Як оцінити виступ України на Олімпіаді: розбираємо кожну спортивну дисципліну
Наші атлети вибороли 12 нагород, але що за ними?
Париж-2024 не став найгіршою Олімпіадою України за час незалежності – попри велику війну та історичний мінімум здобутих ліцензій, наші атлети вибороли 12 медалей проти 11 у Ріо-2016. І фінішували на два десятки позицій вище у медальному заліку, ніж у Токіо-2020, бо три з цих нагород стали золотими – Олександр Хижняк виграв боксерський турнір, Ярослава Магучіх була найкращою у стрибках у висоту, а фехтувальниці з неймовірною Ольгою Харлан перемогли усіх в жіночій командній шаблі.
Але як правильно оцінити цей результат? Він не є однозначно поганим – бо загалом медальний доробок цілком прийнятний. Але і не є однозначно позитивним – у Парижі вистачало дисциплін, де Україна або просто виступила посередньо, або взагалі провалилася, маючи підстави розраховувати якщо не на нагороди, то принаймні на серйозну боротьбу за них.
Щоб краще розібратись в тому, як насправді сприймати виступ української збірної у Парижі, дивимось окремо на кожну дисципліну, де наша держава була представлена. І порівнюємо підсумковий результат із тими очікуваннями, що були у нас до початку Ігор.
Футбол
Медалі: немає
Як виступили: значно гірше очікувань
Не давайте Руслану Ротаню і популярним блогерам себе обманути – підсумкова бронза збірної Марокко у Парижі-2024 наочно демонструє, де мала б бути наша команда навіть тим складом, яким вона поїхала на Олімпіаду, якби чомусь не вирішила, що має перемагати Ірак у матчі-відкритті із заплющеними очима. Досвід національної збірної з 0:3 від Румунії на старті Євро-2024, що за 90 хвилин перекреслили усю реально важку роботу впродовж циклу, чомусь пройшов повз команду олімпійську – вона з розгону стрибнула на ті самі граблі і отримала такий самий результат.
Питання складу на Олімпіаду було, є і ще певний час залишатиметься дискусійним в українському медіапросторі, але насправді Ротань мав значно більше можливостей нормально підготуватися до Парижа-2024, ніж той-таки Сергій Ребров до Євро. Тепер УАФ має вивчити цей досвід і знайти бодай для себе відповідь, що це взагалі було – і по складу, і по підготовці, і по тренерській роботі. Бо в процесі спостереження зі сторони склалося враження, що замість того, щоб на зборах у Японії та Франції готувати до Ігор тих, хто реально може туди поїхати, наш штаб до останнього сподівався на ефемерних мудриків, трубіних та забарних. А коли цього очікувано не сталося, більше жалівся на життя через ЗМІ, аніж реально працював.
Невихід футбольної збірної з групи – напевно, найбільша та найболючіша неочікуванка Олімпіади в контексті виступів українців. Бо, по-перше, футбол – просто значно більш популярний та цікавий глядачам вид спорту, ніж усі інші разом, і, по-друге, все, що передувало Парижу-2024, було дійсно дуже непогано – але після здобуття історичної путівки на Ігри чомусь пішло не так.
Стрільба з лука
Медалі: немає
Як виступили: трохи гірше очікувань
Часи, коли Віктор Рубан долав корейця (а для них це ледь не національний вид спорту) у фіналі Олімпіади і приносив Україні історичне золото Пекіна-2008, минули. Навряд чи хтось очікував фінішу на високих позиціях від Вероніки Марченко та Михайла Усача в особистих турнірах, де до пулу звичних претендентів на нагороди з Азії за останні роки додались сильні мексиканці, німці, голландці та навіть французи.
Але на що можна було розраховувати точно, так це на кваліфікацію у турнір змішаних команд – для цього Україні потрібно було потрапляти до 16 найкращих за сукупним результатом виступів у рейтинговому раунді. Проте підвів Усач: наша збірна стала однією з шести у всьому полі (а це 27 команд), де чоловік у кваліфікації здобув менше балів, аніж жінка – і кілька зайвих сімок Михайла вилились у те, що для завоювання місця у сітці командного мікста не вистачило якихось дев’яти балів.
