Арсеналу» перед мультфільмом про Міккі Мауса
«Буде використано три камери, одна на трибунах, щоб охопити повний огляд поля, а дві інші біля воріт, щоб показати великі плани гри та гравців». Так BBC на початку вересня 1937 року анонсував перший в історії показ на телебаченні футбольного матчу.
До того єдиними альтернативами був або живий перегляд футболу, або прослуховування радіорепортажу. В 1929-му перший такий репортаж в Радянському Союзі провели з матчу команд УРСС та РСФРР (на жаль, зараз знайти результат того матчу вже неможливо). Голосом тієї зустрічі, найпевніше, став майбутній патріарх радянського спортивного телебачення, а тоді просто 23-річний Вадим Синявський.
Радіо в СРСР ще довго перегравало телевізор через набагато більшу поширеність серед простого населення – вперше футбол в Радянському Союзі показали по телеприймачах лише в 1949-му.
А ось в Великобританії перехід до перегляду футбольного телебачення пройшов значно швидше. Повертаємося до BBC та 1937 року – журналістами для експериментального показу був обраний відремонтований «Хайбері». Логіка була простою – східна трибуна стадіону була придатна для встановлення камер, а сама арена знаходилася найближче серед усіх до штаб-квартири BBC на Alexandra Palace.
Задля цього показу організували спеціальний товариський матч, де «Арсенал» мав зіграти зі... своїм дублюючим складом. В ефірній сітці матч вмістили між виступом коміка Сіріла Флетчера та мультфільмами про Міккі Мауса – трансляція самого футболу мала йти рівно 15 хвилин.
Щотижневик The Observer був у захваті: «Така демонстрація футболу показала, що навіть на маленькому екрані телевізора можна відчути нову епоху». Хоча програму бачили лише кілька сотень глядачів, які жили біля студії ВВС у північному Лондоні, але в подальшому – і особливо вже після Другої світової війни – показ стрімко розвивався.
Щоб підготувати операторів та режисерів до домашнього ЧС-1966, BBC запустив легендарну передачу Match of the Day – з хайлайтами головних матчів тижня. Складно повірити, але цей проект починався взагалі як шоу про теніс. Проте потім швидко перемкнулися на футбол – і матч «Ліверпуля» та «Арсеналу» на «Енфілді» в 1964 році був першим на Match of the Day.
Репортаж зі стадіону розпочався з пісні «Бітлз», яка грала з динаміків стадіону, та фрази ведучого Кеннета Востелхолма: «Ласкаво просимо на Match of the Day – перше щотижневе футбольне шоу, яке виходить у суботу на BBC Two. Як ви вже почули, ми в Біттлвіллі». А вже під кінець 1960-х головне шоу країни дивилося як мінімум 10 мільйонів людей.
Завдяки MOTD був проведений і перший показ футболу на кольоровому телебаченні. В листопаді 1969-го для цього була обрана зустріч між тим самим «Ліверпулем» та «Вест Гемом». «Ми обрали Ліверпуль, бо нам потрібне було яскраве місце, – говорив в інтерв’ю місцевій газеті продюсер MOTD Алек Вік. – Такого колориту, як на «Енфілді» з трибуною Коп, просто немає.
Футбол у кольорі виглядає приголомшливо. Сьогодні ми запам’ятаємо команди у червоній та ніжно-блакитній формах».
Поступово (хоча не так швидко, як хотілося б) і подібна якість зйомки, і подібні програми з’являлися і в Радянському Союзі. Але для українського телебачення треба було пройти додаткове коло перешкод та навчитися хоча б малій незалежності від Москви в спортивному освітленні.
Головні голоси футболу на телебаченні України часів пізнього СРСР: Нестеренко, Щербачов, Семененко
В жовтні 1980 року в СРСР нарешті запустили аналог Match of the Day – «Футбольное обозрение», в якому робили майже те саме: 90% часу присвячувалося внутрішньому чемпіонату та коротким оглядам з матчів. Програма записувалася в Москві і робила акцент на місцевих командах. Така ж сама ситуація і з коментаторами. Озєров, Маслаченко та трохи менше Махарадзе були головними на загальнорадянському просторі протягом десятиліть і майже завжди отримували найкращі матчі від керівництва.
