Футболу стало нестерпно багато – не для гравців, а для фанатів, які його найбільше люблять

Днями Дмитро Клименко у своїй колонці «Топфутболістам час припинити вдавати з себе жертв у питанні напруженого графіка» порушив дискусійне питання, яке викликало жваве обговорення. Далеко не всім хочеться жаліти гравців-мільйонерів, що бідкаються, як їм складно займатися улюбленою справою та розвивати кар'єру, яка забезпечить їх до кінця життя та ще й кілька наступних поколінь їхніх сімей. Тим більше, що є й інші максимально очевидні способи зменшення навантажень – ротації та додатковий відпочинок в клубах.

Проте не можна заперечувати факт, що футболу зараз стало дійсно нестерпно багато. В першу чергу не для футболістів, а для тих, хто найбільше його любить та приділяє найбільше уваги – найщиріших та найактивніших вболівальників.

Для прикладу візьмемо активного вболівальника, який глибоко цікавиться переважно лише УПЛ та рештою українського футболу. Я хоч і не є звичайним фанатом, а працюю на Tribuna.com, але наші щотижневі рутини мають бути дуже схожими, бо якраз відповідаю за напрямок українського футболу на сайті та слідкую за ним значно уважніше більшості колег.

Розповім, як провів тиждень після повернення клубного футболу з перерви на збірні.

П'ятниця, 13.09:

18.00, «Оболонь» - «Олександрія».

Субота, 14.09:

13.00, «Чорноморець» - «Інгулець»;

15.30, «Зоря» - «Динамо»;

18,00, «Шахтар» - «Карпати».

Неділя, 15.09:

13.30, «Дженоа» - «Рома» (Малиновський проти Довбика, до матчу та в перерві – частково 13.00, «Ворскла» - «Рух»);

15.30, «Лівий Берег» - «Кривбас» (трохи не до кінця);

17.15, «Жирона» - «Барселона» (Циганков, в перерві та після – 18.00, «Полісся» - «Верес»).

Понеділок, 16.09:

18.00, «Колос» - «ЛНЗ»;

Вівторок, 17.09:

22.00, «Мілан» - «Ліверпуль» (єдина слабкість, яка майже не стосується українського футболу – просто колишній тренер «Шахтаря» проти улюбленого клубу, але паралельно був, наприклад, Ярмолюк в старті «Брентфорда» в Кубку Англії).

Середа, 18.09:

18.00, «Динамо» - «Ворскла»;

19.45, «Болонья» - «Шахтар»;

Далі у звичайного вболівальника мав бути, наприклад, матч «ПСЖ» - «Жирона», але треба було працювати по матчу гірників і було не до нього.

Четвер, 19.09:

19.45, «Црвена Звезда» - «Бенфіка» (Трубін).

22.00, «Аталанта» - «Арсенал» (без Зінченка, але просто цікаво).

***

Далі дуже-дуже пощастило, що на п'ятницю не призначили жодного матчу УПЛ. А вже в суботу все понеслося по новій – взагалі без зупинки. Наприклад, в неділю дивився футбол ось так: «Полісся» - «ЛНЗ», «Ман Сіті» - «Арсенал» та «Рома» - «Удінезе» одночасно. І, звичайно, не вдалося подивитися нормально жоден з матчів.

Ненавиджу так дивитися футбол, але вибору іноді просто немає, коли одночасно грають дві команди УПЛ, які тобі цікаві, топи АПЛ запалюють по повній в Манчестері, а Довбик рве в Італії з приходом нового тренера.

В підсумку за 7 днів після паузи на збірні тільки по матчах: 13 повних або майже повних плюс кілька переключань в паузах між ними на інші зустрічі. Це під 30 годин перегляду футболу за 7 днів. Так, не завжди уважно, щось в режимі стеження одним оком та на фоні, але сам факт, що зараз є спокуса подивитися футбол буквально кожен день – очевидний. І майже завжди ви можете знайти той матч, в якому саме для вас буде особлива інтрига.

А ще є аналітичні шоу, новини, інтерв'ю, огляди інших матчів – потік інформації нескінченний.

