Він виріс на трибунах Карпат. А тепер– під тиском поля …

Максим Тлумак — молодий і перспективний півзахисник львівських «Карпат», для якого футбол — не просто гра, а справа честі. Син легендарного воротаря та багаторічного гравця «Карпат» Андрія Тлумака, Максим змалку перебував у футбольному середовищі, але ніколи не прагнув йти лише за тінню прізвища. Його шлях почався з академії рідного клубу, де він швидко зарекомендував себе як розумний, технічний та емоційно зрілий гравець. Сьогодні він — одна з ключових фігур у складі U-19, а його пристрасть до гри, мотивація й характер дають підстави вірити: це лише початок великої кар’єри.

Футбольна історія кожного гравця починається з мрії. А ще — з дитячого захоплення, підтримки близьких і першого м’яча на подвір’ї. У Максима Тлумака цей шлях має особливу глибину, бо футбол — це частина його родини.

–Максиме, з чого для тебе почався футбол? Пам’ятаєш той перший момент, коли відчув: ось воно — твоє? Хто тоді був поруч і що тебе найбільше захоплювало в грі?

–Я й досі пам’ятаю той день, коли тато вперше спитав мене: — Хочеш займатися футболом? На той момент мені це стало справді цікаво. Адже мій тато — футболіст, і я змалечку спостерігав за цим. Я пам’ятаю, як мій старший брат тренувався, коли я був ще зовсім малим. Ми з мамою часто приїжджали його забирати після тренування, і мені завжди було цікаво: А що це за спорт? Чи справді він такий важкий? А чи зможу я? І ось в певний момент тато знову запитав: — Ну що, хочеш спробувати футбол? Я сказав: — Так, давай спробуємо. Так я вперше потрапив у секцію — можна сказати, почав свій шлях у ДЮСШ "Карпати". Тоді все починалося легко й цікаво. Але головним поштовхом стало саме те ключове запитання: Чи я справді цього хочу? І тоді я відповів собі: Так!

–Твій батько — знана футбольна постать. Як це — рости поруч із людиною, яка вже пройшла цей шлях? Чи була ця присутність для тебе додатковою мотивацією чи, можливо, певним викликом?

–Так, мій батько — справжня легенда "Карпат". Саме на нього я рівняюся. Коли він дає мені поради, я завжди прислухаюся — навіть тоді, коли вони мені не зовсім до вподоби. Бо я розумію: він пройшов дуже багато — і як гравець, і як тренер. Він бачив футбол зсередини, у найрізноманітніших його проявах.Його підтримка й мотивація для мене дуже цінні. Він має сильну харизму, справжній лідер. У чомусь він мені нагадує Юрґена Клоппа — такий самий натхненник і мотиватор.

–Коли ти вперше відчув, що хочеш вийти з тіні прізвища й написати власну футбольну історію? Який момент або подія стали переломним сигналом до цього?

–Вперше я відчув, що хочу вийти з тіні батькового прізвища, ще у віці 13 років, коли ми з "Карпатами" (U-13) поїхали на турнір у Житомир. Тоді часто чув від тренерів: — Прізвище не грає у футбол. Ці слова мене дуже зачіпали. Я не хотів просто продовжити татову кар’єру — я хотів пройти свій власний шлях. Мінімум — не підвести родинне ім’я. А максимум — стати кимось навіть більшим. Тато мав чудовий період у 2010 році, коли грав у Лізі Європи й "Карпати" посілипʼятемісце в чемпіонаті України. Це справді велика історія. Але вийти з тіні такого прізвища — це виклик. І водночас риторичне питання. Бо насправді — це дуже непросто. Але я йду цим шляхом із вірою в себе.

–Хто був твоїм першим футбольним кумиром? Чи співпадає він із тим гравцем, на якого рівняєшся зараз?

