30 хвилин з Бельгією показали потенціал найкращого покоління України, який може вбити другий матч
Олександр Сажко – про те, що після Євро стало мемом.
Знаю, що мало хто повірить, але цей матеріал – не підлаштування під результат та сенсаційний камбек збірної України з Бельгією. Я, можливо, як ніхто вважаю, що ця перемога була як мінімум частково збігом обставин, але дуже вчасним. А тема лежить в планувальнику відділу українського футболу на «Трибуні» з Євро, після якого наше «золоте покоління» стало мемом.
Не приховую, що до Євро був одним з тих, хто не просто підтримував таку думку, а й активно її просував. Як не приховував після Євро, що турнір не змінив нічого в цьому питанні – Сергій Ребров неодноразово отримував критику зокрема й тому, що не може розкрити потенціал цього складу.
Проте з червня 2024-го то не було приводу, то не було часу, щоб розкрити тему в тексті та все нормально пояснити. Бо, здається, з цією історією є плутанина.
І ось прийшов той матч, коли майже випадково, після двох травм правих захисників, шаленого привозу, серії замін та розпаду на атоми суперника збірна України нарешті зіграла в майже ідеальний футбол – найкращий за часів Реброва. Коли, як не зараз, згадати про наше «золоте покоління» та вихопити хвилю хейту.
Продовжу стояти на своєму: це покоління збірної України – найкраще в його історії. Це набір футболістів з найвищим індивідуальним рівнем, який в нас коли-небудь був. Проте це не найкраща команда в історії України. І в цьому ключове нерозуміння, яке приводить до висміювання тези, коли збірна виходить на поле, де має підкріпити свій начебто «золотий» статус грою – і не робить цього.
Щоб стати справжньою командою в сучасному футболі збірних, треба набагато більше, ніж набір класних за мірками країни футболістів: тренер, організація, система, правильний стиль та навіть правильний збіг обставин – фактор, який в футболі не можна недооцінювати. Всі футбольні команди варяться в котлі з роботи над результатом (факторів, які можна контролювати) та виру обставин (контролювати неможливо). І обставини можуть вбити потенціал будь-якого топового набору футболістів, навіть набагато кращого, ніж в Україні. Особливо на рівні збірних, де випадкових факторів значно більше, ніж можливостей для системної роботи
Благо перед Україною є очевидний приклад такого краху надій – збірна Бельгії, «золоте покоління» якого значно сильніше за українське, але так і не змогло нічого виграти та стало для всіх розчаруванням. Десь не вгадали з тренерами, десь его гравців зламало колектив, десь не пощастило, а десь не вистачило чіткого бачення та твердої руки від федерації. Ніхто ж не говорить, що склад з де Брюйне, Лукаку та Куртуа – не «золоте покоління» Бельгії?
Так, вони багато років були найкращими в рейтингу ФІФА, що тільки підтверджує шалений потенціал, значно більше українського. Але з цим рейтингом так нічого і не виграли, що підтверджує, що набір гравців та справжня команда – різні речі. Набір гравців може вигравати окремі матчі, настільки унікальний набір гравців, як в Бельгії, може вигравати багато матчів. Але цього замало, щоб домінувати десь більше, ніж в рейтингу ФІФА, який не дає трофеїв. Бо набір гравців не може вигравати головні та ключові матчі, до яких всі готуються, щоб підійти в оптимальній формі та завдати тобі шкоди на полі.
Бельгія так і не зуміла розкрити свій фантастичний потенціал. Є ризик, що й Україна цього зробити не зможе. В нас стеля можливостей, звичайно, нижче. Але хоча б досі не втрачений шанс її досягти та реалізувати те, що є.
Зараз в пулі гравців збірної України найбільша кількість не просто легіонерів, а навіть гравців топліг в історії. І це тоді, коли відстань між топлігами та іншими чемпіонатами все збільшується.
Можна апелювати, що просто раніше наш чемпіонат був сильніше та українці не хотіли нікуди їхати. Але, по-перше, це і є частиною проблеми: набір футболістів, які поїхали на значно серйозніший рівень та довели там, чого варті, проти всіх можливих наборів українців, які цього не зробили. По-друге, здається, ще ніколи не було такого масового інтересу до наших футболістів з топліг.
Звичайно, це суб'єктивна думка.
Впевнений, багато хто в цій заочній суперечці обере покоління середини та кінця 90-х, коли «Динамо» доходило до півфіналу Ліги чемпіонів та дивувало Європу – з Шевченком, Ребровим та іншими справжніми легендами. Це велике покоління, яке, до речі, також не повністю реалізувало потенціал, як мінімум на рівні збірної, бо не всі хотіли шукати добра від добра в сильніших лігах, а ті, хто їхав – не всі зуміли перелаштуватися. Але покоління 90-х не виховано чисто українським футболом, а було залишком потужної радянської системи, після падіння якої тільки зараз Україні нарешті вдалося відбудувати щось справді своє.
На жаль, незалежне українське «золоте покоління» прийшло в найгірші часи для України, що робить його розкриття якщо не неможливим, то дуже непростим завданням. Наші футболісти, які не поїхали зовсім молодими, не можуть грати з повними трибунами, не мають достатньо часу на відновлення та вдосконалення, не мають ідеальних умов для розвитку, грають матчі по 5 годин, навіть не можуть поїхати за кордон без справедливого тиску та засудження, що вони – каста обраних під час війни.
Спортсмени інших країн не зіштовхуються з такими обставинами. І це не намагання знайти виправдання результатів чи трансферів за кордон, а констатація факту, що у все більш конкурентній системі міжнародного футболу нашим гравцям важче розкритися, ніж гравцям з інших країн. Навіть якщо вони є найкращим набором гравців для України за весь час.
Тому так легко зрозуміти тих, хто не бачить зараз найкраще покоління. За всіма обставинами, стилем та підходами Сергія Реброва та млявими результатами його дійсно не просто побачити. Чому тренер, власне, і знаходився до матчу з Бельгією під вогнем серйозної критики. Бо це його головна задача – допомогти цим гравцям реалізувати себе в збірній.
Зараз наш футбол, як і вся країна, знаходиться в стані повної апатії, за якою важко розгледіти позитив. В очікуванні дива й передчутті, що його не станеться. І ось ці 30 хвилин з Бельгією стали маленьким промінцем надії, що збірна України колись зможе реалізувати свій чималий потенціал. Але треба стати справжньою командою значно більше, ніж на 30 хвилин.
Можливо, саме ці матчі з Бельгією ми будемо колись згадувати, як визначні для нашого футболу: або як ті, які дали шалений поштовх, або як ті, які остаточно вбили його потенціал. Уявляєте, яким досягненням буде пройти Бельгію? Уявляєте, наскільки багато дасть позитивний результат, щоб цей набір гравців нарешті став повноцінною командою? А уявляєте, наскільки руйнівною стане втрата такої переваги для побудови колективу та його майбутнього?
Справжнє роздоріжжя. Для найкращого покоління в історії збірної України 😜
Фото: УАФ
Інші пости блогу
