Камбек Хоселу, запальний фінал Кубка Стенлі, вихід S.T.A.L.K.E.R. 2: 7 спортивних сюжетів року

2024 рік добігає кінця, і це означає час для підбиття підсумків.

Спортивний світ, як завжди, подарував нам безліч емоцій — від тріумфів до розчарувань. Ми переживали напружені моменти плей-оф Кубка Стенлі, спостерігали за історичними трансферами у футболі та вболівали за українських спортсменів на міжнародній арені.

Цей рік залишив по собі не лише блискучі перемоги, а й сюжети, гідні сценаріїв для фільмів. Тож давайте разом пригадаємо декілька історій зі світу спорту, які надовго запам’ятаються фанатам.

«Акела промахнувся!», або римські інтриги

Як давнього вболівальника «Роми», кожна поточна новина із «вовчого лігва» змушувала мене дедалі частіше згадувати пісню Сергія Жадана «За###ли». Так, «джалороссі» майже завжди були проблемним клубом, але 2024-й став справжньою кульмінацією бездарності їхнього керівництва на чолі з Фрідкіними.

Почалося все зі звільнення Жозе Моурінью — тренера, з яким римляни взяли перший із 2008 року трофей (Ліга Конференцій 2022) та вийшли до фіналу Ліги Європи 2023. Його звільнили 16 січня. Так, можна зауважити, що при ньому було достатньо проблем із креативною та атакувальною грою, проте за Моурінью «Рома» мала хоч якусь стабільність. Його звільнення стало несподіванкою як для Жозе, так і для гравців із фанатами. Наостанок Моурінью сказав такі слова: «Мене вибили з клубу люди, які мало що розуміють у футболі». З часом стало зрозуміло, що ці слова були пророчими.

Після Моурінью на посаду головного тренера призначили легенду «Роми» Даніеле де Россі, з яким команда більш-менш успішно закінчила сезон 2023/24. У червні з ним було продовжено контракт і проведено трансфери на майже 100 млн євро. Все йшло до того, що римляни, як мінімум, боротимуться за зону Ліги чемпіонів. Але все зійшло нанівець через внутрішні інтриги та нелогічні рішення керівництва клубу.

Була в «Ромі» така пані — Ліна Сулуку, яка вважала, що хитріша за всіх. Коли влітку головна зірка римлян Пауло Дібала відмовився від трансферу до Саудівської Аравії, а де Россі підтримав це рішення, ця краля вирішила зіграти у свою гру. Під час зустрічі з гравцями «Роми», після не зовсім вдалого старту сезону, команда запевнила її у повній підтримці свого тренера. Проте Фрідкіним пані Сулуку сказала зовсім інше — що роздягальня не підконтрольна де Россі, і футболісти хочуть його відставки. Найцікавіше, що з вищого керівництва навіть ніхто не переговорив окремо з гравцями, а просто повірили інтриганці на слово. У вересні де Россі було звільнено, що викликало смуток у роздягальні та обурило фанатів клубу.

Закулісні ігри Сулуку було викрито, за що її звільнили. Та перед цим вона встигла призначити головним тренером Івана Юрича. Тренер хоч і досвідчений, але не надто підходив під цей склад «Роми». Юрич сам визнавав, що клубу бракує менталітету переможця, підкреслюючи необхідність підвищення агресії в грі та покращення реалізації моментів. Крім того, часті зміни в складі та відсутність стабільності в тактичних побудовах призводили до непорозумінь на полі та втрати командної цілісності. «Рома» продовжувала падати вниз, а Юрич пропрацював лише до початку листопада.

Ходили чутки, що керівництво римлян хотіло повернути де Россі, але Даніеле вирішив не наступати двічі на одні граблі. Інші кандидати теж не поспішали в настільки проблемний клуб. Тому з пенсії було відкликано тренера, який занадто любить «Рому», щоб їй відмовити, — Клаудіо Раньєрі. Щодо його роботи поки рано робити якісь висновки, але, з огляду на цей рік для римлян, хочеться сказати: «аби не гірше».

Повертаючись до теми Фрідкінів, тяжко не погодитися із Жозе. У людей є достатньо грошей для футболу, але слабо помітно його розуміння. 2024 рік став для «Роми» роком інтриг, а не футбольних здобутків.

«Секрет Полішинеля року», або перехід Мбаппе до «Реалу»

Для заголовка цього розділу я також розглядав назву «Трансфер, який не можна було називати». Перехід Кіліана Мбаппе до мадридського «Реалу» став одним із найбільш очікуваних у 2024 році. Для багатьох це було втіленням сценарію, який здавався неминучим, але водночас інтригував своєю затяжністю. Усі знали, що це станеться, але до останнього про це офіційно ніхто не хотів говорити.