Дзюдо
Медалі: немає
Як виступили: трохи гірше очікувань
Багато хто вважав Дар’ю Білодід однією з головних медальних надій України на французьких Іграх, але, насправді, більше за інерцією – результати бронзової призерки Токіо-2020 після зміни вагової категорії аж ніяк не натякали на те, що у Парижі-2024 вона обов’язково має бути однією з фавориток.
Тому невеличке розчарування тут все ж присутнє, але не більше. Так, Україна не здобула нічого у дисципліні, де бодай одну нагороду вибороли аж 26 різних держав (серед яких, наприклад – Молдова, Таджикістан та Монголія), але глобально ніхто не провалився – навіть до Христини Гоман, єдиної представниці української збірної, що вилетіла за підсумками першої ж сутички, складно знайти якісь питання. Бо про свою участь в Олімпіаді вона дізналась лише за пару тижнів до її початку і банально не встигла нормально підготуватись.
😱 Білодід у сльозах закінчила Олімпіаду в 1/8-й – вилетіла від потужної японки через дискваліфікацію
Стрільба
Медалі: срібло Сергія Куліша у стрільбі з гвинтівки з 50 метрів з трьох положень
Як виступили: на рівні очікувань
Конкуренція у цій не надто хайповій дисципліні насправді дуже значна. Бо олімпійські нагороди спокійно можна здобувати і на п’ятому десятку, нові покоління спортсменів приходять раніше, ніж встигають піти попередні, і долю медалей вирішують десяті бала – часто-густо золото та останнє місце у фіналі розділяє один-єдиний вдалий чи невдалий постріл.
Але Україна у цій жорсткій боротьбі все одно примудряється знайти свою медаль на кожних Іграх – у Парижі-2024 на срібло вдруге у кар’єрі настріляв Сергій Куліш. Довша серія медальних успіхів на Олімпіадах (у стрільбі вона триває з 2000 року – тобто, вже сім циклів поспіль) у наших спортсменів є тільки у боротьбі та легкій атлетиці, і це багато про що каже.
Могло б бути ще краще, але Павлу Коростильову, що спеціалізується на стрільбі з пістолета, не вдалося перевершити власний результат у Токіо – тоді він був четвертим, а зараз фінішував п’ятим. Втім, стрільба як спортивна дисципліна залишається однією з ключових для України – тим більше, що і для Куліша, і для Коростильова, і навіть для Олени Костевич, найстаршої представниці України у Парижі, це навряд чи була остання Олімпіада.
Стрибки у воду
Медалі: немає
Як виступили: на рівні очікувань
П’ять олімпійських фіналів без жодної бодай бронзової нагороди – це, з одного боку, прикро, але з іншого – цілком реальна демонстрація стану речей у цьому виді олімпійської програми тут і зараз. Китайці роблять щось абсолютно нереальне, виконуючи стрибки з оцінкою під, а іноді й за сотню балів, решта світу безуспішно намагається їх наздогнати – заявляючи спроби схожого рівня складності (бо як інакше боротись за медалі?), але не тягнучи по виконанню.
Україна – точно не найгірша серед цієї решти, але бракує, перш за все, стабільності. Наприклад, Олексій Середа провів багатообіцяючу кваліфікацію на 10-метровій вишці (програв 0,35 бала четвертому місцю і трохи менше шести – третьому), але не зміг повторити цей виступ у фіналі – відстав від бронзи на ціну однієї спроби і фінішував лиш восьмим.
Втім, це нормальний результат – медалей у стрибках у воду в України не було з 2008-го, а Середі зараз лише 18, тож для потрапляння на олімпійський подіум у нього ще мають бути і час, і нагоди.
