Найбільш радикальні фанати «Реала»: завалили ворота в 1/2 ЛЧ, забанені на «Бернабеу», підтримують Україну

Жозе Моурінью, ще будучи тренером мадридського «Реала», одного разу сказав про них: «Якби не ці хлопці, здавалося б, що ми граємо при порожніх трибунах». Це було у 2013 році, коли декілька сотень ультрас на Південній трибуні «Сантьяго Бернабеу» запалювали та надихали команду. Проте вже за рік усе змінилося: цим відданим фанатам заборонили доступ на рідний стадіон. Хто вони? І чим так розлютили керівництво «бланкос»?

Мадридський «Реал» – можливо, найпопулярніший футбольний клуб світу, а кількість його прихильників зростає з кожним роком. Та серед цих мільйонів є лише кілька сотень фанатів, про історію яких варто написати. Це розповідь про вірність і бунт, фанатську культуру й радикалізм.

Їхній девіз – «Siempre fieles» («Завжди вірні»), а їх ім’я – Ultras Sur.

Відчайдушні франкісти: як розпочиналась легенда

Кінець 1970-х і початок 1980-х років стали переломними для Іспанії. Після смерті багаторічного каудильйо (вождя) Франсіско Франко у 1975 році країна вступила в період «перехідної демократії» (la Transición), який ознаменувався значними політичними та соціальними змінами. Іспанське суспільство розділилося на консервативних прихильників франкізму та нові ліві рухи, які виступали за радикальні соціальні реформи. Ліві ідеї особливо активно набирали популярності в Каталонії та Країні Басків – регіонах, де рух за незалежність був придушений під час правління Франко й які знову почали домагатися розширення своїх прав.

Відсутність стабільності, зміни в державних інституціях і політична напруга стали живильним середовищем для формування екстремістських угруповань, зокрема й серед футбольних фанатів. У цей період стадіони стали не лише місцем для підтримки улюблених команд, але й своєрідною ареною для вираження політичних поглядів, що було заборонено за правління Франко. Молодь, яка прагнула нової ідентичності, обирала футбольні трибуни як платформу для протестів і самовираження.

«Барселона» зі своїм гаслом «más que un club» («більше, ніж клуб») стала осередком прихильників каталонського націоналізму та лівих ідей. Подібна ситуація спостерігалася в «Атлетік» Більбао, фанатські групи якого також поділяли ліворадикальні погляди та виступали за незалежність Країни Басків. На противагу їм фанати «Атлетіко» та «Реала» захищали ідеї єдності Іспанії та традиційних цінностей, підтримуючи правоконсервативні погляди.

Підтримка каудильйо мадридського гранду та ототожнення Мадрида не лише як столиці, а й як символу централізованої влади мали свої наслідки для фанатів «Реала». Для каталонських, баскських та інших ліворадикальних ультрас будь-який уболівальник «бланкос» був синонімом франкіста. Попри те, що більшість мадридських фанатів відмежовувалися від ультраправих поглядів, деякі вирішили на зло всім іншим залишитися вірними ідеям каудильйо Франко. Саме їх і називатимуть Ultras Sur.

Бунтарі з Південної трибуни

На початку 80-х років трибуни «Сантьяго Бернабеу» ще залишалися місцем, де підтримка клубу мала переважно спортивний характер. Основною фан-групою були Las Banderas, які наповнювали стадіон гучними піснями та яскравими прапорами, але без радикалізму. Та часи змінювалися. Молоді мадридські фанати вирішили не лише яскравіше підтримувати «Реал», а й агресивніше протистояти фанатам з інших міст. Відчувши, що Las Banderas більше не відповідає їхнім амбіціям, вони відійшли на Південну трибуну «Сантьяго Бернабеу» та створили нове об'єднання – Ultras Sur.

