Що не так з італійським футболом. Нова колонка Філіппа Лама
«Італія не оновила свою операційну систему».
Чемпіон світу Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
***
Я також дитина італійського футболу. Моя школа називалася «Мілан». Перемога над «Барселоною» з рахунком 4:0 у фіналі Ліги чемпіонів 1994 року стала орієнтиром у моїх тренуваннях стосовно того, як команда атакує та захищається як одне ціле. Яка зазвичай відстань між гравцями? Хто відповідає за гру на випередження? Коли заборонені поперечні передачі? Жодну іншу гру наш шведський тренер Бйорн Андерссон не показував частіше. Він, мабуть, бачив її сотню разів.
Я маю й інший досвід, пов'язаний з Італією. За свою кар'єру я зазнавав важких поразок. В юності матчі проти італійських команд були суцільним кошмаром. На турнірах у Сицилії, В'яреджо чи Сардинії нам нічого не давалось легко, ба більше, ми завжди програвали. Потім ми програли у півфіналах чемпіонату світу 2006 та Євро-2012 зі збірною.
У моєму першому фіналі Ліги чемпіонів з «Баварією» ми програли міланському «Інтеру» з рахунком 0:2.
Тому я знаю, що робить італійський футбол сильним. Хоча ні... Що робило італійський футбол сильним. Тому що той титул Ліги чемпіонів був поки що останнім. Скоро може знову виповнитися 15 років (як це було у період з 1969-го по 1984-й), як колись найкраща ліга світу, Серія А, постійно спостерігає за тим, як команди з інших країн вкотре стають найкращими у Європі. Цього сезону «Інтер» є останньою надією Італії – і у чвертьфінальному протистоянні із «Баварією», перший матч якого відбудеться у вівторок, він не є фаворитом.
Вже у 2010 році можна було зрозуміти, що щось закінчується. «Інтеру» знадобилося величезне везіння, щоб вистояти у півфіналі проти «Барселони», яка була на голову сильнішою. У першому матчі допоміг вулкан в Ісландії, виверження якого ускладнило виїзд з Іспанії. У другому матчі «Інтер» дивним чином забарикадувався неподалік власних воріт. Це рідко закінчується добре. Моурінью, ймовірно, також відчув це – залишив Мілан та поїхав у «Реал».
Раніше всі хотіли поїхати до Італії. Мілан був футбольною столицею світу. Тут, у Німеччині, фраза Андреаса Меллера стала звичним висловом: «Мілан чи Мадрид, аби тільки Італія!» («Mailand oder Madrid – Hauptsache, Italien!»). Всі й досі розуміють, що він мав на увазі.
Основою для переваги стала зональна розмітка Арріго Саккі, орієнтована на м'яч, яка і сьогодні є операційною системою футболу. Вся Італія перейняла її, що дало їм величезну перевагу. У дев'яностих роках «Мілан» тричі поспіль виходив у фінал ЛЧ, пізніше там тричі грав «Ювентус». Такі клуби, як генуезька «Сампдорія», «Парма» та римський «Лаціо» вигравали європейські трофеї. У 2003 році взагалі відбувся фінал між «Ювентусом» і «Міланом».
Спад має різні причини. Наприклад, багато італійських клубів перебувають вже не в руках меценатів з рідної країни, а в руках інвесторів зі США. В Англії, наприклад, добре вміють працювати із капіталом з-за кордону, проте в Італії ідентичність і сенс, очевидно, були втрачені в результаті цього «розпродажу».
Це насамперед можна побачити на застарілих стадіонах. Мене це дивує, адже ми говоримо про країну, де розташований Колізей. Італія модернізує свої арени до Євро-2032. Планується реконструкція «Сан-Сіро», який колись був футбольною «Скалою». Це добре, суспільство потребує стійких і дружніх до сім'ї місць для зустрічей, щоб відсвяткувати футбол як культурне надбання.
Але криза має одну головну спортивну причину: на полі бракує ініціативи, відданості, атлетизму. Італія витрачає набагато менше коштів, ніж чотири інші топ-ліги. Гравці буквально менше бігають. Кілька років тому я натрапив на статистику, в якій йшлося про те, що команда Бундесліги з найнижчими показниками набігає більшу дистанцію протягом матчу, ніж команда з найвищими показниками в Серії А. Італія не оновила свою операційну систему, вона працює надто повільно.
Проблема не нова. Я все ще пам'ятаю, як Моурінью замінив двох нападників у першому матчі проти «Барселони» у 2010 році і трьох форвардів у другому, тому що у них почалися судоми. В основний час, а не в додатковий! Цей брак динамізму продовжується, і він призводить до проблем з якістю. Там, де тиск суперника занадто низький, жоден гравець не розвиває свої навички до світового рівня. Ось чому немає нових Баджо, немає нових Дель П'єро, Каннаваро, Мальдіні, Барезі, Гаттузо чи Пірло.
Проте за рахунку 1:0 все може піти не за планом. Захист із усіма гравцями за лінією м'яча – це те, що такі збірні, як, наприклад, Грузія, вже освоїли (згадаймо хоча б Євро-2024). А чотириразові чемпіони світу нещодавно двічі не потрапили на мундіаль. Востаннє Італія вигравала у матчі плей-оф на ЧС ще у 2006-му.
Тактична чіткість італійської школи лише допомагає її тренерам вигравати великі клубні титули. Але для цього Карло Анчелотті свого часу довелося покинути батьківщину. І навіть у цьому контексті закінчилися дев'яності, коли Ліппі, Трапаттоні та Капелло були асами в тренерських рядах.
Як цій традиційній футбольній нації знайти шлях до колишньої слави? Мені здається, це не так вже й складно. До такого висновку мене підштовхує чергова важка поразка з минулого. У півфіналі 2016 року нас вибив мадридський «Атлетіко». Протягом 180 хвилин наші суперники продемонстрували футбол найвищої інтенсивності. Ми нічого не отримали просто так в жодному з епізодів. Футбол Дієго Сімеоне досі вражає мене.
Хороша новина для Італії полягає в тому, що все ще можна вигравати, граючи в захисний футбол. Але сповільнення гри – це не вихід. Потрібно щось додати – силу при виграші м'яча, активність при володінні м'ячем, невпинне бажання боротися на футбольному полі та атакувати, стиль Сімеоне... У пристрасті цього аргентинського тренера можна багато чому навчитися. Насправді, вся Італія повинна грати так, як «Атлетіко».
Фото: Michael Matthey/dpa, Andreas Rentz/Bongarts
Інші пости блогу
