11 головних розчарувань сезону УПЛ за версією Їксперґа

У любій родині не без ізгоїв.

Сезон 2024/2025 в українському футболі добігає свого завершення. Взагалі особисто мені цей сезон сподобався, адже досі триває інтрига як за виживання, так і за місця в єврокубках. 16 команд я вважаю оптимальною кількістю учасників, адже кожен тур дарує чимало емоцій та різноманітних матчів. Але не обійшлося і без кількох ложок дьогтю в цьому морі смачного українського меду. Наприкінці 2024 року я називав найкращих в УПЛ за рік, але тепер час для футбольної «Золотої малини». Я визначив головні номінації, у кожній з яких мені є кого покритикувати – сподіваюся, мої аргументи вас переконають. Вийшло 11 пунктів – така собі символічна збірна, хоч і не на всіх номінаціях люди. Звісно, ще є два тури до кінця і я сподіваюсь, що кожен з героїв цього посту ще доведе мою неправоту.

Гравець – Денис Устименко

Якщо ви навіть не знаєте, хто це і вас дивує, чому я настільки гучно його обізвав, то я поясню. На початку 2024 року «Минай», який тоді списали всі, хто тільки міг, вразив своєю грою при Желько Любеновичі. Але в тіні залишився один з головних польових героїв тієї команди – нападник Денис Устименко. Закарпатці вже при Любеновичі взяли цього чемпіона світу зі складу молодіжки Олександра Петракова в оренду з «Кривбаса» – і це було чудове рішення. За півроку в «Минаї» Денис Устименко показав чудову гру, лідерські якості та забив у 15 матчах 5 голів, що стало його найкращим показником у карʼєрі. Вже без Устименка у додатковому мінітурнірі імені «Дніпра-1» та згодом у Першій Лізі «Минай» Любеновича провалився – то, може, і не в тренері був секрет?

Така гра досі невідомого нападника, який не зміг заграти у «Олександрії» та «Кривбасі», вразила інші клуби УПЛ, тож абсолютно не дивним став перехід Устименка в «Карпати» за тією самою орендою. Але форвард не зміг виграти у львівському клубі конкуренцію, забивши лише 1 гол за півроку – останній в ворота «Вереса», де «Карпати» виграли 5:0, тож якість спротиву суперника на той момент є сумнівною. Тож тренерський штаб Лупашка не залишився задоволений грою Устименка і достроково повернув його «Кривбасу». Криворізький клуб теж не горів бажанням залишати форварда собі і безкоштовно віддав його «Оболоні» – навіть попри те, що в нього залишалося ще півроку контракту.

Тут я вже був впевнений, що Устименко знову знайшов свою команду. Тут і умови, схожі на минулорічний «Минай» з його боротьбою за виживання, і такий самий перспективний молодий тренер, і відсутність конкуренції за місце в основі. Але не так сталося, як гадалося – попри те, що Устименко став основним форвардом «Оболоні», він досі не забив за киян ні голу, та й грає не так проактивно, як показував себе у «Минаї». І проблема явно не в «Оболоні» – після зимової перерви команда Шищенка заграла дуже солідно і забивали, здається, всі, хто завгодно, тільки не той, чий це прямий обовʼязок. Звісно, на це вплинула і пневмонія, на яку Денис заслаб під час зимових зборів, але часу на адаптацію він уже отримав чимало. Звісно, такі самі претензії можна висловлювати і до його партнера по нападу «Оболоні» Дениса Теслюка, який за цілий сезон не забивав, але на того і надій особливих не було, та і довіру таку він не отримує.

Трансфер – Едуардо Герреро

Звісно, Устименка теж можна було сюди віднести, але все ж у нього цих трансферів було аж два, а от герой цього пункту мав один – і дуже гучний. Едуардо Герреро був чи не головною зіркою «Зорі», стабільно викликався у збірну Панами та ще й навіть забивав минулого літа на Копа Америка. Вже давно форварда сватали в сильніший за «Зорю» клуб, і покупець таки знайшовся в лиці дружнього до луганців «Динамо».