Перші роки для Ultras Sur характеризувалися пошуком власної ідентичності та формуванням ядра, здатного забезпечити домінування на трибунах. Вони позиціонували себе не лише як уболівальники «Реала», а й як захисники традиційних іспанських цінностей: єдності Іспанії, католицизму та націоналізму. Ultras Sur демонстрували ультраправу символіку, неонацистські гасла, портрети каудильйо Франко та образливі послання фанатам із регіонів, які прагнули незалежності.

Не всі вболівальники «Реала» були у захваті від політичного забарвлення та радикальних методів, які панували на Південній трибуні. Націоналістична символіка, вигуки та провокації, що постійно супроводжували виступи Ultras Sur, викликали обурення у частини фанатів, які вважали, що така поведінка кидає тінь на репутацію клубу. Однак для молоді Ultras Sur були не лише фанатською групою, а й прикладом харизми, організованості та справжнього фанатського духу.

Починаючи з сезону 1982/83, вони вийшли на новий для Іспанії рівень фанатизму. На «Бернабеу» можна було побачити безліч запалених фаєрів, димових шашок і бенгальських вогнів. Підтримка ставала яскравішою, перетворюючи трибуни на живу виставу, яку неможливо було забути. Утім, разом із цим Ultras Sur ставали дедалі агресивнішими.

Перші сутички

Молоді мадридські хулігани з самого початку вирішили заявити про себе не лише запальною підтримкою, а й кулаками. Під час фіналу Кубка Іспанії 1982 року між «Реалом» та хіхонським «Спортінгом» (перемогли «бланкос» з рахунком 2:1) вони спочатку вигукували образливі гасла, а потім атакували фанатів суперника прямо на трибунах. Саме після цієї сутички шляхи Las Banderas та Ultras Sur остаточно розійшлися, і хулігани Південної трибуни вирішили зробити насильство своєю візитівкою.

До середини 80-х років кожен фанат, який приїздив до Мадрида, знав, що похід на «Бернабеу» може закінчитися «третім таймом» після матчу. Завдяки цьому кількість Ultras Sur помітно зростала, що дозволяло їм бути активними не лише вдома, а й на виїзді. Під час фіналу Кубка Іспанії 1983 року в Сарагосі вони влаштували справжнє побоїще із «заклятими друзями» з Барселони, а в останньому турі чемпіонату проти «Валенсії» атакували місцевих фанатів. Не забували Ultras Sur і про своїх «матрацних» сусідів по Мадриду. Саме в цей період протистояння фанатів двох столичних грандів вийшло на новий рівень ненависті. Ultras Sur та Frente Atletico влаштовували агресивні сутички під час дербі, матчів дублюючих складів і ділили між собою райони столиці.

Згодом мадридські хулігани вирішили, що настав час зарекомендувати себе і на міжнародному рівні. Першими, хто відчув на собі кулаки Ultras Sur, стали фанати міланського «Інтера», з яким «Реал» два сезони поспіль зустрічався в рамках Кубка УЄФА. Під час виїзду до Італії вони влаштували кілька бійок із місцевими фанатами, про які писали всі європейські спортивні ЗМІ. Ultras Sur також «пошуміли» в Німеччині й організовували «теплі зустрічі» європейським фанатам в Мадриді.

До кінця 80-х Ultras Sur стали більш організованими, а всередині групи з’явилися певні правила поведінки. Це дозволило їм краще координувати свої дії під час перформансів та акцій поза стадіоном. Наступне десятиліття стало піком слави хуліганів із Південної трибуни.

«Золота ера» Ultras Sur: дружба з Irriducibili, збільшення чисельності та радикалізму

З настанням 90-х років Ultras Sur стали повноцінними амбасадорами іспанського фанатизму. Їхня запальна підтримка, організованість і гучні навколофутбольні акції стали відомими на всю Іспанію, а кількість членів постійно зростала. Важливу роль у цьому відіграло радикалізування групи, що привабило на Південну трибуну скінхедів і учасників різних неофашистських організацій. Це позначилося і на підтримці клубу: на «Бернабеу» почало з’являтися більше банерів із кельтськими хрестами, готичними шрифтами, рунами та символікою СС.

