«Команда аплодувала стоячи»: вона 14 років знімає футбол і була першою дівчиною-фотографом в «Динамо»
Оксана Васильєва – про секрети роботи на прикладі Класичного.
Продовжуємо писати про те, як в Україні показують і знімають футбол. Ми вже розповідали про роботу УПЛ ТБ, MEGOGO і навіть трансляцію матчів у чемпіонаті області.
А тепер розкажемо детальніше про роботу фотографів на матчах на прикладі Оксани Васильєвої. Ви точно бачили її фотографії на «Трибуні». Оксана знімає футбол з 2011 року.
Вона стала першою дівчиною-фотографом в історії «Динамо», де працювала майже 6 років. Також співпрацювала з національною жіночою збірною України та низкою інших українських клубів.
Вона знімала для Getty Images. Її фотографії друкували у журналі «Футбол» та інших виданнях України. Васильєва працювала на чемпіонатах Європи, фіналі Ліги чемпіонів в Києві і її камера бачила дуже багато футболу в Україні.
«Рюкзак важить 8 кг. Це я ще не всю техніку взяла. Бувало, що важив всі 13 кг»
Зустрічаємось у Львові на Класичному. Матч «Шахтар» - «Динамо» викликав чималий ажіотаж серед медіа – близько 60 акредитованих журналістів, 20 фотографів разом зі мною та знімальною групою з Бразилії. Цього разу буду дивитися футбол з-за воріт, щоб краще зрозуміти роботу фотографів.
Викликаємо таксі, щоб доїхати до «Арени Львів». Піднімаю рюкзак Оксани поки чекаємо на автівку. Вона попередила, що він дуже важкий, але я не думала, що аж настільки.
«Важить десь 8 кг. Це я ще не всю техніку взяла з собою на виїзд. Бувало, що рюкзак важив всі 13 кг, – сміється Васильєва. – В мене одна особиста камера. Вже давно мрію про другу, але, на жаль, поки в мене її немає.
На матч беру з собою камеру, три-чотири об'єктиви та екстендер (додаткова оптична система для збільшення фокусної відстані, – прим. Tribuna.com). 100% треба ширококутний об'єктив, щоб зняти вихід команд, радість голу біля кутового прапорця або момент, коли гравці аплодують вболівальниками після матчу. Плюс, можливо, портретник. Насправді багато залежить від завдань, які в тебе є в кожному конкретному матчі.
Також беру монопод, обов'язково додаткову батарею і карти пам’яті, адже трапляються різні випадки чи щось може не працювати. Це такий мінімальний набір щодо камери.
Ще потрібен ноутбук, зарядки для нього і телефонів, різні USB-шнури, щоб можна було зливати фото. У відрядження завжди беру ще додаткові жорсткі диски, тому що фото займають багато пам'яті.
З собою також маю мережевий адаптер з USB-портом і звичайними розетками, щоб на стадіоні або деінде можна було підключити всі свої гаджети. В пресцентрі не завжди є вільні розетки, тому треба мати все своє.
Павербанків беру два, але в принципі одного достатньо. Наприклад, взимку до одного підключаю телефон, а в інший – устілки, які гріють мені ноги. Насправді з погодою пов’язано багато нюансів. Якщо дощитиме, то ще треба мати парасольку, дощовик для себе і камери, а часом і гумові чобітки».
«Треба хвилин 20, щоб розкласти техніку»
Таксі висаджує нас біля входу для преси. Там стюард знаходить наші прізвища у списку і пропускає до пресцентру «Арени Львів», де ми вже отримуємо наші акредитації. Оксана дуже хотіла приїхати за 40 хвилин до матчу, щоб зняти розминку команд, але через корки у Львові ми затрималися.
«Насправді треба приїжджати за дві години до початку гри. Особливо, якщо це новий стадіон, ти нічого там не знаєш і треба зрозуміти, куди власне йти. Або є завдання зняти приїзд команд на арену. За часів роботи в «Динамо» я саме так і робила.
Плюс може бути завдання зробити якісь загальні кадри, гарні ракурси стадіону та трибун. Тобто треба мати 10-20 хвилин на зйомку чистого поля без гравців. Це така собі інтер'єрна зйомка арени. Але тут такої потреби не було. Тим паче, що вхід на стадіон для медіа відкривався за півтори години».
Шукаємо зал для пресконференцій. На Класичному тут людно – з Англії приїхали Ендрю Тодос та Майкл Яворський, є бразильські журналісти, ірландський фотограф, який зараз мешкає в Рівному. Про Майкла та його колекцію вінтажних футболок ми якраз писали нещодавно. Поки ми спілкуємося з Яворським, Оксана розкладає техніку. Також обов’язково треба взяти манішки. Без них на поле не можна.
«Насправді час до матчу пролітає за секунду, – каже Васильєва. – Треба хвилин 20, щоб розкласти техніку, і крім цього – отримати акредитацію, манішку, знайти вихід на поле, а він не завжди дуже простий. Інколи треба обійти пів стадіону. Зрештою, треба визначитись з місцем, звідки ти будеш знімати.
Краще раніше прийти і почекати, ніж потім поспіхом збиратися. Тим паче, що Класичне – це такий матч, де ти зустрічаєш людей, яких давно не бачила. І треба ще пів години, щоб з усіма привітатися і обійняти чи хоча б просто перекинутися кількома фразами. Наше журналістсько-фотографічне ком'юніті дуже круте – наче сім’я. І тобі ще комфортніше працювати в такій гарній атмосфері».
