Три доступні європейські тренери, яких можна заманити в «Динамо» під час війни
Допомагаємо Ігорю Суркісу у пошуках.
Сезон входить у заключну свою стадію, однак тема, яка вперше стала актуальною ще у вересні, досі привертає до себе увагу. Йдеться про ситуацію з можливим новим головним тренером «Динамо».
На тлі провальних виступів команди з’являється аж надто багато натяків, що вже влітку кияни можуть отримати іншого коуча. Сюди відносимо як регулярні скарги Мірчі Луческу на умови, у яких йому доводиться працювати, так і місцеві інсайди.
Останнім часом серед них вирізняється інформація від Михайла Співаковського з «ТаТоТаке», згідно з якою керівництво «Динамо» знаходиться у пошуках тренера з «європейським поглядом» та вмінням працювати з талановитою молоддю.
Ми вирішили допомогти киянам в пошуку, бо Ігорю Суркісу завжди важко шукати тренерів поза пулом «динамівських сердець». Щоб скоротити шорт-ліст до трьох кандидатів, додали декілька критеріїв. Потенційний кандидат повинен:
🔹 бути іноземцем (скільки серед українців тренерів з «європейським поглядом» можете порахувати самі на пальцях однієї руки);
🔹 мати досвід роботи в умовах обмеженого бюджету;
🔹 бути готовим приїхати в УПЛ під час війни;
🔹 не вимагати захмарні умови особистого контракту;
🔹 перебувати у статусі вільного агента.
Остаточний список сформували три цікавих прізвища.
Шота Арвеладзе
Легенда грузинського футболу та один з найкращих легіонерів в історії країни – під 200 матчів і 100 голів за «Аякс» та «Рейнджерс», а ще 26 м’ячів у 60 виходах за збірну.
Свій тренерський шлях Арвеладзе розпочинав у штабі нідерландського АЗ, після чого його кар’єра видалася доволі різноманітною – три турецьких вояжі («Кайсеріспор», «Касимпаша» та «Трабзонспор»), ізраїльський «Маккабі» Тель-Авів, узбекистанський «Пахтакор» та врешті-решт чемпіоншип разом з «Галл Сіті», звідки Шоту звільнили восени минулого року.
Напевно, найпопулярнішою є історія, коли Арвеладзе втратив роботу після дотримання правил фейр-плей на матчі «Касимпаша» – «Коньяспор». Якщо бути точнішими, то він дав вказівку гравцям навмисне пропустили гол – хвилиною раніше його підопічні відкрили рахунок, коли суперники зупинилися через травму Раяна Бабеля. Гра у підсумку завершилася поразкою 1:2, а грузин подав у відставку на тлі поганої серії.
Невдач в плані результатів вистачало й в інших клубах – він протримався лише 4 місяці в «Трабзонспорі» та пів сезону в «Маккабі». Спитаєте, навіщо ж тоді пропонувати його кандидатуру? Ну, в Англію просто так не запрошують. У цьому конкретному випадку причиною став період Арвеладзе в «Пахтакорі».
Буквально за 4 роки Шота перетворив команду на справжнього гегемона місцевої першості – бронза у 2017-му, срібло у 2018-му, золоті дублі у 2019-му та 2020-му. Арвеладзе безпосередньо впливав на побудову структури (академія-молодіжка-дубль-основа), а також пропагував атакувальний футбол, посилаючись на досвід роботи з видатними тренерами (наприклад, з Луї ван Галом). Так команда декілька разів поспіль била рекорд першості за результативністю, який тримався з 2007-го.
Тому підвищення Шоти та його штабу до «Галл Сіті» було цілком заслуженим, проте в Англії не пішло. 30 вересня грузина звільнили після 4 поспіль поразок.
Це рішення неоднозначно сприйнялося в британській пресі – на одному з профільних сайтів вдалося знайти матеріал, де троє авторів в один голос заявляли, що Арвеладзе заслуговував отримати більше часу. По-перше, його «Галл» місцями виглядав доволі симпатично, а по-друге – перед сезоном у команду прийшло 16 новачків, тобто колектив будувався з нуля. До слова, ситуація не виправилася по сьогодні – лише 17-те місце в чемпіоншипі вже з іншим коучем.
Аргументи на користь кандидатури Арвеладзе:
➡️ той самий «європейський погляд»;
➡️ значний досвід роботи та наявність успішного проєкту з досягненнями;
➡️ ініціативність у системному підході функціонування клубу, чого зараз «Динамо» явно не вистачає;
➡️ ставка на атакувальний футбол;
➡️ вміння працювати з молодими гравцями власної академії («Пахтакор» у приклад).