Саме в цьому десятилітті відбуваються найбільші зміни всередині групи. Ultras Sur починають діяти більш організовано, а кількість учасників невпинно зростає. Перформанси, виїзди, атрибутика – усе стає значно структурованішим у порівнянні з попередніми роками. До продажу мерчу групи біля стадіону додається випуск фензину «En el Fondo hay sitio» («На трибуні є місце»), який починає виходити на регулярній основі.

Важливим моментом у перформансах Ultras Sur стала поява на секторах величезних полотнищ, які чудово доповнили звичні для них фаєри, бенгальські вогні та ще краще передавали атмосферу Південної трибуни «Бернабеу». Тепер кожен домашній матч вони перетворювали на справжній атракціон фанатської фантазії, який вражав попри всі скандали, пов’язані з групою. Разом із цим Ultras Sur посилили свій вплив на керівництво «Реала», завдяки чому змогли отримувати певну кількість квитків і фінансову підтримку для переїздів та організації перформансів.

На піку своєї слави чисельність Ultras Sur сягала понад 6000 осіб. Вони здобули лаври першості серед правих фан-рухів, ставши міцнішими та небезпечнішими для опонентів. Крім того, їхній авторитет допоміг знайти союзників і побратимів.

Одного разу, під час виїзду до Хіхону, Ultras Sur вирішили «заїхати в гості» до Ов’єдо на мітинг «Ліги комуністичної революції», пов’язаної з баскськими екстремістами. Мадридські фанати почали розмахувати прапорами Іспанії та скандувати націоналістичні гасла. Упродовж всієї ночі та ранку наступного дня місто було охоплене сутичками, а 24 члени Ultras Sur були затримані правоохоронцями. Інцидент широко висвітлювали іспанські ЗМІ. Мадридські хулігани викликали більше ненависті серед ліворадикальних рухів, але водночас здобули ще більшу славу в правих колах.

Важливими союзниками для Ultras Sur стали Brigadas Blanquiazules – ультрас «Еспаньйола» з Барселони. Їхня дружба була унікальною, оскільки суперечила географічному та історичному суперництву між Мадридом і Каталонією. Спільні ідеологічні погляди, зокрема ненависть до фанатів «Барселони», створили міцний союз. Вони неодноразово об’єднували сили під час матчів своїх команд у єврокубках, використовуючи спільну символіку та організовуючи масштабні перформанси. Крім того, вони часто разом виступали проти ворожих ультрас, створюючи єдину ватагу.

У 1995 році Ultras Sur намагалися укласти союз із другим за впливом правим фанатським рухом Іспанії – Ligallo Fondo Norte із Сарагоси. Арагонці запросили мадридських колег до себе для переговорів, але згодом підступно атакували їх. Відтоді між двома правими групами виникла злісна ненависть. Подібна ворожнеча була й із Frente Atletico, адже «Мадридське дербі» завжди стояло вище за будь-які ідеологічні спільності. Втім, іноді ультрас двох столичних грандів об’єднувалися ситуативно, щоб разом протистояти фанатам із Каталонії чи Країни Басків.

Найтіснішою була дружба з римськими Irriducibili, які підтримували «Лаціо». Обидві групи мали багато спільного в стилі саппорту, структурі й належали до топу найрадикальніших фанатських угруповань Європи. Вони часто відвідували матчі одне одного, демонструючи солідарність на трибунах, особливо під час мадридського чи римського дербі. Їхній альянс виходив за межі футбольного поля: наприклад, під час маршів і протестів, організованих ультраправими рухами, Ultras Sur та Irriducibili діяли спільно.

Серед європейських ультрас Ultras Sur підтримують тісні контакти з Bad Gones, які вболівають за «Ліон», та фан-групами віденської «Аустрії». У підтримці «Реала» їхніми союзниками серед мадридських «фірм» є Orgullo Vikingo. Втім, зі своїм улюбленим клубом вони завжди мали непрості взаємини.