Хоч якийсь поштовх розвитку футбольних показів в Україні автономно від центру стався лише наприкінці 1970-х. Саме тоді в Києві створили спортивну редакцію УТ – структуру, завдяки якій футбол (і спорт) в Україні дивилися навіть в 1990-ті. «Мене і нашого головного редактора викликав голова Комітету держтелерадіо і повідомив, що організовується головна редакція спортивних програм до Олімпіади-80, – розповідала режисерка тих часів Лариса Цодикова.
Кістяк цієї редакції – Віктор Нестеренко та Валентин Щербачов. Вони були коментаторами, яким найчастіше дозволялось виходити в ефір на матчах українських команд. Крім того, у телевізійних новинах щовечора хтось із них двох брав на себе спортивну частину випуску. «Наша редакція швидко поповнювалася, – згадувала Цодикова. – Першим прийшов Валерій Костінов, потім Сергій Савелій, молоді спеціалісти Сергій Дерепа, Сергій Лифарь, Володя Кардаш, Сергій Клопов».
Найбільш впізнаваним коментатором з України на початку роботи спортивної редакції був Віктор Нестеренко. Він коментував домашній матч «Динамо» проти «Баварії» в Суперкубку 1975-го, а на телебаченні працював ще з початку 1960-х.
Віктор Нестеренко праворуч
«Коментатори працювали як прийдеться: і на трибунах серед глядачів, і на даху якоїсь споруди. Коли був черговий ремонт нашого стадіону, коментаторську кабіну влаштували в автобусі. Влітку на момент початку трансляції там було гаряче, як у барокамері, тому ми роздягалися до плавок, бо інакше працювати було неможливо.
Техніка була допотопна, ефірний монітор у кабіні коментатора з’явився наприкінці 80-х, і раніше коментатор починав трансляцію, дивлячись на оператора, який стояв унизу і давав сигнал початку – махав хустинкою. Тобто, ти не бачиш, в ефірі ти чи ні», – розповідав Нестеренко.
Валентин Щербачов був коментатором на всіх трансляціях київського «Динамо» з 1984 по 1986 роки – і він же провів репортаж з фіналу Кубку кубків 1986-го. Можливо, став одним з перших, хто тоді (за 6 днів після трагедії) розповів радянським глядачам про Чорнобильську катастрофу без прикрас.
«Нам відразу після прильоту до Франції принесли газети, я подивився карти. Ці плями радіаційні в Україні, в Білорусії. Але у нас – особливо Київ, Житомирська та Чернігівська області – все Полісся, це все було в плямах. Оскільки не можна було зателефонувати, я і почав репортаж з цього.
Так, я чув у навушниках, як у Москві, після паузи сказали: «Ти що твориш?» У повторі моїх слів не було. Але в прямому ефірі я сказав про цю велику біду. Підвів це до того, що, звичайно, хлопці сьогодні повинні підняти всім настрій, це корисно для здоров’я нації», – згадував Щербачов.
Ще одним постійним коментатором на УТ часів пізнього СРСР став Олексій Семененко – зараз вже віце-президент «Динамо».
«У 1984 році у Києві проходив груповий турнір юнацького чемпіонату світу, і Віктор Нестеренко запропонував мені взяти участь у перекличці: він говорив з Республіканського стадіону, а я – з «Динамо». Хвилин п’ять був в ефірі – це був мій перший радіорепортаж. Напередодні зробив заготовок, мабуть, на 20 репортажів, але не використав нічого.
Перший раз як летів з «Динамо» до Єревану – коментувати матч чемпіонату з «Араратом». Хвилююся: як зайти до автобуса, де сісти. Прилаштувався десь. Заходить Лобановський і каже фразу, яку він потім мені часто повторював: «Відповідаєш за результат». Я очима заморгав: «Що, чому? Жартує він, чи що?» А хлопці: «Так, так! Ти не думай, не дай бог програємо – тобі труба!»
