Бразильський трансферний ринок змінився: як це впливає на «Шахтар» та УПЛ
Детально розібрались з фахівцем по бразильському футболу.
«Наша стратегія зосереджена на бразильському ринку, і ми продовжуємо дотримуватися цієї політики. Однак важко переконати молодих гравців та їхніх батьків приїхати в Україну та грати за наш клуб – таким чином останні два з половиною роки зробили нашу трансферну політику досить складною, але ми все ще намагаємося слідувати нашим планом», – слова генерального директора «Шахтаря» Сергія Палкіна, які датовані жовтнем цього року та які чітко вказують на обраний вектор розвитку.
Грубо кажучи, гірники остаточно повертаються до стратегії, яка давала результат у нульових та на початку 10-х. Це викликає двояку реакцію у вболівальників, що можна помітити зокрема у коментарях до цитати Палкіна. Не в останню чергу через наявність стереотипів – мовляв, бачення клубу застаріле, бо у Бразилії команди середнього європейського статусу тепер неконкурентні.
Tribuna.com спробувала фундаментально розібратись у темі та розглянути її крізь призму УПЛ та «Шахтаря». Допоміг у цьому фахівець по бразильському ринку – Антон Карпович (скаут «Карпат», експрацівник «Дніпра-1» та випускник PASS).
Бразильський ринок дійсно сильно змінився за останні 10-15 років – разом зі статусом та ризиками «Шахтаря»
Так, особливості роботи клубів з трансферами бразильців справді змінилися. В контексті «Шахтаря» та України натомість є очевидні причини у вигляді погіршення фінансового становища та рівня ліги після окупації Криму і Донбасу.
💬 «Питання не стільки в рівні, а у категорії трансферів, – каже Антон Карпович. – Ці нові «на іншому етапі», ніж були раніше.
Щоб пояснити детальніше, можна взяти якийсь знайомий усім приклад – ось Бражко. Є три етапи: 1) Бражко, який грав за «Динамо» U-19; 2) Бражко, який сходив в оренду в «Зорю»; 3) Бражко, який вже заграв в основі «Динамо». Це фактично три різні футболісти в моменті на ринку.
Раніше у «Шахтаря» було більше можливостей конкурувати за умовного бразильського Бражка, який сходив в оренду в «Зорю». Тобто побачити, як він впорається зі спротивом на дорослому рівні – і це зменшує ризики. Це надійніше, ніж коли ти дивишся на Бражка в юнацькій команді «Динамо».
Для «Шахтаря» змінився рівень перевіреності гравців, яких вони можуть собі дозволити приблизно в певному ціновому діапазоні. Вони змушені йти на більші ризики та за ті самі гроші брати футболістів, у яких менше досвіду на дорослому рівні. Це створює значно ширшу варіативність, як цей трансфер теоретично розвинеться у майбутньому.
Думаю, вони все ще хочуть умовного Бражка, який сходив в оренду в «Зорю», але тепер просто намагаються знайти його на крок раніше. Наприклад, якщо Кевін починає грати за «Палмейрас» регулярніше, то стає важче конкурувати, адже приходять інші клуби». 💬
***
У підтвердження слів Антона порівняємо ступінь «перевіреності гравців» тоді та зараз. Для чіткішого зіставлення врахуємо також інфляцію, але головна увага на кількість зіграних матчів на дорослому рівні.
За винятком Бернарда, Фреда та Вілліана, усі – приблизно у тій же ціновій категорії, що й Кевін (15 млн євро) чи Марлон (12+4 млн євро) прямо зараз. Проте помітна тенденція, наскільки досвідченими були футболісти на момент переходу.
Лінія під Ілсінью з 45 матчами проведена не дарма – якщо формувати ідентичний список з найновіших трансферів, то лідером буде Марлон з ідентичним показником.
Після 2014-го спостерігаємо серйозну зміну динаміки. Якщо раніше досвідчені виконавці становили більшість, то тепер це навпаки велика рідкість – Додо та Майкон. Цифри тих же Марлона з Егіналдо не зовсім показові, оскільки по 18 ігор вони мали у Серії Б. З попереднього списку лише одиниці частину матчів проводили не у вищому дивізіоні, як ось Алекс Тейшейра.