Чутки про перехід французького форварда курсували протягом кількох сезонів, однак лише у 2024 році цей трансфер набув статусу реальності. Переговори між Мбаппе та «Реалом» весь час супроводжувалися інформаційними витоками, запереченнями і несподіваними поворотами. Ще влітку 2022 року французький нападник, здавалося, був за крок до переходу, але залишився в ПСЖ, підписавши рекордний контракт. Проте навіть тоді це виглядало як тимчасова зупинка, а не остаточний вибір.

13 червня 2023 року в офіційній заяві, оприлюдненій Agence France-Presse, Мбаппе оголосив про своє рішення не продовжувати контракт із ПСЖ, який мав закінчитися у червні 2024 року. Після цього почалася «холодна війна» між форвардом і керівництвом клубу. Президент ПСЖ Нассер Аль-Хелаіфі відкрито почав тиснути на Кіліана щодо підписання нового контракту, але той продовжував тримати інтригу. Було зрозуміло, що паризький гранд уже не відповідає його вимогам і бажану Лігу чемпіонів він навряд тут виграє. А от у «Реала» з «вухастим» особливі стосунки.

З початку 2024 року про переїзд Мбаппе з Парижа до Мадрида почали говорити все частіше. Протягом місяців перед офіційним оголошенням перехід Кіліана до «Реалу» був справжнім «секретом Полішинеля». Усі знали, що це станеться, і вже бачили француза в білій футболці мадридців, проте клуби, агенти та сам гравець продовжували уникати прямих підтверджень. Це нагнітало атмосферу очікування та породжувало ще більше чуток. Лише 10 травня Мбаппе офіційно оголосив, що не буде продовжувати контракт із ПСЖ і покине команду наприкінці сезону.

3 червня, через два дні після здобуття 15-го кубка Ліги чемпіонів, «Реал» офіційно підтвердив, що Кіліан стане гравцем клубу. Для ПСЖ втрата Мбаппе стала болючим ударом, адже клуб вкладав величезні ресурси в його утримання та побудову команди навколо нього. Ну і те, що свого часу вони заплатили «Монако» за форварда 180 млн євро, а натомість ні Ліги чемпіонів, ні компенсації від «Реалу» не отримали, дуже розізлило паризьких босів.

Попри те, що цей перехід був багатообіцяючим, поки тяжко назвати його вдалим. Перша половина сезону виявилася проблемною як для «Реалу», так і для Мбаппе персонально. Але те, що цей трансфер найгучніший у році, — це точно.

Найкращий рік з життя Хоселу

Не будемо йти далеко від Мадрида, бо цьогорічні тріумфи «Реалу» подарували багато цікавих історій. Однією з них, що найбільше мені припала до душі, стала оренда Хоселу, яку спочатку мало хто розумів, а потім форвард за один сезон зміг закохати в себе мадридські трибуни.

Вихованець «Сельти» у 2009 році вперше підписав контракт із «бланкос». Та він запам’ятався лише своїми виступами за «Кастілью», де був одним із лідерів атаки разом з Альваро Моратою. За основний склад «Реала» він зіграв лише один матч у Ла Лізі сезону 2010/2011 і встиг відзначитися голом з подачі Роналду. Після цього він постійно змінював клуби, погравши і в Бундеслізі, і в АПЛ, але особливих здобутків не мав. У 2019 році він повернувся в Ла Лігу, де закріпився спочатку в «Алавесі», а потім в «Еспаньйолі», з якого і був орендований «Реалом» у сезоні 2023/24. І цього разу Хоселу надовго запам’ятали.

Його оренда спочатку сприймалася як тактичний хід для збільшення глибини складу. Проте Хоселу швидко довів, що здатен бути не просто підміною, а справжнім героєм великих матчів. Провівши 49 матчів у всіх турнірах і забивши 18 голів, він допоміг мадридцям здобути ключові перемоги на шляху до трофеїв. Його вміння опинятися в потрібний час у потрібному місці перетворили його на важливу фігуру в тактичних побудовах Карло Анчелотті. Особливо цінною стала його гра в періоди, коли основні нападники, Вінісіус і Родріго, були відсутні через травми або втрату форми.

