20 найкращих гравців «Реала» у XXI столітті
Вінісіус вже увірвався у список.
Tribuna.com продовжує серію рейтингів найкращих гравців європейських клубів у XXI столітті – рубрику відкрив «Мілан»:
На черзі – мадридський «Реал». Тим паче, що є хороша прив‘язка, адже зовсім нещодавно один з представників списку оголосив про завершення кар‘єри та приїхав попрощатися на «Бернабеу».
Рейтинг, як і будь-який інший, є суб‘єктивним, а вибір зроблено на основі комплексної оцінки наступних критеріїв: довголіття у клубі, спадщина, роль у команді, колективні/індивідуальні успіхи та емоційна складова.
У коментарях діліться, що б ви змінили у нашій двадцятці.
20. Луїш Фігу (2000 – 2005)
Часто у рейтингах не менш цікавим є те, хто відсіявся та не потрапив в кінцевий перелік. На останнє місце претендували одразу кілька знакових імен: Клод Макелеле з фундаментальною роллю на початку нульових, геніальний плеймейкер Месут Озіл, герой одного з фіналів ЛЧ Анхель Ді Марія, стабільний Хабі Алонсо, новий двигун «вершкових» Феде Вальверде тощо.
Однак 20-м стає саме Фігу попри те, що його період у Мадриді все ж не можна назвати видатним у спортивному плані. По-перше, з топових трофеїв у португальця лише одна Ліга чемпіонів та дві Ла Ліги за 5 років. По-друге, у двох останніх сезонах простежувався певний спад. По-третє, у тріумфальному розіграші ЛЧ 2001/02 Луїш не був х-фактором – пропустив 5 з 8 останніх матчів турніру, а в інших трьох у плей-оф не зробив жодної результативної дії.
Проте фігура Фігу – епохальна, не менше. Через свій трансфер з «Барселони», який фактично дав новий подих запеклому суперництву. Та й за своїм загальним рівнем Луїш явно заслуговує на солідне визнання – просто не конкретно за період у «Реалі», щоб претендувати на вищу позицію.
Наприклад, у нашому рейтингу найкращих гравців в історії збірної Португалії він став другим:
19. Тібо Куртуа (2018 – н.ч.)
«Коли ми виграли ЛЧ, то це було не лише завдяки Вінісіусу, Вальверде, Бензема чи Родріго. Це було також завдяки Куртуа. Без хорошого голкіпера ви не виграєте трофей. При врученні нагород ми деколи забуваємо про це», – таку скромну ремарку грі воротаря у фіналі 2022-го дав… Куртуа сам собі.
Але Тібо безперечно має рацію, бо його роль у тому розіграші важко переоцінити, особливо перформанс у фіналі проти «Ліверпуля». Матч з «Боруссією» минулого року, коли всі очікували у воротах Луніна, бельгієць теж провів на надвисокому рівні. Ці ігри – перший аргумент, чому Куртуа зобов‘язаний бути у топ-20.
Другий – саме у «Реалі» його почали називати «найкращим голкіпером світу», що вдалося підкріпити кількома індивідуальними нагородами.
18. Гарет Бейл (2013 – 2022)
Складний персонаж для оцінювання спадщини у «Реалі». З одного боку, попри увесь скептицизм Бейл цілком виправдав вкладені 100+ млн євро – провів кілька фантастичних сезонів та завжди робив різницю на вирішальних стадіях ЛЧ (згадати хоча б фінал 2013/14). І навіть тоді, коли вважався радше гравцем запасу, а не основи (дубль у Києві у 2018-му).
Гарет точно подарував багато епічних моментів (забіг проти Бартри у Кубку Іспанії ще пам‘ятаєте?) та став учасником легендарного тріо BBC, яке залишило приємні спогади. Водночас валлієць дещо перекреслив їх негативом в заключні роки мадридської кар‘єри, коли став неначе тим надокучливим родичем – його ні використовували тренери, ні продати ніяк не вдавалося через високу зарплату. Дійшло навіть до конфронтацій з вболівальниками, зокрема на тлі прапора «Уельс, гольф, Мадрид – у цьому порядку».
Тож, так, за вкладом в успіхи «Реала» Бейл безсумнівно має бути у рейтингу. Але навряд вище, враховуючи змазаний другий період.
17. Пепе (2007 – 2017)
Пепе – навпаки приклад стабільності, якщо не враховувати дискваліфікації через червоні картки. Спочатку португалець довго був основним, а потім – довго корисним, коли доводилося підміняти Варана у періоди травм.