Щодо гравців, які за досвідом та статусом сьогодні відповідали б рівню старих придбань гірників, то їх дійсно забирають потужніші клуби.
💬 «Якщо подивимось на гравців з «категорії «Шахтаря», які зараз переходять кудись з Серії А, то це одразу топліги чи великі гроші, – додає Антон. – Відповідно, це створює додаткову конкуренцію.
Клуби бачать, що перехід з бразильської Серії А напряму в топчемпіонат не стає проблемою. Гравці адаптуються та грають – ті ж історії про Вінісіуса/Родріго мають свій вплив. Відчувається, що стало більше переходів напряму, а от раніше вони відбувалися через проміжну ланку – якраз через команди статусу «Шахтаря». Це була їхня ніша, яка тепер потрохи зникає, оскільки клуби готові ризикувати та купувати з бразильських ліг.
На це впливає й загальне зростання рівня роботи з інформацією, зокрема скаутингу. Відео з Бразилії, розуміння, як ці гравці адаптуються – в якомусь 2005-му це ще було екзотично. Тоді цей ринок не вважався пріоритетним для топклубів». 💬
***
Наступна інфографіка демонструє кілька прикладів, які нам перерахував Антон. До речі, по Веслі у серпні були конкретні чутки про зацікавленість «Шахтаря» (тут і тут).
Найсвіжіший випадок – чутки про майже завершений продаж «Інтернасьйоналем» 17-річного атакувального хавбека Габріеля Карвалью в саудівську «Аль-Кадісію». Ціна питання – 20+ млн євро.
Процес ускладнює ще один аспект – таймінг. Часто треба або переплачувати, або вірити у гравця на тлі його спаду
Один з інструментів, який стає у пригоді, коли втрачається статус та можливість конкурувати за найкращих талантів у їхньому праймі – таймінг. У такому випадку є фактично два шляхи – або ловити гравця якраз в момент, коли у нього може трапитись прорив (щоб згодом після цього прориву не переплачувати), або чекати на спад гравця, який тебе цікавить (щоб забрати його дешевше).
Ось як це пояснює Антон зокрема у розрізі реальних трансферів УПЛ:
💬 «Можна проговорити на прикладі Кевіна та Жана Педрозо (центбек «Карпат» – прим.), тому що вони обидва грали за Бразилію U-20, де Жан був більш основним гравцем, ніж Кевін. Звісно, варто враховувати конкуренцію на позиції, бо у Педрозо вона була легшою, але є такий факт про статус у збірній.
Якщо придивитись до ситуації, то Кевін перебував на піку – кілька сезонів вважався лідером «Палмейрас» U-20, де, можливо, одна з найкращих академій у світі. Він розривав на Копіньї (найпрестижніший турнір U-20) і переходив у дорослу команду, отримував ситуативно якісь хвилини. Але йому вже виповнився 21 рік, тому він більше не міг грати за U-20. Для «Шахтаря» виникає дилема – пробувати купувати у цей момент чи чекати далі? Якщо вони чекають, то два варіанти: або Кевін грає за «Палмейрас» стабільно та згодом коштує 20-30 млн, або не витримує конкуренцію і трапляється спад на ринку, адже стає старшим і не грає. В цей момент ціна б могла бути нижчою, ніж заплатив «Шахтар».
Педрозо ж приїжджає після ЧС, але грає за слабшу команду, яка бореться за виживання. Очевидно, що у ту мить на нього претендують сильніші команди, ніж «Карпати». «Курітіба» шукає можливість реалізувати його за максимальною ціною, проте час тут відіграє важливу роль – і у Серії Б Жан згодом перестає грати. Це не завжди говорить про якість футболіста, адже маємо фактор тренера, ставку на досвід і т.д. Як наслідок, через пів року ціна та попит зовсім інші. На цьому етапі вже можуть увійти «Карпати».
У «Шахтаря» таким прикладом є Егіналдо – вийшов на помітний рівень в Серії Б, але в Серії А не клеїлось. Клуб знайшов момент, коли гравець перебував на спаді. Звісно, цей принцип не є панацеєю, але може бути ефективним.