Справжньою кульмінацією сезону для Хоселу став півфінал Ліги чемпіонів проти «Баварії». Перший матч завершився внічию, і доля фіналу вирішувалася на «Сантьяго Бернабеу». Саме тут Хоселу продемонстрував свою здатність брати на себе роль рятівника. За рахунку 0:1 мадридці потребували дива – і вони його отримали. На 81-й хвилині Хоселу виходить замість Вальверде. За наступні 10 хвилин він робить дубль, виводить «Реал» до фіналу, а його ім’я скандує весь «Бернабеу». Хоселу нагадав про легендарні камбеки мадридців, які вже стали частиною їхньої європейської ДНК.

Чемпіон Іспанії, переможець Ліги чемпіонів, чемпіон Європи – цей рік став найкращим у кар’єрі Хоселу. Перед початком нового сезону він вирішив змінити клуб. Його перехід до катарського клубу «Аль-Гарафа» став логічним кроком для гравця, який шукав більше ігрового часу та фінансової стабільності. «Мадридський гештальт» закрито – тепер можна спробувати новий виклик і забезпечити фінансове майбутнє.

Цьогорічна історія Хоселу стала прикладом того, як віра в себе та готовність скористатися шансом винагороджується долею, ну або футбольною фортуною. Його дубль проти «Баварії» ще довго залишатиметься в пам'яті мадридських фанатів.

Тоні Кроос підтвердив свою геніальність, але розбив багато сердець

Ще трішки поговоримо про Мадрид, тим більше, цю тему я просто не міг оминути. З Євро-2008 я закохався у збірну Німеччини, тому багато моїх улюблених футболістів є її представниками. Гра Тоні Крооса припала мені до душі ще в його мюнхенський період, а його кар'єра за «Реал» — це те, про що хочеться написати цілу книгу. 21 травня Тоні шокував усю футбольну спільноту, оголосивши про завершення кар’єри.

Його трансфер за 25 мільйонів євро став одним із найвигідніших придбань «бланкос». Кроос відразу продемонстрував винятковий футбольний інтелект, точність передач і здатність контролювати темп гри, швидко завоювавши місце в основному складі «Реала». Протягом десятиліття в Мадриді Кроос став невід'ємною частиною півзахисту, утворивши легендарне тріо з Лукою Модричем та Каземіро. Його здатність розпочинати атаки, бачити поле та виконувати стандарти зробили його ключовим гравцем у багатьох вирішальних матчах. Разом із «Реалом» він виграв 22 трофеї, зокрема п’ять титулів Ліги чемпіонів, а зі збірною Німеччини став чемпіоном світу у 2014 році.

У своєму останньому сезоні 2023/2024 Тоні Кроос довів, що його клас залишається на найвищому рівні. Він провів 33 матчі в Ла Лізі, зробив 7 результативних передач і забив 1 гол. У Лізі чемпіонів його точність передач сягнула 94%, що підтверджує його здатність контролювати гру під тиском. Показник створених гольових моментів (понад 50 за сезон) свідчить про незмінну роль Тоні як диригента атак мадридців. Майстерність Крооса на стандартах і бачення поля допомогли «Реалу» зберігати стабільність навіть у найважчих матчах сезону та здійняти над головою 15-й титул Ліги чемпіонів.

Рішення Тоні завершити кар'єру стало несподіванкою для багатьох. Однак сам гравець зазначив, що хоче піти на піку, щоб його запам'ятали як футболіста, який віддав найкращі роки «Реалу». Лука Модрич, його багаторічний партнер по півзахисту, зізнався, що йому важко уявити «Реал» без Крооса, назвавши його справжнім художником на полі.

Його останній матч на «Сантьяго Бернабеу» проти «Бетіса» став емоційним прощанням із уболівальниками. Під час заміни на 85-й хвилині він отримав стоячі овації, обійняв дітей і не стримав сліз. Після фінального свистка Кроос разом із родиною здійснив коло пошани, а фанати співали його ім'я протягом майже 30 хвилин. Навіть тріумф у фіналі Ліги чемпіонів, попри безмежну радість, був затьмарений тим, що це був фінал мадридської історії Крооса.

Тоні Кроос залишає футбол із високо піднятою головою, увійшовши в історію як символ елегантності та професіоналізму. Його рішення завершити кар'єру на піку стало прикладом того, як потрібно йти, залишаючи по собі спадщину, яка надихатиме покоління гравців і вболівальників.

15 років по тому, або S.T.A.L.K.E.R. 2 нарешті вийшов

Ще одна подія, яку я просто не міг оминути. У 2024 році, після 15 років очікування, гра S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl нарешті побачила світ. Її вихід ознаменував тріумфальне повернення культової серії, яка впродовж років залишалася об’єктом ностальгії для мільйонів геймерів. Разом із цим вона стала справжнім культурним феноменом.

