Заруба Вацка та Співаковського – величезний репутаційний провал всього українського футболу
Олександр Сажко – про скандал, який тільки розпалюється.
Якщо в останні тижні до вас не долетів хоча б сморід дуже неприємної субстанції з вентилятора, який агресивно роздмухували Віктор Вацко та Михайло Співаковський у справі Артема Степанова та системи збірних України, то, напевно, ви насправді не цікавитесь українським футболом. Там було все – від «мусорили» до «останнього п#######а»:
Розбиратися, хто правий, в історії «слово» на «слово» – це все ж не про факти, а про те, якій стороні ви хочете вірити. Хай це робить УАФ, яка знаходиться в середині скандалу і має значно більше внутрішньої інформації.
Натомість хочеться констатувати неприємний факт: єдиний поки наслідок цих розбірок – величезний репутаційний удар та, відповідно, провал для всього українського футболу. Загинайте на пальцях:
1. Два найбільші футбольні блогери країни публічно без підбору слів перемивають кістки один одному, працівникам УАФ, 17-річному гравцю, його батькам та всій системі молодіжних збірних в Україні.
2. Один стверджує, що аналітик першої збірної є ледь не сірим кардиналом та головним злодієм всього українського футболу, який водить за носа відповідального за систему збірних в УАФ Унаї Мельгосу. Відповідно, вся корупція – від нього. А відбілює все блогер, який навчався на курсах в цього аналітика.
3. Інший стверджує, що найбільший агент країни через одного з тренерів системи збірних тисне на юних гравців, щоб ті підписували з ним контракти – інакше вони не потраплять в команду. І все це відмиває найвідоміший «простий вболівальник» країни, який багато років дружить з цим тренером.
4. При цьому обидва наче «випадково» ігнорують, що керує Унаї Мельгосою, начебто «сірим кардиналом всього футболу» і начебто корумпованим тренером одна людина – Сергій Ребров. Все відбувається в стилі «цар хороший, бояри погані», хоча до віцепрезидента УАФ, який керує системою збірних, в першу чергу треба ставити питання, що відбувається в його хазяйстві та як він це допустив.
5. Все приправляється внутрішніми документами та інформацією з УАФ, які в принципі не мали потрапляти в руки жодного з блогерів. Показуючи, що витоки інформації з асоціації футболу України – системні.
6. Також все відбувається під майже абсолютне мовчання вищих керівників УАФ – і Андрій Шевченко, і Сергій Ребров максимально дистанціювалися від скандалу. А єдиний офіційний коментар Унаї Мельгоси з теми – вода, яку, можливо, навіть не він придумав.
***
Як бачите, Артем Степанов – лише привід. Не був би він, був би хтось інший. Проблема, як зберегти наших гравців за кордоном, існує; проблема, як з ними комунікувати, існує; проблема, що точно є люди, які хочуть впливати на процеси в системі збірних, також існує дуже давно. Але з цим ані раніше за Павелка, ані за Шевченка до скандалу зі Степановим ніхто нічого не робив.
Окрім всього сказаного вище, підсумком репутаційного удару по УАФ та всьому українському футболу також є два простих факти:
1. За вогняними пасажами Вацка та Співаковського всі забули, що в країні взагалі-то грають в футбол реальні люди, один з яких потрапив на це перехрестя прицілів замість того, щоб зосередитися лише на своєму прогресі та якості гри. А молодіжні збірні ще й на поле виходять: як вони грають, що там за матчі, чого ще чекати на полі – кого то цікавить?
2. Збірна України може втратити потенційно зіркового гравця, якого в 17 років вже підпускають до дорослого футболу у складі діючого чемпіона Бундесліги. І що набагато страшніше: резонанс від скандалу майже гарантовано відлякає від наших збірних багатьох інших юних футболістів та їх батьків, які зараз знаходяться за кордоном та точно не бажають, щоб їм публічно перемивали кістки через недбалість УАФ, де не контролюються внутрішні процеси. Бо всім, хто вийде на серйозний рівень (а таких людей вистачатиме), в якийсь момент доведеться зробити складний вибір, за кого грати. Який з їхнього боку, проживаючі багато років в іншій країні, може виглядати не таким очевидним, як нам хочеться.
Токсичний інформаційний фон в системі збірних – протилежне від того, що треба, щоб виконати задачу зі втримання для України таких гравців. Яку публічно оголошував Андрій Шевченко.
Найсумніше – є ризик, що й після батлу Вацка та Співаковського ніхто нічого не зробить. Скандал вже завдав величезний репутаційний удар. Проте, якщо кінці цієї історії традиційно закинуть у воду та замовчать – буде ще гірше.
За перший рік Шевченка в УАФ не було приводів, щоб носити асоціацію на руках за якість її роботи. Проте не було й приводів, щоб знищувати її керівництво – воно принаймні не встрявало в історії рівня зашкварів Павелка, а за рік оцінити роботу, яка має давати ефект на великій дистанції, важко.
Кейс Степанова, який насправді є набагато більшим, ніж розбірки двох блогерів через конкретного гравця, такий привід дає. Бо питання до роботи керівництва УАФ поступово накопичуються – і поки що не вирішуються.
Зацікавленість контрольно-дисциплінарного комітету УАФ в балаканині Вацка та Співаковського – позитивний знак. Проте він нічого не важитиме, якщо «справа Степанова» не завершиться конкретними висновками, санкціями та публічною комунікацією від асоціації футболу. З якісними поясненнями: що робили, які наслідки чекають винних та як цього уникнути в майбутньому.
Але чомусь здається, що закінчиться все стандартним пшиком та ілюзією діяльності. Бо в якийсь момент дійде до того, що доведеться карати самих себе.
Інші пости блогу
