Чому футбол Грузії зараз дійсно на підйомі
Збірна України їде до грузинів в гості.
Так сталось, що й до другого, вже виїздного, матчу з Грузією у Лізі націй Україна підходить не у статусі явно фаворита. Втім, це не тільки проблема нашої команди, а й наслідок стрімкого злету грузинського футболу (принаймні на рівні збірних) впродовж десятиліття та особливо в останні кілька років.
Tribuna.com спробувала детально розібратись у тому, як Грузії це вдалося – у написанні матеріалу своїми коментарями допомогли кореспондент MEGOGO Герман Каландарішвілі та журналіст PalitraNews.ge Цотне Шаоршадзе, які близько знайомі з темою та бачили цей прогрес фактично на власні очі.
Переломний момент – початок 10-х. Перша подія – захід іспанців у «Динамо» (так, не дивуйтесь), зокрема тренера ЛНЗ
Попри те, що говоримо глобально про грузинський футбол та їхню збірну, корені успіху – з футболу клубного. Точніше з однієї команди – «Динамо» Тбілісі. Початком шляху слід називати той день, коли власник «Динамо» Роман Піпія вирішив розвинути клуб на основі європейських стандартів, запросивши фахівців з Іспанії, яка на той час домінувала на міжнародній арені: перемоги на Євро/ЧС і пік протистояння «Реала» та «Барселони».
Герман Каландарішвілі пояснює, як це виглядало:
💬 «Футбол завжди був культом у Грузії. Як у Бразилії дитина змалечку м’ячем гралась, так само і в Грузії. Для батька «син і футбол» було найпоширенішою мрією.
Футбол ще раніше був культовим видом спорту. А історія у тому, що у «Динамо» Тбілісі прийшли іспанські тренери, іспанська школа футболу.
Вони почали все це будувати, зробили вертикаль у «Динамо»: гра з м’ячем, технічний футбол. І це стало давати результат на юнацьких та молодіжних рівнях.
А в Грузії, знаєте, як там, усі один одному родичі/друзі – тож люди дізнавались, як ці команди їздять за кордон, щось виграють. Від цього футбол набирав ще більшу популярність. Якщо раніше діти приходили і їм давали м’яч типу «ви самі по собі», то тут утворилася система, яка все започаткувала».
Тобто те саме, що зробив Сергій Ребров у київському «Динамо» разом з Раулем Ріанчо, Вісенте Гомесом та іншими.
У випадку Тбілісі йдеться одразу про кількох тренерів, яких запросили зі структури «Барселони». Один з них – Алекс Гарсія, який нині є асистентом головного коуча «Севільї» Хав‘єра Гарсії Пім‘єнти. Другий – сьогоднішній головний тренер ЛНЗ Андрес Карраско, якому тоді було 33.
Обидва у Грузії протримались півтора року (Карраско через пару сезонів ще побував у «Шахтарі»), але заклали фундамент, над яким працювали інші іспанці. Наприклад, Хіско Муньос – екстренер «Вотфорда» та «Шеффілд Венздей», тепер очолює словацький ДАК.
Карраско встиг й повернутись у «Динамо» – спочатку на посаду директора у 2022-му, а у 2023-му взявся тренувати команду, допоки його цього літа не запросив ЛНЗ.
Ціллю власника було «виховувати молодих талантів у себе». Сказати, що у Тбілісі це вдалося – нічого не сказати. Прямо зараз сенсаційна збірна Грузії десь на 70% складається з гравців, які дотичні до академії «Динамо». Найяскравіші приклади: Хвіча Кварацхелія («Наполі»), Гіоргі Мамардашвілі («Валенсія»), Жорж Мікаутадзе («Ліон»), Гіоргі Чакветадзе («Вотфорд»), Гіоргі Кочорашвілі («Леванте»), Зуріко Давіташвілі («Сент-Етьєн»).
Той же Кочорашвілі в одному з інтерв‘ю відзначав, що виріс «на іспанському менталітеті», а його помітив якраз Карраско – саме Андрес починав прищеплювати динамівцям ігровий стиль.
«Динамо» дотепер продукує цікаві кадри, на його академію звертають увагу й клуби УПЛ – звідти прибули Гіоргі Майсурадзе («Полісся»), Гіоргі Гочолейшвілі та Лука Лацабідзе («Шахтар»), а також Іраклі Азаров транзитом через «Динамо» Батумі та «Црвену Звезду».
