18 українських атлетів, які виступили на Олімпіаді за інші країни
Двоє з них – олімпійські чемпіони.
На Олімпіаді-2024 у Парижі була ще одна своєрідна українська збірна – з атлетів, які представляли на Іграх інші країни.
Розповідаємо про кожного.
Ростислав Пєвцов, тріатлон, Азербайджан
Результат: 43-тє місце
До 2012 року уродженець Харкова представляв Україну, однак роком пізніше змінив громадянство на азербайджанське. Як пояснював сам – через фінансові проблеми, інакше б довелося закінчити карʼєру:
«Ключову роль зіграло те, що мені набридло випрошувати по копієчці на кожен старт і готуватися в основному власним коштом. Зізнатись, я вже не бачив особливої перспективи у тріатлоні. І якби не пропозиція Азербайджану, то, напевно, закінчив би свою спортивну кар'єру».
Софія Яремчук, марафонський біг, Італія
Результат: 30-те місце
Софія Яремчук змінила спортивне громадянство у 2021-му. Як вона пояснила відділенню НОК України у Львівській області, відсутність підтримки від місцевої влади та ігнорування її збірною стали основними причинами рішення:
«Ще до чемпіонату світу в Гдині я мріяла пробігти марафон за нормативом і потрапити в національну команду України. Але в кінці січня мені довелося зробити вибір.
Щодо того, що я є членом основного складу національної збірної України, то це не так. Я ніколи не мала контракту з нашою національною збірною. Так, тільки після чемпіонату світу мені запропонували пів ставки в збірній України з нового 2021 року, але мені довелося відмовитися у зв’язку з уже прийнятим рішенням.
Додам, що жодної підтримки від області за всі роки моєї спортивної кар’єри у мене не було. Всі тренувальні збори за кордоном та підготовку до чемпіонату світу з напівмарафону я проводила за власні кошти».
Олена Потапенко, сучасне пʼятиборство, Казахстан
Результат: 30-те місце
У 2015-му році нині 31-річна спортсменка родом з Луганської області змінила громадянство на казахське. Свій переїзд пояснювала подіями в Україні – ось так:
«Я із Луганської області, але останні кілька років жила у Києві. Усіх тих страшних подій, бойових дій я не бачила, дякувати Богу, мою сім'ю це не торкнулося. Скажімо так, пощастило. Вважаю, що це нікому не потрібний жах. Незрозуміло, хто і чого хоче, а ні в чому невинні люди тим часом страждають».
В Україні до того ставала чемпіонкою та брала срібло у командних змаганнях чемпіонату світу.
Сергій Токарницький, веслування на байдарках, Казахстан
Результат: 6-те місце у чвертьфіналі 1 у байдарці-двійці
Токарницький на початку 2010-х вважався одним із перспективних веслувальників в Україні. Однак у 2013-му прийняв пропозицію Казахстану змінити громадянство – як писало одне з місцевих видань з Дніпра (Сергій родом з Камʼянського), «вдруг изъявил желание» прийняти її.
Володимир Мисливчук, метання молота, Чехія
Результат: загальне 16-те місце (не пройшов кваліфікацію у фінал)
Мисливчук став представляти нову країну геть нещодавно – з травня 2024-го. Переїхав він туди за шість років до того – як повідомляє видання dennik.cz, на заробітки (муляром) і з припиненням спортивної карʼєри, хоча на юніорському рівні посідав призові місця на етапах Кубка світу з метань.
Повернувся за три роки після перерви – коли дружина подарувала спортивний молот для метань. «Вона подарувала мені спортивний молот і це стало поштовхом для того, щоб я поступово повертався у спорт. Спочатку на тренування, а потім на змагання. Завдяки дозволу стартувати за Чехію мотивація зросла», – розповідав він.
При цьому лишається фактично напівпрофесіоналом – свій основний фах не полишає:
«На жаль, я не професіонал. Мені доводиться утримувати сім’ю, тому я працюю муляром, а також працюю в клінінговій компанії. Чистимо килими, дивани та крісла. За день до від'їзду я вісім годин працював на будівництві і взяв відпустку, щоб поїхати в Париж».
Діана Димченко, академічне веслування, Азербайджан
Результат: 5-те місце у фіналі С в одиночці
До 2022 року Димченко представляла Україну – у 2018-му навіть взяла бронзу на чемпіонаті Європи у Глазго та мала три перемоги у неолімпійській прибережній греблі. Однак у 2022-му зі скандалом змінила громадянство: ще до повномасштабної війни і вона, і її чоловік та тренер Андрій Деревʼянчук заявили, що Федерація веслування України та Мінспорту не фінансують їх як належне.
«Причин багато, але дві з них основні: виникли непорозуміння з нинішнім керівництвом Федерації веслування України, а також ми втратили фінансування», – пояснювала Димченко.
«Ми витрачаємо близько 20 тисяч євро на рік власних коштів для підготовки спортсменки. Натомість отримуємо зарплату близько 16 тисяч євро на рік. Це не кошти на підготовку, а зарплата, яку я заробляю як тренер, а Діана — як спортсменка збірної. Але останньою краплею було рішення нашого міністерства не оплачувати нам три закордонні збори на сезон, передбачені законом. Якщо Україна нас не цінує, то ми вирішили змінити збірну», – аргументував Деревʼянчук.