Фехтування
Медалі: бронза Ольги Харлан в індивідуальній шаблі, золото жіночої збірної у командній шаблі
Як виступили: значно краще очікувань
Почнемо з поганих новин – після бронзи Ігоря Рейзліна у Токіо-2020 в України знов кудись поділось чоловіче фехтування, та й жіночому в інших видах зброї, окрім шаблі, чимось потішити вболівальників на вдалося (перш за все, це стосується командного турніру шпажисток, у якому брали участь вісім збірних – Україна вилетіла вже в 1/4 фіналу). Але на цьому вони завершуються, бо Харлан – безумовна MVP Парижа-2024 у складі української збірної, а відтепер – ще й одноосібна рекордсменка нашої держави за кількістю нагород на Іграх.
Складно навіть сказати, яка з них була більш важливою: індивідуальна бронза з божевільним камбеком у заключному поєдинку (величезне полегшення у моменті для всієї країни, бо це була перша українська медаль французької Олімпіади, яку ми дуже довго чекали) чи командне золото, яке Харлан здобула вдруге у кар’єрі з інтервалом у 16 років – з іншими партнерками, але у такому ж самому неймовірно драматичному стилі. Навряд чи сама Ольга знає чітку відповідь на це питання, але те, що воно взагалі перед нею стоїть – величезний успіх і її самої, і усієї збірної шаблісток загалом.
Бодай одну нагороду у фехтуванні ми очікували, тож не сказати, що це суперсенсація. Але виступи Харлан у Парижі-2024 – це, перш за все, емоція, і вона точно була крутішою за будь-які навіть найсміливіші сподівання.
Академічне веслування
Медалі: немає
Як виступили: значно краще очікувань
Дисципліна, в якій Україна не вигравала олімпійських нагород з Лондона-2012, у Парижі вийшла на пік власної слави та популярності. Усе завдяки срібній призерці Атланти-1996 Світлані Мазій: її абсолютно епічний коментар фіналу у жіночій четвірці на Суспільному миттєво увійшов в історію, а фраза «А де наші?» стала одним з найбільш віральних моментів Олімпіади, пов’язаних з українцями.
Те, що з подачі Мазій академічне веслування взагалі увірвалось в загальнонаціональну дискусію і стало хайлайтом Ігор – вже величезний успіх для дуже нішевого виду спорту. Про існування якого, не кажучи вже про імена-прізвища конкретних спортсменів, їхні регалії та медальні шанси, перед початком Олімпіади знали хіба що причетні до цієї дисципліни, їхні друзі та родичі і кілька найбільш просунутих спортивних фанатів.
Веслування на байдарках та каное
Медалі: срібло Людмили Лузан та Анастасії Рибачок в каное-спринті на 500 метрів
Як виступили: на рівні очікувань
Ще один вид, у якому Україна традиційно сильна – Олімпіада-2024 стала шостою поспіль, з якої наша збірна повернулась з бодай однією нагородою. Цього разу, на жаль, без індивідуальних успіхів (починаючи з Пекіна-2008, завжди була бодай одна особиста медаль – Інни Осипенко, Юрія Чебана і тієї ж Лузан у Токіо), але ставка робилась саме на парний спринт – і тут Лузан з Рибачок вдалося захистити свій віцечемпіонський статус трирічної давнини.
Усе вирішили якісь миттєвості – в угорського дуету Кісс/Надь, що фінішував четвертим, українки виграли 0,6 секунди, а у «бронзових» канадійок Маккензі та Вінсент – взагалі 0,06. Але факт залишається фактом: Україна все ще вміє готувати топових каноїстів і має продовжувати у наступних циклах робити серйозний акцент на їхній дисципліні.
Екстремального каное-слалому, в якому Україну достатньо яскраво представила Вікторія Ус, це теж стосується: це видовищно, конкурентно, а може бути ще й потенційно медально. У контактних видах кожен, хто виходить на старт, має свій шанс – цього разу обставини склались не на користь українки, але воно цілком може бути й інакше.
Настільний теніс
Медалі: немає
Як виступили: на рівні очікувань
Вид, у якому Україна ніколи не була контендером раніше – і, звісно, не відносилась до їхнього числа у Парижі-2024. З трьох наших представників на Олімпіаді лише одному вдалося пройти бодай один раунд – Маргарита Песоцька у трилері на сім партій здолала більш рейтингову представницю Таїланду, – але і це вже краще, ніж нічого.