Столичний клуб уже давно шукав якісного легіонера на позицію центрфорварда, але купив саме тоді, коли він уже й не був особливо потрібен, бо роззабивався українець Ванат. Герреро сходу не зміг виграти конкуренцію у Владислава, а моментами, коли таки виходив на поле, запам’ятався блідою грою та марнуванням гольових нагод. Зате відзначився поза полем своїми хаотичними звʼязками з київськими моделями, які згодом здійняли чимало скандалів про його вірність та поведінку у стосунках. У підсумку Герреро за майже повний сезон у «Динамо» забив лише один гол – у Кубку проти «Ворскли», та й те з пенальті. Гра панамця була такою ж крінжановською, як і позафутбольні історії, з ним повʼязані.

Тренер – Олександр Поздєєв

Взагалі тренерських провалів в цьому сезоні в Україні було чимало, але один із них вкрай явний, бо ми дізналися, що краще, виявляється, можна. «Колос» Поздєєва і без додаткових факторів був найнуднішою командою ліги з повністю відсутньою грою. Додайте також те, що тренер пересварився з головними зірками команди, відправивши у дубль серед решти Бурду та Харатіна, який згодом пішов і засяяв у «Вересі». Підозри в тренерській компетентності Поздєєва почали з'являтися ще в минулому сезоні, коли він в першому ж матчі на чолі «Колоса» отримав від «Динамо» 5 голів без відповіді, але все одно отримав від Засухи премію за «красиву гру». Результат цієї співпраці виявився доволі очікуваним: «Колос» ішов на виліт, і здавалося, що ніщо цю команду не врятує і що проблема зовсім не в тренері.

Виявилося, що насправді таки в тренері. Поздєєва було звільнено в квітні, а на його місце призначили Руслана Костишина, який уже був звільнений з того ж «Колоса» 3,5 роки тому. І він показав, що ковалівський клуб таки вміє грати: сходу розгромна виїзна перемога над «Зорею», яка дозволила «Колосу» вийти з зони вильоту, а потім вже легендарний розгром «Шахтаря» теж на його полі, ще один вдалий виїзд у Кривий Ріг – і УПЛ на наступний сезон «колоскам» забезпечена.

Можна також ставити питання до Андрія Засухи, чому в Ковалівку досі не приїхав жоден нормальний тренер, і «Колос» при своєму чудовому кадровому ресурсі з футболістів при цьому не може знайти, щоб ними керував професіонал з іменем, а не мужики-господарники зі структури клубу. Але, як виявилось, і серед таких мужиків є хороші тренери, чого не скажеш про Поздєєва.

Фантазер – Маріно Пушич

Звісно, тренера «Шахтаря» теж можна було б назвати найгіршим тренером, адже за його каденції донеччани, скоріше за все, вперше за 30 років фінішують поза межами топ-2 в УПЛ. Такого низького місця, звісно, не було б без Ротаня з його «Олександрією», але в нормальній ситуації «Шахтар» мав би йти пліч-о-пліч з «Динамо» та тією ж «Олександрією» та дарувати нам інтригу з трьох клубів у боротьбі за чемпіонство, а не казати вустами свого тренера, що боротьбу припинено ще в березні.

Але більше дивує не стільки місце чи гра «Шахтаря», а вміння Пушича знайти всьому виправдання і позитив у тих ситуаціях, де фанати знаходять лише негатив. Після кожної втрати очок балканський тренер приходить у флеш-зону та розповідає, що задоволений грою своєї команди, в якої кляті арбітри вкрали перемогу. Пушич бісить навіть найвідданіших фанатів «Шахтаря», і після поразки від «Колоса» не стримався навіть їхній ручний журналіст Володимир Крамар, розкритикувавши тренера за те, що він ігнорує жахливу гру команди і розповідає казки, що вони мали отримувати пенальті за сумнівну гру рукою та взагалі забивати на 4-5 голів більше, що по тій грі точно не скажеш. Важливо вміти визнавати поразки, і Пушичу цього явно не вдається.