Обвалили ворота у півфіналі ЛЧ

1 квітня 1998 року «Сантьяго Бернабеу» завмер в очікуванні першого матчу між «Реалом» та дортмундською «Боруссією». Фанати обох команд перебували в передчутті захопливого поєдинку та з нетерпінням чекали його початку. Однак стартовий свисток було відкладено майже на годину – і все через Ultras Sur.

Близько сотні фанатів піднялися на металеву огорожу Південної трибуни «Бернабеу» та влаштували справжню вакханалію. Огорожа не витримала, що спричинило обвал воріт, прикріплених до неї тросами. Представникам «Реала» довелося терміново привезти запасні ворота з тренувальної бази у Вальдебебасі, але матч розпочався із суттєвою затримкою. Цей нечуваний інцидент зробив Ultras Sur знову головною темою європейських ЗМІ, а «Реал» оштрафували на 1,3 мільйона швейцарських франків. Це стало останньою краплею терпіння для керівництва «бланкос».

Спочатку керівництво «Реала» намагалося взяти під контроль непокірних хуліганів, але ця спроба зазнала невдачі. Згодом було знайдено більш дієві методи: членам Ultras Sur відмовляли у квитках, деяких внесли до чорного списку, а після реконструкції «Бернабеу» їх перемістили на третій ярус трибун. Ці санкції дали результат – ряди Ultras Sur почали помітно рідшати, і «золота епоха» групи завершилася.

Парадоксально, але повернення Ultras Sur на Південну трибуну пов’язане з Флорентіно Пересом. Проте саме він зрештою остаточно прожене їх із «Бернабеу».

Таємниці мадридського двору: ставлення до Ultras Sur всередині «Реала»

Протягом своєї історії Ultras Sur неодноразово мали конфлікти з гравцями мадридського «Реала». За повідомленнями преси, причиною цих інцидентів часто була відмова футболістів надавати фінансову допомогу групі в обмін на підтримку з трибун.

Однак були й гравці, які відкрито підтримували Ultras Sur. Одним із найяскравіших прикладів є Хуаніто – легендарний футболіст, який провів десять сезонів у клубі. Після його трагічної загибелі в автокатастрофі фанати почали вшановувати його пам’ять на сьомій хвилині кожного матчу (Хуаніто грав під сьомим номером) на «Сантьяго Бернабеу», вигукуючи: «Illa, illa, illa, Juanito maravilla».

Ultras Sur особливо підтримували гравців, які демонстрували відданість клубу та поділяли їхні цінності. Наприклад, Фернандо Йєрро завоював прихильність на Південній трибуні завдяки своїй пристрасті та лідерським якостям. Серед улюбленців Ultras Sur були також вихованці «Реала», зокрема Рауль та Ікер Касільяс. Вони здобули високий авторитет серед фанатів завдяки своїй грі та відданості клубу.

Якщо Ultras Sur були незадоволені грою когось із гравців, то, на відміну від своїх союзників із Irriducibili, висловлювали невдоволення виключно на трибунах, без погроз життю. Однак через їхні радикальні погляди більшість футболістів «Реала» уникали будь-яких контактів із групою. А от президентам «бланкос» доводилося взаємодіяти з Ultras Sur, навіть попри конфліктність відносин.

Взаємини між фанатською групою Ultras Sur і президентами мадридського «Реала» завжди були складними та багатогранними, відображаючи не лише розвиток клубу, а й трансформацію фан-групи з Південної трибуни. Вони сформувалися за часів правління Луїса де Карлоса, але на початку своєї діяльності група не привертала значної уваги керівництва клубу. Тодішній президент «Реала» зосереджувався на спортивних досягненнях команди, а взаємодія з фанатськими угрупованнями не була серед його пріоритетів.

Ситуація змінилася з приходом Рамона Мендоси на посаду президента у 1985 році. Ultras Sur почали набирати впливу, адже новий керівник «бланкос» визнавав важливість активної підтримки фанатів і прагнув підтримувати з ними добрі стосунки. Під час президентства Мендоси Ultras Sur отримали певні привілеї, зокрема виділення місць на стадіоні та доступ до квитків на виїзні матчі. «Людина, яка була фанатом до того, як став президентом, і залишила незгладиму пам’ять серед усіх нас», – так висловлювалися про Рамона на Південній трибуні.