Теніс
Медалі: немає
Як виступили: трохи гірше очікувань
З кортів «Ролан Гаррос» Україна небезпідставно могла розраховувати отримати одну, а то й дві нагороди – однак нашим дівчатам катастрофічно не пощастило. Еліна Світоліна приїхала у Париж не до кінця здоровою і не змогла захистити драматичну бронзу Токіо-2020, а для Марти Костюк і сестер Кіченок Олімпіада дуже прикрим чином завершилась у чвертьфіналі.
З одного боку, тій-таки Костюк складно щось пред’явити – вона провела на корті понад 10 годин за чотири доби і дійсно билась до останнього розіграшу. З іншого, те, наскільки близько це було (Марта мала матчбол на тайбрейку з майбутньою срібною призеркою Донною Векич), залишило певне відчуття недомовленості. Як і виліт сестер Кіченок від іспанського дуету – тут теж все вирішили лиш два м’ячі на тайбрейку не на користь України.
Ну і, звісно, маємо освіжити у пам'яті майже детективну історію Ангеліни Калініної – яка потрапила у сітку олімпійського турніру, але перед самісіньким його стартом знялась через біль у горлі. Не те, щоб ми розраховували на потрапляння на подіум саме від неї, але на старті Олімпіади ця подія спричинила серйозний резонанс у зовсім не позитивному контексті: збірна довго не могла відкрити лік власним нагородам у Парижі-2024, і чи то небажання, чи то неможливість далеко не найгіршої нашої тенісистки виступити у Франції викликало бурхливе обговорення у спільноті.
Зараз ми, напевно, і не згадали б про це, дотисни Костюк Векич у тригодинному бойовику і вийди у медальні поєдинки, однак сталося як сталося – нагороди відійшли, зокрема, Китаю та Хорватії, але не нам.
💔 Нереально прикрий виліт Костюк в 1/4 Олімпіади – три години билась з Векич і програла на тайбрейку
Велоспорт
Медалі: немає
Як виступили: трохи гірше очікувань
Багаторічний хаос в українському велоспортивному хазяйстві призвів до того, що цей вид програми Олімпіади пройшов для нас майже непоміченим – хоча у Токіо-2020 ми навіть мали нагороду на треку (срібло Олени Старікової у жіночому спринті).
І саме у цьому аспекті очікування не виправдались. Так, у наших хлопців та дівчат не було жодних шансів поборотись за нагороди, наприклад, на шосе з Ремко Евенепулом чи зірковими Маріанною Фос і Лотте Копекі, однак вони не змогли й бодай просто показати свій прапор у групових гонках. На відміну від представників Руанди, Уганди та Маврикію у чоловіків і представниць Афганістану у жінок, що стали локальними зірками Парижа-2024 – хоча й ні на що не претендували.
Ну а найстатуснішу нашу представницю у велоспортивних дисциплінах, колишню призерку ЧС та лідерку світового рейтингу Яну Беломоїну, взагалі зняли з крос-кантрійної гонки як колову – французька Олімпіада стала найгіршою з чотирьох у її кар’єрі. Навряд чи в неї були реальні шанси на медаль (з господарями Ігор, які банально знали маршрут траси набагато краще за інших, на рівних зміг боротись тільки такий монстр, як Том Підкок), проте 26-та позиція після двох поспіль фінішів у десятці – очевидний даунгрейд.
Однак, знову ж таки, тут потрібно ставити правильні акценти – з огляду на усі конфлікти та чвари навколо національної федерації, що трапились за останні роки, більш позитивні результати стали б грандіозною сенсацією. Вид, який колись був для України чемпіонським, зараз потрібно фактично розбудовувати від самого початку – і вже потім вимагати від атлетів якихось реальних успіхів на шосе, треку чи в МТБ.
