Зниклі футбольні клуби України. "Сталь" (Алчевськ)

Друзі, я вчергове дякую, що читаєте мої пости! Також, буду дуже вдяним, якщо підпишетесь на "Історію українського футболу" в інстаграмі. Буде цікаво!

Алчевська "Сталь" — одна з тих команд, яка припинила існування не через фінансові труднощі, а через війну.

Команда була заснована в 1935 році, коли Алчевськ називався Ворошиловськом. "Сталь" розпочала свої виступи в чемпіонаті Луганської області (тоді — Ворошиловградської). Далі будуть використовуватись сучасні назви міст.

У своєму першому ж сезоні "сталевари" стали чемпіонами області. Варто зазначити, що інформація про наступні чемпіонати відсутня, можливо, вони проводилися нерегулярно. Наступна згадка про чемпіонат Луганської області датується 1939 роком, коли "Сталь" знову здобула чемпіонський титул. З відомих причин у наступні кілька років було не до футболу.

На початку 1943 року з Луганської області були вибиті німецьки війська, і вже у 1944 році обласний чемпіонат відновився. "Сталь" знову стала чемпіоном. Як бачимо, на той час "сталевари" не мали рівних у всій області. Вони здобули титул і в 1946, 1947 та 1948 роках. До речі, у 1947 році відбувся перший розіграш кубка Луганської області, де "Сталь" у фіналі перемогла луганське "Динамо". У наступному розіграші кубка "сталевари" знову завоювали трофей, обігравши луганський "Авангард". Після сезону 1948 року команда почала втрачати позиції, а лідером області став "Металург" — інша алчевська команда, що виступала в чемпіонаті УРСР серед КФК.

У 1963 році, у зв'язку з розширенням класу Б чемпіонату СРСР, "Сталь" отримала право брати участь у цьому турнірі. На той час Ворошиловськ перейиенували у Комунарськом, а "Сталь" виступала під назвою "Металург". Команда завершила сезон на 15-му місці (у 2-й зоні УРСР, де змагалися 20 команд). За регламентом, команди, що посіли однакові місця у двох зонах УРСР, мали зіграти стикові матчі між собою. У 1-й зоні 15-те місце посіла чернігівська "Десна". У Чернігові "Десна" перемогла 3:1, а в матчі-відповіді "Металург" здобув перемогу з рахунком 2:1.

У сезоні 1964 року "Металург" змінив назву на "Комунарець", і в цьому ж році команду очолив Олександр Гулевський. Згідно з регламентом того сезону, турнір проходив у два етапи: зональний і фінальний. На першому етапі "Комунарець" потрапив до 3-ї зони УРСР. У цій групі було 16 команд, і колишні сталевари посіли 11-те місце. Другий етап передбачав боротьбу за 31-36 місця. У групі з "Комунарцем" грали "Шахтар" (Олександрія), "Авангард" (Жовті Води), "Металург" (Керч) і "Волинь" (Луцьк). У підсумку "Комунарець" фінішував на 35-му місці.

Наступний сезон під керівництвом нового тренера Василя Васильєва команда провела значно успішніше. На першому етапі "Комунарець" посів 3-тє місце, поступившись лише сімферопольській "Таврії" та "Шахтарю" з Кадіївки. У фінальному раунді алчевці боролися за 7-12 місця. Їхніми суперниками були "Колос" (Полтава), "Зірка" (Кіровоград/Кропивницький), "Шахтар" (Олександрія), "Динамо" (Хмельницький) і "СКФ" (Севастополь). "Комунарець" став другим у групі й посів 8-ме місце загалом.

1966 рік став для команди провальним – 18-те місце серед 20 учасників. У фінальному турнірі за 35-36 місця суперником "Комунарця" був "Шахтар" із Тореза. Гірники виявилися сильнішими – 2:1 і 1:1.

Наступні три сезони були значно вдалішими. У 1967 році команда посіла 7-ме місце, у 1968 – 5-те, а в 1969 – 4-те. У 1970 році відбувся останній чемпіонат СРСР у класі "Б", після чого турнір було розформовано. На першому етапі "Комунарець" посів 6-те місце та вийшов у фінальний турнір, де змагався за 1-14 місця. У підсумку команда фінішувала на 13-му місці. До речі, цей сезон став дебютним для легенди алчевської "Сталі" Анатолія Волобуєва. З 1968 по 1970 рік команду тренував Євген Пєстов.

Після розформування класу Б багато гравців «Комунарця» перейшли до клубів вищого рівня, а сама команда почала виступати в чемпіонаті Луганської області.