До речі, до відкриття однієї з академій у 2013 році був залучений Кріштіану Роналду. З того дня у мережу потрапило фото зі ще зовсім юним Кварацхелією та іншими грузинськими футболістами:
Друга подія – прихід на посаду президента федерації Кобіашвілі та «перший стратегічний цикл» у 2015-му
Другий вагомий фактор – діяльність місцевої федерації футболу. Її у 2015 році очолив Леван Кобіашвілі, легенда зі 100 матчами за збірну (третій показник в історії) та 351 грою у німецькій Бундеслізі за «Шальке», «Фрайбург» і «Герту».
З того часу починається відлік в плані активізації Грузії над розвитком футболу. У тому ж році федерація запустила так званий «перший стратегічний цикл». Як його описують зараз, це процес, який був зосереджений на сферах, що потребували швидкого та ефективного реагування.
Якщо коротко структурувати результати роботи, то вони виглядають наступним чином:
➡️ збільшення кількості зареєстрованих футболістів – з 14 670 до 37,600 (майже втричі);
➡️ збільшення кількості змагань різного рівня з 13 до 29;
➡️ збільшення кількості матчів у лігах у три з половиною рази;
➡️ видача ліцензій понад 1 900 тренерам, 40+ з яких – найвищої категорії УЄФА Pro;
➡️ навчання для 200+ арбітрів.
Цотне Шаоршадзе наголошує, що це фактично було необхідністю, аби вибратись з глибокої кризи:
💬 «У 2015 році федерація зіткнулася з необхідністю радикальних змін. Збірна не показувала результатів, а у чемпіонаті не вистачало команд, які могли б створити внутрішню конкуренцію, яка потрібна для взаємного розвитку та успіхів на міжнародній арені. Грузинський футбол був на низькому рівні.
Кобіашвілі вирішив взяти на себе керівництво федерацією разом з молодшими колегами і допомогти грузинському футболу. Федерація просто зрозуміла, що без інвестицій і довгострокового плану прогресу досягти буде складно.
Представлений керівництвом план складався з декількох ключових складових, серед яких розвиток дитячо-юнацького футболу, інфраструктурні проєкти, масова популяризація футболу, жіночого футболу, футзалу, реформа національного чемпіонату.
Цей проєкт був заснований на дослідженнях, які визначили основні виклики грузинського футболу – представники УЄФА теж брали у цьому активну участь. На щастя, сьогоднішню ситуацію навіть не порівняти з ситуацією 2015 року. На мій погляд, успіх збірної багато в чому обумовлений цим управлінням».
У Кобіашвілі не ідеальна репутація – на тлі політики. Але йому вдячні за роботу та популяризацію футболу
Звісно, діяльність Кобіашвілі, як і будь-якого функціонера, не обійшлась без скандалів. Репутація у нього точно не ідеальна, принаймні на тлі одного епізоду, пов‘язаного з політикою.
Про нього розповів Герман Каландарішвілі:
💬 «Зрозуміло, що критика є у всіх. Особливо багато її було у 2020 році. Тривав період коронавірусу, а Грузія тоді вдома у Тбілісі грала проти Північної Македонії стиковий матч за вихід на Євро.
Там була історія, що УЄФА та ФІФА дозволили впускати вболівальників, а федерація Грузії – ні. Тому, що на той момент були мітинги (через ймовірну фальсифікацію результатів парламентських виборів – прим. Tribuna.com). Вони боялися, що люди, які прийдуть на стадіон, будуть скандувати щось проти влади. І ось на тлі Covid-19 не впустили фанів, вони дивились гру за межами стадіону. А вся ця влада сиділа на трибунах.
Ми бачимо, наскільки чудові у Грузії вболівальники – тому й існує теорія, що якби вони були на матчі, то результат був би іншим».
Ту дуель грузини програли 0:1 з голом Горана Пандєва при порожніх трибунах – хоча це був дуже хороший шанс дебютувати на великому турнірі на три роки раніше, зустрівшись у групі Євро-2021 з Україною.
Однак це окремі моменти, які не надто впливали на стратегію та ефективність роботи Кобіашвілі – її у країні навпаки відзначають в плані популяризації футболу.