Дует з Рамосом – напевно, один з найбільших ненависних серед інших фанбаз Іспанії, але для «Реала» ця парочка точно є культовою. Загальний доробок Пепе: 334 матчі, три чемпіонства, два Кубки, ще пару другорядних трофеїв та три ЛЧ.
У ЛЧ, до речі, у двох з трьох тріумфальних кампаній був основним, але у 2014-му пропустив якраз фінальний матч.
16. Вінісіус Жуніор (2018 – н.ч.)
Як це часто буває у футболі, шоу та забезпечення різниці в атаці котуються значно вище в плані індивідуального визнання. Що стосується конкретно Вінісіуса, то тут вічна тема – за критикою поведінки бразильця (справедливо) публіка неначе знецінює суто його ігровий рівень (несправедливо).
Хоча насправді вже зараз він цілком заслуговує на потрапляння до когорти найкращих. Наприклад, є факти, які навряд усвідомлює широкий загал – як ось те, що Віні за 6 років за кількістю матчів перевершив Бейла (9 років), а також забив у стількох же фіналах ЛЧ (2).
Загалом за останні 4 сезони у Вінісіуса 140 результативних дій у 177 матчах, а в ЛЧ взагалі неймовірний показник – гол або асист у 14 іграх плей-оф з 21. Ба більше, він близький до рекорду за результативними передачами на цих стадіях – 13 проти 15 у Кріштіану Роналду (обійшов Мессі з 12, зігравши на 47 матчів менше).
Тож, напевно, пора це відзначати та додавати вінгера у подібні рейтинги.
15. Каземіро (2013 – 2022)
Пам’ятаєте тейк про «індивідуальна яскравість > другорядна важлива роль» з минулого пункту про Віні? Забудьте, бо коли йдеться про дистанцію у 7 років фундаментальної функції в центрі поля, то розподіл таки змінюється.
Тому бразилець, відповідно, вище у рейтингу. Усі захоплюються легендарним тріо Модрич-Кроос-Каземіро, але також потрібно розуміти, що опорник – не третій зайвий чи хлопчик на побігеньках, а той, завдяки кому у двох партнерів були розв’язані руки.
«Люди часто говорять про нас з Лукою, тому що ми частіше володіємо м‘ячем, але правда в тому, що без Каземіро наші досягнення були б неможливими.
Він завжди в потрібному місці, щоб зробити відбір, завжди страхує нас, коли ми просуваємося вперед – і навіть робить внесок у важливі голи. Його інтелект дозволяє нам грати з більшою свободою, знаючи, що позаду є хтось, хто завжди буде боротися, щоб повернути м’яч.
Він один із найкращих опорних півзахисників, з якими я коли-небудь грав – і одна з найважливіших частин нашого успіху», – зізнавався якось Кроос.
14. Роналдо (2002 – 2007)
Передчуваю, що 14-те місце Роналдо може спровокувати дві абсолютні різні реакції. Хтось заперечить, що за легендарністю та рівнем гри феномен має бути вище, а хтось скаже, що він особливо нічого не досяг у «Реалі» – і теж матиме рацію, бо у Мадриді форвард взяв лише дві Ла Ліги та один Суперкубок Іспанії (жодної ЛЧ).
Тому логічним виходом здається обрати якусь золоту середину – з ухилом у бік іконічності фігури Роналдо. А той же Віні ще має час здійнятись сходинками вище.
13. Мічел Сальгадо (1999 – 2009)
Мінірубрика про забутих часом героїв, про чий вплив треба заново нагадати. Сальгадо – правий захисник першого у XXI столітті грізного «Реала». На початку нульових 7 років провів у статусі основного та взяв участь в обох тріумфальних фіналах ЛЧ, а у 2000-му асистував на Морієнтеса у матчі з «Валенсією».
Мічел застав часи «галактікос» та був тим, кому власне й доводилося підчищати за усіма зірками. Своє Сальгадо теж встиг виграти: 2 вищезгадані ЛЧ, 4 Ла Ліги, 3 Суперкубки Іспанії.
12. Роберто Карлос (1996 – 2007)
Десь приблизно у той же час на паралельному фланзі грав Роберто. Можна було б через «ctrl+c ctrl+v» скопіювати опис позиції Сальгадо, внісши мінімальні правки.