У 1970-х роках можна відзначити хіба що успішний виступ юнацької команди «Комунарця». У 1972 році вона посіла третє місце в юнацькому чемпіонаті СРСР. А в 1973 році лідером юнацької команди був відомий та нині покійний Ігор Гамула, який також грав за збірну СРСР на юнацькому чемпіонаті світу.

У 1983 році в Алчевську з’явилася ще одна команда – «Будівельник». Її тренував тоді ще молодий Анатолій Волобуєв. Команда виступала в чемпіонаті Луганської області. Паралельно, з 1985 року, у чемпіонаті УРСР серед КФК брав участь «Комунарець». Сезон 1985 команда завершила на сьомому місці серед восьми учасників шостої зони. У сезоні 1986 «комунарці» посіли вже друге місце, відставши лише на одне очко від куп’янського «Металурга». 1987 рік команда завершила на четвертому місці, а 1988-й став провальним – останнє, дванадцяте місце.

У 1989 році головною командою Комунарська став згаданий ФК «Будівельник». Команда отримала звичну для нас назву – «Сталь» – і продовжила виступати в чемпіонаті УРСР замість «Комунарця». Головним тренером залишився Анатолій Волобуєв.

Перед «Сталлю» у сезоні 1989 було поставлено завдання – завершити сезон не нижче п’ятого місця у своїй зоні. Завдання виконано – третє місце. Наступний сезон виявився ще успішнішим: «сталевари» посіли перше місце в четвертій зоні та вийшли до фінального етапу. Там їхніми суперниками стали «Автомобіліст» (Суми), «Маяк» (Очаків), «Темп» (Шепетівка), «Стахановець» (Стаханов/Кадіївка) і «Карпати» (Кам’янка-Бузька). «Сталь» посіла третє місце, що, на мою думку, можна вважати успіхом.

Останній сезон радянського періоду «Сталь» провела у 2-й лізі майстрів Чемпіонату УРСР, посівши 17-те місце серед 20 команд.

У 1991 році Комунарськ було перейменовано на Алчевськ.

У першому чемпіонаті України «Сталь» потрапила до першої ліги, у групу А. В цій групі брали участь 14 команд, і алчевці завершили сезон на 9-му місці, випередивши зону вильоту лише на одне очко. Футболіст «сталеварів» Сергій Сердюков увійшов до числа найкращих бомбардирів, забивши 7 м'ячів.

У другому чемпіонаті в першій лізі вже змагалися 22 команди. «Сталь» за підсумками сезону посіла 10-те місце. У сезоні 1995/1996 алчевці здобули бронзові нагороди першої ліги, а півзахисник Вадим Плотников забив 20 м'ячів і посів 3-тє місце в списку найкращих бомбардирів того сезону. У наступних трьох сезонах алчевці фінішували на 6-му, 4-му та 9-му місцях.

Справжній успіх прийшов до «сталеварів» у сезоні 1999/2000. Команда посіла 2-ге місце і вперше у своїй історії вийшла до Вищої ліги. Однак сезон виявився невдалим – «Сталь» посіла передостаннє, 13-те місце і повернулася до звичної для себе першої ліги.

Після повернення до першої ліги алчевці посіли 6-те місце, а нападник Віктор Ареф'єв разом із Василем Сачком із СК «Волинь-1» став найкращим бомбардиром. Обидва футболісти забили по 17 м'ячів.

Наступні два сезони команда завершила на 6-му та 5-му місцях. У розіграші Кубка України 2003/2004 алчевці дійшли до чвертьфіналу. Вони розпочали виступ із 1/32 фіналу, де перемогли харківський "Газовик-ХГД" з рахунком 2:1. У 1/16 фіналу суперником "Сталі" був "Дністер" з Овідіополя – алчевці знову виграли 2:1. В 1/8 фіналу "Сталь" розгромила "Оболонь" з рахунком 3:0. У чвертьфіналі команда зустрілася з більш серйозним суперником – донецьким "Шахтарем". Перша гра в Алчевську, за переповненого стадіону, завершилася внічию 0:0. У матчі-відповіді в Донецьку "Шахтар" виявився сильнішим – 3:1.

У сезоні 2004/2005 "Сталь" перевершила свій найкращий результат у Першій лізі. Алчевці впевнено посіли 1-е місце, зазнавши лише однієї поразки за сезон.

