В пошуках Баннікова. Репортаж з домашнього матчу «Локомотива» у Другій Лізі від нашого блогера

Цей пост зроблений користувачем Tribuna.com.

Підтримайте його плюсами і коментарями та долучайтесь до нашого ком’юніті, щоб цікавого контенту про спорт на «Трибуні» ставало ще більше.

***

Київський «Локомотив», якщо я не помиляюсь, єдиний з професійних футбольних клубів України пускає на свої матчі безкоштовно.

Не виключенням став і сьогоднішній матч проти «Гірника-Спорт» – я давно хотів зробити такий експеримент та відвідати домашній матч «залізничників», і ось матч проти клубу з Горішніх Плавнів випав на ідеальний час в суботу по обіді. Достатньо було лише за день до гри зареєструватися через дірект в їхньому інстаграмі – і ласкаво просимо на матч.

Насправді ні, не достатньо. «Локомотив» проводить свої матчі на стадіоні НТК УАФ імені Віктора Баннікова, і оскільки це був мій перший похід на цей стадіон, то його треба було ще знайти. З першого погляду здається, що стадіон знаходиться в самому центрі Києва, а, отже, і знайти його не має бути складно.

Але не так все просто – з одного боку квартал зі штаб-квартирою УАФ та стадіоном імені Баннікова оточений величезною спорудою НСК «Олімпійський», а з іншого – музеєм «Київська фортеця». Отже, треба було знайти лазівку між цими двома зачиненими територіями, щоб врешті потрапити на Госпітальний провулок. Спойлер – не довіряйте Google Maps.

Спеціально для того, щоб не запізнитися навіть в випадку, якщо я заблукаю в нетрях Печерська, я виїхав на матч заздалегідь і поїхав через станцію метро «Палац Спорту». Далі, за порадою навігатора, я попрямував до паркінгу НСК «Олімпійський», де вперся в паркан головної арени України.

Ліворуч від нього я побачив невеликі сходи, що вели кудись у той бік, куди мене вели і карти. Я пішов туди і після 10 хвилин блукання лабіринтом між різних готелів та офісів сходами вгору-вниз я натрапив на охоронців, які, вочевидь, не звикли бачити людей у своїх місцинах, тож спитали, що я шукаю. Я спитав у них, де знаходиться стадіон імені Баннікова – вони не знали. Тож я уточнив, що мені треба будівля асоціації футболу, і вони підказали, як туди пройти через величезний паркінг. Щоб ви розуміли, йти треба через отакі гарні краєвиди.

Кілька років тому цей паркінг, що розташований прямо за чашею стадіону і з якого відкривається чудовий вид на його дах, був відомою для киян фотозоною, тож я хоч дізнався, де саме він знаходиться.

Я й далі намагався йти по Гуглу, який вивів мене на сходи ліворуч від паркінга. Підіймаюсь – а там колючий дріт, який не пускав туди, куди вів навігатор. Довелося спускатися назад і шукати вихід з іншого боку паркінгу.

Знайшов. Повернувши праворуч, опинився на тому самому Госпітальному провулку – і навіть ще один паркан мені не завадив. Я його обійшов, і десь за 5 хвилин ходьби дрімучим лісом я нарешті побачив знайомі з трансляцій краєвиди стадіону та будівлі УАФ.

Біля входу стояли двоє стюардів, які перевірили моє прізвище в списку і пропустили. Весь шлях від Палацу спорту до стадіону імені Баннікова зайняв 25 хвилин, що могло б бути менше.

Стюарди сказали, що можна сідати будь-де, аби ближче до центру, і я обрав собі місце в другому ряді навпроти лави запасних «Гірника-Спорт». За мною на відкритому майданчику сидів коментатор і режисер матчу, і було чутно, як вони сперечаються, коли вмикати трансляцію в Ютубі та коли починати говорити. Вже коли матч почався, то за вболівальниками коментатора майже не було чутно.

До речі, особливістю домашніх матчів «Локомотива» є те, що коментатор на стадіоні підпрацьовує і диктором. Перед матчем він називав склади команд, але не зміг правильно вимовити складне прізвище футболіста гостей Річмонда Чуквуемеки, назвавши його Чуквуекою. Гравці «Гірника-Спорт», що якраз розминалися, це почули і пожартували з африканця, що він змінив своє прізвище.

Прапор України на стадіоні був приспущений – сьогодні день памʼяті жертв аварії на Чорнобильській АЕС, крім того, Київ ще не оговтався від кривавої атаки російських терористів північнокорейською ракетою по житловому будинку на Святошині. Не забуваємо також, що і «Локомотив» свого часу постраждав від рук наших східних ворогів – рік тому уламки ракети вразили їхній рідний стадіон, через що вони відклали переїзд зі стадіону імені Баннікова.

Як для Другої Ліги, матч мені сподобався за швидкостями та бажанням обох команд виграти. Гра почалася під диктовку «Гірника-Спорт», і саме Чуквуемека був найактивнішим гравцем в атаці. Під час одного з багаточисельних єдиноборств з захисниками «Локомотива» на фланзі легіонер випав за бокову лінію і болісно приземлився, і футболіст киян оригінально вибачився – поцілував його в маківку.

Тренерський штаб «Гірника-Спорт» був доволі активним – асистент Валерія Куценка розташувався на трибуні неподалік під мене, і було чудово чутно як його підказки, так і переговори головного тренера з помічником.