Чому цей варіант здається реалістичним:
➡️ «Динамо» у кар’єрі Арвеладзе буде кроком вперед;
➡️ Шота працював в Ізраїлі – до сирен йому не звикати;
➡️ фінансовий аспект навряд чи стане перешкодою.
Але є ще один приємний для українських вболівальників момент. Арвеладзе – чудова людина для того, щоб доносити в інфопросторі правильні меседжі. Без зайвих коментарів наводимо декілька цитат Шоти:
🗣 Про запрошення працювати асистентом у збірну Росії у 2010 році
«Ні. Наші землі нам ніхто поки не повернув. У 2008-му моя сім’я була в Тбілісі, а діти – в Батумі. Пам’ятаю, як було страшно».
🗣 Про майбутнє Грузії
«Є амбіції жити в демократичній країні, де закон – на першому місці, де люди можуть нормально жити, поважають один одного, не крадуть, не вбивають».
🗣 Про рух Грузії в ЄС та невдоволення скандальним законом
«Наше майбутнє може бути лише європейським. Майже сторіччя тому Радянський Союз вважав Сандро Ахметелі, Михайла Джавахішвілі та інших великих грузинів агентами та шпигунами, правильній та патріотичній діяльності яких історія нарешті дала точну оцінку».
🗣 Про початок війни в Україні
«Я б не назвав це першим днем, протистояння тривало роками. Якщо зануритися в історію, то можна простежити інший момент – це не трапилося 24 лютого чи у 2008-му, як у випадку з Грузією. Воно розпочалося дуже давно, багато десятиліть тому.
Я був би щасливим, якби Україні не потрібні були герої. Але, на жаль, у 21 столітті ми все ще потребуємо героїв. Україна – країна-герой. Дивитися на це боляче, та моє серце тішиться, що є така нація, яка може так завзято воювати.
Знаєте, що дивує – росіяни навіть не мають сміливості назвати те, що роблять в Україні, словом «війна». Яка спецоперація?».
А флешінтерв‘ю на матчі «Галл Сіті» 26 лютого минулого року, коли Шота з перших секунд перевів розмову на тему подій в Україні – просто 💙💛.
Щоправда, в контексті «Динамо» проблемою може стати інша фраза, яка точно відлякає найвище керівництво:
🗣 «Чому європейські команди добиваються успіху з маленьким бюджетом? Вони роблять так, щоб клуб не залежав від однієї людини. В таких дрібних речах існує фундаментальна різниця».
Ненад Б’єлиця
Фахівець, про якого в «Динамо» чудово знають. Перед призначенням Луческу Ігор Суркіс серйозно розглядав кандидатуру саме Б’єлиці – про це гуділи хорватські та українські ЗМІ. Зазначалося, що кияни були вражені роботою Ненада в загребському «Динамо» – тоді команда потрапила у групу Ліги чемпіонів, де в ефектному стилі розгромила «Аталанту» (4:0) та двічі зіграла внічию з «Шахтарем» (3:3, 2:2). А за рік до того коуч вивів динамівців до 1/8 фіналу Ліги Європи, що стало найкращим досягненням в історії.
Серйозні контакти киян та Б’єлиці особисто підтверджував Огнєн Вукоєвич. Інсайдери ж додавали, що Ненад з радістю прийняв би пропозицію – його влаштовували фінанси та перспективи. Однак не склалося.
Іронія долі – Ненад знову вільний. У серпні минулого року він покинув «Осієк», з яким пропрацював 2 сезони.
Чим це не «тренер з європейським поглядом а-ля Йовичевич», якого за даними Співаковського шукають кияни? Хорватське дербі в УПЛ – яскрава вивіска, погодьтесь?
Що стосується тренерського шляху Б’єлиці, то все розпочалося у нижчих дивізіонах Швейцарії. Цей етап натомість закінчився викупом контракту «Аустрією» за 350 тисяч євро у «Вольфсбергера», який під керівництвом хорвата вийшов в еліту з третьої ліги країни та ледь сходу не потрапив у єврокубки. Пізніше були польський «Лех» та італійська «Спеція» в Серії Б, аж поки не розпочалася вищезгадана крута історія в Загребі.
Слід додати, що в «Динамо» Ненад виконував не тільки роль тренера. Він був «менеджером англійського типу», адже відповідав за трансфери, переведення молодих гравців з академії та кадрові рішення «на вихід». Парадокс, але це і стало причиною відставки – йому разом із Зораном Мамичем не вдалося розділити обов’язки.