Клуб – «Полісся»

Те, що виглядало перспективним проєктом, що може вже цьогоріч зазіхнути на чемпіонство, розвалилося в першому ж матчі. Ребрендинг, представлення нового тренерського штабу не лише для «Полісся», а й для українського футболу загалом, побудова цілої скаутської системи, кілька цікавих трансферів з-за кордону та всередині України, проєкт нового стадіону… І виліт від словенської «Олімпії» у Лізі Конференцій за дуже блідої гри.

Згодом виявилося, що ні Імад Ашур не може побудувати яскраву команду, ні новачки на кшталт Брістріча та Віалле не справляються. Так іще й постійні рокіровки на менеджерських посадах не додають стабільності. Квінтесенцією стала відставка всього тренерського штабу перед самим розпалом боротьби за єврокубки і, схоже, зовсім не через спортивну складову. Від цього «Полісся» явно очікували більшого, ніж постійних втрат очок із аутсайдерами і в підсумку боротьбу за 4 місце, де житомиряни вже не виглядають фаворитами.

Команда – ЛНЗ

Звісно, черкащан теж можна віднести до провалів саме клубних, а не суто командних, але все ж тут і амбіцій таких, як у «Полісся», не було, і ЛНЗ цього сезону не назвати провалом саме в менеджменті. Так, під кінець сезону звільнили керівний склад на чолі з Андрієм Колісником, але на гру команди, що за своєю якістю нагадує акторську гру у серіалі «Школа», це не вплинуло.

Не вплинула навіть тренерська зміна – взимку в Черкаси переїхав іменитий Роман Григорчук, але і він не зміг зліпити з ЛНЗ сильну команду з яскравою грою. Хоча перспектива є чимала – кістяк команди складають доволі цікаві легіонери, але і українців з іменем там не бракує. Цей склад будувався явно не для боротьби за виживання, але в першу чергу через дуже слабку гру як при Андресі Карраско, так і при Григорчуку ЛНЗ досі не вирішив питання збереження прописки в УПЛ. Очевидно, що проблема була зовсім не в Карраско і не в Коліснику.

Популізм – «Кривбас»

Тема, чи можна грати у Кривому Розі, дуже делікатна і я не хочу чіпати її, особливо після особистої перепалки з віце-президентом «Кривбаса» Артемом Гагаріним в коментарях до його посту про це в Інстаграмі. Я визнаю, що з Києва писати про футбол у майже прифронтовому місті під постом про обстріл дуже недоречно і хочу перепросити перед тими мешканцями Кривого Рогу і фанатів «Кривбаса», які бачили це і кого мої слова особливо зачепили. Так чи інакше, але з горем навпіл сезон з матчами в Кривому Розі ми майже дограли попри всі складнощі, які несли нам російські окупанти своїми терористичними атаками.

Але це не скасовує того факту, що більшість того, що лунає з вуст представників і медіа «Кривбаса» не має в собі нічого іншого, крім популізму. Чи адекватно публікувати фото наслідків обстрілу цивільної інфраструктури і казати, що ось тому в Кривому Розі треба грати, хоча стадіон – це така сама цивільна інфраструктура, що не убезпечена від ракет? Чи адекватно після чергової зупинки матчу писати, що граєте в Кривому Розі лише для власних уболівальників, які приходять на стадіон відволіктися від того жаху, що коїться в місті? Наскільки люди відволікаються, коли приходять на стадіон і чують сирену, яка перериває матч і до того ще й ставить під ризик його своєчасне проведення в цей день, питання риторичне. Мова ж не йде навіть про самі обстріли, а саме про тривалість тривог, які не завжди мають на увазі пряму загрозу для Кривого Рогу, але не дозволяють проводити матч. На щастя, з 1 травня на Дніпропетровщині діє порайонна система тривог, і тепер хоча б матчі не будуть перериватися через дрони над Павлоградом.