«Динамо» перемогло – 3:0. Сідаю після матчу в автобус. Лобановський, як завжди, заходить останнім і виразно дивиться на мене. Розумію: треба щось сказати. «Валерію Васильовичу, – кажу, – а коментатор-то фартовим виявився». А він: «Головне – не фартовість, а об’єктивність».
За телерепортаж платили 13 карбованців. Непогані гроші. І ось що робили. Іноді нібито пропадав звук, редактор, який мав нас підстраховувати, включався і, хоч би скільки він говорив, теж отримував 13 карбованців», – розповідав Семененко.
Щербачов та Семененко залишилися працювати коментаторами і після розвалу СРСР. Але з ними вже конкурували і інші працівники тої спортивної редакції – в першу чергу Сергій Савелій та Сергій Дерепа.
Футбольне телебачення незалежної України: спортивна редакція УТ-1, Серія А на СТБ, Ліга чемпіонів у «Повєрхності», «Мегаспорт»
Спортивна редакція тепер вже УТ-1 продовжувала показ футболу вже в незалежній Україні. І з відсутністю належного фінансування почали траплятися різні пригоди. У 1993 році майже дивом в нашій країні вперше показали матчі новоствореної Ліги чемпіонів. Згадує Сергій Савелій:
«Головний редактор спортивної редакції УТ Віктор Фісюн приймав рішення про трансляції Ліги чемпіонів, ще не узгодивши з керівництвом. Він дав згоду на трансляцію під час нарад в Європі, а потім, повернувшись до Києва, довго домовлявся з керівництвом, щоб футбол такого рівня все ж був на нашому телебаченні».
В Україні на початку 1990-х не було швидкого прогресу в показі, як це відбувалося в Європі. Та й з чого б? Залишалися ще радянські напрацювання з супутніми проблемами.
«Традиційно працювали чотири камери. Якщо задіювались шість – то це вже було просто чудово, – розповідав все той же Савелій. – Відеоповтори здійснювалися за допомогою апарату, який називався «ампекс». Він стояв у студії і захоплював кадри, які потрібно було повторити. На архівному відео роботу «ампекса» можна відрізнити завдяки великій літері R, яка мигала у кутку екрана. Працювалося без інтернету. Інформацію черпав із газетних вирізок, із спілкування з командою. Мені здається, що тоді доступнішими були і тренери, і їх помічники».
До окремих футбольних програм на центральному українському телебаченню прийшли не відразу. Для початку були загальні випуски про спорт.
«Ми їздили по всій країні, разом з Валентином Щербачовим та іншими колегами, робили щотижня у прямому ефірі програми по 45 хвилин, – згадував Сергій Дерепа. – Тоді все знімалось на плівку. Найгірше було, коли вона рвалася. Ведучому потрібно було заповнити час, поки плівку склеювали і виставляли на певний сюжет. А ще могли один із сюжетів догори ногами приклеїти».
Але концентрація матчів вищого дивізіону дозволила УТ-1 з часом все ж прийти до схеми Match of the Day і в українських реаліях.
1996 року Валентин Щербачов, Сергій Бондаренко, Сергій Клопов та Олена Степанищева створили та випустили в ефір програму «Футбол від УТН», яка під різними назвами виходила до 2010 року. Коли ведучим у 2000-х став Сергій Голяченко, загальновживаною навіть стала його фраза: «Завжди влучайте у дев’ятку та ніколи не попадайте в офсайд».
Перший випуск програми за 1996-й зберігся в інтернеті:
«Ліпили з того, що було. М’яч, який обертався на заставці? Я брав у руки редакційний м’яч з автографами футболістів «Динамо» і крутив на пальці. У цей час оператор його знімав. Тоді відео обрізали та зробили заставку. На жаль, зараз в мережі зовсім небагато випусків. На той момент існував дефіцит носіїв – програми записувалися на касети і накладалися одна на одну. Футбол, гімнастика, поєдинки хокейного «Сокола» – усе ліпили до купи. Ніхто не усвідомлював цінність записів», – розповідав Сергій Бондаренко.