Втім, свій слід Б’єлиця залишив – здобув 2 чемпіонства, Кубок та Суперкубок, розкрив Дані Ольмо, який пішов у «Лейпциг», вивів на новий рівень Доминика Ливаковича та Мислава Оршича, а також молодих виконавців. У місцевому чемпіонаті Ненада дуже цінять – одна з газет новину з його призначенням в «Осієк» видала із наступним заголовком: «Один з найкращих хорватських тренерів повертається після 6-місячної перерви».
Аргументи на користь кандидатури Б’єлиці:
➡️ той самий «європейський погляд»;
➡️ успішний досвід роботи з молодими місцевими гравцями;
➡️ відповідно вміння вдало розпоряджатися кадрами клубної академії;
➡️ яскравий та сміливий стиль футболу;
➡️ наявність досягнень у єврокубках;
Чому цей варіант здається реалістичним:
➡️ ймовірна зацікавленість у роботі в УПЛ (принаймні була раніше);
➡️ вже був у шорт-листі киян;
➡️ фінансовий аспект навряд чи стане перешкодою (в «Осієку» заробляв стільки ж, скільки зараз отримує Луческу – 1,2 мільйона євро);
➡️ знає, що таке війна, як і всі хорвати;
➡️ після «Осієка» робота в «Динамо» стане кроком вперед та дасть змогу знову нагадати про себе.
Чеслав Міхневич
Так, дуууже дискусійний варіант. Але спробуємо пояснити, продемонструвавши альтернативну реальність.
А чи є у когось впевненість, що начебто запланований перехід «Динамо» на «європейський» вектор – це про масштабне планування?
Якщо ні, то навряд чи навіть найпрогресивніший іноземний коуч зможе чогось досягти у київському клубі. Теоретично, це та ситуація, де мінусу потрібен мінус, щоб вийшов плюс. Тобто потрібна людина, для якої хаос (стан, у якому, здається, зараз знаходиться «Динамо») – це стихія. Міхневич – точно з таких.
Пальців обох рук не вистачить, щоб згадати усі зашквари, в яких був помічений поляк.
Взяти участь в незрозумілих «мутках» з договірними матчами на початку лихих нульових? Окей. Піти працювати в «Легію», де на запит придбати високого центрхава клуб оформлює трансфер Жозеу зі зростом 174 сантиметри? Окей. Нахамити журналістам та подати на них у суд? Окей. Терміново очолити збірну перед матчами плей-оф відбору ЧС, бо Пауло Соуза втік в «Фламенго»? Окей. Посваритись з Левандовським та роздути скандал з преміальними? Окей, це теж можу.
Проте є інший бік медалі. Яким би складним не був характер у Міхневича, але його підхід дає результат. Без красивої гри, без картинки «у нас все чудово», без зв’язку з вболівальниками – але дає результат. Чеслав у цьому сам зізнається:
🗣«Важливою є ефективність, а не краса гри. Я не чудотворець та не спецпризначенець. На першому місці – рахунок на табло».
Це підкріплюється не лише словами, адже за рік у збірній Міхневич виконав усі поставлені перед ним завдання – здобув путівку на ЧС-2022, зберіг прописку в дивізіоні А Ліги націй, вийшов з групи у Катарі.
Можливо, саме такий підхід на початкових стадіях перебудови й потрібен «Динамо», щоб ще більше не пробивати дно. Постійні скандали затьмарюють репутацію польського фахівця, але тренерські здобутки у нього все ще солідні – за спиною понад 20 років роботи в еліті місцевого футболу та два чемпіонських титули (з «Заглємбе» у 2007 році та з «Легією» у 2021-му). Ба більше, Чеслав вміє працювати з молоддю – у 2017-му він очолив збірну Польщі U-21 та вперше з 1994-го вивів команду на Євро.
Аргументи на користь кандидатури Міхневича:
➡️ пристосованість до футбольного бардака;
➡️ вміння працювати на результат;
➡️ успішний досвід роботи з молодими футболістами;
➡️ специфічний, але все ж «європейський погляд»;
Чому цей варіант здається реалістичним:
➡️ після усіх пригод у своєму житті Міхневич, здається, не боїться вже нічого – навіть війни;
➡️ фінансовий аспект навряд чи стане перешкодою – у збірній він заробляв майже втричі менше (525 тисяч євро на рік), ніж має Луческу в Києві;
➡️ на тлі останніх скандалів Чеславу буде важко працевлаштуватись у хороший польський клуб, а «Динамо» – шанс продовжити роботу на непоганому рівні.
***
Пропонуйте ще свої варіанти у коментарях 👇
Фото: Alexander Hassenstein/UEFA via Getty Images, Nigel French/PA Images via Getty Images, Robbie Jay Barratt/AMA/Getty Images, Igor Kralj/Pixsell/MB Media/Getty Images, Maja Hitij/FIFA via Getty Images
Інші пости блогу
