Книга «Я-Златан» точно варта вашої уваги: становлення Ібри, навколофутбольні моменти та антагоніст Гвардіола

«Ця книга — це моя історія»

У 2011 році Златан Ібрагімович здобув Скудетто та серця фанатів «Мілана». Одночасно з цим швед вирішив проявити себе і на літературному полі , опублікувавши свою автобіографію «Я — Златан», написану у співавторстві з шведським письменником Давідом Лагеркранцом.

Книга, як і його легендарний гол у ворота збірної Англії, стала бестселером. Вона отримала позитивні відгуки від багатьох провідних ЗМІ Європи, а на її основі зняли однойменний байопік. Письменницька майстерність Лагеркранца та неординарність Ібрагімовича створили сюжет, який утримує увагу читача до останньої сторінки.

Книга «Я-Златан» — це більше, ніж автобіографія футболіста. Це розповідь про особистий шлях, перемоги та поразки, як на полі, так і поза ним. У цій книзі ви знайдете і захоплення, і сумніви, і, можливо, отримаєте новий погляд на легенду, яка давно вийшла за межі футбольного поля.

«Кожен хоче бути Златаном. Я теж хотів ним бути»

Ви зможете побачити становлення Ібрагімовича його власними очима

Про тернистий шлях до визнання шведського форварда відомо кожному, хто хоча б раз цікавився його біографією. Однак у своїх мемуарах Златан пропонує поглянути на становлення себе як особистості та як гравця очима самого Златана. Атмосферу найкраще передає нелінійний початок книги, який допомагає зануритися у його світ.

На перших сторінках ми зустрічаємо успішного Ібрагімовича. Він щойно перейшов до «Барселони» і перебуває на піку своєї популярності. «Я жив своєю дитячою мрією. Я грав у найкращій команді світу та отримував підтримку 70 тисяч людей на Камп Ноу. Я витав у хмарах. Хелена та діти були в нормі. У нас був гарний будинок в Асплугас-да-Льобрегат, і я почувався налаштованим на гру». Однак, зовсім скоро сюжет змінює свій вектор, а багате життя в Барселоні змінюється на бідне життя в гетто для мігрантів.

«Мене запитували: чим би я займався, якби не став футболістом? Гадки не маю. Можливо, став би злочинцем». Дитинство Златана було наповнене криміналом: крадіжки велосипедів, продуктів та футбольних наліпок у магазині, зведена сестра-наркоманка та часті проблеми його родини з поліцією. Окрім цього, балканське коріння створювало певну ізольованість серед шведських однолітків, але в цей час починає загартовуватись його характер та впевненість у своїх силах. Становлення Ібри — це історія самовідданості, коли футбол став єдиним шляхом втекти від проблем і знайти своє місце у світі.

Нелінійний початок дає змогу відчути та прожити разом зі Златаном усі моменти формування його особистості — від кримінальних районів Русенгорда до заповнених трибун «Сан-Сіро» та «Камп Ноу», переживаючи це очима вже сформованої суперзірки футболу. Він розумів, що без впертості та готовності боротися за себе він просто зник би у жорстокому світі. Дворовий футбол у кварталах Русенгорда знайшов відображення в його професійній кар'єрі — Златан завжди був гравцем, який міг імпровізувати, вразити нестандартними рішеннями й здивувати як суперників, так і фанатів.

Ібрагімович неодноразово зізнавався, що його агресивність і непоступливість — це природна реакція на труднощі, з якими він зіткнувся в молодості. Його сила — це не лише фізична потужність, а й внутрішня впевненість у тому, що він здатен подолати будь-які перешкоди. Саме в його ранньому періоді життя варто шукати відповідь на питання, як Златан став таким, яким він є. Рішучість, сформована в молодості, дозволила йому досягти успіху навіть тоді, коли його постійно критикували й намагалися зламати.

Непоступливий характер, самовпевненість та дух бійця Ібрагімовича вдало поєднувалися з його фізичною силою та футбольними навичками. Окрім цього, вони значною мірою впливали на його взаємини з партнерами, тренерами, керівництвом клубів та медіа. Як каже сам Златан: «Ви можете прибрати дитину подалі від гетто, але не можете прибрати гетто з дитини».

