Як європейський футбол має відреагувати на те, що чемпіонат світу 2034 року присудили Саудівській Аравії
Цікава і дискусійна думка Філіппа Лама.
Чемпіон світу Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
***
Європа має усвідомити, що світ робить те, що він хоче. Як у політиці, так і у футболі. ФІФА, заснована 120 років тому в Парижі, переїжджає до США. Вона нещодавно забрала штаб-квартиру в Цюриху зі свого Статуту та перемістила сотню робочих місць до Маямі. А у 2034-му чемпіонат світу відбудеться у Саудівській Аравії. Європа тепер обговорює, як бути з приїжджими працівниками, правами людини та демократією.
Однак решту світу більше не хвилюють заперечення Європи. Сила перемістилася деінде. Ми навіть не знаємо, що станеться з ЧС-2026 та Олімпіадою-2028 у США, нашим найбільш важливим союзником, під керівництвом Дональда Трампа. Ми маємо зробити правильні висновки з цього. Європа має адаптуватися, щоб вижити. Вона має застосовувати досягнення, які вимагає від інших – верховенство права, заснований на правилах підхід, різноманітність, – до себе.
Це також стосується організації спортивних змагань. Це про можливість перемогти. Найважливіша футбольна ліга у світі, Ліга чемпіонів, зараз зазнає змін, бо переможці тепер походять виключно з Англії, Іспанії та Німеччини. Навіть Італія не вигравала титул з 2010 року. Будь-хто на схід від Мюнхена і на північ від Манчестера не має шансів на те, щоб дійти до фіналу.
Два роки тому the New York Times познущався з передбачуваності Ліги чемпіонів. Вони написали, що кожної весни «Реал» та «Ман Сіті» грають за титул. Від УЄФА залежить, щоб надати містам з інших регіонів можливість взяти участь в боротьбі. Північна та Східна Європа мають бути повернуті на мапу.
Євро-2024 був хорошим прикладом того, що можливо в Європі. Як турнірний директор, я бачив, як він залучив натовпи з усіх країн-учасниць. Вболівальники подорожували Німеччиною, відзначаючи свою культуру та свою команду. Підтримка рухала вперед кожну команду, тож кожен міг долучитися до успіху. У змаганні між націями рівні можливості виросли. Розширення чемпіонату Європи до 24 країн було успішним, а дебютанти, такі як Грузія та Албанія, збагатили турнір.
Футбол зблизив людей, і цілий місяць був під владою його чар. Цього літа стало відчутно, наскільки хочеться бути частиною Європи та її вільного способу життя. Коли спорт створює такі транскордонні звʼязки, то він досягає своєї мети.
Ліга чемпіонів має теж цього досягти. У Європі існує безліч привабливих місць, які представляють ріст та футбольні традиції: Копенгаген, Бухарест, Прага, Стокгольм, Тирана, Амстердам, Лісабон, Глазго, Київ. Відень регулярно виграє світові опитування щодо міста з найвищою якістю життя. Футбольні зірки можуть почуватися там як вдома.
Якщо змагання відкриється для всіх, інвестиції у такі міста, як Варшава, були б варті того. Польща, в якій живе майже 40 мільйонів людей, одна з найбільш населених країн ЄС. У 1974 та 1982 роках країна фінішувала третьою на ЧС, а Гжегож Лято та Збігнєв Бонєк були серед найкращих гравців світу. Чарівний стадіон вже стоїть на берегу Вісли, і майбутнє європейського футболу може також бути там.
УЄФА вдалася до перших кроків. Цього сезону 36 команд грають у ЛЧ у новому попередньому раунді. Звучить захопливо, і мені дуже подобається довга таблиця. Але це не останнє слово щодо цього питання. Це проміжне рішення на шляху до європейської ліги з 24 або 32 командами, у якій кожна команда грає проти кожної іншої, з якої ти можеш вилетіти і до якої можеш піднятися, і яка пропонує усім регіонам Європи перспективу успіху. Вона була б дуже цікавою для компаній з центру Європи.
Ринок мусить стати більшим, бо нинішній сприяє монополіям. У певних місцях арабські королівські родини концентрують найкращих гравців та домінують у національних змаганнях. Те, що відбувається у «Ньюкаслі» та «ПСЖ», суперечить європейській ідеї, бо не має соціально-культурного коріння. Для порівняння: у спорті США лише грошей недостатньо; потрібен спортивний концепт. Там є рівні можливості серед інвесторів, у європейському футболі – ні.
Він може черпати ідеї з інших видів спорту. У баскетболі, наприклад, колишні країни Югославії обʼєдналися з іншими, щоб сформувати багатодержавну лігу, щоб зробити регіон конкурентоспроможним. Адріатична ліга – одна з найсильніших на континенті, два клуби з неї беруть участь у топовій панʼєвропейській лізі. 18 команд у цій Євролізі, своєю чергою, зібрані з девʼяти країн, і за останні 10 років там було шість різних переможців з пʼяти різних країн.
Ось чому для УЄФА не може бути більш важливого питання, аніж як зробити змагання більш різноманітним у футбольному плані. Якщо Європа збирається разом, її важко перемогти. Чітко ясно, що деякі люди проти реформ, бо їм є що втрачати. Самокритика, обговорення, постійна рефлексія щодо того, а чи робиш ти щось правильно – це якості, за які виступає Європа. Це вимагає зусиль, але це все ще найкращий спосіб рухатися далі. Коли спортивні змагання та великі заходи віддають належне цьому, вони підсилюють Європу. Це був мій момент прозріння цього року.
Фото: Rolf-Peter Stoffels, Malte Ossowski/Global Look Press
Інші пости блогу