💬 «А так у цілому його люблять, – додає Герман. – Він зокрема привіз молодіжне Євро у Грузію, інші турніри також. Зробив багато футбольних проєктів: популярні зараз медіаліги, любительські ліги. Такого не було раніше, щоб просто офісами чи фірмами заявлялись на якісь змагання та грали. Ще дуже багато секцій футбольних відкрилось.
Кобіашвілі просто завжди грав в Європі у Німеччині. Хотів зробити якраз те, що там бачив – і це почало давати результат».
Окрім Євро-2023 (U-21), де Україна здобула путівку на Олімпійські ігри, Грузія також приймала Євро-2017 (U-19), зібравши на фінальному матчі 25 тисяч глядачів, а навесні подала заявку на проведення фіналу Ліги чемпіонів у Тбілісі у 2028 році.
Тож, як це зазвичай буває, будь-який негатив легко перекреслити локальними та глобальними успіхами, на чому акцентує Цотне Шаоршадзе:
💬 «Кобіашвілі мав видатну кар‘єру футболіста, що робить його популярною фігурою серед уболівальників. Після його обрання були великі очікування, що професійний досвід позитивно вплине на управління федерацією футболу – і тепер він вважається однією з найпомітніших фігур, яка відіграє ключову роль у прийнятті стратегічних рішень і співпраці з міжнародними партнерами.
Хоча раніше була значна критика Кобіашвілі, особливо на ранніх стадіях – це значною мірою розсіялося через успіх збірної, який, здається, відповів на багато питань. Сьогодні федерація активно працює над популяризацією футболу по всій країні, щоб зробити спорт більш доступним для всіх вікових груп, особливо молоді.
По-перше, існує сильний акцент на розвиток масового футболу, який передбачає організацію турнірів і змагань різних вікових категорій. Регулярно проводяться шкільні турніри, що дають дітям можливість з раннього віку захоплюватися футболом. Це сприяє розвитку спорту як у містах, так і в регіонах, де футбольна інфраструктура раніше була недостатньо розвиненою. Федерація прагне, щоб у кожному регіоні була своя академія або клуб, де молодь може брати участь у високоякісних програмах підготовки.
Федерація також активно використовує соціальні медіаплатформи та інші цифрові медіа, щоб регулярно ділитися інформацією про матчі, турніри та національну збірну».
Грузинська федерація теж мала гроші від УЄФА – їх вклали переважно в інфраструктуру
Окремої згадки варті фінанси. Грузія, як і всі інші країни, отримувала фінансування від УЄФА за програмою HatTrick. Нагадаємо, що за цією програмою спілка надає асоціаціям кошти на розвиток футболу. Детальніше – у тексті Tribuna.com за 2022 рік:
Частина виплат – фіксовані, а частина обговорюється з асоціаціями для запуску різних проєктів. Грузія за останні 10 років доволі тісно співпрацювала з УЄФА в рамках багатьох заходів, тож мала ці додаткові кошти.
В Україні, до слова, навколо грошей з програми HatTrick свого часу виник скандал – були підозри, що частину ресурсів УАФ Андрія Павелка списала на сумнозвісний (міфічний!) завод з вироблення штучної трави, який вже зруйнований внаслідок обстрілів РФ після дислокації до Краматорська.
Як коштами натомість розпоряджалася Грузія? Один з найяскравіших прикладів – 37 нових/реконструйованих полів та 18 в процесі реконструкції на момент звіту у 2021-22 роках. Це була одна з вимог для того, аби мати можливість проводити у себе вищезгадані турніри.
Цотне Шаоршадзе також надав додаткові деталі розподілення фінансів – найцікавішою є вимога щодо мінімальних фінансових зборів з дітей академій, аби більша кількість сімей могли дозволити собі футбольну секцію:
💬 «Фінансування УЄФА мало вирішальне значення для Грузії, особливо в реалізації структурних та інфраструктурних проєктів. Ці кошти федерація використала на будівництво нових академій та навчальних центрів. За програмою HatTrick було побудовано та відремонтовано кілька стадіонів, що покращило умови як для гравців, так і для вболівальників. Додатково кошти були спрямовані на розробку тренерських програм, спрямованих на підвищення кваліфікації грузинських тренерів та впровадження сучасних стандартів.