Який навіть найщиріший та найвідданіший вболівальник може знайти на це час? Можна заперечити, що і не треба дивитися стільки футболу – нічого не станеться. Що це – профдеформація та звичайній людині не потрібно дивитися матчі типу «Колос» - «ЛНЗ», «Чорноморець» - «Інгулець» чи «Брентфорд» в Кубку Англії. І ви матимете рацію.

Ок, в мене маніакальна прив'язаність до нашого футболу, а у якої нормальної людини є навіть 10-15 годин на тиждень, щоб віддивитися хоча б частково матчі в зону інтересу? В той тиждень, наприклад, також були такі матчі, як «Ман Сіті» - «Інтер», «Монако» - «Барселона», «Тоттенгем» - «Арсенал», «Атлетико» - «Валенсія» та купа інших ігор топклубів.

А тоді відстежити все одночасно взагалі неможливо. Якщо ви дійсно сильно любите футбол, то в ньому можна потонути та загубитися: або дивитися без перерви, забувши про решту життя, або суворо лімітувати та відчувати невдоволеність від неможливості отримати повну картину, що ти пропустив шедевральний матч або успіх нашого легіонера в топлізі. Бо навіть якщо слідкувати тільки за українським футболом дійсно уважно – це виснажує. А якщо ви любите ще й АПЛ чи Ла Лігу – стає нереальним.

Це нескінченний цикл, який майже неможливо витримати навіть тим, хто заробляє переглядом футболу на життя. Ти постійно виснажений, бо доводиться проводити неадекватну кількість годин за екраном – і це тільки для перегляду. А є ще написання текстів, редагування матеріалів інших авторів, редакторські зміни, редакційні планірки та купу іншого.

А навіщо це звичайному глядачу? Футболу стало дійсно нестерпно багато. З одного боку, є величезна кількість турнірів, які і так давно існують. Завдяки розвитку сучасних технологій вони стали значно доступнішими: оформлюєте підписку на MEGOGO та Setanta (по знижках та довгострокових підписках це коштує менше як 10$ на місяць), а якщо немає грошей – пиратите та дивитеся, що завгодно в яких завгодно обсягах.

З іншого боку, кількість та тривалість турнірів постійно збільшується, ось лише зовсім недавні зміни в масштабах історії футболу: поява Ліги конференцій, розширення єврокубків на два додаткових тури та два додаткових матчі кожен тиждень, новий чемпіонат світу черед клубів, комерційні турніри топклубів в міжсезоння, розширення Євро, поява Ліги націй, ідея ще більше розширити чемпіонат світу, розподілення кожного туру чемпіонатів на 3-4 дні, ігри в буквальне кожне можливе вікно – кубки, кубки ліги, перенесені матчі.

Футбол намагається закрити будь-яку вільну дату, щоб було ще більше матчів, щоб заробити ще більше грошей. Це перетворюється на якусь скажену гонку на виживання без зупинок, не жалкують нікого – ані гравців, ані глядачів. Тепер в періоди, коли раніше можна було відпочити та перезавантажитися, щоб продовжувати отримувати задоволення від видовища, є тільки ще більше футболу. І якщо ти щось пропустиш, то дуже швидко випадаєш з контексту.

А щирі емоції від видовища та відчуття залученості до процесу – ледь не головне в футболі. І тепер їх не вистачає на все.

Очевидно не покращується і якість та очікування самих матчів. По-перше, клуби елементарно розподіляють сили на складний календар, розставляють пріоритети, що губить інтригу в окремо взятих начебто топматчах, заради яких, наприклад, розширювали та переформатували Лігу чемпіонів. Згадайте, як грали «Ман Сіті» проти «Інтера» та «Арсенал» проти «Аталанти», розуміючи, що на вікенді в них ключовий матч АПЛ. І два потенційно найяскравіших протистояння першого туру ЛЧ закінчилися сумними 0:0.