Ремко – король паризьких доріг. Влаштував нереальне шоу в груповій гонці – і зробив історичний дубль
Спортивна гімнастика
Медалі: срібло Іллі Ковтуна на паралельних брусах
Як виступили: трохи нижче очікувань
Цілком можливо, що Україна зараз має найбільш талановитий пул гімнастів взагалі за весь час незалежності. Тому й очікування від цієї дисципліни дуже високі – на відміну від того ж велоспорту, про який йшлося вище. Частково їх виправдав Ковтун, виборовши нагороду в одній зі своїх фірмових вправ – однак значна кількість підсумкових четвертих-п’ятих місць (зокрема, у багатоборстві та командних змаганнях) у суддівському виді змушує замислитись, а чи точно Україна правильно використовує увесь наявний гімнастичний талант і отримує максимально можливий результат.
Неспокійна атмосфера у гімнастичній команді, де ледь не у кожного є якийсь публічний конфлікт чи то з іншими представниками збірної та їхніми тренерами, чи то з федерацією, частково допомогла з’ясувати, що проблеми української гімнастики – переважно організаційного характеру. Десь не створюються належні умови для підготовки, десь не вистачає допомоги фахових міжнародних суддів, які змогли б пояснити, що і як буде оцінюватись на найбільших змаганнях циклу, десь немає банального лоббі у світовій федерації – без цього у виді, де все вирішують виключно суддівські оцінки, перемагати достатньо проблематично, якщо ти не глобальна суперзірка штибу Сімони Байлз.
Тому новий олімпійський цикл буде для української гімнастики дуже цікавим – і, напевно, вирішальним. Питань тут вдосталь – починаючи з того, чи націлений Олег Верняєв, який достатньо якісно повернувся після тривалої допінгової дискваліфікації, взагалі виступати до Лос-Анджелеса-2028, і завершуючи тим, які висновки будуть зроблені (і чи будуть) з усього хорошого та поганого, що оточувало збірну у Парижі-2024. На Олімпійських іграх усе вирішують дрібниці – і цього разу вони, очевидно, зіграли проти України.
Артистичне плавання
Медалі: немає
Як виступили: трохи нижче очікувань
Після дуже вдалого Токіо-2020, де Україна виборола свої перші олімпійські нагороди у цій дисципліні (причому одразу дві), маємо помітний даунгрейд – ліцензію тільки в одному виді програми та підсумкове п’яте місце сестер Алексіївих у змаганні дуетів.
Самі українки залишились цілком задоволеними власними виступами у Парижі – хоча до медалі їм не вистачило майже 20 балів. Нічого поганого не можемо сказати й ми (бо мало того, що це дуже суб’єктивний суддівський вид, так ще й вид, який прямо зараз переживає революцію в системі оцінювання – під це доволі складно підлаштуватись швидко і одразу), однак три роки тому тут точно було краще.
Легка атлетика
Медалі: золото Ярослави Магучіх у стрибках в висоту, бронза Ірини Геращенко у стрибках в висоту, бронза Михайла Кохана в метанні молота
Як виступили: на рівні очікувань
Величезний набір легкоатлетичних дисциплін подарував українським вболівальникам дуже різні емоції. З одного боку, ми нарешті дочекались медальних успіхів від Кохана та Геращенко – у найбільш важливий момент кар’єри вони змогли подолати прокляття четвертих місць і вибороти подіум, за що можна і треба порадіти. З іншого, були й прикрі невдачі тих, кого прийнято вважати зірками чи надіями української легкої атлетики – Анна Рижикова на своїй, цілком можливо, останній Олімпіаді не вийшла у фінал на фірмових 400 метрах з бар’єрами, Владислав Лавський не закріпив гучний срібний успіх на чемпіонаті Європи і не зумів подолати кваліфікацію у чоловічій висоті, а Марина Бех-Романчук, на жаль, не скористалася відсутністю Юлімар Рохас у секторі для потрійного стрибка, фінішувавши лише 11-ю (золото тут дісталося Теї Ляфон з Домініки – з результатом ідентичним тому, з яким Марина два роки тому ставала чемпіонкою Європи).
У підсумку в питанні вражень та оцінки все звелось до виступу Магучіх – чинної світової рекордсменки та нашої головної передстартової надії на золото (навіть Олександр Хижняк не був настільки очевидним фаворитом свого виду). І от Ярослава якраз зробила рівно те, що мала – виборола для України, як не дивно, тільки третє легкоатлетичне золото за час незалежності. І перше з 2008 року, коли Наталія Добринська вигравала жіноче семиборство.