Прикладом ефективності може бути історія Жордана із «Зорі». Фактично він переходив у ще відносно молодому віці, але вже мав відчутний досвід на найвищому рівні в Бразилії. Це знову історія про таймінг: гравець мало грав, не ефективно використовувався в Бразилії. У підсумку була створена дуже вигідна угода для «Зорі», а зараз Джордан є одним із найкращих іноземців в УПЛ». 💬
Очевидне питання, яке постає за такого сценарію – а як не втратити віру у гравця, який почав здавати? Тобто не ставити хрест на його трансфері через сумніви, чи готовий він повернутися у форму та надалі прогресувати.
Тут на перший план виходить якість роботи керівництва та скаутської служби – належним чином оцінити футболіста та його перспективи без прив‘язки до контексту, знайти інформацію про причину спаду, прорахувати ризики. Одним словом, до кожної ситуації мати окремий підхід.
💬 «Звичайно, набагато простіше, коли у гравця все йде добре, – відповідає Антон. – Психологічно непросто продовжувати вірити у нього, коли починаються якісь проблеми.
Не вважаю, що постійно так треба робити. Варто балансувати та комбінувати, шукати ці таймінги. 6-8 місяців – і вже маємо величезні коливання, умовно від 5 млн до безплатної оренди з опцією викупу. Не виключено, що цієї варіативності «Шахтарю» не вистачає». 💬
Головні фактори змін – ріст місцевої ліги, захід нових країн на ринок та «вайлд-карди» АПЛ
Що стосується передумов, які призвели до таких змін бразильського ринку, то можна визначити 3 найпомітніші з них.
1. Популяризація бразильського ринку та захід туди більшої кількості чемпіонатів
В умовному 2010-му, напевно, цілком можна було очікувати, що на тлі успішних трансферів з Бразилії відбудеться певний бум. Власне, він й тоді був, просто не всі чемпіонати/клуби могли собі дозволити напряму купувати гравців з огляду на фінанси/репутацію.
Україна, яка у той час вважалася одним з трамплінів, все ж перебувала у списку претендентів – однак зараз відкотилась, а її місце посіли інші. Антон відзначає зокрема США, азійські гранди, Туреччину та особливо команди другого ешелону топліг, які зміцнились економічно:
💬 «Найкращі часи УПЛ на бразильському ринку співпали з фінансово потужними часами, коли «Шахтар», «Динамо», «Металіст» чи «Дніпро» могли конкурувати з представниками найкращих ліг. Умовний англійський клуб на той час покладався на місцевих гравців та рідко виходив за рамки – і цього було достатньо для результату.
А «Шахтарю» потрібно було ставати хитрішими та рухатись вперед, тому вони йшли на ці ризики, адже мали змогу конкурувати фінансово. Зараз же порівнюємо з «Брайтоном» чи «Брентфордом» – кращі фінансові умови, статус ліги, ширша мережа скаутингу, доступ до інформації. Плюс мережа контактів – людям цікавіше спілкуватися на ринку з АПЛ, ніж з Україною. Багато конкурентних переваг для «Шахтаря» втрачається, і навряд чи зараз у них передові навіть банально інвестиції в скаутинг та системна робота з цією інформацією, її використання. Останнім часом взагалі публічно дуже мало відомо про скаутинговий департамент клубу.
На ринку завжди були присутні ліги, які мають гроші, але чий рівень не відповідає амбіціям – Туреччина, Близький Схід, США. Мені здається, що вони тепер навпаки постійно збільшують свою присутність в Бразилії. У тих же Штатах теж досліджують гравців на рівнях U-17/U-20 та готові платити гроші, як і «Шахтар». Чи навіть Саудівська Аравія, яка забирає зокрема футболістів категорії «Шахтаря» з пропозиціями х5 від того, що дають в Україні». 💬
2. Ріст бразильської ліги та ледь не епохальні реформи 2021 року
Друга передумова – це фактично спростування стереотипу, що трансфери в Європу (навіть у нетопові чемпіонаті) є порятунком для бразильських футболістів. Насправді це не так, бо тепер вдома вони можуть отримати як пристойні контракти, так і пристойний рівень конкуренції.
Причина – ріст Серії А, зокрема через реформи 2021 року, які дали клубам ще більше простору для прогресу.
