Відкритий лист Сергію Реброву: як його робота за 2024 рік вплинула на фанатів збірної України
Від сподівань на плей-оф Євро до побажань вильоту з ЛН.
Не знаю, чи побачить Сергій Ребров цей текст. Але дуже сподіваюся, що хтось з УАФ або персоналу національної команди передасть йому. Вважайте це відкритим публічним листом до головного тренера збірної України.
Тут не буде вимог відставки. Ми вже давно пройшли цю стадію – і в ній зараз немає сенсу.
Також не буде ніяких тактичних деталей про гру збірної України та зауважень, чи зробив тренерський штаб щось конкретно не так в плані тактичних рішень. Приймаю гру Рустама Худжамова, який стверджує, що тількі окремі категорії людей зі спеціальними знаннями мають право критикувати певні дії гравців чи тактичні рішення тренерів. Бо футбол напевне це щось сакральне, складніше ядерної фізики, ніхто ж більше в цьому нічого не тямить та хай заткне пельку, так?
Ок, прийнято – в межах цього тексту. Звертаюся до головного тренера та його тренерського штабу як вболівальник, який нічого не тямить в тактиці. Але живе збірною України та вважає цю команду найважливішою для себе, як фаната футболу.
Збірна України ж грає насамперед для вболівальників, так? Тому хоча б ті люди, які відповідають за неї, мають зрозуміти, що відчувають фанати та який вплив на них має робота тренерського штабу у 2024 році. І не тільки це розуміти, а брати до уваги та вживати всіх заходів, щоб покращити ситуацію.
Говоритиму про усереднені враження від реакцій та настроїв вболівальницької спільноти на виступи збірної України протягом року, які частково співпадали і з моїми власними. Тут можуть бути розбіжності, звичайно, є люди, які мали іншу від більшості думку, але загальний фон вражень досить просто прослідкувати та помітити неприємну тенденцію.
У футбольний 2024-й ми входили сповненими надій. Після неідеального, але прийнятного виступу у групі відбору на Євро, де лише неадекватність арбітра в останньому матчі з Італією не дозволила вийти на турнір напряму. Так, і тоді вже не всі були задоволені якістю гри. Але це був лише перший відбір Сергія Реброва в збірній, загалом його перший досвід в національній команді, і, враховуючи бекграунд його досвіду та результатів в клубах, була віра, що далі має стати краще.
Хтось називав цей склад найкращим в історії (досі так вважаю!), хтось навіть вживав термін «Золоте покоління», а хтось сперечався та не погоджувався – тут ніколи не було суттєвої більшості, а тим більше єдності думок. Проте одиниці сперечалися, що ми маємо дійсно міцний склад з найбільшою в історії кількістю гравців топліг, а на додаток – чимало перспективних молодих гравців.
Збірну, як і її головного тренера, в цілому сприймали позитивно. Та сподівались не лише на вихід на Євро через плей-оф Ліги націй, а і як мінімум вихід з групи там – а то й і вихід у чвертьфінал та повторення найкращого результату в історії. Благо жереб групи та потенційна сітка могли бути досить сприятливими, щоб досягти мети.
Що тут говорити, якщо всередині самої збірної України були розмови про найвищі цілі. Пригадайте хоча б цитату Георгія Судакова, яка потім стала ледь не мемом: «Ми підготувалися на 100%, команда готова. До якої стадії дійти? Зіна каже, що потрібно до півфіналу виходити. Все можливо. Ми віримо у себе, віримо у команду».
Тобто не лише вболівальники були оптимістично налаштовані, а й самі гравці. В нас не завжди була гра, але були результати та сподівання на покращення.
Футбольний 2024-й ми закінчуємо в повній апатії. Збірна України вкрай невдало вилетіла з Євро. Так, повною катастрофою був лише один матч, але цього вистачило. А потім ця ж команда до останнього туру Ліги націй боролася за виживання та була в одному голі від вильоту у Дивізіон С (!), відбиваючись весь другий тайм від збірної Албанії.
Нагадаю, Олександра Петракова знищили за 11 очок в групі, впевнене друге місце у попередній Лізі націй та невихід у Дивізіон А. Але пощастило, що формат змінився та ця команда, яка виступила гірше, ще має шанс підвищитися через плей-оф. Хоча навряд цього заслуговує.
Також нагадаю, що на попередньому Євро збірна України потрапила до чвертьфіналу. Так, з проблемами з якістю гри, але з результатом. А зараз не вийшла з групи.
Всюди очевидний регрес. Коли проблеми з грою компенсує підсумковий результат, можна шукати виправдання не найкращій якості. Коли немає ані першого, ані другого – чекайте критику, бо це справедливо.