Завдяки успіху Магучіх легкоатлетичну частину Парижа-2024 варто вважати позитивною для України – десь це було краще, ніж можна було сподіватись, десь гірше за наші очікування, але загалом вийшло на золоту середину. Три легкоатлетичні нагороди на Олімпіаді – не національний рекорд, але найкращий результат за три останніх цикли, і це точно добре. Звісно, за певного збігу обставин їх могло б бути ще більше – але це вже було б абсолютним вау.
Бадмінтон
Медалі: немає
Як виступили: трохи краще очікувань
Як і у випадку з настільним тенісом, у бадмінтоні від єдиної представниці України Поліни Бугрової якихось визначних успіхів чи боротьби за нагороди не чекали – і зрештою уродженці Харкова не вдалося вийти з групи.
Однак, дивлячись на результати Бугрової ретроспективно – вже із розумінням того, чим і як завершився жіночий турнір, – її виступ варто оцінювати позитивно. Із двох своїх матчів у Парижі-2024 один українка виграла, а інший програла, як виявилось згодом, бронзовій призерці олімпійських змагань з Індонезії.
Не те, щоб це було якесь унікальне досягнення, однак враховуючи, що Поліні тільки 20 років і це були її перші Ігри, все виглядає достатньо цікаво. Прізвище цієї дівчини точно варто запам’ятати і слідкувати за її прогресом у наступному циклі – хто знає, можливо, у Лос-Анджелесі-2028 за бадмінтоном в нас буде привід стежити не менш уважно, ніж за тим-таки фехтуванням.
Бокс
Медалі: золото Олександра Хижняка у категорії до 80 кг
Як виступили: на рівні очікувань
Боксерську збірну якщо за щось в контексті Парижа-2024 і варто критикувати (а критикувати за це точно варто), так це за дуже скромну кількість здобутих ліцензій. Україна взагалі не була представлена в жіночому боксі – це дуже погано, бо в гендерному плані Олімпіада вирівнюється, і тепер тут розігрується аж шість комплектів медалей, а не два-три, як колись – і делегувала представників лише у три з семи чоловічих турнірів.
Звісно, не кожне наступне наше покоління боксерів-аматорів буде настільки ж талановитим, як у Лондоні-2012 (чотири майбутніх чемпіони світу в профі в одній команді – це точно виключення, а не правило), і порівнювати нинішнє зі збірною Усика-Ломаченка-Берінчика-Гвоздика не дуже справедливо. Але ми звикли до того, що бокс – це один з найкращих наших олімпійських видів, і мати лише трьох спортсменів у загалом 13 категоріях – це якось занадто скромно. Тим більше, для країни, в якій бокс – взагалі єдиний вид спорту, який за рівнем популярності може співставлятися з футболом. А іноді й випереджати його.
Однак ті, хто все ж зміг пробитись на Олімпіаду, виступили рівно так, як ми й очікували. Хижняку зараз точно було складніше, ніж у Токіо-2020 (так, навіть з урахуванням шокуючої поразки у фіналі трирічної давнини), але він все ж дійшов до свого золота Ігор – через міцних суперників, близькі суддівські рішення, проте довів, що його стиль може бути успішним саме в аматорському боксі.
Дмитро Ловчинський (надважка вага) та Айдер Абдураімов (до 57 кг) вилетіли з олімпійського турніру після перших же своїх боїв – на стадії 1/8 фіналу. Але якщо про виступ Дмитра взагалі складно хоч щось сказати, бо його нокаутували у першому ж раунді, то 20-річний уродженець Мелітополя, по-перше, програв у конкурентному поєдинку майбутньому призеру, і, по-друге, заслужив низку компліментів від нашого боксерського оглядача Андрія Розанова. А це, повірте, зробити дуже складно, якщо не бити Тайсона Ф’юрі в поєдинку за абсолюта – тож стежити за Абдураімовим у новому циклі точно є сенс.
