Вогонь на стадіоні: Як ультрас «Раджа Касабланка» стали голосом Африки на трибунах

Коли мова заходить про запальних і гучних ультрас, відразу всі кидають погляд на Європу: англійські хулігани, італійські тіфозі, небезпечні балканські фанати, безліч цікавих історій. Але на інших континентах атмосфера трибун стадіонів не менш вражаюча. Сьогодні ми вирушимо у подорож до Марокко, а саме на «Стадіон Мохаммеда V», де грає «Раджа Касабланка», а їхні ультрас є символом африканського фанатизму.

Тисячі фанатів у зелено - +білих кольорах хором співають пісні, що відлунюють по всій Касабланці, запалюючи небо фаєрами. Кожен матч на цьому стадіоні — це шоу, театр пристрастей і боротьби. Ультрас «Раджа Касабланка» — явище, яке виходить за межі спорту, об’єднує людей і надихає мільйони.

Серце Касабланки: заснування «Раджа» та витоки фанатизму

Серед вузьких вуличок старої Касабланки, де переплітаються аромати спецій і моря, у 1949 році народився футбольний клуб, який став не лише спортивною командою, а й символом надії для тисяч. «Раджа Касабланка» виникла в період, коли Марокко все ще перебувало під контролем французького протекторату. Боротьба за незалежність відчувалася всюди: на ринках, у кав’ярнях, у домівках.

Ініціатива створення клубу належала групі місцевих торговців, інтелектуалів і молодих активістів. Вони мріяли про команду, яка уособлювала б простих людей, їхній дух і боротьбу. Назва «Раджа», що арабською означає «надія», була невипадковою: вона втілювала сподівання на свободу, справедливість і майбутнє без колоніального гніту. Клуб швидко завоював популярність серед жителів Касабланки, ставши осередком життя міста.

Фінансові труднощі, відсутність професійних умов для тренувань і конкуренція з іншими марокканськими клубами ускладнювали розвиток команди. Однак «Раджа» вирізнявся згуртованістю. У перші роки гравці тренувалися на маленьких відкритих майданчиках, а перші вболівальники стояли за межами поля, влаштовуючи імпровізовані трибуни. Гравці, переважно з робітничих кварталів, грали не лише заради перемог, але й заради громади, яка бачила в них своїх героїв. Успіхи на полі дали клубу змогу залучити більше прихильників і отримати фінансову підтримку від місцевих підприємців.

1956 рік став для марокканців особливим — вони здобули довгоочікувану незалежність. «Раджа» перетворилася на справжній символ нового часу. Молодь шикувалася в черги за квитками, стадіон заповнювався дощенту, а вулиці міста потопали у зелених кольорах клубу. У цей період почали формуватися перші неофіційні групи вболівальників, які об’єднувалися для підтримки команди.

Фанати почали співати пісні на трибунах, створювати саморобні банери та організовувати марші перед матчами. Вони принесли із собою традиції марокканської музики: ритмічні барабани й народні мелодії, які поступово стали основою фанатської культури «Раджа». У цей час народжувався той самий дух, який згодом перетвориться на потужний ультрас-рух.

У середині 2000-х років у Касабланці розпочався новий етап розвитку фанатизму. Глобалізація принесла в Африку європейські традиції підтримки, які швидко адаптувалися до місцевих умов. У цей період у Касабланці виникли організовані групи ультрас «Раджа» — Green Boys (2005) і Ultras Eagles (2006). Саме вони перетворюють кожен матч на «Стадіоні Мохаммеда V» на театральну виставу та запалюють піснями і піро-шоу все місто.

Трибуни, що палають: магія ультрас «Раджа Касабланка»

Хоча ультрас-рух марокканського гранду виник порівняно пізно, особливо порівнюючи з європейськими та південноамериканськими фанатськими угрупованнями, він стрімко увірвався до топу найкращих ультрас світу. Південна трибуна «Стадіону Мохаммеда V» перетворюється на справжнє жерло вулкана, що вивергає емоції, кольори й звуки. Цей неймовірний спектакль створюють дві групи, про які обов’язково варто розповісти детальніше.