Але головним доробком пізніх 90-х для телеканалу залишалися матчі ЛЧ з «Динамо» та матчі збірної України. Фінал ЛЧ-1999 під Сергія Савелія – це один з різновидів сьогоднішньої ностальгії.
Тодішні трансляції на УТ-1 не могли без пригод – наприклад, Олексій Семененко в 1998-му завершив репортаж з матчу «Арсенал» – «Динамо» зі словами, що кияни програли, не помітивши, що рефері зарахував забитий м’яч на останніх секундах гри. Головним же джерелом ляпів у вболівальницькій уяві став Сергій Дерепа – його сторінка з головними епізодами є навіть на Вікіцитатнику. Звісно, він сильно ображався на критику від глядачів, але ця ситуація лише показувала, що тоді українському футбольному телебаченню потрібне було нове дихання.
***
В 1998 році «1+1» спробував показати частково чемпіонат світу, але швидко відмовився від подальшої трансляції футболу, залишивши собі хіба найкращий в Україні блок спортивних новин – ТСН Проспорт. Криголамом же в новітній історії став інший телеканал – СТБ – який з «Першим національним» транслював Євро-2000.
Тоді був проведений один з найдивніших експериментів в історії українського спортивного телебачення. Продюсер СТБ Семен Случевський запропонував коментувати матчі двома мовами: на західний і на центральний регіон - українською, на схід і на південь - російською. Для російського коментаря навіть спеціально запросили гостей з Москви – Олексія Андронова та Василя Уткіна.
Але цей чемпіонат одночасно став справжнім проривом для популяризації україномовних коментаторів нової формації – Дениса Босянка та Дмитра Джулая. Для порівняння – до 2000 року в премії «Золотий мікрофон» тричі перемагав Олексій Семененко та одного разу Сергій Дерепа, але протягом декількох наступних років ринок захопила молодь. Крім Джулая та Босянка запам’яталися ще Віктор Вацко на «Інтері», Олександр Гливинський на «Новому каналі», Ігор Циганик на «Першому національному». Ставало більше футболу – ставало більше коментарів, які вже не були схожі на радянську школу.
Деколи ставалися моменти, які не розуміли керівники телебачення, але знаходили свій відгук у глядачів. Під час Євро-2004 Джулай під час промаху Девіда Бекхема в серії пенальті проти Португалії не стримав емоцій: «Який же він бовдур! Вибачте на слові». Для 2004 року та для «Першого національного» тоді це було нечуваним – Джулая на наступний день просто відсторонили від роботи. Але сотні та тисячі листів від глядачів з критикою такого рішення змусили керівництво відступити. Джулай, Босянок, а після шаленого ЧС-2006 і Вацко швидко стали найбільш затребуваними коментаторами серед вболівальників.
Головною ж перлиною для СТБ на початку нульових став показ Серії А. Декілька матчів в турі (з особливим пієтетом до «Мілану») в суботу та неділю. Та обов’язковий огляд туру в понеділок ввечері.
«Це був перший іноземний чемпіонат на українському телебаченні, – розповідав Денис Босянок. – На СТБ були страшенно задоволенні, тому ще Серія А декілька років була найрейтинговішою передачею на телеканалі.
Величезні гроші платили, щоб цей футбол залишався. Для цього довго, але все ж вламали всіх цих горілчаних магнатів – спочатку на ЛЧ, потім на Італію. На страшенні суми – за 4-5 сезонів на початку 2000-х виклали мільйони доларів».
Головним голосом італійського футболу на СТБ, звісно, був Денис Босянок, з яким досі асоціюється вся ця історія. Навіть футболісти чітко запам’ятали цю аналогію. «Я досі пам’ятаю Серію А на СТБ. Босянок, який коментував матчі з Тотті, Дельвеккіо», – згадував Артем Мілевський. «У дитинстві я завжди дивився Італію, вмикаєш СТБ, а там Андрій Шевченко за «Мілан» бігає», – підтверджував і Іван Ордець.
