Нині Дворічна – зруйноване прифронтове село на Харківщині. А колись тут був найабсурдніший олігархічний клуб України

Коротка, але повчальна історія місцевого «Локомотива».

Купʼянський напрямок у російсько-українській війні зараз є однією з найгарячіших ділянок фронту. Вся Україна дізналася про існування селища Дворічна, що розташоване неподалік від райцентру і за яке вже кілька місяців ведуться запеклі бої між захисниками України та російськими окупантами, що з перемінним успіхом намагаються форсувати річку Оскіл у тій місцевості.

Але для футбольних уболівальників Дворічна отримала шанс здобути набагато більш позитивної слави ще давно. Хоча з позитиву тут можна відзначити лише мирний час, яким тоді жила Купʼянщина і вся Україна. Решта цієї історії заплямована корупцією, відмиванням грошей та кумівством, що були притаманні тогочасній Україні.

У грудні 2005 року генеральним директором «Укрзалізниці» став Василь Гладких – лідер партії «Відродження» та уродженець села Терни, що залишилося одним з небагатьох населених пунктів Харківщини, який Силам оборони України не вдалося звільнити під час Слобожанського контрнаступу у вересні 2022 року.

Окрім лідерства у партії, що він успадкував від свого колеги по сфері інфраструктури Георгія Кірпи, Гладких також був представником Республіканської партії України Юрія Бойка. Саме за кошти цієї політсили за безпосередньої участі Гладких у 2005 році у Дворічній, що тоді була районним центром, було засновано футбольний клуб зі співзвучною назвою «Республіка», що вже звучить неоднозначно з огляду на події, що сталися на сході України 9 років потому.

Очоливши «Укрзалізницю», Гладких перейменував «Республіку» на «Локомотив» і зробив його таким собі футбольним філіалом національного залізничного монополіста – фактично тим самим, чим нині є «Локомотив» київський. Президентом клубу, щоб не палитися настільки явно, став не безпосередньо Василь Гладких, а його син Олег.

Грав дворічанський «Локомотив» на однойменному стадіоні, але у Купʼянську – у теперішньому райцентрі тоді існував однойменний клуб зі значно більшою славою. Зокрема, купʼянський «Локомотив» вигравав чемпіонати Харківщини один за одним у період з 2005 по 2012 рік і припинив своє існування у 2015 році.

Їхні тезки з Дворічної на любительському рівні не мали подібних успіхів. Незважаючи на склад, зібраного з гравців з досвідом виступів в Вищій та Першій Лігах, у аматорському чемпіонаті України сезону 2006 команда тренера Володимира Серікова посіла останнє місце, не вигравши жодного матчу. Але, як це завжди буває, для атестації в Другу Лігу підсумкове місце в аматорському чемпіонаті має лише символічне значення, і «Локомотив» отримав своє місце в ПФЛ у сезоні 2006/07.

Дебютну гру на професійному рівні «Локомотив» програв – і не кому-небудь, а легендарному донецькому «Олімпіку». Далі слідувала дебютна в історії перемога на професійному рівні над «Явором» з Краснопілля, виліт від «Харкова» з Кубку України і ще дві поразки у Другій Лізі – від красноперекопського «Хіміка» та харківського «Газовика-ХГВ». Здавалося, що машина, точніше «Локомотив» от-от заведеться і почне зносити всіх на своїх рейках до слави дворічанського футболу.

Але ні. У серпні 2006 року Василя Гладких було звільнено з посади гендиректора «Укрзалізниці». Виявилося, що за час його управління компанія втратила 7 млрд гривень боргами – не лише через «Локомотив», а й «Експрес-Банк», що належав УЗ та зазнав за ці півроку чималих збитків. Нове керівництво «Укрзалізниці» миттєво ліквідувало клуб, і він знявся зі змагань, провівши у своїй історії лише 5 офіційних ігор – не залишивши по собі не лише фотографій, а й навіть клубної емблеми. Тоді як сам Гладких після звільнення з «Укрзалізниці» намагався налаштувати звʼязки, точніше схеми, з РЖД і вже у 2014, як і більшість його однодумців, переїхав до Росії на ПМЖ.

Цю історію можна було б назвати смішною, якби не було так сумно. Особливо враховуючи бекграунд політика та окупацію частини Харківщини, до якої призвела зокрема його відверто проросійська позиція та шалена корумпованість, що руйнувала Україну зсередини. Історія дворічанського «Локомотива» була надто короткою, щоб запам'ятатися навіть місцевим фанатам, але точно має свій слід в музеї української корупції.

Закликаю вас не забувати донатити на потреби української армії, що веде запеклі бої за Дворічну та сотні інших населених пунктів уздовж лінії фронту. Адже вони змагаються там не лише за українську землю, а й за наше європейське майбутнє, де не буде місце таким схематозним «Локомотивам», що створюються без жодної уваги до самого футболу. Футбол у регіонах повинен розвиватися, але не так.

Також запрошую вас підписатися на мій канал у Telegram, де ви зможете почитати ще більше цікавих історій з низів українського та світового футболу.