«У моєму світі ти виживаєш або зникаєш»

Книга розкриває життя Златана поза футбольним полем

Автобіографія Ібрагімовича пропонує зазирнути за лаштунки футбольних роздягалень, особисте життя шведа та його стосунки у футбольному ком'юніті. Книга відкриває численні аспекти його життя — від напружених конфліктів до міцної дружби з партнерами і відвертої неповаги до керівництва клубів. «Я проти всіх» — цитата, яка чудово інтерпретує, чому в житті Ібрагімовича так багато протистоянь.

Златан завжди був гравцем, який не боявся висловлювати свою думку, навіть якщо це йшло врозріз із думками інших. Це неодноразово призводило до конфліктів у роздягальні. Найбільш пам’ятною для нього є ворожнеча з його партнером по «Аяксу» Рафаелем ван дер Вартом. Під час товариського матчу між їхніми збірними ван дер Варт отримав травму та звинуватив у цьому Златана. Це викликало бурхливу реакцію в ЗМІ, а роздягальня «Аякса» поділилась на два табори. «Якщо ти будеш звинувачувати мене, я зламаю тобі обидві ноги, і це не буде випадковістю», — сказав швед при особистій зустрічі з ван дер Вартом. «Що це за капітан такий? Капітан, який звинувачує у всьому своїх партнерів по команді? Я не буду з ним грати».

Хоча Ібрагімович часто ставав епіцентром конфліктів у своїх командах, він вмів знаходити друзів серед футболістів. Наприклад, його дружба з бразильцем Максвеллом стала одним із найважливіших і найтриваліших союзів у його кар'єрі. Вони разом грали у «Аяксі», «Інтері», «Барселоні», а потім ще зустрілися у складі «ПСЖ». «Максвелл був людиною, якій я міг довіряти. Він не просто партнер по команді, він був моїм другом у найскладніші часи». Їхня дружба була глибокою і тривала роками, а Златан завжди казав, що бразилець — «його брат по духу». До речі, саме Максвелл порадив Ібрагімовичу взяти собі агентом Міно Райолу, який теж став для шведа близькою людиною, але про це трішки згодом.

У своїй автобіографії Ібра висловлює повагу багатьом футбольним персонам. Окрім Максвелла, він згадує свою амстердамську дружбу з єгиптянином Мідо, з яким вони могли побитися, а потім, наче нічого й не було, весело проводити час. З особливою повагою він ставиться до Хенріка Ларссона, який був для нього взірцем і наставником, та з яким він обожнював грати у тандемі за збірну. Паралелі з ван Бастеном та розмови між ними, гра у літрбол із Трезеге: автобіографія Ібрагімовича наповнена безліччю цікавих історій і дозволяє з іншого боку подивитися на ті чи інші події.

Особливе місце у своїй книзі Златан приділяє своїй родині, особливо дружині Гелені. Ми маємо змогу відчути почуття шведа до неї, побачити всі етапи формування їхніх стосунків і дізнатися багато подробиць з особистого життя пари. Він не соромиться називати її «суперстервом» та «Тоні Монтаною у спідниці». Навіть через сторінки книги відчувається, як трепетно та з пристрастю він ставиться до своєї коханої. Незважаючи на свою жорсткість і безкомпромісність на полі, у приватному житті Златан є люблячим чоловіком і батьком. Саме Гелена й діти допомагають йому зберігати баланс між шаленим ритмом футбольного життя та особистим спокоєм.

Звісно, велику увагу Ібрагімович приділяє тренерам, які супроводжували його протягом кар’єри. Він працював під керівництвом багатьох провідних наставників, що мали різне бачення футболу та різні підходи до гравців, але з кожним із них Златан встановлював унікальні взаємини. Наприклад, його стосунки з Жозе Моурінью завжди були теплими й заснованими на взаємній повазі. «Жозе розумів мене. Він був єдиним тренером, який дозволяв мені бути собою». Златан називає португальського тренера «Босом» і розповідає, що той завжди давав йому свободу дій на полі й підтримував навіть у найскладніших ситуаціях, називаючи його «справжнім мотиватором».

