Чому збірна України провалилася з Бельгією

В реакції на перший матч, в якому збірна України виграла в Бельгії 3:1, читачі звинуватили мене в синдромі меншовартості: начебто неналежно шаную перемогу над таким солідним суперником, применшую досягнення наших гравців та взагалі забагато негативу. Насправді все значно простіше – ця перемога нічого не значила без позитивного результату за сумою двох матчів. Просто приємна несподіванка в вакуумі.

Саме тому звертати увагу на проблеми, щоб розуміти, наскільки нам буде важко у другому матчі – і треба було робити. Щоб зокрема і не підвищувати рівень очікувань, бо на той момент по суті ми нічого ще не виграли. Така оманлива специфіка двоматчевих протистоянь, яка дає фаворитам право на помилку, щоб за кілька днів її виправити.

І якщо вже повертатися до синдрому меншовартості, то здалося, що сьогодні він був насамперед у головного тренера збірної України Сергія Реброва. Якщо подивитися на склад саме на цей матч бельгійців – він не є видатним: середні європейські гравці, мотор Доку та Де Брюйне з Лукаку на спаді. Це все ще дуже якісна та небезпечна команда, але навряд та, проти якої треба виходити помирати в автобусі з 5 захисниками та двома захисними опорниками.

І коли хвилині десь на 10-15-й Сваток підібрав м'яч в карному без тиску навколо та просто пульнув його назад бельгійцям куди подалі, стало зрозуміло – що сьогодні буде навіть важче, ніж здавалося спочатку. Бо збірна України обрала найгірший з можливих варіантів гри на цей матч.

Саме це вбило шанси набагато більше, ніж будь-що інше: виснажили себе в футболі, в який грати не вміють (не контратакувальному, а саме безнадійно автобусному), віддали Бельгії всі можливості в ноги, набігалися як коні та терпляче спостерігали, як кризовий суперник радо цим користається та шукає свої моменти. А коли зрештою пропустили три – не мали ані фізичних, ані моральних сил щось відповісти.

І тут важко звинувачувати у чомусь гравців. Ще перед першим матчем наголошував, що вони насамперед мають залишити всіх себе на полі. І вони залишили. Проте навіть цього не вистачило.

Не тому, що збірна Бельгії настільки зараз краще України. А тому, що тренер не вірив в їх здатність зіграти в Генку в футбол. Контратакуючий, обережний, але футбол. А добив запізнілими замінами, після яких команда й розсипалася, хоча перестановки максимально напрошувалися ще в перерві.

Звичайно, легко бути розумним після поразки. Ніхто не міг знати, що воно так повернеться. Зрештою Бельгія була фаворитом цієї пари, і якщо дивитися на суму двох матчів – все виглядає солідно. Навіть неправильно називати провалом, якби не було результату першого матчу.

До того ж була й купа об'єктивних факторів, чому підсумковий результат не є трагедією: травми Коноплі, Сича, Миколенка під час матчів, допінг Мудрика, хвороба Довбика. І це використають як виправдання.

Проте в цьому і проблема, що Сергію Реброву весь час доводиться шукати виправдання замість компліментів гравцям. Сподіваюся, це стане уроком: боягузливість рідко виграє протистояння, відмова від своїх принципів та гра в незручному контексті – також.

Ще сподіваюся, що слова з кінцівки цього тексту не збудуться.

30 хвилин з Бельгією показали потенціал найкращого покоління України, який може вбити другий матч

Ми маємо хорошу команду, але навіть головний тренер замість того, щоб ставитися до неї як до умовних «Динамо» чи «Шахтаря», сприймає її в контексті Бельгії як «Інгулець». Ця команда в такий футбол точно грати не може. Проте це не значить, що це поганий набір гравців та в них немає таланту. Нічого не змінилося.

Зрештою це не вони обирають ось так грати весь матч. Так складно стати командою, яку полюблять та будуть згадувати. Поки між нашими футболістами та тренером досі розсинхрон.

Телеграм-канал автора. Підписуйтесь!