💬 «Не так давно клуби у Бразилії змогли стати приватними, – розповідає Антон. – Раніше за способом управління було схоже до Аргентини (і досі більшості клубів в Бразилії), де президент – це вибрана посада, політична, яка має свій термін. Робити стратегічне планування в таких умовах складніше, ніж у приватній власності (хоча це залежить безпосередньо від власника).
Зараз ось зайшли City Football Group («Бая») та система власника «Ліона» Джона Текстера («Ботафоґу»). Це теж зближує. Можливо, Тьяго Альмада буде прикладом. Це дуже талановитий, але специфічний гравець, який грав у Південній та Північній Америці, хоч і чемпіон світу. Провів вдало сезон в «Ботафоґу» і зі зими спробує себе в «Ліоні». Клуб, який не має цієї мережі та був би змушеним просто його купити, ризикував би – специфічна особистість, коштує дорого. Вкладаєш і не знаєш, що з цього отримаєш. А у випадку групи «Ліона» ситуація наступна – якщо Альмада не заграє, то зможе повернутися в «Ботафоґу» та надалі бути королем Латинської Америки». 💬
Детальніше про всі позитивні наслідки реформи розповів портал Football Benchmark у своєму матеріалі. Якщо простими словами, то держава дозволила клубам стати товариствами з обмеженою відповідальністю – а це прямий шлях до залучення нових інвесторів, випуску облігацій та вигоди від сприятливого податкового режиму.
До нової системи управління вже встигла адаптуватись майже половина ліги – три клуби зокрема з іноземними мажоритарними акціонерами (зліва на картинці). Яскравий показник – статистика доходів клубів без врахування трансферів (справа на картинці), де одну з ключових ролей відіграє комерція.
Графіка – Football Benchmark
💬 «В першу чергу треба говорити про масштаб ринку, – додає Антон. – Бразилія – сьома країна світу за населенням, неймовірна історія футболу, а економіку не можна назвати поганою, бо вона навпаки зростає.
Великим успіхом для бразильських клубів є те, що декілька років тому дозволили рекламу гемблінгу та беттінгу. Через настільки масивний ринок фанатів це приносить клубам хороші гроші, це тепер є великою частиною наповнення бюджету (якщо не враховувати дискусійну морально-етичну сторону питання). Плюс ТБ-контракти, які у кожного різні, єдиного пулу немає.
Провідні 10-15 клубів вже генерують достатньо доходу на внутрішньому ринку, щоб не бути змушеними обов’язково продавати найкращих талантів. Умовні «Палмейрас» чи «Фламенґу» за генерацією доходу – це сьогодні клуби рівня «Аякса», «Бенфіки», «Порту».
Ми стереотипно сприймаємо, що УПЛ дає бразильським гравцям якийсь шанс для наступного кроку, хоча по факту їхня ліга сильніша з точки зору масштабу. В цілому ми ближчі до Серії Б за якістю. Уявімо, як це може вплинути на потенційні перемовини.
По-перше, бразильські клуби не зобов’язані продавати, щоб вижити. Особливо ті, з якими контактує «Шахтар» щодо найкращих молодих гравців. Вони можуть генерувати дохід без продажів, тому вони чекають найкращу пропозицію, не поспішають.
По-друге, навіть футболіст ротації в умовному «Фламенґу» отримує майже співставні гроші з тим, що може запропонувати «Шахтар». Для них це звичайна зарплата, а не вимушена переплата.
По-третє, у Бразилії є ліміт на легіонерів у заявці. Клубам все одно треба зібрати 20 бразильських футболістів, комплектувати склад. І виходить, що доводиться бути ефективнішим за бразильські клуби з використання їхніх власних же гравців. Це також можливість для українських клубів продавати бразильців назад в Бразилію дорожче, бо клуби Серії А можуть дозволити собі трансфери за 1 млн запросто, а великі клуби витрачають по 10+ млн». 💬
Знову ж, маємо свіжий приклад – чутки про бажання «Ботафоґу» купити у «Шахтаря» Марлона з проєкцією під «Ліон» (тут і тут).