Але у кар’єрі Ібрагімовича був тренер, з яким у нього розпочалася справжня війна.

«Гвардіола був готовий пожертвувати мною, щоб захистити себе»

Ворожнеча, яка стала символом протистояння гравця та тренера

«Пеп Гвардіола, головний тренер «Барселони», одягнений у сірий костюм, підійшов до мене зі стурбованим виглядом. Він зацікавлено поглянув на мене. На той час я вважав його просто хорошим хлопцем, не Моурінью чи Капелло, звісно. Правда, це було ще до того, як між нами розпочалася справжня війна», — вже з першого абзацу книги ми розуміємо, хто її головний антагоніст. Саме автобіографія Златана висвітлила конфлікт між ним і Пепом, а також додала масла у цей вогонь.

Коли Ібра перейшов до «Барселони» з «Інтера», це мало стати кульмінацією його кар'єри. Спочатку все виглядало обнадійливо, і навіть сам Ібрагімович зізнається, що був натхнений цією можливістю. «Коли я підписав контракт із «Барселоною», я відчував себе на вершині світу. Це було здійсненням мрії». На перших порах Златан демонстрував високу результативність і був важливим гравцем команди. Однак невдовзі щось пішло не так.

Він швидко помітив, що Гвардіола будує колектив, який повинен слухатися та без сумнівів виконувати його вимоги. «Уже тоді я зрозумів, що «Барса» схожа на школу. Мессі, Хаві, Іньєста, вся ця банда нагадувала мені школярів. Найкращі гравці світу стояли та просто кивали головою, а я не міг зрозуміти, що відбувається. Це було просто смішно». Враховуючи, що Ібрагімович точно не з подібного плану гравців, а футболіст із власним норовом, конфронтації з Пепом було не оминути.

Роль Златана у команді почала зменшуватися. Причиною цього, за його словами, було бажання Гвардіоли будувати гру навколо Ліонеля Мессі. Це були не заздрощі, а скоріше конфлікт інтересів, адже Ібра звик бути центральною фігурою в атаці, тоді як «Барселона» все більше зосереджувалася на аргентинці. «Мессі підійшов до Гвардіоли і сказав йому: "Я хочу грати в центрі". Після цього все змінилося. Я став гравцем, який більше не підходив для планів тренера». Лео, за словами Златана, мав величезний вплив на рішення тренера, і Гвардіола поступився його вимогам.

Однак найбільше Ібрагімовича обурювало те, як Гвардіола поводився з ним у особистому плані. Златан неодноразово підкреслює у книзі, що Гвардіола ніколи не намагався пояснити свої рішення або поговорити з ним. Відсутність комунікації викликала у шведа відчуття глибокого розчарування. «Гвардіола не говорив зі мною. Він просто ігнорував мене, наче мене не існувало. Він був філософом, який більше турбувався про свою теорію, ніж про гравців». Після Капелло, Анчелотті та Моурінью, які завжди мали зі Златаном відкриті стосунки та обговорювали з ним ті чи інші моменти, Пеп став для нього розчаруванням. «Якщо Моурінью пропускав світло до кімнати, то Гвардіола закривав штори».

Цей конфлікт лише зміцнив його переконання, що він має залишатися вірним собі, незважаючи на будь-які обставини. Ібрагімович пішов із «Барселони», але він зробив це з високо піднятою головою, залишаючи позаду клуб, який не зміг прийняти його таким, яким він є.

Добре, що у Златана була родина, яка допомогла пережити всі складні моменти разом. А також агент і вірний друг, який був поруч у кожну скрутну хвилину його життя.

«Якби не Міно, мене б давно знищили»

Другорядний герой книги та вірний друг Златана

У своїй книзі Ібрагімович розповідає про багато кулуарних моментів у футболі, особливо про взаємини з менеджментом клубів та роль агентів. Він пригадує, як спортивний директор «Мальме» Хассе Борг, який називав усіх агентів злодіями, сам надурив Златана на зарплаті. Після цього він співпрацював з агентом Андерсом Карлссоном, але потім зрозумів, що йому потрібен агент, «який би не боявся порушувати правила».