Наступник Мендоси, Лоренсо Санс, успадкував ситуацію, у якій Ultras Sur вже мали значний вплив на трибунах. Він намагався знайти баланс між підтримкою фанатів і збереженням порядку на стадіоні. Однак саме під час його президентства сталося найбільше інцидентів, пов’язаних із діями Ultras Sur, зокрема обвал воріт на «Бернабеу». Санс усвідомлював, що радикальна поведінка фанатів може негативно вплинути на імідж клубу, і намагався контролювати ситуацію шляхом посилення заходів безпеки та обмеження діяльності групи.

Після Лоренсо Санса почалася перша каденція Флорентіно Переса. Спочатку він намагався знайти підхід до нестримних ультрас, але згодом ухвалив рішення назавжди прибрати їх із трибун «Бернабеу».

Перес проти Ultras Sur

На початку своєї першої каденції Флорентіно Перес прагнув модернізувати клуб і покращити підтримку на «Бернабеу». Він визнавав важливість атмосфери, яку створювали Ultras Sur, але водночас був стурбований радикалізмом групи. Перес запропонував компроміс: Ultras Sur повертаються на рідну Південну трибуну, але з впровадженням суворіших заходів безпеки. Зокрема, це включало ретельні перевірки фанатів, щоб запобігти можливим інцидентам. Такий підхід викликав роздратування серед більшості членів групи, однак агресії на «Бернабеу» стало помітно менше.

У сезоні 2003/2004 на вході до секторів Південної трибуни встановили нові турнікети контролю, які більше нагадували ті, що використовуються у виправних закладах. Це обурило Ultras Sur, і під час матчу Суперкубка Іспанії проти «Мальорки» вони демонстративно покинули стадіон. Згодом емоції вщухли, але розкол між Пересом та фанатами ставав дедалі помітнішим. Після серії невдалих матчів Ultras Sur навідалися до тренувальної бази «Реала» та вивісили банер: «Вам, повії і гроші, нам обурення і репресії». Цей вчинок розлютив Переса, і відтоді кожен банер, який приносили на «Бернабеу», почали ретельно перевіряти.

Перший президентський період для Флорентіно був невдалим: звільнення дель Боске та постійні ротації тренерів призвели до посередніх результатів «Реала». У підсумку, 27 лютого 2006 року, наступного дня після поразки від «Мальорки» у матчі чемпіонату Іспанії, Перес оголосив про свою відставку з посади президента «Реала». На його місце було обрано Рамона Кальдерона. Ultras Sur з радістю зустріли відставку Флорентіно та підтримували нового президента. Перес цього не забуде і зовсім скоро нагадає про це фанатам.

У 2009 році він повернувся на посаду президента «Реала» з амбітними планами: зібрати команду найкращих гравців світу та створити потужний бренд. Перес прагнув дистанціювати клуб від радикальних фанатів, передавши провідну роль на «Бернабеу» підконтрольним йому фан-групам. Футбольні інстанції Іспанії також посилювали тиск на Ultras Sur за допомогою заборон, що поступово послаблювало їхні позиції. Саме в цей момент Перес вирішив завдати останнього удару по непокірним фанатам.

У 2014 році всім членам Ultras Sur було заборонено з’являтися на «Бернабеу». Крім того, на стадіоні заборонили будь-яку атрибутику групи. У відповідь Ultras Sur звинуватили Переса в тому, що він віддаляється від справжніх уболівальників і намагається перетворити стадіон на «театр для туристів». Вони заявили, що клуб втрачає свою автентичну атмосферу, створену завдяки їхній багаторічній підтримці. На це Перес відповів: «Реал» – не клуб для екстремістів».

Вигнання Ultras Sur з «Бернабеу» стало символом нової епохи, у якій Перес поставив безпеку, імідж і контроль вище за традиції. Вони назавжди залишили Південну трибуну, але їхні голоси досі лунають у Мадриді.