Але проблема не в питанні проведення матчів у Кривому Розі, а в самій позиції клубу. Додайте ще постійні потужні псевдопатріотичні акції від «Кривбаса», які могли б виглядати адекватно і доречно, якби не їхня надмірність та пафосність з використанням штучного інтелекту, телемарафонної риторики та пісень від Мюслі ЮА з 2022 року, коли настрій в українців і ставлення до ворога були іншими. Згадайте ще, як у 2023 році «Кривбас» відмовився від форми Joma через їх співпрацю з російськими клубами, але чомусь діти в академії досі грають у цій формі. А на форму від клубного виробника Skidan, яка проста за дизайном і рветься від найменшого дотику, неможливо дивитися без сліз. Патріотичні акції потрібні і необхідні, але не в такому вигляді, як це робить «Кривбас».

Подія – «обʼєднання» львівських клубів

Поки ви ввечері 31 грудня 2024 року нарізали салати та ховали алкоголь, щоб не випити його до Нового Року, Юлія Думанська, вочевидь, сховати його не встигла. Адже рішення її чоловіка Григорія Козловського, що в останній вечір року сколихнуло український футбол, важко було б прийняти на тверезу голову. Можна лише здогадуватися, що стоїть за фактичним зливом такого перспективного клубу, як «Рух», але як нейтральному вболівальнику мені насправді прикро, що ми втрачаємо не лише повноцінне львівське дербі, а й один з найбільш привабливих брендів в українському футболі.

Так, «Рух» нікуди не зникає і продовжує існування, проте на тлі співпраці з «Карпатами» це явно вже буде не той сильний та амбітний проєкт, яким він був всього півроку тому. Фактично «Рух» здався і, замість того щоби спробувати знайти свою фанбазу у Львові, де превалюють «Карпати» і чиї фани ставляться до жовто-чорного клубу вкрай негативно, вирішив піти на побігеньках у старшого клубу.

Арбітраж – ВАА

«Чому воно таке розмите?» ВАР, або як його називають в УПЛ, ВАА, у футболі потрібен і я не погоджуюся зі шведами, які у своїй лізі його скасували через надуману шкоду динаміці гри. Загалом арбітраж в УПЛ останнім часом виріс за якістю, але наші судді точно не є ідеальними та припускаються помилок. В таких випадках ВАР має стати на допомогу, і так само в більшості випадків допомагає. Але не все у цьому світі ідеально – ми б уже й забули про існування того судді фіналу ЧС-2014 Ніколи Ріццолі, якби він на свою голову не став куратором арбітражу УАФ. Після майже кожного туру ми читаємо стендап від італійського арбітра, де він аналізує помилки своїх підлеглих, що часто стають результативними.

Причому не завжди винними в цих помилках є арбітри в полі чи ВАР-асистенти – на картинці, яку дають камери деяких стадіонів, подеколи просто неможливо побачити ту саму гру рукою. Мемною стала фраза Романа Блавацького про розмиту картинку під час підозри на гру рукою в гравця «Олександрії» – ця помилка стала вирішальною в тому матчі і відібрало в «Полісся» можливість зрівняти рахунок з потенційного пенальті. І де були ті 19 камер з фіналу Кубка України в тому та ще багатьох подібних матчах з сумнівною якістю ВАР-повторів? Тож у наступному сезоні УПЛ ТБ має вкласти кошти в купівлю більш сучасного обладнання, яке не змушуватиме суддів у фургоні перенапружувати зір.

Коментатор – Віктор Вацко

Влітку 2024 року сталася довгоочікувана для телеглядачів подія. Вперше з часу закриття «Футболів» легендарний коментатор Віктор Вацко повернувся до коментування УПЛ на УПЛ ТБ. Але цей сезон показав, наскільки Вацко за цей час деградував як коментатор. Блогерська робота далася взнаки – кожен матч з Вацком ми наче слухаємо випуск Вацко On Air на його каналі в YouTube, де він розказує, наскільки все жахливо в українському футболі. Його стендап з елементами ниття під час матчу «Руха» і «Ворскли» на засніженій «Арені Львів» взагалі було неможливо слухати, адже ти вмикаєш подивитися гру і хочеш насолодитися нею, а не слухати 90 хвилин, наскільки це жахливий матч. Матч, може, і справді не був видовищним в першу чергу через стан газону, але це не дає права коментатору профільного каналу ліги ставитися до неї як до сміття.