З точки зору турнірної боротьби все легко зрозуміти – в «Арсенала» та «Ман Сіті» ще цілих 7 турів, де будуть значно простіші суперники в значно зручніші моменти календаря. В того ж «Ман Сіті» матчі зі «Слованом», «Спартою», «Спортингом», «Феєноордом» та «Брюгге», які вони, скоріше за все, спокійно виграють навіть напіврезервним складом. Навіщо їм напрягатися? Вони розподіляють зусилля на розтягнутий календар. Але вболівальник, якому обіцяли більше видовища та інтриги, насправді її не отримав. Він отримав мильну бульбашку.

По-друге, самих топматчів вже не очікуєш як свята, яке відмічаєш в календарі та звільняєш всі плани, щоб обов'язково подивитися. Зараз в теорії «Реал» може зустрітися з «Барселоною» 5-6 разів за сезон лише в офіційних матчах. Схожа історія з протистояннями «Ман Сіті», «Ліверпуля» чи «Арсенала». До того ж будь-якому топматчу є інша альтернатива – всього цього просто забагато, воно накладається одне на одне, і це все стає нестерпним.

Ніяк не відпускає враження, що в глобальному масштабі світовий футбол займається зовсім не тим, чим треба: замість пошуку рішень, як покращити свій продукт та конкурувати з іншими, значно більш динамічними та сучасними розвагами, до абсурду посилюється конкуренція в середині самого виду спорту – через жадібність та нездатність оцінити довгострокові наслідки. При цьому футбол залишається одним з найконсервативніших видів спорту, який багато десятиріч принципово не змінювався в плані правил гри на полі та видовищності, коли весь світ, специфіка аудиторії й принципи поглинання інформації давно пішли вперед. Більшість змін (як формат ЛЧ) – косметичні та просто збільшують кількість, а не привабливість та якість контенту.

Багато хто сміється над пропозицією Платіні зменшити кількість футболістів на полі. Сама по собі вона може й виглядає абсурдно. Тим більше, що не тільки серед футбольних функціонерів, а й серед фанатів чимало консервативних старовірів, які все ще говорять про ризики втратити «дух гри», яку вони так люблять. Можливо, це й станеться. Але що гірше: втратити «дух гри» чи нову аудиторію, якій все складніше розуміти та дивитися футбол в його сучасному виді?

Та просто відсидіти дві години за футболом та отримати 0:0 – це може бути стражданням. Особливо для нової аудиторії, яка звикла до формату мініповідомлень твітера, мінівідео тік-тока, яскравих картинок в інстаграмі та клікбейтних до абсурдності заголовків в ютубі з максимальною грою на емоціях.

Постійне збільшення кількості матчів та перетворення календаря на пекло без паузи для відпочинку – ніяк не вирішує глобальну проблему. А навпаки її погіршує, бо команди не здатні видавати унікальне видовище в такому темпі та безперервному циклі. А глядачі не можуть відчувати задоволення та нові емоції від процесу, який повторюється по колу.

Платіні може не має ідеальної ідеї, але він дуже добре розуміє, що футболу потрібні тектонічні зміни, щоб між намаганнями насичувати ринок та конкурувати між собою не втратити статус, можливо, найпопулярнішої розваги у світі.

На останок хочеться залишити маленьку ремарку: звичайно, ця думка максимально суб'єктивна, вона не є єдиною та безперечною істиною, не було цілі її нав'язати. Скоріше це бажання підняти для обговорення питання, яке вже давно турбує, та поділитися власними емоціями та відчуттями з іншими.

Можливо, комусь вона взагалі здаватиметься максимально нелогічною. Можливо, комусь таке збільшення кількості футболу до вподоби – і він точно знайде аргументи на підтримку своєї думки. Можливо, комусь здасться, що я просто сам вигорів від футболу та дарма намагаюсь екстраполювати свій стан на інших. Але ідея цього тексту народилася після спілкування з колегами, знайомими, слідкування за іншими вболівальниками, які почуваються так само. І дуже хотілося, щоб цей голос почули.

Телеграм-канал автора. Підписуйтесь!

Ми втрачаємо Судакова – і це провина «Шахтаря»

Фото: авторське; "Ман Сіті".