По всій країні було побудова понад 30 футбольних центрів. На цих об‘єктах проводяться матчі нижчих ліг і тренування молодіжних академій. Я знаю, що збори в цих академіях мінімальні, оскільки це вимога, поставлена федерацією – щоб футбол був доступним для всіх в країні.
Що стосується дитячо-юнацького футболу, то є 5 академій по всій країні, якими керує безпосередньо федерація. Талановиті гравці з різних регіонів мають можливість жити, вчитися і тренуватися на цих об‘єктах. Наприклад, дебютант у збірній Георгій Гуліашвілі – продукт однієї з таких академій».
Ще одна зміна першого циклу – новий формат ліги: 10 команд, безплатний показ, весна-осінь, але мало талантів (вони рано їдуть)
У рамках циклу також серйозних змін зазнав домашній чемпіонат. Керівництво пішло на радикальні кроки – зменшення кількості учасників з 16 клубів до 10, перехід зі системи «осінь-весна» на «весна-осінь» та безплатна трансляція більшості матчів на ютуб-каналі (і, схоже, навіть без геоблоків).
За даними федерації футболу, це дозволило збільшити аудиторію з 200 тисяч глядачів у 2017-му до 2,6 мільйона у 2022-му. Хоча це, напевно, один з небагатьох плюсів.
Місцева ліга – та сфера, де грузинський футбол справді досі сильно просідає. Проблеми банальні: відсутність грошей та виїзд талановитих гравців за кордон за будь-якого шансу у юному віці.
Так цю тенденцію описує Герман Каландарішвілі:
💬 «Думаю, що це не грузинські клуби відпускають, а просто гравці розуміють, що чемпіонат дуже слабкий. Якщо у нас ще жодного клубу досі не було в єврокубках – навіть у Лізі конференцій – то є усвідомлення, що там не побудуєш собі кар’єру.
Тому вони вже з академії намагаються хоча б кудись поїхати. Раніше, на жаль, здебільшого це була Росія. Зараз багато їдуть й в Україну попри війну (наприклад, влітку київське «Динамо» підписало у молодіжний склад капітана збірної Грузії U-18 Александре Пейкрішвілі – прим. Tribuna.com)».
Якщо поглянути на збірні Грузії, то там побачимо чудове підтвердження – у дорослій команді на цей цикл викликаний лише один гравець з внутрішньої першості (центрбек Соломон Кверквелія з «Динамо» Тбілісі), а «легіонери» є навіть в U-21 та U-19:
Склад збірної Грузії, статистику та характеристики гравців тепер зручно відслідковувати на Tribuna.com – у вкладці «Склад» профілю команди. Найзручніше це робити через мобільні застосунки Tribuna.com – встановлюйте, щоб мати доступ до статистики, свіжих новин та редакційних текстів. В тому числі всього, що стосується найближчих матчів збірної України.
Виходить, лігою жертвують – або не мають ні розуміння, ні ресурсів, щоб якось виправити становище.
Цотне Шаоршадзе при цьому виділяє й певні позитивні аспекти:
💬 «Скорочення кількості команд з 16 до 10 призвело до посилення конкуренції всередині ліги. Менше команд означає, що кожна гра стає більш значущою – це призводить до більш якісних матчів і більшої інтриги.
Змінилася і система фінансування. Від команд більше не очікували, що вони покладатимуться виключно на державну підтримку – їм довелося шукати спонсорів, а федерація просто додавала фінансування до вже забезпечених інвестицій».
У 2022-му запустили «другий стратегічний цикл» – з планом у публічному документі на 80 сторінок (майже)
Можливо, над проблемою з попереднього пункту активніше працюватимуть під час «другого стратегічного циклу», який був анонсований у 2022 році та має тривати до 2026-го.
Федерація футболу оприлюднила спеціальний документ у публічній площині на 80 сторінок, в якому описали цілі/мотиви/передумови – щоправда, частину слайдів займають фото, однак на деяких за допомоги красивої інфографіки детально розписаний план дій. Ознайомитись з повноцінною версією можна за посиланням.