Водночас головний тренер збірної Микола Чуприна, якого і звинувачували Димченко і Деревʼянчук, заявляв, що веслувальниця шантажує збірну здобутками (перемогами на етапів Кубка світу) і що живе в Італії, а гроші хоче від України.
До речі, початково Димченко заявляла про свій перехід у збірну Італії – однак фактично зʼявилася вже в Азербайджані.
Дарія Головаті, плавання, Ізраїль
Результат: 11-те місце в жіночій естафеті 4x200 м
Дарія народилася у Черкасах, її батьки самі були плавцями. Однак родина ще у приблизно однорічному віці Головаті (2006-й рік) мігрувала до Ізраїлю.
Там Дарія вже і розпочала спортивну карʼєру.
Ангеліна Лисак, боротьба, Польща
Результат: 10-те місце (виліт в 1/8 фіналу категорії до 57 кг)
Лисак до 2021 року представляла Україну. Однак кількома роками раніше, у 2017-му, познайомилася на турнірі у Польщі з борцем Романом Пацурковським, який переїхав до Польщі й отримав тамтешнє громадянство раніше. Заради нього спочатку отримала Карту поляка (бабуся – полька), а потім і повністю змінила громадянство.
Втім, про Україну не забуває – і закликала відсторонити росіян від ОІ:
«Я сподіваюся, що російських спортсменів більше ніколи не допустять до змагань, тому що їхнє повернення у світ спорту буде непростим. Ні для кого. Мовляв, політика не повинна змішуватися зі спортом, але це не зовсім так. Багато відомих спортсменів з Росії голосно підтримують те, що відбувається в нашій країні».
Дмитро Овчаров, настільний теніс, Німеччина
Результат: виліт в 1/8 одиночного турніру та чвертьфіналу командного
Дмитро Овчаров народився у 1988 році Києві – у родині чемпіона СРСР з настільного тенісу 1982 року Михайла Овчарова. Вже у 1992 році родина мігрувала до Німеччини – там Дмитро і став спортсменом.
У квітні 2022 року він залишив російський клуб «Факєл Оренбург» – на знак протесту проти повномасштабного вторгнення РФ в Україну:
«Це не вина спорту, але я не можу просто продовжувати грати там у настільний теніс! Моя бабуся кілька тижнів тому ще жила в Києві. Дякувати богу, що нам вдалося вивезти її до Німеччини. Я кожного дня молюся, щоб ця війна закінчилася».
Пилип Акілов, бокс, Угорщина
Результат: виліт в 1/8 фіналу (до 80 кг)
Історія Акілова стала відомою завдяки тому, що його першим і єдиним суперником у Парижі став українець Олександр Хижняк.
Коли РФ розпочала наступ 24 лютого 2022-го, Пилип знаходився в Маріуполі. Боксер перебував в оточеному місті, поки не було відкрито коридор для виїзду в бік Ростову. Акілов зумів виїхати туди, а згодом через Білорусь дістався до Європи. Так і опинився в Угорщині, де зустрів тренера.
Після бою з Хижняком Акілов у коментарі Tribuna.com не зміг чітко сформулювати своє ставлення до України:
- Ви відчуваєте себе українцем?
- Я народився в Україні. Зараз відчуваю себе вже угорцем, бо представляю цю країну, вона допомагає мені, підтримує.
- До України у вас залишилися якісь почуття?
- Та звісно, багато спогадів, багато всього. Це політична ситуація, не обговорюватиму її.
Марія Стадник, боротьба, Азербайджан
Результат: 8-ме місце (виліт в 1/4 фіналу, категорія до 50 кг)
Ситуація Стадник дуже схожа на кейс Новікова-Беленюка у 2020-2021-му – тільки стався набагато раніше. Ще у 2007 році після того, як відбула дискваліфікацію за допінг, Стадник перейшла в збірну Азербайджану. Усе через те, що в її категорії тренери в Україні надали перевагу іншій борчині – досвідченішій Ірині Мерлені, золотій чемпіонці Афін-2004.
Стадник разом з Мерлені взяли по бронзі у Пекіні, далі Марія мала також два олімпійських срібла у 2012 і 2016 та бронзу в Токіо.
«Усе що робиться, робиться на краще. Тому не шкодую про своє рішення. Звісно, спершу було прикро, що я стала не потрібною у себе на Батьківщині. Але я змирилася і з часом з’явилася думка, що, можливо, й добре, що все так сталося. В Азербайджані я досягла результатів, а в Україні ще не відомо, як усе склалося б», – розповідала Стадник у 2015-му.
Дарʼя Деркач, потрійний стрибок, Італія
Результат: 8-ме місце
Деркач – уродженка Вінниці, однак ще у 9-річному віці переїхала разом з батьками (теж спортсмени) до Італії. Там Дарʼя очікувала на місцеве громадянство, паралельно як юніорка на правах мешканки виграючи один італійський титул за іншим.