–Моїм першим футбольним кумиром був, звісно ж, тато. Але з часом я зрозумів, що якщо говорити саме про гравців як особистостей на полі — то це трохи інше. Як батька — я повністю на нього рівняюся. Але якщо брати приклад суто з футбольних якостей, то для мене топ-трійка виглядає так:Деклан Райс— "Арсенал",Орельєн Чуамені— "Реал",Джуд Беллінґем— теж із "Реалу". Це гравці, які мені найближчі за позицією, і я орієнтуюся на них у своїй грі «Карпати» — це не просто команда, це футбольна ідентичність, яка живе у Львові. Грати за юнацький склад такого клубу — це частина великої спадщини, але й величезна відповідальність.

–Який матч у складі «Карпат» U-19 став для тебе справжнім емоційним зламанням або натхненням? Можливо, саме той, після якого ти вийшов із поля вже іншим гравцем?

–Найемоційніших матчів було два — не можу обрати лише один. Перший — це гра з "Олександрією" на виїзді. Ми програвали 2:0, я вийшов на другий тайм — і тоді почався камбек: 2:1, 2:2, і зрештою 3:2! Атмосфера була шалена, особливо тому, що під час гри було дві повітряні тривоги. Перша команда мала тренування після нас — і саме коли ми забили третій м'яч, вони підбігли до поля і почали скандувати наші львівські кричалки: Хто ми? — Леви! Це була гра, яка мене дуже змінила. А другий матч — з "Колосом" удома. Ми програвали 1:0, але виграли 2:1. Саме після цього матчу ми стали третіми в турнірній таблиці. Емоції були просто неймовірні.

–Як би ти описав атмосферу всередині юнацької команди? Це конкуренція, дружба, братерство — чи трохи всього разом?

–Атмосфера в нашій команді — суперова. У нас дуже дружній колектив, і немає ніякої "дідовщини" — старші підтримують молодших, всі допомагають одне одному. Коли хтось травмується — підтримка миттєва: дзвінки, слова підтримки. Можна спокійно поспілкуватися з будь-ким — навіть з нашими бразильцями. До речі, ми вчимо їх української!Великий вклад у цю атмосферу робить весь тренерський штаб — від масажиста, лікаря, адміністратора — до головного тренера й асистентів. Це команда топ-людей. Я вдячний всім, хто створює цю атмосферу в U-19. І, чесно кажучи, я вважаю, що й у першій команді колектив дуже сильний.

–У чому сила футбольної школи «Карпат» на твою думку? Що вона дає гравцеві, окрім техніки та фізики?

–Я вважаю, що найбільша сила футбольної академії "Карпат" — це справжня сімейність. Усі тут готові підтримати, допомогти. Є класна керівничка, вихователька, і тренери, які дбають не тільки про те, щоб ти став хорошим футболістом, а насамперед — доброю людиною. Ця підтримка дає змогу розвиватися не лише у спорті, а й у житті.

Юнацька збірна — це не просто виклик. Це — честь представляти свою країну та відчувати відповідальність за кожну дію на полі. Грати в збірній — значить бути частиною великої футбольної мрії національного рівня.

–Наскільки відрізняється гра за збірну від клубних матчів? У чому інтенсивність — у рівні, у підході тренерів чи в емоціях?

–Різниця між грою за клуб і збірну — це емблема на грудях. У клубі — "Карпати", у збірній — герб України. З точки зору умов усе подібно, але в збірній тиск вищий, бо ти представляєш всю країну. Хочеш себе показати, проявити, щоб тебе запросили ще раз. Це зовсім інші емоції, інший рівень відповідальності.

Захоплюватися технікою — легко. Але справжні гравці формуються характером. Вони проявляють себе не лише у голах чи передачах, а в рішенні, поведінці, витримці й роботі над собою.

–Чи були в тебе моменти, коли ти відчував внутрішню нестабільність — втому, сумніви, страхи? Як ти знаходиш баланс і повертаєш мотивацію?