***
Черговий статистичний доказ зміцнення Серії А – безпосередньо трансферний баланс клубів за роками. На інфографіці можемо побачити, що за останні два роки він незвично низький:
Але це навпаки підтвердження, що клуби не змушені продавати своїх гравців, бо тепер мають значно більше доходу в інших сферах – тому або очікують виключно на найкращі пропозиції, або втримують футболіста у себе заради якісної комплектації складу та здобуття результату.
3. «Вайлд-карди» в АПЛ
На додачу до внутрішніх змін у Бразилії, на ситуацію сильно вплинули… Велика Британія та Брекзит.
Річ у тому, що після Брекзиту англійські клуби стали скутими через нові правила щодо іноземних трансферів. Внаслідок жорстких критеріїв для дозволу на роботу (work permit) вони не могли у великому обсязі конкурувати на ринку за молодих талантів, які не набирали достатню кількість очок зокрема за виступами у збірній/на дорослому рівні.
У 2023-му ФА Англії послабила хватку, надавши клубам АПЛ та чемпіоншипу по чотири «вайлд-карди» на підписання гравців з будь-якої точки світу без мороки з критеріями.
З останніх знайомих історій на цю тему згадаємо українського голкіпера Владислава Крапивцова. Наприклад, «ТаТоТаке» повідомляли, що 19-річний воротар не набрав необхідну для легіонерів кількість балів – а команди, в яких перебував на перегляді в Англії, у результаті відмовились витрачати один з вайлд-кардів на нього (інформація – тут і тут).
Найкращий воротар Євро U-19 нарешті знайшов клуб: був в «Челсі» та «Арсеналі», а опинився в «Жироні»
Натомість стартує тенденція з використанням представниками АПЛ «вайл-кардів» саме на найбільші таланти Бразилії. За останні два сезони вже маємо переходи 18-річного Луїса Гільєрме («Вест Гем», 23 млн), 19-річного Густаво Нунеса («Брентфорд», 12 млн), 18-річного Педру Ліми («Вулвз», 10 млн) та 19-річного Матеуса Франси («Крістал Пелес», 20 млн).
У «Шахтаря» все одно є альтернативні варіанти роботи в Бразилії – але вони, схоже, досі замахуються надто високо
Що у такій ситуації залишається робити «Шахтарю», якщо він все одно хоче продовжувати оперувати на бразильському ринку? Виходить, частково змінювати стратегію та боротися з ризиками.
💬 «УПЛ – зараз не та ліга, яка може збирати найкращих талантів Бразилії, – зазначає Антон. – До цього процесу вже залучені клуби вищого рівня.
Сьогодні роль УПЛ на цьому ринку – зрозуміти, що він не закінчується на гравцях, які у 18-20 років найкращі. Маємо успішні приклади. Рафінья з «Барси» ще у 2016-му переходив в Португалію на молодіжний рівень безплатно або задешево. Те саме Самуел Ліно, який сьогодні грає в «Атлетіко». Або Ігор Тіаго, який у 2022-му пішов за 1,5 млн євро в «Лудогорець», а цього літа його купив «Брентфорд» за 33 млн у «Брюгге».
Якщо у цьому контексті говорити про «Шахтар» (як клуб, який найбільше асоціюється в Україні з роботою в Бразилії), то вони неначе залишились у парадигмі, де таргетують найкращих талантів. При цьому вони розуміють, що тепер важко торгувати вже перевірених найкращих талантів, тому намагаються робити це з молодшими і менш досвідченими гравцями, йдучи на ризики. Вони отримують менш готових гравців, тому Марлона чи Кевіна остаточно оцінити зможемо хіба через рік-два». 💬
***
З іншого боку, ознак гнучкості з боку гірників не видно – принаймні станом на грудень 2024-го. Антон теж частково акцентує на цьому увагу:
💬 «Щодо того, як «Шахтар» адаптується до нових викликів, то мені здається, що цю роботу можна виконувати у більшому масштабі. З їхньою командою U-19 реально запрошувати бразильців туди, використовувати команду, яка вже існує і в яку й так інвестують. Той же Безерра був готовий їхати на рівень U-19 України.