Green Boys

21 червня 2005 року в Марокко була утворена перша ультрас-група Green Boys, які ознаменували нову епоху фанатської культури країни. На той час клуб «Раджа Касабланка» вже мав потужну підтримку, а вони стали інструментом її організації.

У перші роки існування Green Boys зосередилися на розвитку культури підтримки, надихаючись прикладом європейських ультрас, але адаптуючи їхній стиль до місцевої специфіки. Вони першими в регіоні почали використовувати грандіозні банери та пісні, які підкреслювали унікальність ультрас «Раджа Касабланка». З часів заснування Green Boys стали символом боротьби за честь клубу і створили впізнаваний стиль, зокрема логотип із зображенням інопланетянина, що символізує їхню незламність і креативність.

Green Boys також висловлюють соціальні меседжі через свої виступи. Їхня діяльність включає підтримку благодійних ініціатив і створення спільноти, яка об’єднує молодь на основі спільних цінностей.

Ultras Eagles

У 2006 році на секторах «Стадіону Мохаммеда V» зародилася нова ультрас-група, яка допомогла Green Boys ще краще реалізовувати підтримку рідного клубу — Ultras Eagles. В основі їхньої ідеології лежать принципи солідарності, боротьби за права молоді та непримиренність до соціальної нерівності.

Їхні пісні та гасла, зокрема відома пісня «F’Bladi Delmouni» («Мене пригнічують у моїй країні»), стали голосом молоді, яка висловлює протест проти свавілля влади та корупції. Вона набула популярності за межами Марокко, ставши символом боротьби за права у сусідніх країнах і навіть серед палестинських протестувальників.

Ultras Eagles допомогли Green Boys у візуальній складовій підтримки, створюючи масштабні шоу з використанням банерів і піротехнічних засобів. Цей союз і створювана ними атмосфера стали невід’ємною частиною матчів «Раджа Касабланка». Їхній вплив виходить за межі стадіону, перетворюючи футбольні матчі на майданчики для соціального висловлювання.

Структура груп поділяється на кілька підрозділів, кожен із яких відповідає за певний аспект підтримки: написання пісень, розробку банерів, організацію хореографії та координацію на трибунах. Керівництво здійснюється через старійшин — досвідчених фанатів, які задають напрямок руху та стежать за дисципліною. Кожна пісня фанатів — це не просто ритмічні вигуки, а ретельно продумані твори, що містять елементи марокканського фольклору, сучасної попмузики та навіть реггі. Це поєднання створює унікальне звучання, яке виділяє фанатів «Раджа» серед інших африканських ультрас.

Робота над кожною хореографією починається за кілька тижнів до матчу. Фанати розробляють дизайн, збирають матеріали, фарбують полотна вручну та ретельно продумують деталі. Коли все готово, сотні людей синхронно піднімають банери, створюючи ефект, від якого захоплює дух. На полотнах можуть зображати історичні події, символи клубу або сцени з марокканської культури. Наприклад, на одному з матчів фанати створили хореографію із зображенням Атлаських гір, підкреслюючи зв’язок команди з корінням Марокко.

Одна з найбільш яскравих особливостей фанатів «Раджа» — це їхня любов до піротехніки. Під час матчів зелено-білі фаєри освітлюють стадіон, створюючи враження, ніби команда грає у вогняному колі. Їхні піротехнічні шоу часто вважаються найкращими у світі, і навіть суворі штрафи від футбольних асоціацій не можуть їх зупинити. Для ультрас «Раджа» це не просто елемент видовища, а спосіб показати свою пристрасть і незламність. Вогонь на трибунах символізує дух боротьби, який ніколи не згасає, і передає гравцям енергію, необхідну для перемоги.

Ультрас «Раджа Касабланка» стали легендами не лише завдяки своїм пісням і хореографіям, але й через унікальне поєднання традиційної культури з сучасними тенденціями. Рухи Ultras Eagles і Green Boys є унікальними не тільки для Марокко, а й для всього світу, показуючи, як фанатська культура може впливати на соціальні зміни. Вони є прикладом того, як футбол виходить за межі спорту, об’єднуючи людей у боротьбі за спільні ідеали.