–Як не дивно, але коли мені морально важко, мене дуже виручає... TikTok. Алгоритми в мене якось самі підлаштувалися так, що вся стрічка — про психологічну стійкість. Цитати з фільмів, серіалів, мультиків. І знаєш, це реально допомагає. Так я легше виходжу з моральних "просідань".

–У сучасному футболі молодому гравцю доводиться швидко адаптуватися до тиску — з боку ЗМІ, тренерів, фанів. Як ти вчишся не “згорати” всередині цього всього?

–Адаптація була досить легкою. Ми стали чемпіонами України, й буквально через 4 дні після фіналу Владислав Вікторович нас зібрав — і ми вже почали підготовку до нових зборів у "Камелоті" (Ужгород). Весь склад — це була та сама чемпіонська команда. Потім прийшов новий тренерський штаб, і вони швидко знайшли з нами спільну мову. Тому адаптація пройшла без стресу. Колектив — неймовірний.

–Яка порада від тренера чи наставника справді змінила твій підхід до гри або до самого себе?

–Було багато мудрих слів — і від тата, і від тренерів. Але одна фраза запам’яталась найбільше: “Коли ти на полі — будь повністю сфокусованим. Є час для жартів, але в грі — концентрація максимальна. Це зменшує ризик помилок.” І ще — ніколи не здавайся. Це банально, але дуже важливо.

–Бувають моменти, коли щось не вдається — травми, поразки, невдалі ігри. Як ти знаходиш у собі сили відновлювати мотивацію і знову виходити на тренування з максимальною самовіддачею? Чи є у тебе якісь особисті ритуали або поради, які допомагають не здаватися?

–Коли попереду важливі матчі, тренери активно з нами працюють — підказують, мотивують. Вони самі були футболістами, і знають, що ми переживаємо. Це дуже допомагає справлятися з тиском. Після останньої гри нам сказали, що ми — дуже стійка команда психологічно. І я справді з цим згоден. А в найважчі моменти мені найбільше допомагає мама. Вона — мій тил, мій заряд. Тато навчив мене не жаліти себе, і я йому за це дуже вдячний. Але іноді хочеться, щоб хтось просто обійняв — і це завжди мама. Тому — дякую родині за те, що зростили в мені сильну особистість.

Футбол — це не лише про матчі. Це про шлях. У кожного він свій, і те, до чого ти прагнеш, говорить більше за статистику. Мрія — це не лише фінал, це кожен день, коли ти нею живеш.

–Футбол змінює людину. Яким ти став за ці роки у спорті — не тільки як гравець, а як людина?

–Футбол змінює. Ті, хто доходить до високого рівня, стають більш дисциплінованими, стриманими. Вони виводять усі емоції на полі — і тому в житті часто спокійні. А я навчився триматися свого вузького кола — з тими, з ким справді комфортно. Бо футбол — це не про друзів. Це про твій шлях, який ти будуєш сам.

–І наостанок: що б ти сказав хлопцю, який лише мріє потрапити у «Карпати» чи збірну, стоїть на початку свого футбольного шляху й не знає, з чого почати?

–Я б порадив не шкодувати себе, навіть коли важко. Іди до своєї цілі, але поетапно. Спершу — потрапити в академію. Потім — у U-19. Потім — у першу команду. Не став одразу ціль “Ліга чемпіонів”. Йди крок за кроком — і тоді ти бачитимеш свій прогрес. І це надихатиме ще більше.

–Щиро дякуємо, Максиме, за відверту та душевну розмову. Твої слова — це не просто історія футболіста, а щоденник хлопця, який щиро любить гру, поважає родину і цінує кожен крок свого шляху. Було неймовірно приємно почути твої роздуми, спогади, мрії й переконання. Нехай сила, яку ти черпаєш у сім’ї, команді та самому собі, веде тебе вперед — до нових перемог, нових викликів і нових вершин. Залишайся справжнім. І нехай твоє ім’я, незалежно від прізвища, стане символом характеру, роботи й любові до футболу. Дякуємо за довіру!

Максим Тлумак

inst: mt20tl20

Журналіст

inst: viki.eq_