Але треба відмітити, що Денис не був єдиним коментатором в ефірі СТБ. В 2002 році до нього після перемоги на першому конкурсі коментаторів до нього приєдналися Олександр Михайлюк, Владислав Плахотнюк та Сергій Панасюк, які ще були студентами. «Всього переглянули майже 150 осіб (тих, які пройшли добір телефоном), – розповідала спортивний продюсер СТБ Анна Берті. – З них – навіть п’ять дівчат. Звичайно, майже 90% кандидатів — дилетанти, у яких багато бажання й мало знань. Але перемогли найкращі, телеглядачі могли самі в цьому пересвідчитися».
На цій хвилі конкуренцію намагався скласти «Новий канал», який придбав собі АПЛ в часи переходу в «Тоттенгем» Сергія Реброва. Чи в 2003 році спробував бути ексклюзивним транслятором домашніх матчів... «Шахтаря». Шаленого успіху не було, але футбол з каналу не зник, а трансформувався в одну за найцікавіших передач про футбол тих часів – «Гол». Ведучим був нинішний прес-секретар збірної Олександр Гливінський та молода ведуча новин Лідія Таран.
Гливінський під час програми «Футбол на УТН» наприкінці 1990-х
А сюжети зовсім вже не відрізнялися від сьогоднішніх прикладів:
«У ті часи на матчах чемпіонату не було заборони знімати телекомпаніям, які не є власниками прав, і часто наше ексклюзивне відео було якіснішим та цікавішим за трансляційне. Такий був час телевізійної романтики, – впевнений Гливінський. – Так, ми змушені були «цитувати» картинку матчів єврокубків та європейських чемпіонатів із супутникових каналів, але усе було заради одного – аби глядач побачив повноцінну картину футбольного тижня».
Тоді ще не було повної монополії на показ у одного чи декількох телеканалів. Це, скоріше, можна було назвати невеличким хаосом, коли навіть один чемпіонат могли показувати кілька гравців ринку, особливо не запитуючи одне одного. Чи не дуже переживали через актуальність. «Пам’ятаю, як в сезоні 2001 року ТЕТ купував права на чемпіонат Іспанії, – згадував Джулай. – Матч туру міг пройти в суботу о 22-й, а показували його хіба що в понеділок о 14-й».
Пізніше Іспанію в серйозному обсязі почав показувати ICTV – і хіба що Бундесліга ще довго лишалася поза увагою нашого телебачення. А вже ближче до середини десятиліття почалося створення перших спортивних телеканалів, які захопили цю нішу у загальнонаціональних.
***
Першим спортивним телеканалом України став «Євроспорт-Україна», який розпочав свою роботу 29 квітня 2002 року. Безпосередньо створенням телеканалу «Євроспорт-Україна» займалася київська телерадіокомпанія «Славія-ТВ». Проте власної частоти компанія не мала, тому проект здійснювався в ефірі «Сатурну» з Бучі під Києвом, яка працювала на 27 телеканалі.
Не дивно, що найімовірніше ви нічого не знаєте про цей телеканал – використання програм (та й власне і назви) оригінального «Євроспорту» призвело і до судів, і до швидкого закриття проекту.
А ось з «Мегаспортом» вийшло значно цікавіше. В травні 2005 року телеканал, якого до запуску майже рік готували Олександр Борисенко і Сергій Долбілов, нарешті отримав дозвіл на трансляцію та досить швидко захопив лідерство в спортивному показі. Багато завдяки тому, що майже одразу вдалося відхопити АПЛ – бум інтересу до якої відбувся якраз-таки після переходу в «Челсі» Андрія Шевченка.
В новій спортивній редакції в частині футболу виокремлювался одразу два коментатори – незвично для загальної публіки експресивний Ігор Циганик та чилієць зі Запоріжжя Роберто Моралес.