Дербі Касабланки — душа африканського футболу та катарсис пристрастей

У 1937 році в Касабланці був створений «Відад» — клуб, що спочатку об’єднував заможні верстви населення, а його червоно-білі кольори символізували марокканську монархію. Коли 1949 року в місті з’явилась «Раджа Касабланка», вона швидко здобула популярність серед робітничого класу. Вважається, що зелений і білий кольори клубу символізують надію та оновлення марокканського народу.

Протистояння цих двох команд стало уособленням соціальних контрастів Касабланки. Це був більше ніж спорт: на полі вирішувалися питання ідентичності, статусу, навіть класової боротьби. Але футбольне поле не обмежувало конфлікт — воно лише розпалювало полум’я, що часто виходило далеко за межі стадіону.

Коли теренами Африки поширився ультрас-рух, дербі Касабланки перетворилося на найгарячіше протистояння континенту. Green Boys, Ultras Eagles і Ultras Winners (ультрас «Відад») розпалили вогонь ненависті. Тепер дербі було не просто матчем, а театром із драматичними декораціями, створеними трибунами. На стадіоні розгортаються гігантські банери, що розповідають історії про боротьбу, перемогу і гордість. Зелено-білі та червоно-білі кольори, що осяюються сотнями фаєрів, створюють атмосферу справжнього вулкана пристрастей. Однак, разом із мистецтвом і самовираженням фанатський рух приніс і тіньові сторони, адже емоції інколи виходять за межі контролю.

20 жовтня 2007 року під час сутички між ультрас двох команд загинув 17-річний фанат «Відаду» Хамза Еддалі. У 2010 році після дербі Касабланки сталася бійка, внаслідок якої більше ста осіб було затримано поліцією. Та найбільш жорстоким став один із матчів 2016 року. Після перемоги «Раджа» над «Відад» на трибунах спалахнула бійка між ультрас, що переросла у справжню хаотичну сутичку. Конфлікт швидко перекинувся на прилеглі вулиці, і поліція була змушена застосувати сльозогінний газ. Унаслідок заворушень двоє молодих людей загинули, ще десятки отримали травми.

Цей випадок став гучним дзвінком для місцевої влади, яка почала впроваджувати жорсткіші заходи безпеки на стадіонах. Багатьом членам ультрас-рухів було заборонено відвідувати матчі, а деякі були засуджені, серед них — один із лідерів ультрас «Раджа» та популярна особистість у Касабланці Закарія Белкаді. Окрім цього, влада Марокко стала звертати більшу увагу на банери, пісні та гасла, які демонструють на секторах «Стадіону Мохаммеда V».

Попри трагічні моменти, дербі Касабланки залишається одним із найважливіших спортивних заходів у країні. Його часто називають «душею африканського футболу» — і це не випадково. Це дербі — не просто матч, це змагання за честь, гордість і панування в найбільшому місті Марокко. У кожному жесті, пісні та навіть ворожнечі відображаються культура, історія й дух цього унікального міста. Фанати обох клубів часто говорять, що дербі — це їхня ідентичність. Для багатьох із них воно більше ніж гра — це спосіб виразити свої почуття, любов до Касабланки та відданість улюбленій команді.

Та попри ворожнечу, у 2011 році сталася подія, що ненадовго об’єднала запеклих ворогів.

На варті Арабської весни

У 2011 році країни Близького Сходу та Північної Африки охопили масштабні протести та демонстрації, що отримали назву «Арабська весна».

Марокко — більш розвинена країна порівняно з сусідніми Тунісом та Єгиптом, і розглядалася як найменш схильна до впливу антиурядових повстань. Проте авторитарна монархія, порушення прав і свобод громадян, корупція, бідність та утиски берберської мови призвели до неочікуваних протестів.

20 лютого тисячі людей почали виходити на вулиці міст Марокко, вимагаючи від уряду розширення прав і свобод громадян у межах чинної політичної системи. На відміну від інших країн Північної Африки, марокканці не вимагали відставки голови держави, а закликали короля Мохаммеда VI передати більше влади парламенту. Перші мітинги проходили відносно спокійно, але з часом ситуація загострилася, і на вулицях марокканських міст почалися сутички між протестувальниками та силовиками.