Перший анонс продовження ще у 2010 році розпалив очікування, проте через численні затримки й проблеми з розробкою проєкт ледь не став однією з найбільших ігрових легенд, що так і не побачили світ. Сама історія його створення нагадує сюжет постапокаліптичної драми. Після закриття студії GSC Game World у 2011 році здавалося, що надії на продовження згасли. Але у 2018 році стало відомо, що розробку відновлено.

Проте нові випробування чекали попереду — повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році змусило розробників працювати в умовах війни, зокрема евакуювати частину команди за кордон. Також GSC Game World відмовилися від російської озвучки, а українська стала справжньою родзинкою гри. Вона популяризує українську мову, історію та культуру серед світової аудиторії. Локації, натхненні Чорнобильською зоною відчуження, стали вікном в унікальний постапокаліптичний світ, де кожен елемент просякнутий українською автентичністю.

Попри всі труднощі, GSC Game World змогла довести роботу до кінця, і реліз гри став символом стійкості та відданості. Для багатьох іноземців вона стала першим знайомством з Україною, її природою та історичним контекстом. Гра здивувала деталізацією відкритого світу та свободою вибору. Кожне рішення гравця впливає на розвиток сюжету, що робить проходження унікальним для кожного. Сюжет гри, як і в попередніх частинах, занурює гравців у похмуру й напружену атмосферу Зони — місця, де реальність переплітається з аномаліями, а виживання стає мистецтвом.

Технічна складова гри стала окремою темою для обговорень. Хоча реліз не обійшовся без технічних проблем, таких як баги та оптимізаційні недоліки, розробники оперативно випустили патчі, які значно покращили ігровий процес. Попри це, атмосфера гри, її дизайн і музичне оформлення змогли компенсувати недоліки, залишивши у гравців глибоке враження. Віддані фанати серії настільки сильно чекали на її вихід, що навіть технічні проблеми не стали на заваді.

S.T.A.L.K.E.R. 2 залишив слід не лише в історії ігор, а й у серцях фанатів. Це гра, яка поєднала в собі ностальгію за класикою та новітні технології, ставши мостом між минулим і майбутнім. Вона вразила своїм сюжетом, атмосферою та рівнем опрацювання деталей. Але найголовніше — вона довела, що навіть у найважчі часи можна створювати шедеври, які об’єднують людей і дарують надію.

Запальний сюжет фіналу Кубка Стенлі

Однією з особливостей НХЛ є серія до чотирьох перемог у плей-оф Кубка Стенлі, завдяки чому можна відчути непередбачувану інтригу та несподівані результати. Цьогорічний фінал між «Флорида Пантерс» та «Едмонтон Ойлерс» став справжньою окрасою хокейного світу, залишивши незабутні враження. Фінальна серія поєднала в собі драматизм і майстерність, зробивши її однією з найцікавіших за останні роки.

Обидві команди пройшли складний шлях до фіналу. «Флорида» продемонструвала стабільність і характер протягом усього сезону. У регулярному чемпіонаті команда вражала надійністю оборони та блискучою грою воротаря Сергія Бобровського, який став ключовою фігурою в плей-оф. Вони впевнено подолали перші раунди, відправивши додому фаворитів, таких як «Бостон Брюїнз» та «Торонто Мейпл Ліфс».

З іншого боку, «Едмонтон» спирався на зіркове тріо — Коннора Макдевіда, Леона Драйзайтля та Евандера Кейна. Їхня атака була грозою для суперників, а динамічний стиль гри приносив яскраві перемоги. «Ойлерс» вражали результативністю, здолавши таких потужних опонентів, як «Вегас Голден Найтс» та «Даллас Старс». Їхній вихід у фінал став демонстрацією атакувальної майстерності, яка змушувала суперників зосереджуватися на обороні.

Перебіг серії нагадував класичний трилер. «Флорида» впевнено розпочала, вигравши перші три матчі. Проте «Едмонтон» показав характер і вирвав три поспіль перемоги, зрівнявши рахунок у серії. Кожен матч приносив нові сюрпризи: від видовищних голів і блискучих сейвів до емоційних сутичок на льоду. Шостий поєдинок став справжнім випробуванням нервів, де «Ойлерс» перемогли 5:3. Рахунок серії вирівнявся — 3:3, і це був перший випадок з 2011 року, коли команда, що вела 3:0 у фінальній серії, була змушена грати сьомий матч.