«Початок роботи на «Мегаспорті» – один з найяскравіших періодів у моєму житті. Можливості були достатньо серйозні, ніхто не ставив якихось рамок, все було демократично і цивілізовано. Наші керівники дозволяли реалізовуватися», – згадував Циганик. «Найпамятніші для мене часи – це робота на «Мегаспорті». Це і коментування, і програма «Відверто про футбол», – підтримує і Роберто Моралес.
Програма «Відверто про футбол» на «Мегаспорті» йшла відносно недовго (трохи більше року), але також запам’яталася.
«У 2008 році першим гостем програми став Йожеф Сабо, з яким вийшла фантастична програма, – розповідав Циганик. – В той час він був дуже ображений на «Динамо», з якого його звільнили. Він досить жорстко пройшовся по Сьоміну, який тільки починав працювати, та Суркісам. Люди, які подивилися передачу, зрозуміли, що можна приходити і відверто говорити.
Одразу після завершення програми вже не викликало сумнівів, хто стане наступним гостем програми. Ми запросили Леоненка. Він показав свій телевізійний хист, видав багато цікавих моментів, фактів, епізодів з життя. Після перших двох випусків програма вже мала серйозний резонанс».
«Мегаспорт» входив в холдинг телеканалів, де головним був «Інтер» – і саме ці два коментатори були в 2009-му голосами, мабуть, найепічнішого європейського сезону з нашими командами. Півфінал Кубку УЄФА «Динамо» – «Шахтар» та фінал «Шахтар» – «Вердер» Циганик та Моралес відпрацювали в парі. І, можливо, показали один з перших прикладів на українському телебаченні, де коментатори в ефірі підтримували різні команди – Моралес «Шахтар», а Циганик «Динамо».
Inter Media Group стала для того «Мегаспорту» і могильником подальших перспектив. Канал був збитковим і власники медіахолдингу вирішили сконцентруватися на дешевших варіантах розвитку. В грудні 2009 року канал отримав назву «Мега» та перестав бути спортивним.
«З «Мегаспортом» склалася така ситуація, що власники вирішили довести канал до системи, коли є касети і є людина, яка їх ставить, крутить і виймає. Зрозуміло, що це значно менші витрати. Нішові канали повинні бути платними, це єдиний шлях. Щоправда, люди в нас не звикли платити ні за телебачення, ні за будь-що інше», – розповідав Моралес.
***
Одним з прикладів раннього платного телебачення стала «Повєрхность ТВ». Ця компанія спочатку не мали власних телеканалів, а просто закуповувала та організовувала трансляції європейського футболу, продаючи їх загальнонаціональним телеканалам.
Наприклад, «Перший національний» отримував від них Лігу чемпіонів аж до 2007 року – ось схожу заставку там крутили перед початком кожного матчу.
До власних телеканалів «Повєрхность» дозріла лише в грудні 2005-го – і фішкою «Спорт-1», а потім і «Спорт-2» було, що навідміну від всіх інших телеканалів, їх не так просто могли знайти навіть у кабельних операторів. Лише у найтоповіших, та й то, навіть легше було заплатити за них на супутниковому телебаченні. Найкращий подарунок для будь-якого хлопчака під новорічну ялинку від батьків.
В 2008 році «Повєрхность» стала справжнім монополістом – сконцентрувала в себе права на АПЛ, Серію А, Бундеслігу, Прімеру, Лігу чемпіонів, частину матчів УПЛ та Євро-2008. Зараз би такий пакет коштував десятки, а може навіть і сотню мільйонів доларів. Тут же працювало і найвідоміше тріо коментаторів – Джулай, Босянок та Вацко.
Завдяки ним з’явилася і програма «Ліберо» – всього на 17 випусків, але від повернення якої досі б не відмовився, мабуть, жоден вболівальник тих років.