Для ультрас «Раджа» і «Відад» настав момент, коли суперництво на трибунах стало другорядним. У більшості громадян Марокко не було досвіду вуличних сутичок із правоохоронцями, а у футбольних фанатів його було вдосталь. Ультрас з обох сторін побачили в протестах шанс змінити свою країну та приєдналися до акцій протесту в Касабланці, ставши захистом і опорою для демонстрантів. Одним із символів цієї єдності стала відома акція на площі Мохаммеда V, де фанати «Раджа» і «Відад» разом запалили фаєри, утворивши величезне слово «Свобода». Це стало ілюстрацією того, як футбол може об'єднувати навіть найзапекліших суперників у боротьбі за спільні цінності.

Пісні ультрас «Раджа» під час Арабської весни стали справжнім саундтреком протестів. Їхній хіт «Fi bladi dalmouni» став неофіційним гімном революції. Ця пісня, яка спочатку створювалася як крик душі проти корупції у футболі, швидко набула нового значення, ставши маніфестом цілого покоління. На трибунах «Раджа» з’являлися банери з цитатами з пісень, що критикували владу і закликали до змін. Кожен матч ставав не просто спортивним змаганням, а платформою для соціального протесту. Водночас така діяльність викликала сильну реакцію з боку марокканської влади, яка почала уважніше стежити за діями ультрас і навіть намагалася придушити їхні акції.

Під тиском масових демонстрацій король Мохаммед VI оголосив про зміни до Конституції, які обмежили його абсолютну владу і надали більше повноважень парламенту та прем'єр-міністру. У липні 2011 року було ухвалено нову Конституцію, яка гарантувала більший захист прав людини, посилила прозорість управління і дозволила створення більш незалежної судової системи. Проте ці реформи не задовольнили всіх протестувальників, адже багато хто вважав їх половинчастими, бо король зберіг значну частину свого впливу.

Саме події Арабської весни загартували характер касабланських фанатів. З того часу кожен матч Чемпіонату Марокко став окремим протестом за свободу.

Міжнародне визнання

Ультрас «Раджа Касабланка» стали справжніми послами африканського футболу. Їхні виступи часто називають найкращими у світі, і навіть фанати таких європейських клубів, як «Ліверпуль» та «Галатасарай», неодноразово хвалили марокканських фанатів за стиль і креативність. Співи, піротехніка, гігантські банери — це створює унікальний синтез мистецтва, емоцій і безмежної відданості. Саме тому виступи ультрас «Раджа» стали справжньою візитівкою марокканського футболу.

Журналісти та блогери з усього світу приїжджають на матчі «Раджа», щоб побачити цю магію своїми очима. Шоу на «Стадіоні Мохаммеда V» стають головними темами футбольних видань, а відео з трибун розходяться соцмережами, завойовуючи серця мільйонів. Їхні пісні перекладалися багатьма мовами, а перфоманси демонстрували у футбольних оглядах провідні телеканали Європи та світу.

Діяльність ультрас «Раджа» виходить далеко за межі трибун. Вони стали прикладом того, як фанатська культура може впливати на суспільство. Організовуючи благодійні заходи, допомогу малозабезпеченим і освітні програми для молоді, вони створюють позитивний імідж свого руху. Ці ініціативи викликають захоплення зелено-білими фанатами навіть у тих, хто далекий від футболу. Ультрас доводять, що спорт може бути інструментом змін і платформою для вирішення соціальних проблем.

«Раджа Касабланка» — це більше, ніж футбольний клуб, а його ультрас — це більше, ніж фанати. Це рух, що став глобальним феноменом, об’єднавши футбол, культуру й соціальні цінності. Фанати демонструють, що трибуни — це сцена, де розгортається справжнє життя, сповнене емоцій, боротьби й надії. У цьому й полягає їхня унікальність: вони є символом не лише марокканського футболу, а й усього континенту.

І поки зелено-білі кольори сяють на «Стадіоні Мохаммеда V», голос «Раджа» продовжує лунати, захоплюючи серця по всьому світу.

Фото: Ultras-Tifo, TheSun, Pinterest, Curva Sud, VOA