Навіть за рахунку 0:0 гра очевидно не подобалася ні Куценку, ні асистенту, тож вони час від часу лагідно, але критикувати футболістів. Особливо їм не подобалося, коли замість шукати вільні зони в атаці флангові захисники віддавали назад центрбекам, і він кілька разів навіть підвищував голос на захисника Принса за те, що він не хотів швидко просувати мʼяч. Також Куценко ділився з асистентом переживаннями, що багато гравців отримують жовті картки.

Найбільше з усіх футболістів «Гірника-Спорт» від тренерського штабу діставалося нападнику Іллі Юрченку – у другому таймі в гостей було кілька перспективних атак, але Юрченко не міг їх реалізувати. Асистент з трибуни та головний тренер весь другий тайм ламали голову, чи міняти його, але Куценко сказав, що він високий, його міняти не можна. Спойлер – таки поміняли, і після цього «Локомотив» одразу створив кілька моментів після стандартів, що змусило тренерський штаб кусати лікті за цю заміну.

Іншою цікавою заміною став вихід Максима Шептіцького. Ще в середині другого тайму Куценко обговорював з помічником, чи не випустити його на позицію лівого хавбека, на що асистент на трибуні відреагував з сумнівом. Керманич «Гірника-Спорт» сумно посміявся з його реакції і сказав, що й справді, на цій позиції він за 2 хвилини скаже «Все, я помер». Але вже за кілька хвилин він підійшов до Шептіцького та щось прошепотів йому на вухо.

Проте заміни цієї довелося чекати аж до компенсованого часу – не розумію, який був її сенс, так ще й поки заміна готувалася, забив «Локомотив», тож установка взагалі мала б помінятися. Хоча за 30 секунд після цього пролунав фінальний свисток, і Шептіцький взагалі ніби не встиг навіть мʼяча торкнутись. Крім того, Куценку з помічниками насправді пощастило, що на матчі не було Романа Бебеха, адже спілкувалися вони російською.

Та й «Локомотив» є за що критикувати. Здавалося б, переможців не судять, але єдиний гол у компенсований час став квінтесенцією вдалого другого тайму на тлі вкрай блідого першого. В першій половині гри була помітна незіграність київських футболістів – часто паси від плеймейкерів ішли в протихід забіганням атакувальних гравців, та й взагалі було багато бездумних, абсолютно незрозумілих ударів з будь-яких позицій. «Гірник-Спорт» відповів двома вкрай небезпечними ударами – спершу вдарили впритул в голкіпера «Локомотива», а потім зі штрафного з лінії воріт замість ближнього кута гості засадили в стійку.

Після перерви команда господарів, щоб змінити свою гру, знову стала в енергетичне коло і було чутно, що вони налаштовані на швидкий гол, проте не склалося. Зрештою, на гол вони в другому таймі таки награли і загалом виглядали краще, ніж до перерви, але забили вже під саму завісу гри.

Не без допомоги вболівальників. Здебільшого за «Локомотив» вболівають діти, які, напевне, займаються в його школі футболом, і десь хвилини з 20-ї вони активізувалися та почали підтримувати своїх. Але вже ближче до кінця матчу, коли «Локомотив» почав грати набагато гостріше, стало чутно і дорослих фанатів, тож весь стадіон буквально вибухнув емоціями, коли Єсаулов забив вирішальний гол у компенсований до другого тайму час. І самі футболісти після гри підійшли до трибуни та сказали, що дотиснули «гірників» завдяки фанатам, що особливо гнали їх уперед на останніх хвилинах. Загалом на матчі я на око нарахував приблизно 200 глядачів.

Цікавий момент стався в перерві. На поле вийшли купа дітей з трибуни разом з одним дорослим і грали в мʼяч, тож прийшов делегат матчу і попросив їх піти звідти. Але їхній тренер, чи хто б це не був, сказав, що вони лише знімуть одне відео і підуть. Делегат ще довго з ними сперечався, але зрештою пішов, а діти залишилися на полі на всю перерву.

Асистенти арбітра теж були в грі. В першому таймі четвертий арбітр раптово крикнув футболістам, щоб вони грали спокійніше, хоча це було дивне прохання, адже більш спокійної гри, ніж була у 1 таймі, я не бачив. Під кінець другого тайму один з футболістів «Гірника-Спорт» зробив невдалу дію й лава запасних у відчаї нецензурно висловилась, на що відреагував лайнсмен і усно відчитав одного з запасних гравців. Хоча це теж виглядало дивно, адже матюків у цій грі було достатньо, але такої реакції від арбітрів вони не викликали.

Особливістю стадіону імені Баннікова є те, що вболівальники залишають його разом з футболістами – гравці після матчу пішли до виходу разом з глядачами і попрямували до будівлі УАФ через дорогу. Вдалося поспілкуватися з колишнім гравцем ФСК «Маріуполь» Дмитром Пуди і розповісти йому, що я слідкував за його колишньою командою, бо зробив її емблему.

Назад я йшов за натовпом більш досвідчених фанатів «Локо», і вони показали мені набагато коротшу дорогу до метро через вулицю Ділову, про яку не знає Гугл. Сам стадіон мене вразив своєю компактністю – лише по 4 ряди на кожній трибуні, відсутність зручностей як для VIP-гостей, так і для трансляторів. Як тут дозволяли грати матчі УПЛ?

Тож, як бачите, ходити можна не лише на матчі УПЛ, а й у Другій Лізі бувають цікаві матчі. Тому, якщо ви маєте таку можливість, відвідуйте домашні матчі своїх місцевих команд, а не лише дивіться топ-ліги по телевізору.

І не забувайте донатити на потреби ЗСУ, завдяки яким в тилових областях можливо проводити футбольні матчі.

Також запрошую всіх підписатися на мене в Telegram, де я пишу більше про український футбол різного рівня.