Однак у бразильця є одна вагома перевага, яка й дозволила опинитися вище – яскравість індивідуальних перформансів, зокрема що стосувалося підключення до атак та стандартів. Карлос настільки запам’ятався, що дотепер за інерцією фігурує у різних дискусіях щодо найкращих лівих фулбеків в історії.
Ще б з росіянами не товаришував – ціни б йому не було.
11. Дані Карвахаль (2013 – н.ч.)
У Мадриді існує популярна приказка: «Там, де є якийсь легендарний гол «Реала» – завжди є фланговий крос Карвахаля».
Так, продовжуємо марафон фулбеків. Дані тут виграє боротьбу у зірок минулого з однієї простої причини – кількість трофеїв, до яких безпосередньо залучений: 6 ЛЧ, 4 Ла Ліги, 2 Кубки Іспанії.
Можливо, зараз більшість ще скептично ставиться до порівнянь зі Сальгадо/Карлосом, але через 10 років всі згадуватимуть Карвахаля як людину двох епох – праймового «Реала» з Роналду і Бензема та цієї нової генерації з Вінісіусом і Беллінгемом.
10. Гуті (1996 – 2010)
Ймовірно, один з найбільш недооцінених гравців «Реала» у ХХІ столітті. За 25 років у Мадриді були тільки дві геніальні «чисті десятки» з надзвичайним рівнем плеймейкінгу – Озіл та якраз Гуті, який затримався у клубі аж на 11 років довше.
500+ матчів, 10+ трофеїв, 77 голів, під сто асистів та беззаперечний статус легенди – і, найголовніше, загальне захоплення публіки його грою.
«Гуті був непередбачуваним, у найкращому значенні цього слова, – ділився свого часу Касільяс. – Він мав неймовірне бачення поля, яке дозволяло йому робити паси, про які ніхто інший навіть не подумав би.
Були епізоди на тренуваннях, коли він виконував речі, які залишали нас усіх безмовними. Гуті був не просто талановитим – він був унікальним. Грав у футбол неначе художник, який малює шедевр, завжди шукаючи найкрасивіше вирішення проблеми».
9. Зінедін Зідан (2001 – 2006)
Дещо схожа історія з Роналдо – попри усю велич Зідана, за оцінкою конкретно періоду у «Реалі» він навряд дотягує до вершини рейтингу.
«Галактікос» за його участі нехай було зірковим, але, наприклад, Зінедін за 5 років у Мадриді з топ-трофеїв виграв всього по одній Ла Лізі та ЛЧ (з тим самим голом у фіналі проти «Баєра»).
Чи був француз знаковою постаттю зі захмарним індивідуальним рівнем гри? Так, без сумнівів. Чи заслуговує він бути вище 8 гравців, які принесли клубу купу титулів? Все ж ні.
8. Марсело (2007 – 2022)
Взяти до прикладу хоча б Марсело, який пробув у «Реалі» на 10 років довше та кілька сезонів поспіль вважався безальтернативно найкращим лівим захисником світу.
Хоча доречніше порівнювати бразильця з фулбеками, які залишились позаду. Одним з факторів такого високого місця є емоційна складова, про яку згадано у ліді – Марсело просто творив красу на своєму фланзі. Ба більше, у сучасному футболі складно згадати хоча б одного схожого футболіста: з шаленою технікою, впливом в атаці та естетикою.
Так, у нього простежувались певні проблеми суто у захисті – але 25 трофеїв свідчать про те, що для «Реала» вони були не критичними.
Минулого тижня Марсело повісив бутси на цвях та попрощався на «Сантьяго Бернабеу».
7. Карім Бензема (2009 – 2023)
Період Бензема у «Реалі» ділиться на три чіткі етапи. Перший – складний та наповнений критикою у дебютні роки перебування в Мадриді. Другий – з роллю прихованого героя, коли Карім під керівництвом Зідана відтягував на себе увагу захисників та створював простір для Роналду, який зокрема завдяки цьому штампував рекорди.
Третій – феноменальний зі статусом лідера та у підсумку зі заслуженим «Золотим м’ячем». Топовий показник, але були й ті, хто випереджає француза за стабільністю на довжелезній дистанції.
6. Тоні Кроос (2014 – 2024)
Перший приклад – Кроос, чию геніальність належним чином почали цінити ближче до кінця його шляху у «Реалі».
Настільки, що трансфер з «Баварії» за 25 млн тепер можна спокійно називати одним з найбільших грабунків в історії футболу.