«Його звали Міно Райола, я раніше чув про нього. Він був агентом Максвелла і через нього хотів вийти на контакт зі мною пару місяців тому. Я сказав Максвеллу: "Якщо він може запропонувати щось конкретне, нехай приходить особисто, інакше це мені не цікаво". А Міно передав таку відповідь: "Скажи цьому Златану, що нехай іде нахр#н". Хоч я розсердився, але це мене мотивувало». Райола постає у книзі повноцінним другорядним героєм і згадується ледь не в кожному розділі. Їхня співпраця зі Златаном не нагадувала стосунки агента і клієнта. Міно постає для Ібри вірним другом, правою рукою і таким же бунтарем, як і він.

Перша зустріч Златана і Міно викликає посмішку як при прочитанні книги, так і при перегляді однойменного байопіку. «Я не знав, кого мені очікувати. Можливо, він буде в крутому смугастому костюмі і з годинником крутішим за мій. Але що це за хр#нь з’явилася? Хлопець у джинсах та футболці Nike. Ще й із пузом. Вилитий мафіозі з "Клану Сопрано". І цей Санта-Клаус — агент?» Комічних моментів у їхній співпраці буде вистачати, наче гумор став третім учасником їхньої угоди. Та найбільше Ібра цінував те, що Райола не намагався справити на когось враження. Він був справжнім.

Окрім цього, Міно постійно мотивував Златана ставати кращим: звертати увагу на свої недоліки і виправляти їх, а не витрачати час на дорогі автівки та годинники. Райола швидко зрозумів, що швед має не лише великий талант, але й особливий характер, який міг би привести його на вершину світового футболу. Для Златана це було важливо: Міно запропонував допомогу та партнерство, побудоване на взаємній довірі. «Я не довіряв людям легко, але Міно був іншим. Він показав мені, що вірить у мене і в мою кар'єру. Ми швидко стали друзями, не просто партнерами». Златан згадує, як міг зателефонувати своєму агенту в будь-який момент і завжди отримати необхідну пораду.

Одна з найбільших переваг Райоли як агента — його хитрість та стратегічний підхід до перемовин і угод. У книзі Ібрагімович часто ділиться тим, як Міно вирішував складні ситуації, що здавалися безнадійними. Наприклад, коли Златан грав у «Ювентусі» і клуб опинився у центрі скандалу «Кальчополі», Райола миттєво почав шукати нові можливості для свого клієнта. Саме завдяки його хитрості та знанням Ібрагімович опинився в «Інтері», де став справжньою зіркою. «Міно завжди знаходив вихід з найгірших ситуацій. Він бачив можливості там, де інші бачили лише проблеми».

Автобіографія Ібрагімовича вдало передає всі тонкощі їхньої дружби, наче споглядаєш персонажів художнього роману. І в цьому велика заслуга співавтора книги «Я — Златан» Давіда Лагеркранца.

«Завжди є дещо більше за слова»

Участь Давіда Лагеркранца додає мемуарам художності

Шведський журналіст, письменник та колумніст Давід Лагеркранц відомий своєю здатністю глибоко занурюватися у характери своїх героїв і переносити на папір складні життєві ситуації з літературною точністю. Книга «Я-Златан» зробила його відомим на широкий загал, водночас він розкрив Златана не лише як футбольну ікону, а й як особистість з внутрішніми конфліктами, переживаннями та власним світоглядом.

Лагеркранц та Ібрагімович провели близько 100 годин, розмовляючи про життєвий шлях шведського форварда. Златан хотів, щоб його книга, як і його гра на полі, виділялася з-поміж інших мемуарів спортсменів. Тому Лагеркранц вирішив писати у жанрі документальної прози, вдало поєднуючи документалістику та художність, що дозволило по-іншому розкрити особистість Златана, змушуючи читача поринути у його складний життєвий шлях. Він був тим автором, який зумів перенести Златанову пристрасть, емоції і навіть грубість на сторінки книги, при цьому не втративши реалістичності й щирості оповіді. Лагеркранц володіє рідкісною здатністю поєднувати журналістську точність із художнім баченням світу.

