💔 «Попри біль, втрати та випробування»: треті роковини повномасштабної війни у соцмережах українського спорту
Світоліна, Зозуля, Трубін та інші.
У третю річницю повномасштабного вторгнення РФ в Україну представники українського спорту висловили підтримку країні, вшанували пам’ять загиблих воїнів і нагадали світові про боротьбу, що триває.
Спортсмени, команди, тренери та федерації опублікували дописи в соцмережах, підкреслюючи єдність нації, важливість незламності духу та роль спорту як символу стійкості.
Їхні слова та дії стали черговим доказом того, що спорт і боротьба за свободу нерозривно пов’язані.
«Три роки боротьби. Три роки єдності. Ми захищаємо нашу землю, нашу свободу, наше майбутнє».
«Попри біль, втрати та випробування, Україна продовжує боротьбу. Світ підтримує нас, а правда і сила духу ведуть до перемоги».
«Попри всі страждання, Україна залишається сильною. Наш народ продовжує боротися – не лише за нашу землю, але й за наше право на існування, за нашу демократію, за наше майбутнє.
Україна ніколи не здасться. Ми ніколи не здамося».
«Українці не скорилися і вразили світ своєю відвагою. Бо ми – волелюбна й смілива нація. І сьогодні, в критичний в цій страшній війні момент, ми повинні продемонструвати єднання і гідність».
«Разом ми можемо захистити наші цінності, наші кордони та наш континент. Слава Україні».
«Не зважаючи на «три дні» ми досі є. Пошматовані, втомлені, але не зневірені».
«Три роки повномасштабної війни Росії проти України.
Три роки, наповнені звуками сирен повітряної тривоги та вибухами російських ракет. Три роки української стійкості та прагнення до спільної мети – справедливого і тривалого миру.
Українці продовжують боротися за свободу і право визначати власне майбутнє».
«Футбол об’єднує завжди. А особливо у найтемніші часи. Наші діти ганяють мʼяч навіть на зруйнованих полях. Наші ветерани з ампутаціями виходять на поле і повертаються до життя. Наші воїни знаходять сили, щоб пограти навіть на передовій».
«24.02.2022... З того часу і дотепер кожне сповіщення про повітряну тривогу змушує серце битися частіше – рідні в Україні».
«Навіть живучи за кордоном, неможливо відсторонитися від того, що відбувається вдома. Моя родина досі залишається в Запоріжжі. Там, де замість дитячого сміху та галасу трибун, шум ракет та бомб. Така реальність не тільки в Запоріжжі, а по всій країні вже 3 роки. Реальність, до якої більшість звикла. Так не має бути...».
Для матеріалу було використано публікації з соцмереж*