Але наприкінці десятиліття компанія максимально швидко втратила позиції – і не відновила їх і досі. Джулай впевнений – не вистачило нових інвестицій:
«2008 рік був золотим. Робота на Євро зі стадіонів, трансляція Олімпіади майже у стовідсотковому обсязі, Ліга чемпіонів – потенціал був неймовірним. Але щоб розвинути його далі, щоб зробити продукт ще кращим, треба були інвестиція. А у нас навпаки історії з інвесторами завершувалися скандалами чи серйозними проблемами.
І та перспектива телеканалів зникла просто на очах. І ніхто вже не міг нічого врятувати. Так вийшло буквально за рік-півтора – і навіть не хочеться когось звинувачувати. Але майбутнє у цього продукту могло бути просто шаленим».
Поява «Футболів 1/2/3» та боротьба проти 1+1 Media – і загальний перехід в інтернет
Згадувати про українське футбольне телебачення не можна без декількох речень про андеграундний «Третій тайм» на ICTV. Микола Васильков, Фоззі та Віктор Леоненко були ведучими програми, яка подарувала одну з найкращих сцен за участю Андрія Шевченка:
Проте чим більше насправді футбольне телебачення робило кроки в сторону важливості медіаправ, тим менше важили такі проекти. І їх зникнення вже зараз не виявляється чимось неочікуваним. Виживали ті, у яких була суттєва фінансова підтримка – зазвичай, від власників футбольних же клубів.
ТРК «Україна» особливо не цікавилася європейським футболом, але утримувала у себе програму про футбол, яка мала найбільше охоплення в країні – «Футбольний Уікенд». Ще молодий Олександр Денисов з Донецька кожної неділі розповідав про кожен матч туру українського чемпіонату чи матчі наших у єврокубках. Це все було під акомпанемент непоганих сюжетів та відряджень у інші країни.
Звісно, як і у всьому телебаченні, програма була залежна від власника телеканалів. А так як «Медіа Групою Україна» володів та володіє Рінат Ахметов, то й тон розмови на користь «Шахтаря» був суттєвим.
Для відчуття епохи досить послухати монолог Денисова до та після сюжету про матч «Динамо» – «Шахтар» у 2011-му:
Особливістю цієї програми, все ж, можна вважати не лише використання у футбольній медіа-війні тих часів. «Футбольний Уікенд» зміг не розвалитися, а стати центром створення цілого телеканалу. Денисов став генеральним директором, а в Україні в 2008 році з’явився перший суто футбольний канал – «Футбол».
І змінилося все.
В 2007 році права на показ Ліги чемпіонів (ще під патронажем «Повєрхності») вперше поділили між собою «Медіа Група Україна» та 1+1 Media. Ці два холдинги вплуталися у справжню війну медіа – одні підтримували «Шахтар», інші – «Динамо» (та меншою мірою «Дніпро») згідно до вподобань власників телеканалів. На противагу «Футбольному Уікенду» створили «Профутбол» – спочатку з Констянтином Андріюком та Лідією Таран, а потім з Ігорем Цигаником та Олександрою Лободою.
Класика на віка – це дзвінок Ігоря Коломойского після матчу «Динамо» – «Дніпро» з оприлюдненням номеру Ігоря Суркіса:
А потім і конкуренти взяли схожий формат – з 2012 року функціонує «Великий футбол» – єдина програма тих часів, яка втрималася на телебаченні дотепер.
Протистояння розгоралося не лише на флагманських програмах, але й у коментуваннях матчів. Канали врешті-решт поділили між собою матчі вже створеної УПЛ та побудували водорозділ, який не можуть подолати досі та створити справжній ТВ-пул.
В цій конкуренції створилася і нова коментаторська епоха. На «Футболах» вдалося поєднати багатьох достойних коментаторів минулої декади, де головною зіркою став Віктор Вацко, а разом з ним підтягнулися Сергій Панасюк, Роберто Моралес чи Олександр Михайлюк і коментаторів, які були б зручні власнику – Андрій Малиновський чи Вячеслав Шарафутдінов. На «Плюсах» пішли іншим шляхом та наново навчили нових людей коментувати (і загалом працювати в журналістиці) під керівництвом Ігора Циганика – так на телебаченні з’явилися Роман Бебех, Вадим Скічко, Дмитро Поворознюк, Володимир Кобельков, Володимир Звєров.