В автобіографії часто зустрічаються глибокі діалоги та внутрішні монологи, які допомагають зрозуміти, як Ібрагімович сприймає свою роль у світі. Наприклад, у розділах, де Златан розмірковує про свої стосунки з тренерами або своїми партнерами по команді, Лагеркранц додає до цього моменти тонкої психології. Він вміло підкреслює емоційні аспекти і підводить читача до глибших висновків: «Я завжди був сам по собі. Ніхто не розумів мене до кінця. Але це не означає, що я був самотнім. У мене була своя дорога, і я йшов нею, навіть якщо це означало йти проти всіх».

Лагеркранц неодноразово відзначав, що для нього ця робота була однією з найцікавіших і найважливіших у кар'єрі. «Я не просто хотів записати слова Златана. Я хотів зрозуміти, що стоїть за ними. Кожна історія, яку він розповідав, мала свій підтекст, свою глибину, і я відчував, що маю передати це на сторінки книги». Давід також зізнавався, що працювати зі Златаном було важко, але цікаво: «Златан був дуже складною і водночас дуже щирою людиною. У нього був сильний характер, але також багато внутрішніх сумнівів, які він ніколи не показував іншим».

Участь Лагеркранца зробила «Я-Златан» не просто класичною футбольною біографією, а глибоким літературним твором, який вдало передає послання Ібрагімовича до читача.

«Я тут, щоб перемагати»

Що Златан хотів донести своєю автобіографією

Читаючи книгу, ви поринаєте у вир емоцій, перипетій футбольних сюжетів та особистого світу Ібрагімовича. Сторінка за сторінкою ви будуєте собі шлях, як попри всі негаразди та перешкоди стати одним із найкращих у світі. Златан не тільки описує своє становлення та роздуми: він звертається до читача із закликом ніколи не йти проти самого себе, а завжди бути впевненим у собі. «Я не боюсь іти проти течії. Якщо ти хочеш перемагати, тобі потрібно бути готовим до того, що інші будуть проти тебе. Але я завжди робив тільки те, що вважав правильним».

Ібрагімович не ставить себе за взірець або приклад, він лише показує, що кожен повинен відчувати себе переможцем та йти до мети, наперекір усім, хто вважає вас слабким. Також Златан акцентує увагу, що він грає у футбол не тільки для того, щоб виграти трофей, а й щоб затвердити свою особистість, довести світові, що він вартий найвищого визнання. «Мене ніколи не приймали. У школі, на вулицях, у перших командах. Мене не любили, бо я був іншим. Але це не ламало мене. Навпаки, це змушувало мене бути сильнішим». Ці слова відображають його головну життєву стратегію.

Для Ібри книга «Я – Златан» — це не просто біографія, це заклик до дії. Вона призначена не лише для футбольних уболівальників, а й для всіх, хто прагне досягти чогось у житті. В одному з інтерв'ю Златан говорив про своє бачення книги так: «Це не лише про мене. Це про всіх, хто коли-небудь стикався з перешкодами й не здавався. Я хочу, щоб люди читали цю книгу і відчували: якщо я зміг, то й вони роблять». Ібрагімович також, що робота над книгою була для нього моментом самоаналізу. Він зізнався, що вперше за довгий час зміг поглянути на своє життя з боку й побачити всі ті етапи, які допомогли йому стати переможцем не тільки у футболі, але й у житті.

Златан неодноразово підкреслює, що футбол для нього — це поле бою, де немає місць для слабкості чи сумнівів. Для Златана перемога — це не просто спортивний результат, це філософія життя. Він завжди намагався бути кращим у всьому, не тільки на футбольному полі. І завдяки своїй книзі він хоче надихнути інші бути борцями за своє місце в цьому світі. «Ця книга — це моя історія. Але я хочу, щоб вона стала натхненням для тих, хто шукає свій шлях. У житті немає коротких доріг до успіху. Але якщо ти тут, щоб перемагати, ти знайдеш свою дорогу».

*****

«Я прийшов у цей світ без нічого і не повинен був нічого отримати. Але я взяв усе. Я роблю те, що хочу. І коли я бачу, що двері закриті, я не чекаю, поки їх відчиняти. Я вибиваю їх».

Фото: Mundo Deportivo, David Lagercrantz, SverigesRadio, Franceinfo, Goal, Sky Sports, BBC