Останній прихисток консерватизму: у збірної України з футболу ніколи не було іноземного тренера

Провальний не за фактом, а за змістом результат стикового плей-оф Ліги націй, у якому збірна України поступилась бельгійцям, вигравши перший матч з перевагою у два м’ячі, вчергове підняв на поверхню питання, наскільки Сергій Ребров відповідає чи не відповідає вимогам до головного тренера команди, що має ледь не найсильніше покоління гравців за всю історію нашого футболу.

👉 Чому збірна України провалилася з Бельгією

👉 Перший матч з Бельгією показав стелю гравців збірної України, а другий – підлогу можливостей Реброва

Але просто звільнити тренера легко – це питання всього лиш одного моменту, одного вольового рішення. Куди складніше – знайти кращого за Реброва фахівця, який зміг би (і хотів би, що теж дуже важливо) по-справжньому реалізувати кадровий потенціал української збірної. А не паркував би біля власних воріт двоповерховий автобус за першої ліпшої нагоди.

Прямо зараз на поверхні не лежить буквально жодного прізвища цікавого потенціального кандидата. А все тому, що підхід ФФУ/УАФ до призначення головних тренерів чоловічої збірної України з футболу завжди був максимально консервативним.

Ребров – 14-й повноцінний головний тренер української команди і 20-й загалом, хто обіймав цю посаду з урахуванням виконувачів обов’язків. І всі попередні були виключно українськими фахівцями.

Проте всередині українців сьогодні немає жодної людини, про яку з упевненістю можна було б казати – цей фахівець точно впорається краще за Реброва. У нас є тренери перспективні (Ротань, Лупашко, Ашур), є тренери досвідчені (Вернидуб, Григорчук), але немає нікого, хто виглядав би очевидним апгрейдом порівняно з чинним головним тренером збірної тут і зараз.

І ця проблема не нова: так було після другого відходу Блохіна, коли зі збірною працювали представники старої школи Баль, Заваров і Фоменко, так було і після відходу Шевченка, коли збірну довірили Петракову, людині без хоча б мінімального позитивного досвіду роботи у дорослому футболі.

Тому ось цей консервативний підхід – що головну збірну країни має тренувати виключно український спеціаліст – прямо зараз, у 2025 році, виглядає занадто вже застарілим. Тим більше, що як мінімум у шести інших збірних України у популярних ігрових видах спорту (ба, навіть у жіночому футболі!), досвід запрошення іноземних фахівців вже є.

Десь він позитивний (Фрателло і баскетбольна збірна) десь – неоднозначний (в Крастіньша у волейбольній були як дуже хороші, так і неприємні моменти), десь – негативний (російські заробітчани в українському хокеї). Однак вибірка все одно солідна:

Окрім чоловічої футбольної збірної, зовсім без іноземних фахівців обходяться хіба що команди у видах спорту з маргінальним інтересом – типу водного поло (там Україна зараз у другій половині європейського рейтингу, поступаючись, наприклад, Словаччині та Мальті) та гандболу (нещодавно чоловіки поступились Косову у відборі на чемпіонат Європи і ризикують програти кваліфікацію, зокрема, Фарерським островам, чий гандбол, як і баскетбол у Португалії, зараз на підйомі).

***

А як ви вважаєте, чи потрібно УАФ ризикнути – і все ж призначити у чоловічу футбольну збірну першого іноземного тренера в її історії?

Діліться думками з цього приводу у коментарях 👇

Фото: IMAGO/Matrix Images/Armando Ba/Globallookpress.com