«Шахтар» міг би знайти свого Жуана Безерру та запросити його, бо статус клубу в Бразилії досі хороший. Однак це не категорія «топталантів» у своєму віці. Від «Шахтаря» ми не бачимо прикладів, коли вони намагалися взяти когось не за всі гроші світу – привести в U-19, адаптувати, перевірити. Можливо, був би свій Безерра за ті ж умови, на яких він приїхав в «Олександрію».
Така робота не може гарантувати топгравців для першої команди «Шахтаря», адже перед молодими виконавцями ще дуже багато перешкод до дорослого рівня. Але це, по-перше, робить конкуренцію на рівні U-19 більш жорсткою і створює додатковий стимул для українських вихованців. По-друге, один футболіст, який стане корисним на рівні першої команди, окупить це за кілька років і ще може принести прибуток».
І не йдеться про якусь масштабну роботу, якою, наприклад, є використання фарм-клубу на дорослому рівні, зокрема за кордоном. Просто достатньо звернути увагу, що у Бразилії широкий ринок – гравці можуть бути не тільки за 5+ млн. Якщо знаєш, що здатен надати їм кращі умови, ніж у них є.
Їхня сьогоднішня стратегія, ймовірно, навіть більше впливає на результат роботи клубу на бразильському ринку, ніж безпосередньо зміни на цьому ринку. Плюс ми не помічаємо, щоб сьогоднішнє ігрове середовище в «Шахтарі» розвивало футболістів, яких вони беруть. Ми бачимо приблизно того ж самого Кевіна, якого бачили у першому матчі.
Те саме стосується ідеї працювати в менших латиноамериканських країнах, де «Шахтар» все ще може грати з позиції сили та бути привабливим варіантом. Гірники вдало виконали цю роботу – гравці мають попит на ринку, щоправда, їм не вдалось принести користь саме в Україні». 💬
Обмеженість профайлів бразильців та непристосованість до сучасного футболу – теж стереотипи. Вибір навпаки дуже широкий
Попри вищезгадані процеси, які відбуваються всередині футболу Бразилії, до нього все одно заведено ставитись з певним скептицизмом. Особливо на тлі провалів збірної, з чим часто пов‘язують проста теза – бразильці не є пристосованими до сучасного стилю, де на перший план виходить інтенсивність, динаміка та фізика.
Мовляв, технічним футболістам, які звикли грати ледь не на чистих м‘ячах, важко адаптуватися до вимог роботи без м‘яча/на захист. Це десь накладається й на «Шахтар» – насправді небезпідставно.
У загальних рисах це пояснив Олександр Сажко у тексті про Марино Пушича – наголошуючи, що в епоху пресингу, швидкості, єдиноборств та безперервності команда переважно складається з гравців, в яких ці якості недостатньо розвинені.
За бажання можна навести немало статистичних метрик, одна з них – відсоток виграних єдиноборств у захисті у розіграші Ліги чемпіонів 2024/25, де гірники поки найгірші (зате поруч з «Реалом» та «Міланом»).
З іншого боку, це не зовсім доречно накладати на увесь бразильський футбол. Оскільки те, як себе проявить гравець та як адаптується до іншого ігрового контексту – це завжди окремий індивідуальний випадок.
💬 «Не варто думати, що є якийсь класичний бразильський профайл з акцентом на техніку та обмеженою фізикою. – заперечує Антон. – Вибір величезний, є абсолютно різні гравці: від Каземіро до Марлоса.
Природно у Бразилії є навіть перевага над іншими країнами Латинської Америки. Там часто буває, що не вистачає високих футболістів, а в Аргентині виступають центрбеки з ростом 182 см – і це норма, нікого не дивує. В Бразилії такого менше, бачимо гравців від 160 см до 190 см, присутня варіативність.
Щодо інтенсивності бразильського футболу, то тут багато факторів. Якщо про «багато бігати», то, думаю, є команди, які бігають співставно з деякими командами УПЛ. Але є й такі, особливо в чемпіонаті U-20, у кого футбол відрізняється від звичного для нас в Європі – з точки зору манери оборони, вимог, частоти єдиноборств.
Водночас є такий парадокс – мені суб’єктивно здається, що у чемпіонаті країни U-17 інтенсивність в плані бажання бігати вища, ніж на рівні Серії А. Як це я для себе пояснюю – у вищому дивізіоні грають вже дорогі та досвідчені футболісти. Це вже сталі майстри, їм не треба виходити із зони комфорту, щоб чогось досягати. Ще один важливий фактор – графік Серії А, бо якась «Форталеза» грає 80 матчів на рік. Грубо кажучи, без пауз.