«Такого гравця, як Тоні, більше немає, – захоплювався минулого року Карло Анчелотті. – Ніхто не може виконувати цю роботу краще, ніж він. Немає слів, щоб описати рівень Крооса. Це один з найвеличніших футболістів в історії. Нам дуже пощастило, що він 10 років грав за «Реал».
5. Лука Модрич (2012 – н.ч.)
Обирати між Кроосом та Модричем – це як обирати між мамою і татом. Тож можна опустити умовності з цифрами та банально поставити їх в один ряд.
Але оскільки формування рейтингів вимагає рішень, то Лука вище з двох причин – довголіття у «Реалі» та індивідуальне визнання у 2018 році зі «Золотим м‘ячем».
Навряд потрібно додатково акцентувати, чому пара Модрич-Кроос є культовою, але зробимо це для закріплення: 1000 матчів на двох у Мадриді, 5 спільних ЛЧ та 4 Ла Ліги.
4. Рауль (1994 – 2010)
Якби враховувався весь період Рауля у «Реалі», то, звичайно, він цілком міг бути вище. Але оскільки за основу беруться виключно виступи у ХХІ столітті, то доведеться поступитися трійці, яка усі роки своєї феєрії провела у цьому часовому відрізку.
Втім, навіть для 2000-х форвард залишається іконою – забивав в обох тріумфальних фіналах ЛЧ, виграв чотири чемпіонства та тричі визнавався найкращим футболістом року в Іспанії.
3. Серхіо Рамос (2005 – 2021)
Капітан та уособлення характеру «Реала».
«Серхіо – більше, ніж захисник, – наголошував Кріштіану. – Це воїн, лідер та той, хто ніколи не здається. Він стільки разів нас рятував… голами, відборами, ментальністю. Кожна команда потребує такого гравця».
Рамоса, звісно, можуть не любити вболівальники інших клубів за поведінку та стиль, але саме цим він демонстрував жертовність заради успіхів «вершкових».
16 років, 670 матчів, трансформація з фулбека у надагресивного центрбека, купа титулів (4 ЛЧ та 5 Ла Ліг) та 101 гол (зокрема культових та вирішальних), що є безпрецедентним як для захисника. А цифри 92:48 закарбовані як в історії клубу, так і на тілі Серхіо у вигляді тату.
2. Ікер Касільяс (1999 – 2015)
Заведено, що цінності легендам клубу завжди додає їхній статус місцевого вихованця.
У «Реалі» за цей період виховали, напевно, найкращого воротаря генерації в Іспанії. І навіть заключні роки у Мадриді, коли почалися труднощі, не перекреслять значущість Ікера та вплив на ціле покоління вболівальників.
За спиною Касільяса 725 матчів, 19 трофеїв та безліч щемких спогадів. Флорентіно Перес так взагалі назвав його топ-1 воротарем в історії «вершкових», а Рамос – визначенням слова «мадридиста»:
«Є легенди – а є Ікер, який стоїть вище. Важка праця, самопожертва та менталітет переможця – це він. Його сейви в найважчі моменти, лідерство в роздягальні, відданість клубу… Все це зробили Касільяса унікальним. «Реал» не був би таким без його внеску».
1. Кріштіану Роналду (2009 – 2018)
Якщо в контексті всієї історії клуби ще можна вести якісь суперечки, наводячи зокрема у приклад Альфредо Ді Стефано, то у розрізі ХХІ століття – нуль сумнівів, що Роналду повинен очолювати рейтинг.
Перераховувати усі досягнення не будемо, адже на це потрібно кілька додаткових тисяч знаків, а просто згадаємо найголовніше: 450 голів та 131 асист у 438 матчах, 64 м‘ячі за «Реал» у плей-оф ЛЧ, 4 перемоги у турнірі, 2 чемпіонства, 4 «Золотих м‘ячі», 3 «Золотих бутси»… фух.
Малоймовірно, що хтось найближчим часом хоча б наблизиться до подібних показників та посуне Кріштіану з трону.
Фото: Allstar Picture Library Ltd, Sportimage Ltd, Aflo Co Ltd, Edward F. Peters/Maciej Rogowski/Phil Rees/Alamy Live News, PA Images, UK Sports Pics Ltd, Christian Liewig/Henri Szwarc/AbacaPress, DAX Images/Orange Pictures, Samuel Carreño/PxImages, Action Plus Sports, Archivo ABC/Ignacio Gil, Raddad Jebarah/NurPhoto
Інші пости блогу