У 2006 році команду залишив Анатолій Волобуєв. Сезон 2005/2006 можна назвати найуспішнішим в історії клубу. У тому чемпіонаті брали участь 16 команд, і "Сталь" завершила сезон на 11-му місці – вище команда ніколи не піднімалася. Тоді алчевці залишили позаду київський "Арсенал", ФК "Харків", "Кривбас", "Волинь" і "Закарпаття".

Однак радість алчевських уболівальників тривала недовго. У сезоні 2006/2007 "Сталь" посіла останнє, 16-е місце та знову повернулася до Першої ліги. У цьому сезоні команду тренував нідерландський фахівець Тон Каанен.

У Першій лізі алчевці зазвичай посідали місця в середині турнірної таблиці, і нічого визначного не відбувалося. Варто відзначити хіба що бронзові нагороди сезону 2009/2010 (у 2009 році команду залишив Анатолій Волобуєв) і 2010/2011. У сезоні 2010/2011 «Сталі» не вистачило лише чотирьох очок, щоб випередити одеський «Чорноморець», який посів друге місце.

Того ж сезону «сталевари» повторили свій успіх у Кубку України 2003/2004, дійшовши до чвертьфіналу. Команда розпочала виступи з другого етапу, де на виїзді здолала мелітопольський «Олком» — 2:1. В 1/16 фіналу до Алчевська завітав «Арсенал» із Білої Церкви, і господарі перемогли 3:1. В 1/8 фіналу «Сталь» знову грала вдома, цього разу проти луцької «Волині» — перемога 1:0. У чвертьфіналі жереб звів алчевців із київським «Динамо». Попри всі зусилля «Сталі», клас киян дався взнаки — вони виграли на виїзді з рахунком 3:2.

У сезоні 2012/2013 алчевці мали чудову нагоду повернутися до УПЛ. Команда посіла друге місце, але відмовилася від підвищення у класі, пояснивши це тим, що їхній домашній стадіон не відповідає вимогам УПЛ.

Сезон 2013/2014 знову приніс «Сталі» бронзові нагороди. Алчевцям не вистачило лише двох очок, щоб випередити «Олександрію». Водночас існує припущення, що навіть у разі виходу на друге місце клуб знову відмовився б від підвищення в класі.

Переходимо до сумної частини. Як відомо, у 2014 році почалося одне з найважчих випробувань в історії України. Я досі пам’ятаю «зельоних чєловєчков» на вулицях Сімферополя, військову техніку. Пам’ятаю, як чекав на відновлення весняної частини чемпіонату, але коли матч «Таврії» проти «Динамо» перенесли до Києва, я зрозумів, що тепер буде не до футболу.

Проте весняна частина все ж стартувала. Сезон 2014/2015 став останнім для «Сталі». Через бойові дії на Донбасі алчевці змушені були переїхати до Карлівки Полтавської області, де виступали на стадіоні «Машинобудівник». Після першої половини сезону команда знялася з чемпіонату. У другій частині їй було зараховано технічні поразки, і, попри це, «Сталь» завершила сезон на передостанньому, 15-му місці.

У лютому 2016 року Анатолій Волобуєв, який залишався в Алчевську, висловив сподівання, що колись «Сталь» знову виступатиме на професійному рівні. І ми також віримо, що настане мир, і ми знову побачимо: “Таврію”, “Севастополь”, “Титан”, “Енергію” з Нової Каховки, “Шахтар” Довжанськ, “Макіїввугілля” з Макіївки, ФК “Маріуполь”, донецький “Металург” та “Олімпік” та інші футбольні клуби з окупованих територій.

ТОП-3 рекордсмени за кількістю матчів.

Андрій Цвік - 505 матчів, 52 голи

Євген Манько - 439 матчів, 62 голи

Сергій Полушін - 357 матчів, 12 голів

ТОП-3 бомбардири.

Вадим Плотников 316 матчів; 112 голів

Віктор Арефьєв - 269 матчів; 71 гол

Олексндр Акименко - 182 матчі; 59 голів

Відомі гравці

Геннадій Зубов (32 матчі, 3 м’ячі), Євген Котов (94 матчі, 8 м’ячів), Володимир Яксманицький (2 матчі), Євген Селін (був у команді, але так і не провів жодного матчу), Максим Білий (31 матч), Георгі Цимакурідзе (95 матчів, 4 м’ячі), Егише Мелікян (9 матчів, 1 м’яч), Даніель Кіріце (20 матчів), Бурнель Окана-Стазі (169 матчів, 38 м’ячів), Бобан Грнчаров (19 матчів, 1 м’яч), Поль Ессола (11 матчів), Марюс Скіндеріс (10 матчів, 2 м’ячі) та інші.