Tribuna.com натомість це вже зробила та вибрала найцікавіші речі звідти. Почнемо з графіків, де зображено короткий опис глобальних цілей. На першому зокрема згадка про підвищення рівня змагань:
На другому – про фундаментальний підхід для підготовки кадрів:
Якщо ж перейти до конкретики, то ось головні тези з документа (ще раз нагадаємо, його опублікували у 2022-му):
➡️ До 2026 року почати будівництво технічного центру збірної з сучасною інфраструктурою і технологіями та побудувати 2 невеликих центри в різних регіонах Грузії;
➡️ З січня 2023 року реалізувати проєкт «Футбол в школах» в 30 державних школах Тбілісі та регіонах, а до 2026-го залучити до програми 100 шкіл зі 100 ліцензованими тренерами, щоб охопити кількість у 2000 дітей;
➡️ До 2026 року створити 3 додаткові академії федерації футболу та 6 футбольних центрів для розширення охоплення усіх регіонів;
➡️ До 2024 року створити цифрову платформу для управління лігами та діяльністю клубів;
➡️ До 2023 року запустити робочу групу із залучення вболівальників;
➡️ З 2023 року ініціювати програму розвитку маркетингу та медіа-потенціалу;
➡️ Створити найкращу у своєму класі освітню онлайн-платформу для розвитку фахівців;
➡️ Та багато деталей щодо диджиталізації роботи федерації.
Розлога оцінка плану – від Цотне Шаоршадзе:
💬 «Одним з пріоритетів є розвиток інфраструктури – план включає будівництво нових стадіонів і тренувальних центрів, а також оновлення існуючих об‘єктів, особливо в обласних районах для забезпечення кращих умов для футболістів.
Другий важливий момент плану – розвиток дитячо-юнацького футболу. Основна увага приділяється відкриттю нових академій і підготовці молодих талантів за міжнародними стандартами.
Крім того, федерація прагне комерціалізувати грузинську лігу, щоб залучити більше інвесторів і вболівальників. Маркетинг та спонсорство відіграватимуть ключову роль у підвищенні статусу ліги та збільшенні її вартості.
Федерація також планує інвестувати в тренерську освіту, надаючи грузинським тренерам навчання та курси міжнародного зразка. Це дозволить їм переймати сучасні футбольні практики, вдосконалюючи як юнацькі, так і старші національні збірні.
Нарешті, просування футболу залишається пріоритетом. Федерація планує збільшити соціальну активність, запропонувати безплатні трансляції та забезпечити широке висвітлення в ЗМІ, щоб зробити спорт більш доступним для всіх верств суспільства».
У найбільшій вигоді – збірна. Остаточно все налаштував тренер Саньйоль, а ще теж хочуть «єдину вертикаль»
Окремо з плану другого циклу хочеться винести пункт, який там називається «ігрова філософія» – це аналог вертикалі збірних, яка з приходом Реброва начебто почала будуватись й в Україні.
У грузинів опис звучить наступним чином: «Створити єдину ігрову філософію, яка об‘єднає дорослу та молодіжні збірні за баченням та принципами».
Втім, Герман Каландарішвілі запевняє, що це поки точно про мрії, а не про реальність зараз:
💬 «Не можу сказати, що прямо сьогодні всі збірні дійсно грають в один футбол. Можливо, у них є таке завдання, але все одно майже кожен тренер покладається на те, які у нього гравці та проти якого суперника грає. Грузія – це ще не та збірна, яка буде у свій футбол грати з усіма. Ні, вони підлаштовуються під опонентів.
Так поки що написано красиво, але цього ще немає. При цьому збірні різних вікових категорій дають результат – виходять, наприклад, на чемпіонати Європи, навіть групу подолали на рівні U-21 минулого року (у чвертьфіналі лише по пенальті поступилися Ізраїлю – прим. Tribuna.com). Вони на всіх рівнях конкурентні».
Тим паче, що важко побудувати єдину вертикаль на основі того футболу, який у дорослій збірній пропагує Віллі Саньоль. Попри амбіційність він все одно розуміє, що суперники можуть переважати за класом – тому відштовхується від них.
Запрошення француза є взагалі цікавою історією. Ексгравець «Баварії» не мав значних звершень у тренерській кар‘єрі, а серед кандидатів на посаду з‘явився несподівано.
💬 «Призначення Саньоля дійсно здивувало, – каже Цотне Шаоршадзе. – Федерація шукала тренера з міжнародним досвідом, який мав би кваліфікацію і бачення, яке могло призвести команду до успіху на міжнародній арені. Його призначення мало на меті представити грузинській команді сучасні європейські футбольні моделі, і попри фактор «сюрпризу» федерація вважала це стратегічним кроком».