В плані адаптації до інтенсивності були дослідження, які визначили, що після 24 років організму важко перебудуватися до вищих фізичних вимог – це може призводити до травм. Але якщо це гравці 18-20 років, то час на адаптацію менший, тому клуби й намагаються приходити за молоддю. З іншого боку, перехід у ранньому віці має свої побічні ефекти – звикання до нової культури, стрес, тиск. Проте бразильці грають скрізь та проходять цей процес адаптації. Це залежить від клубу та головного тренера.
Здатність адаптуватися до інших вимог в плані інтенсивності чи роботи на захист – це більше про особистість. Так, ти як скаут можеш реагувати на сигнали, які бачиш на полі. Але врешті-решт це все зводиться до характеру та до готовності вчитись.
У нас в УПЛ є приклад знову Безерри, який міг приїхати в «Дніпро-1» до війни, але не приїхав – а в підсумку PASS Consulting привіз його в «Олександрію».
Коли він тільки прибув, то люди, які його бачили, казали, що без м’яча він «не дуже». А зараз Жуан працює набагато більше, ніж деякі українці, яких ми вважаємо цілком адекватними в розрізі інтенсивності УПЛ. Вважаю, це завдяки характеру – він не втратив позитивний настрій та бажання вчитися. Подібні якості складно точно виміряти, оцінити та зрозуміти». 💬
Роль УПЛ сьогодні на бразильському ринку – підбирати не те, що добре лежить, а що неефективно використовується
Якщо абстрагуватись від «Шахтаря» та поглянути на ситуації інших клубів УПЛ, які мають суттєво нижчі ресурси, але теж шукають гравців у Бразилії, то у них навіть попри війну теж є варіанти для успішної роботи на ринку.
Антон Карпович підсумовує це наступним чином:
💬 «Якщо порівнювати з багатьма іншими країнами, особливо європейськими, то готовність бразильців їхати в Україну у стані війни – вища. Вони спокійніше ставляться, але це не означає, що вони зовсім не хвилюються.
Тут вони якраз враховують сукупність попиту, пропозиції та статусу. Наша функція сьогодні – не забирати щось, що добре лежить, а шукати щось, що там неефективно використовується. Для великих бразильських клубів футболіст, який поїхав в умовну Португалію та не заграв – це списаний матеріал. Вболівальники вважають, що друга португальська ліга, з якої половина УПЛ комплектується – це взагалі некомпетентний рівень (що максимально не відповідає дійсності). Мовляв, якщо він там не може себе проявити, то він не має перспектив. Таких «неефективностей» багато.
Ці гравці нещасні та ризикують втратити свою кар’єру, якщо не гратимуть. В Бразилії відбуваються речі, коли капітан молодіжки великого клубу грає всі матчі та досягає 21-річного віку – а йому потім не знаходять ніякого продовження кар’єри. Він 8 місяців тренується абсолютно сам. У такій ситуації футболіст може бути гнучким, йому стає цікава Україна чи інші подібні країни. Роль клубів УПЛ полягає у тому, щоб знайти цей момент та цих гравців, забезпечити їм безпеку в умовах війни та пояснити, що все не так страшно, як здається.
Звісно, ця робота буде апріорі з помилками. Якщо береш когось з більшим ступенем ризику, то очевидно, що кількість невдач збільшиться. Але велика перевага бразильців у тому, що завдяки своїм технічним і фізичним профайлам вони все одно виділятимуться. Це дає підстави для розвитку. Є база, а далі все залежить від мільйона футбольних факторів: тренер, довіра, характеру тощо. Однак це природно часто більш обдарований гравець, ніж ті, яких можеш отримати на локальному ринку. У підсумку намагаєшся з цими ризиками працювати та мінімізувати їх». 💬
Фото: інфографіка Tribuna.com, Ettore Chiereguini/AGIF/Sipa USA, Reuters, пресслужби «Шахтаря», «Карпат» та «Олександрії»
Інші пости блогу