Життя після вигнання: лідером став «матрацник», підтримують Україну й продовжують запалювати

Внутрішні конфлікти також послабили Ultras Sur. Багаторічний лідер руху, Альваро Каденас, відомий як Альваро 88, поступово відійшов від радикалізму, зосередившись на родині та адвокатурі. Це викликало невдоволення найрадикальнішого осередку Ultras Sur – Outlaw Madrid, очолюваного Антоніо «Ель Ніньо» Менендесом, культуристом, колишнім військовим і, що найцікавіше, колишнім фанатом «Атлетіко». Так, вам не здалося. В Ultras Sur він інтегрувався, одружившись з Інною, сестрою Хуана Бахо – людини, яка користувалася великим авторитетом на фанатських секторах «Бернабеу».

У 2015 році Антоніо Менендес, заручившись підтримкою частини старої гвардії Південної трибуни, разом із бійцями Outlaw Madrid підійшов до пабу «Драккар», де збиралися лідери Ultras Sur. Він викликав Альваро Каденаса на двобій, але той відмовився. Натомість вийшли його загартовані прихильники, яких Менендес та його банда розгромили на місці. «Займайся своєю адвокатурою в іншому місці!» – крикнув на прощання «Ель Ніньо». З того часу влада в Ultras Sur перейшла до справжніх відморозків.

Та не всім мадридським фанатам сподобалася така зміна влади: багато олдових хуліганів стали на бік Каденаса та вирішили рухатися окремо від Менендеса і його соратників. Фактично Ultras Sur розкололися на дві групи, що ще більше підкреслило їхній занепад.

«Slava Ukrayini» та волонтерство у Валенсії

В історії Ultras Sur було багато суперечливих моментів і акцій, які викликають неоднозначне ставлення. Однак серед них були й добрі вчинки. Наприклад, у березні 2022 року, на фоні рідного «Сантьяго Бернабеу», вони висловили підтримку Україні в боротьбі проти російської агресії, вивісивши банер із написом «Slava Ukrayini».

Деякі члени Ultras Sur навіть вирушили як добровольці, щоб допомогти українцям у боротьбі проти ворога.

Мадридські хулігани також брали участь у різних волонтерських акціях і проводили футбольні турніри серед іспанських фанатів, щоб зібрати кошти на благодійність. Вони не залишилися осторонь і під час масштабних повеней, які нещодавно охопили Іспанію. Ultras Sur допомагали жителям Валенсії боротися з наслідками стихії, доставляючи їм їжу, воду та теплий одяг.

Та попри все, вони залишаються завжди вірними.

Попри вигнання зі стадіону «Сантьяго Бернабеу», внутрішній розкол і поступову втрату впливу, Ultras Sur залишилися вірними мадридському «Реалу». Їхній девіз «Siempre fieles» («Завжди вірні») став більше, ніж просто словами. Навіть після заборони на відвідування матчів вони не припинили підтримувати улюблений клуб, демонструючи відданість під час виїзних ігор та на вулицях Мадрида.

Складні роки не зламали дух цієї фанатської групи. Ultras Sur продовжують збиратися, щоб підтримувати команду, організовувати акції та нагадувати про себе за межами стадіону. Вони адаптувалися до нових умов, але не зреклися своєї ідентичності. Їхній голос лунає не лише на футбольних матчах, а й у соціальних і благодійних ініціативах.

Ultras Sur завжди позиціонували себе як щось більше, ніж просто фанатська група. Їхня історія – це історія пристрасті, відданості й боротьби за свої ідеали. Навіть у найважчі часи, коли доводилося протистояти керівництву клубу чи боротися за виживання, вони залишалися на своєму шляху. Ultras Sur довели, що вірність – це не лише слова, а й дії, які закарбовуються в пам’яті та серцях справжніх уболівальників.

Фото: Ultras Avanti, El Mundo, Getty Images, FondoSur 1980, Ideal, Marca, LaSexta