Підсумок – історичний вихід на Євро-2024 та потім сенсаційне потрапляння у плей-оф, маючи одну з найнижчих зарплат серед тренерів турніру. Всередині команди саме вплив Саньоля називають ключовим.
Цим поділився Герман Каландарішвілі на основі розмов з представниками збірної:
💬 «Я зараз багато з ким спілкувався якраз у збірній. Запитував, скільки люди працюють – і там 10-15 років. На питання «Що змінилося?» перше, що вони відзначають – дисципліна. Дуже «німецька», як вони кажуть.
В Грузії завжди були гарні футболісти – технічні, але бракувало цієї дисципліни. Ніхто не хотів повертатися назад, ніхто не хотів відпрацьовувати, забирати м’яч. Усі хотіли тільки обігрувати та забивати. А Саньоль прищепив звичку, що спочатку має бути дисципліна позаду, а потім вже йти вперед. Тепер завдання зіграти надійно в обороні, а в атаці Кварахцелія, Мікаутадзе або Давіташвілі щось вигадають зі своїм футбольним інтелектом.
Це нове покоління має менталітет переможців, вони усі виростали на Мессі, Роналду та інших. Вони через це не бояться грати, готові давати усім бій. Немає такого, що ще не вийшли на поле, а вже програли. Всі відзначають, що у цих хлопців інший менталітет – працюють додатково, тренажерні зали, тренування.
Сьогодні у них, наприклад, був вільний день – а вони половину провели у залі. Не тому, що їм сказали, а просто самі захотіли».
Сюди ж – командний дух, яким так сильно виділялась Грузія на Євро.
💬 «Плюс дуже згуртовані, вони ж знають один одного майже змалечку, – додає Герман. – Тобто вони з дитинства разом, тому вони як одна родина.
Є приклад свіжий. Нещодавно Чакветадзе отримав травму у «Вотфорді» – не дограв до кінця матч і ніхто не знав, що з ним. Він каже, що після гри взяв телефон, а йому вже написав кожен гравець збірної з питанням «Як ти, що з тобою, будеш у збірній?».
Попри те, що хтось свій матч тільки відіграв, а хтось до свого якраз готувався. Хвилюються, стежать, справді як родина. Це все об’єднує їх».
Тепер й попереду багато перспектив – зокрема завдяки «культу Хвічі»
Враховуючи прогрес за останні 9-10 років, футбол у Грузії за успіхами скоро якщо й не потягається з регбі/дзюдо/боротьбою/важкою атлетикою, то хоча б скоротить величезний розрив, який був раніше. Як мінімум діти з часом все масштабніше цікавляться футболом, тепер маючи для занять значно кращі умови. І тут неможливо не відзначити вплив їхньої зірки Кварацхелії, який є справжнім ідолом серед молоді.
Герман Каландарішвілі порівнює це з тим, яку популярність в Україні мав чинний президент УАФ Андрій Шевченко під час ігрової кар‘єри:
💬 «Культ Кварацхелії зараз насправді дуже великий. Це можна побачити навіть по тому, наскільки частіше дітей почали називати Хвічею. Кожна друга-третя дитина – Хвіча, Хвіча, Хвіча. Якщо приїхати у Грузії, то одразу побачите дуже багато дітей у футболках Кварацхелії.
Ми розуміємо, що він – певного роду уособлення Грузії в Європі, ось як Україну свого часу впізнавали через Шевченка. Квара завжди при цьому акцентує на тому, звідки він – і що він грузин. Через це його ще більше люблять та поважають».
***
Грузія стартувала у Лізі націй з двох перемог поспіль – 4:1 з Чехією та 1:0 з Албанією, але потім двічі мінімально поступилася Україні (0:1) та тим же албанцям (0:1). Проте шанси навіть на перше місце в групі в неї все ще є – все залежить від результатів останніх двох турів проти України та Чехії:
Матч проти збірної України Грузія зіграє у суботу, 16 листопада, початок о 19.00.
Фото: інфографіка Tribuna.com, УЄФА, Федерація футболу Грузії, Franco Romano/Alamy Live News, dpa picture alliance, Imago, goal.ge, nakrebi.ge
Інші пости блогу