Брейкінг
Медалі: немає
Як виступили: на рівні очікувань
Навряд чи хтось сподівався, що Україна миттєво захопить лідерство у виді, що дебютував на паризькій Олімпіаді. Нам скоріше просто було цікаво, що взагалі таке цей брейкинг як спортивне змагання, де знаходяться наші атлети на фоні решти світу – і наскільки вони конкурентоспроможні в олімпійському форматі.
Все виявилось цілком непогано – і в плані картинки, і в плані виступів українців. Так, без медалей, але Kate пробилась в плей-оф і поступилась в чвертьфіналі майбутній бронзовій призерці з Китаю, а Kuzya не вийшов з групи, програвши путівки у батли на виліт, як виявилось, двом взагалі найкращим учасникам олімпійського турніру (представники Канади та Франції, що випередили нашого бі-боя, згодом зійшлись між собою у фіналі).
Гідний виступ з поразками виключно сильним конкурентам, що привернув певну глядацьку увагу – цілком позитивний результат. Щонайменше тому, що в пересічного українського глядача було дуже мало інформації стосовно наших шансів та можливостей у цій дисципліні, а виявилось, що наші дівчата та хлопці тут далеко не найгірші в світі.
Плавання
Медалі: немає
Як виступили: значно гірше очікувань
Одне з найбільших наших розчарувань Парижа-2024. Україна не просто не долучилася до розіграшу жодного з 37 комплектів нагород в олімпійському басейні – вперше в історії не пробилася бодай в один фінальний заплив.
Tribuna.com вже розбирала провал українського плавання на Олімпіаді окремим матеріалом:
До нього складно щось додати, окрім того, що в одній з найбільш медалемістких дисциплін Ігор (принаймні одну нагороду вибороли 18 країн, серед яких – Гонконг, Румунія, Ірландія та Греція) Україна безнадійно відстала від життя. Навіть візуально було помітно, наскільки суттєво наші спортсмени програють топам у тому, на що у техніці плавання зараз робиться найбільший акцент (старт, підводна частина, розвороти) – без зміни системи підготовки срібло та бронза Михайла Романчука у Токіо-2020 ще дуже довго залишатимуться недосяжним результатом.
Ось вам простий факт, який демонструє, наскільки далеко пішло світове плавання за один-єдиний олімпійський цикл. Три роки тому в Токіо Романчук встановив олімпійський рекорд на коронній 800-метрівці – але у Парижі-2024 того результату (ще раз, олімпійського рекорду!) не вистачило б навіть просто для потрапляння у трійку призерів на цій дистанції. Тож плаванню українському не потрібно було навіть нікуди скочуватись – достатньо було просто залишитись на рівні трирічної давнини, щоб втратити й ти хиткі позиції, що в нас були.
Художня гімнастика
Медалі: немає
Як виступили: трохи гірше очікувань
Одна справа – програти медалі у суддівському виді просто тому, що так вирішив конкретний набір людей у конкретний момент часу, показавши гідний виступ. І зовсім інша – поступитись через низку власних помилок, які неможливо було не помітити навіть зовсім не експертним оком, самостійно позбавляючи себе шансів на нагороду.
Навряд чи хтось підсумує виступ наших гімнасток краще, ніж бронзова призерка Ріо-2016 Ганна Різатдінова, яка сама неодноразово проходила цей шлях – неможливо претендувати на щось значне, якщо не вистрілювати безпосередньо в день фіналів. Українські ж дівчата у Парижі (що Таїсія Онофрійчук в особистому багатоборстві, що команда у групових вправах) зробили все рівно навпаки – були у трійці найкращих або поруч з нею у кваліфікаціях, проте не змогли підтвердити ці виступи і бали у медальних стартах.
Втім, вважати безмедальний виступ в історично сильній нашій дисципліні зовсім вже провальним теж не варто. Рішення федерації та тренерів брати на цю Олімпіаду 16-річну Онофрійчук, а не більш досвідчену Вікторію Онопрієнко, яка й виборола для України особисту ліцензію, виглядає як очевидна ставка на перспективу – і цілком можливо, що за чотири роки її дев’яте місце у Парижі з втратою кількох предметів у фіналі буде виглядати зовсім інакше, якщо дівчина здобуде нагороду у Лос-Анджелесі.