Все ж працівники УПЛ ТБ повинні мати більше поваги до цієї самої ліги, яка фактично і дає їм роботу. І це не кажучи вже про відкрите та заангажоване симпатизування Вацка «Карпатам», у яких він працював, та «Руху», за який грають його друзі. Ні про яку обʼєктивність не може і йтися, а матчі УПЛ за коментування Вацка часто перетворюються на якусь клоунаду з дивними жартами про риболовлю, постійними повтореннями старих мемів про Федецького і Кополовця та іншими витворами від цього львівського майстра слова. Та й без їхньої скандальної перепалки з Михайлом Співаковським про родинні зв'язки Вацка і агентів молодіжних збірних жити було б точно легше.

Людина – Олександр Поворознюк

Людина-зашквар. Звісно, від президента «Інгульця» з його реноме давно не чекаєш нічого хорошого, але в цьому сезоні Поворознюк взагалі пустився берега. Хто знає, може причиною такої дивної поведінки стала аварія його автомобіля на Івано-Франківщині перед кубковим матчем проти «Пробоя», після якого стан Поворознюка з його слів був «стабільно важким», хоча вже на наступний день про ту аварію забули всі, навіть сам Поворознюк. Першим дзвіночком став скандал з відкриттям стадіону – зі слів функціонера, нова арена у Петровому повністю готова, що ми бачили і на відео його ручної пропагандистки Наталі Мосейчук, але документація свідчить, що вона навіть ще не спроектована і від цього не може бути відкрита. Але, вочевидь, у Петровому головним документом є слово Поворознюка, і коли він виявив, що в решті України це так не працює, то оголосив словесну війну українському футболу.

Спершу були пусті погрози зняти «Інгулець» зі змагань у вересні – шантаж нічим не скінчився, і через його принциповість до квітня петрівський клуб катався по Україні без домашніх матчів з невдалим досвідом у стражденному Кривому Розі, поки не осів на «Ніці» в Олександрії. На тлі цих погроз дісталося і журналісту каналу «Дніпрянин» Ігорю Лисенку, якого Поворознюк обматюкав під час інтервʼю за недоречне на свою думку питання про трансфери. Далі президент «Інгульця» почав крити всіма словами президента УАФ Андрія Шевченка, звинувачуючи саме його в тому, що новий стадіон досі не відкритий. Останньою краплею для УАФ стало одне з відео Поворознюка, де він грубо відповів на питання про перспективи створення жіночої команди «Інгульця». Цитату про його ставлення до жіночого футболу не надаватиму, зазначу лише, що закінчилося це цілком заслуженим штрафом за сексизм.

Цікаво, чи планує Андрій Шевченко якось посилювати покарання для Поворознюка, адже свого часу президента «Олімпіка» Владислава Гельзіна за менші гріхи забанили з футболу, що призвело до смерті його клубу. Неприємно, коли в українському футболі велику вагу має персона, що записує звернення на тлі бандитських банерів та з великою кількістю нецензурної лексики. Я впевнений, що «Інгулець» у цьому сезоні виступив би значно краще, якби їхній президент не був таким принциповим, швидше вирішив питання з тимчасовим стадіоном та не погрожував ТЦК лідерам своєї команди.

***

Якщо ви прочитали цей пост і вперше дізналися про описані в ньому події, то скоріше за все це означає, що ви не підписані на мій Телеграм-канал, адже там я описував це все цілий сезон. Тож закликаю вас виправити цю помилку та якомога швидше підписатися, щоб тепер точно не пропустити нічого цікавого з українського футболу.

А який головний провал в чемпіонаті України цього сезону для вас? Пишіть у коментарі!

Фото: «Чемпіон», «Оболонь», «Динамо», XSport, скріншоти УПЛ ТБ, «Український футбол», ЛНЗ, Sport-Express, UKR.NET