У вирішальному матчі фінальної серії Кубка Стенлі 2024 року напруга досягла апогею. Перший період розпочався з обміну шайбами: на четвертій хвилині Картер Верхейге відкрив рахунок для «Флориди», проте вже за дві хвилини Маттіас Янмарк зрівняв результат. У другому періоді Сем Райнхарт вивів «Пантерс» уперед, реалізувавши швидку атаку. Третій період став справжнім випробуванням для обох команд, але завдяки блискучій грі воротаря Сергія Бобровського та злагодженій обороні «Флорида» втримала перевагу, завершивши матч з рахунком 2:1 та вперше у своїй історії підняла над головою головний хокейний трофей.

Фінальна серія Кубка Стенлі 2024 року запам'ятається шанувальникам хокею своєю драматургією, непередбачуваністю та емоційною напругою. Це протистояння стало ілюстрацією того, як боротьба за Кубок Стенлі перетворюється на справжній спектакль, що тримає глядачів у напрузі до останньої секунди.

Трагікомедія українського футболу

Іншого жанру, як трагікомедія, для українського футболу у 2024 році, особисто мені складно знайти. Бо після деяких матчів нашої збірної або клубів я завжди згадував цитату Лесі Українки: «Щоб не плакать, я сміялась». Зараз не буде якогось аналізу провалів — просто погляд фаната на моменти українського футболу у цьому році.

Почнемо з національної збірної. Відбір на Євро-2024 став емоційними американськими гірками. Матчі з Італією та Англією нагадували битви Давида з Голіафом. І хоча наш Давид інколи влучав у голову велетня, вирішального удару так і не завдав. Та, на подив, найбільш проблемними, на мій погляд, стали матчі з посередніми збірними Мальти та Північної Македонії.

Потім був плей-оф, який змусив українців випити річну норму корвалолу. Поєдинок із боснійцями навіював «валлійські флешбеки» відбору до Чемпіонату світу 2022, але на останніх хвилинах наші все ж перемогли. Матч з ісландцями теж змусив понервувати, але наші «Леви» таки вийшли на Євро. І там сталося головне розчарування року.

Перший матч проти Румунії завершився розгромною поразкою з рахунком 0:3, що стало фатальним для подальших перспектив нашої збірної. Навіть не хочеться відновлювати в пам’яті те «видовище», яке ми побачили. Дякую, MEGOGO, що вчасно «оффнули» трансляцію, і можна було просто полежати в тиші, дивлячись у стелю й прокручуючи в голові одне питання: «Як?» Інші два матчі вже особливої різниці не зробили. Так, перемогли словаків, але знову мали купу проблем і вирвали перемогу наприкінці. З бельгійцями не вистачило фарту або ще чогось. Не знаю. Але «золоте покоління» свій шанс на Євро прої… провалило.

Робити окремий акцент на Лізі націй не будемо — вона лише підкреслила наявні проблеми в таборі збірної України. Єдине, що варто відзначити — вона принесла більше позитиву, ніж Євро.

Тепер поговоримо про наших грандів. «Динамо» продемонструвало доволі впевнену гру у кваліфікації Ліги чемпіонів проти «Партизана» та «Рейнджерса». Попри поразку «Зальцбургу», кияни вийшли до Ліги Європи, де в біло-синіх фанатів було багато надій. Але вони були розбиті вщент. Останнє місце в таблиці та єдиний забитий гол — більше коментувати нічого. «Шахтар» розпочав свій шлях у Лізі чемпіонів сезону з надією на гідні результати, проте реальність виявилася суворішою. З усіх матчів окремо виділимо сумнозвісний поєдинок з «ПСВ», який донеччани програли 2:3, ведучи у рахунку 2:0 до 86-ї хвилини. Матч, який вкотре підкреслив, що жанр українського футболу у 2024 році — трагікомедія.

У підсумку цей рік для українського футболу став сумішшю болю та надії. Це рік, коли ми плакали від поразок, але сміялися від курйозів. Можливо, ми продовжуємо вірити в український футбол — бо в кожній трагедії є місце для героїв, а в кожній комедії ховається часточка драми.

Фото: Sky Sports, AS Roma, MCE TV, Real Madrid, Getty Images, La Voza de Galizia, The Guardian, ESPN, NHL.com

***

Напишіть у коментарях, яка історія з цього списку вам найбільше закарбувалася в пам’яті. А також поділіться своїми спортивними сюжетами, з якими у вас асоціюватиметься 2024 рік. 👇