Скелелазіння
Медалі: немає
Як виступили: на рівні очікувань
Відносно нова і неймовірно конкурентна дисципліна, у якій в принципі неможливо щось прогнозувати, подарувала один з найбільш щемких хайлайтів української Олімпіади – Ярославу Ткачу не вистачило однієї сотої секунди, щоб пробитись у чвертьфінал чоловічих змагань на швидкість.
Програвати таким чином завжди прикро, але насправді на якийсь шалений успіх у скелелазінні ніхто, напевно, і не розраховував. Якби Ткачу, майже невідомому широкому загалу до Парижа-2024 атлету, вдалося б зачепитися тут за медаль – це була б величезна неочікуванка.
Важка атлетика
Медалі: немає
Як виступили: значно гірше очікувань
Враховуючи, що на десять вагових категорій (по п’ять у чоловіків та жінок) в України була лише одна олімпійська ліцензія, до виступу віцечемпіонки світу Каміли Конотоп у Парижі-2024 була прикута чимала увага.
Виступ цей вийшов в усіх сенсах трагічним – харків’янка травмувалась ще у другій спробі ривку, де загалом показала п’ятий результат, у поштовху з очевидними проблемами з м’язами ноги виконала теж тільки одну вдалу спробу, і, фінішувавши на підсумковій сьомій позиції, отримала навздогін публічну критику від тренера збірної за те, що не змогла пересилити біль, виступаючи на олімпійському помості.
Для всіх, хто працює у спорті чи навколоспорті, ніколи не було секретом, що боротьба за нагороди Олімпіади – це про що завгодно, тільки не про здоров’я атлетів. Проте сильнішої антиреклами своєму виду Юрій Кучінов, який звинуватив травмовану Конотоп у «відсутності волі», зробити просто не міг – єдиний прояв української важкої атлетики на Іграх вийшов таким, що краще б його не було взагалі.
Боротьба
Медалі: срібло Парвіза Насібова у греко-римській боротьбі (до 67 кг), срібло Ірини Коляденко у жіночій боротьбі (до 62 кг), бронза Жана Беленюка у греко-римській боротьбі (до 87 кг)
Як виступили: на рівні очікувань
Цього разу – без золота, на відміну від Токіо-2020, але загальне враження – цілком позитивне. І від виступу Насібова, який захистив срібло трирічної давнини, довівши невипадковість того успіху, і від виступу Коляденко, яка, попри всі життєві випробування, змогла навіть покращити токійський результат (тоді була бронза, зараз – срібло), і від виступу Беленюка – Жану вдалося піти з великого спорту красиво, з олімпійською нагородою і високо піднятою головою.
Потішили борці не лише самим фактом своїх перемог на французьких килимах, а й тим, у який саме спосіб вони здобувались – на характері, з яскравими камбеками і проти номінальних фаворитів.
Єдина прикрість, що після Парижа-2024 не дає спокою ще більше, ніж раніше – як та чому не вдалося знайти місце в українській збірній одночасно і для Беленюка, і для Семена Новікова, який після зміни громадянства приніс Болгарії золото у ваговій категорії Жана. Наявність одразу кількох сильних атлетів в одному дивізіоні за можливості виставити на Олімпіаду лише когось одного – точно не новина для таких видів спорту, як бокс чи боротьба, але знайти якесь компромісне рішення і зберегти для України обох топів чомусь не судилося.
Зараз, на фоні класного виступу Беленюка, що зібрав повний комплект олімпійських нагород, це точно не трагедія – але момент, який може стати проблемою у майбутньому. Бо Новікову зараз тільки 26, і в нього попереду ще є як мінімум одна, а то й дві сильні Олімпіади.
Чемпіон ОІ Новіков у 2023-му зі скандалом змінив громадянство України – у збірній називали зрадником
Погоджуєтесь з такими оцінками? Діліться думками, враженнями і критикуйте у коментарях 👇
Фото: Віталій Клюєв/Tribuna.com, УАФ, Koji Aoki/AFLO, Oscar J Barroso/Keystone Press AgencyGloballookpress.com