Не дивно, що дійшло до крайнощів. Неодноразово помічав, як люди, які постійно підтримували збірну, перестали її дивитися. А інші взагалі вважали їй невдачі в останньому матчі з Албанією, сподіваючись, що хоч виліт в Дивізіон С призведе до кардинальних змін.
Не те щоб це була більшість, але поява та суттєва помітність таких голосів добре показує рівень апатії та зневіри вболівальників. Бо для них це головна команда, яку дійсно люблять, хоч і критикують. І щоб дійти до таких крайнощів – треба дійсно довести ситуацію до критичної.
І це тоді, коли футбольні діячі нам з усіх кутів розповідають, що футбол існує, щоб радувати людей, відволікти їх від складної реальності хоча б на ці дві години гри. Вибачте, але апатія та зневіра – явно не ті відчуття, які здатні поліпшити вже давно просівшу менталку українців.
Підсумок 2024-го: футбольна спільнота у своїй більшості не сприймає Реброва, а «Золоте покоління» – стало принизливим мемом серед вболівальників. Ось така динаміка. Треба було примудритися за рік довести до цієї точки.
Не подумайте, я загалом не є хейтером Реброва, як тренера збірної України. Досі вважаю найкращим в Україні. Не те що це видатний титул – в нас немає топових спеціалістів світового масштабу. Але в межах нації робота на дистанції та досягнення заслуговують поваги. Навіть після Євро, коли Реброва вже на всіх кутах називали «фізруком», захищав тренера та сподівався на зміни. За що у тому числі отримав чималу дозу хейту:
Проте треба визнати, що сумніви щодо гри команди ще у групі відбору до Євро, які мав розвіяти тренер прогресом в якості та видовищності за 2024 рік, не тільки не зникли, а навпаки перетворилися в лякаючі тенденції. Перемога в останньому турі та вихід в плей-оф за Дивізіон А їх не розвіяли:
Просто та без всяких тактик для Сергія Реброва та Рустама Худжамова: гра збірної України не подобається вболівальникам, вона викликає депресію та відчуття безнадійності, а результати більше не компенсують, бо їх немає. Зрештою, показник відсотка набраних очок за Реброва майже дорівнює показнику Петракова, з яким за такі виступи не подовжили контракт. І він працював в таких самих умовах.
З досить схожим складом збірна України виходила на попереднє Євро, брала там чвертьфінал та потім виходила на останнє Євро – реальні зміни почалися лише в кінці Ліги націй.
З гравцями, хоч в них і є певні індивідуальні проблеми, в цілому все в порядку. Але навіть якщо ви не згодні – ми все одно не знайдемо інших футболістів. А те, з якою зневагою та насмішками багато вболівальників сприймає зараз наш безперечно талановитий склад – трагедія.
Зрештою, це саме задача тренерського штабу зібрати з наявних гравців пазл, який буде працювати, та хоча б навчитися використовувати їх найсильніші якості. А в ідеалі – зробити індивідуальності сильнішими в командному механізмі. Особливо в збірній, де неможливо провести трансфери та тренер зобов'язаний підлаштовуватися під наявний склад.
Тому напевно тренерському треба думати, як змінити свої підходи, щоб стало краще: не тільки тактичні, а й в налаштуванні команди, індивідуальній роботі з найкращими гравцями та навіть інформаційні – бо не тільки більшість журналістів, а й більшість простих вболівальників погано сприймає стиль спілкування тренера, відповіді якого часто виглядають настільки загальними та розмитими, що просто треба відбути номер, начебто згенеровані Chat GPT:
Нам, простим вболівальникам, які нічого не розуміються на тактиці, критично не вистачає відкритості, відвертості, чіткого та детального пояснення тактичних рішень (ми ж їх не розуміємо, їх має хтось пояснити?), вміння визнавати свої помилки та брати відповідальність на себе (не тому, що журналісти постійно діставали цим питанням, а щиро – з відвертим поясненням та реальними змінами).
Можна вперто стояти на своєму, що в збірній в цілому все нормально, а цей рік – невезіння, збіг обставин, складні умови саме для збірної України (і вона справді тут в програші), спад форми гравців, відсутність лідерів в команді чи індивідуальні помилки. І продовжити робити те ж саме, що не працює – і, схоже, вже навряд запрацює.
А можна зробити правильні висновки з цього невдалого року, чесно хоча б перед собою, а не те що перед всією вболівальницькою спільнотою, визнати помилки, працювати над ними, змінитися та стати краще – і зробити цим збірну краще.
Що обере Сергій Ребров? Бо як зараз довго таке ще продовжуватися не може.
Фото: УАФ
Інші пости блогу