***
З початком війни з Росією та падіння рівня українського чемпіонату панівною силою на українському футбольному телебаченні залишилися лише «Футболи» – 1+1 Media втратила права на показ єврокубків, а Ігор Коломойський втратив інтерес до підтримання градусу війни. «Медіа Група Україна» втримувала в себе найкращі чемпіонати з монополією, як у «Повєрхності» наприкінці 2000-х, збалансувала коментаторський склад (в ефірі з’явилися Кирило Круторогов та Андрій Столярчук), але не зуміла знайти в собі сили на наступний крок розвитку.
Сітка телеканалів – кількість яких досягла трьох з часом – особливо не зазнала змін з початку 2010-х. Навіть масований перехід до інтернету відбувся набагато пізніше потрібного – перші нормальні кроки сталися лише 2019-го та 2020-го. І тому не дивно, що на ринку з’явилися нові гравці, які діяли набагато швидше. Можна згадати, як Setanta неочкувано відібрала у «Футболів» АПЛ та повернула на український телепростір Дмитра Джулая. Чи той факт, що з 2018-го по 2021-й МГУ вже не змогла відхопити цей шматок пирога самостійно – і показувала Лігу чемпіонів та Лігу Європи завдяки партнерству з Volia TV.
Зараз єврокубків на «Футболах» взагалі не залишилося. Як і багатьох топових чемпіонатів. Онлайн на великих платформах наразі більше футбольного контенту, ніж взагалі можуть собі дозволити здавалося б профільні телеканали – в 2021-му це вже не теоретична площина, а доконаний факт.
Традиційному телебаченню тепер треба конкурувати не лише всередині, а й з швидкою популярністю ОТТ-платформ та новою якістю програм на ютубі.
Зараз футбол показують на космічно іншому рівні в порівнянні навіть не з 1937-м та тими 15 хвилинами матчу «Арсеналу». А в порівнянні з серединою 2000-х, коли українське спортивне телебачення тільки почало свій розвиток. Матчі транслюють в топовій якості з використанням 30 камер з додатковими пристроями для slow-motion і якісними повторами, а подивитися легально все це можна в інтернеті в один клік.
Яскравий приклад: минулого сезону Volia TV та MEGOGO разом вперше в Україні показали матч нашої команди – матч «Інтер» – «Шахтар» – в роздільній здатності 4К. І в подальшому це стане такою ж нормою, як колись для нас стало нормою кольорове телебачення.
Але спортивному сегменту треба і далі думати наперед. Як створити справжнє незаангажоване медіа? Як залучати молоде покоління до перегляду футболу? Як створювати новий продукт, не втративши своїх головних якостей? Як правильно інтегруватися в інтернет? Відповіді на ці запитання ми можемо отримати вже в цьому десятилітті.
Історія нашого футбольного телебачення показує, що будь-яке вікно можливостей має дуже обмежений ресурс – і треба завжди йти в ногу з часом.
***
Volia є однією з двох українських онлайн-платформ, на якій доступні канали MEGOGO Футбол, що транслюють матчі Ліги чемпіонів та інших єврокубків. Також на платформі Volia TV доступні трансляції чемпіонатів Англії, Іспанії, Німеччини, Франції, Бразилії, Бельгії і Шотландії.
Все це для передплатників Volia TV об’єднано в пакет «Спортивний». Тут ви зможете знайти ексклюзив з єврокубків на каналах MEGOGO Футбол та матчі не тільки в наживо, але і в зручному архіві. У пакет входять також 11 спортивних ТВ каналів на яких ви зможете побачити трансляції НХЛ, НБА, UFC, Формули 1 , великого тенісу, екстремальних видів спорту тощо. І все це на трьох екранах одночасно, із будь-якої точки України.
Базова вартість пакета – 199 грн/30 днів, однак підписку можна оформити одразу на рік, заощадивши майже 600 грн.