Через це очікування Деркач навіть пропустила Олімпіаду-2012 – попри те, що, з її ж слів, Україна пропонувала їй усі необхідні документи і можливість (а також Іспанія і Катар). «Я відчуваю себе італійкою, мої перші спогади тут, моє життя тут. Тому я хотіла би одягнути синю футболку, інші кольори мене не цікавлять», – пояснила свою відмову Деркач.
Анна Скідан, метання молота, Азербайджан
Результат: 7-ме місце
На Олімпіаді-2012 в Лондоні Скідан ще представляла Україну, за рік до Ріо-2016 змінила громадянство на азербайджанське.
Причину рішення публічно не оголошувала.
Єлизавета Лузан, художня гімнастика, Азербайджан
Результат: 5-те місце у командних змаганнях
Народилася у 2003 році в Україні, у 2014 році переїхала в Азербайджан «за сімейними обставинами».
Сергій Тарновський, веслування на каное, Молдова
Результат: бронза (одиночки, 1000 м)
Сергій Тарновський вирішив змінити громадянство на молдовське ще у 2013-му – після того, як це зробив його брат Олег, теж веслувальник. До того виховувалися у тернопільській ДЮСШ «Буревісник».
«Сергій Тарновський натуралізувався, коли йому ще не було і 15 років, він був юніором, у нього не було результатів, він був ніким, скажімо так. Тут він виріс, сформувався як спортсмен, який нещодавно взяв медаль на ОІ. Це спортсмен, який у майбутньому матиме велику вагу», – розповідав у 2016-му тодішній очільник молдавського НОК Микола Журавський.
У біографії Тарновського-молодшого бронзи Токіо і Парижа. Була б і Ріо, але його допінг-проба виявилася позитивною – у нього забрали медаль і дискваліфікували на 4 роки.
Артем Довгопʼят, спортивна гімнастика, Ізраїль
Результат: срібло у вільних вправах
Уродженець Дніпра, який почав займатися спортивною гімнастикою з 6 років, мав перспективи – однак через скрутне матеріальне становище його родина у 2009 році переїхала в Ізраїль. Вже там Долгопят продовжив свій спортивний шлях.
«Коли мені виповнилося 12, стало погано, в країні не було грошей, батьки тяжко працювали, щоби підтримати сім'ю. Я на той час був дворазовим чемпіоном України у своїй віковій категорії, тренер говорив, що мене хочуть бачити у Києві, готувати до збірної, що треба перебиратися до інтернату. Тоді батьки сказали: їдемо [в Ізраїль]», – згадував Долгопят.
Зелім Коцоєв, дзюдо, Азербайджан
Результат: золото (до 100 кг)
Коцоєв – уродженець Північної Осетії (Росія), однак на юніорському рівні здебільшого представляв Україну. Так було до 2015 року – тоді він змінив громадянство на азербайджанське, як сам запевняв, за порадою друга:
«У 2015 році я виступав за збірну України і тоді виграв першість Європи серед юнаків. Після цього перебрався до збірної Азербайджану. Тут і мої земляки виступали. Наприклад, мій друг Хетаг Газюмов (триразовий призер Олімпійських ігор з вільної боротьби – прим.), який розповідав мені про те, яка хороша країна Азербайджан, як тут цінують твою працю, і які тут добрі люди. Стільки всього хорошого розповів, що я вирішив переїхати у 2015 році до Азербайджану, і досі цьому радий – усім задоволений».
Семен Новіков, боротьба, Болгарія
Результат: золото (до 87 кг)
Певне, найвідоміша історія переходу – востаннє Семен представляв Україну у грудні 2020 року на ЧЄ. У 2023 році він змінив спортивне громадянство.
Новіков після того, як потрапив у 2020-му на ЧЄ і виграв його, заявив, що претендує на участь в Токіо-2020 – Беленюк же стверджував про домовленість, що Новіков не матиме претензій на цей турнір.
У 2021-му Новіков ще заперечував факт зміни громадянства, але вже у 2022-му головний тренер збірної України Володимир Шацьких його підтвердив, назвавши Семена зрадником:
«На жаль, Семен не оцінив все для нього зроблене, особисто призначив себе першим номером збірної та за спиною тренерського штабу безпідставно почав жалітися на дискримінацію у збірній та буцімто неправомірний недопуск його на Олімпійські ігри.
Ми пропонували йому виключні матеріальні та фінансові умови, а також індивідуальний підхід, які були ним відкинуті. Зміну громадянства Семеном та його подальші виступи за Болгарію я, особисто, сприймаю як зраду».
Вже у 2023-му Новіков зміг представляти свою нову країну – у міжнародній федерації скоротили карантин.
Чемпіон ОІ Новіков у 2023-му зі скандалом змінив громадянство України – у збірній називали зрадником
Фото: Andre Weening, Panoramic, Song Yanhua, United World Wrestling, Sina Schuldt, Wu Wei, Oscar J. Barroso, Li Ming, Xu Chang, Marijan Murat/Global Look Press, Follow Team Israel, Жорстка Атлетика, olympic.kz, Polskie Radio, Чемпіон, Deník.cz
Інші пости блогу