«Місце біля кутового прапорця – ідеальна точка для зйомки»
Скоро почнеться гра, тому одягаємо манішки і вирушаємо на поле заплутаними, але вже добре знайомими коридорами «Арени Львів». Очікуємо на передматчеві заходи перед тунелем у підтрибунне приміщення. Оксана показує ремінь для камери зі своїм ім’ям і прізвищем на ньому.
«Це подарунок від Олени Лукічової (дівчата разом працювали в «Динамо», тепер Олена – голова пресслужби «Лівого Берега» – прим. Tribuna.com)».
Васильєва фотографує вихід команд на поле, гімн України, командне фото і вболівальників на трибунах. Весь цей час вона не стоїть на місці, а змінює позицію, присідає, міняє об’єктив, шукає цікавий кадр. Все це відбувається дуже швидко.
Прикордонник Роман Грибов, який боронив острів Зміїний, виконує перший символічний удар в центрі поля. А ми йдемо за ворота Дмитра Різника. Оксана займає місце неподалік кутового прапорця. Розкладає маленький стільчик і починає знімати гру.
«Його колись тато купив собі на рибалочку. Це універсальна річ – займає мало місця і дуже зручний. Можу використовувати його для себе або для ноута. Влітку взагалі можу сідати просто на піддупник. Знизу ракурс, один із моїх улюблених: він забезпечує комфортну позицію для зйомки, дозволяє краще передати динаміку гри й створює відчуття присутності.
Я собі ще купувала телескопічний стілець, в якому можна регулювати висоту. Не на кожному матчі ти можеш сісти біля кутового прапорця. Якщо твоє місце за бордами та рекламними щитами, то маленький стілець в таких випадках не врятує».
Саме біля кутового прапорця найбільше скупчення фотографів.
«Та й це одне з найкращих місць для зйомки – ідеальна точка, з якої варто працювати. Саме з флангу часто розвиваються атаки і є можливість зафіксувати динамічні моменти, коли гравці з м’ячем рухаються безпосередньо у напрямку камери, але за відчуттями, що біжать просто на тебе. Крім того, з цього ракурсу зручно знімати подачі з кутових, штрафні удари та інші ключові епізоди матчу.
На топових міжнародних матчах їх займають фотоагенства типу Getty Images і Reuters. Також їх виділяють для фотографів клубу чи збірної. Я працювала на Євро-2020, Євро-2024, молодіжному Євро-2023 та фіналі Ліги чемпіонів-2018. На таких матчах ти обираєш своє місце заздалегідь, яке фіксують за кожним фотографом, відповідно до акредитації та номеру манішки. Його не можна змінювати. Навіть не дозволяють переходити на інший бік поля. Хіба сам домовишся з кимось з колег – це поширена практика.
В мене був різний досвід – знімала з-за воріт і з бокових ліній поля. Кожен з ракурсів по-своєму цікавий і дає унікальну перспективу. Але якщо можна переміщуватись, змінювати позиції під час матчу, то це взагалі кайф. Так можна зловити більше класних різноманітних моментів. В мене немає об'єктива трьохсотки чи чотирьохсотки, який буде стріляти на протилежну лінію штрафного майданчика, тому мені необхідно підлаштовуватись під хід гри.
Якщо є доступ, щоб познімати з трибуни чи навіть з даху, як на стадіоні «Динамо», хоча б один тайм, це дає змогу отримати незвичні, атмосферні ракурси, і фотозвіт з матчу виглядає візуально різноманітним і значно цікавішим. Адже коли всі фотографії однотипні, репортаж не чіпляє.
Звичайно, стандарт тіло-тіло-м'яч з боротьбою має бути. Це зрозуміло. Але не менш важливо, щоб були портретні та індивідуальні знімки гравців. Їх можуть брати як клуби, так і медіа – для новин, соціальних мереж».
«Ідеальні матчі – вечірні, коли вмикають освітлення з чотирьох боків»
Перший тайм завершився з рахунком 2:0 на користь «Шахтаря». Тобто м’ячі залітали у протилежні від нас ворота.
«Ми стояли за воротами Різника, а майже вся гра була на тому боці поля. Моя камера добре справляється з ігровими моментами, які відбуваються до середини поля. Але коли гра зміщується далі, то без потрібного об'єктива вже важко дістати потрібний момент. Мені доводиться ставити екстендер, який я не дуже люблю використовувати.
Хоч він і мій помічник, проте змінює якість картинки на виході, бо зменшує кількість світла. Фото виходять темнішими. Це також впливає на різкість і яскравість кадру. До того ж треба всі налаштування перелаштовувати під час гри, а на етапі постобробки доведеться більше часу приділяти світлокорекції».
Ще перед матчем ми говорили про якість освітлення на стадіонах і довший світловий день. Думала, що природнє світло і сонячна погода – це кращі умови для роботи фотографів, ніж штучне освітлення. Але це не так.
«Перший тайм був взагалі провальний по світлу, тому що на той момент сонце ще не зайшло. Був дуже сильний контраст. Тобто треба було знімати на ручних режимах або відразу проводити якісь маніпуляції, щоб фото виглядали яскравіше і не було провалів у світлі на трибунах. Такі фото треба обробляти вже в постобробці, а у футболі все має бути оперативно. Тому це тяжкувата історія.
Ось чому я не дуже люблю денні ігри – там будуть різкі тіні і нерівне світло. Ідеальні матчі – вечірні, коли вмикають освітлення з чотирьох боків. Це забезпечує рівномірне освітлення поля та створює збалансовану, об’ємну картинку. Думаю, за трансляціями і за фото відразу помітно різницю у якості.
Треба враховувати всі ці моменти, щоб розуміти, що брати з собою безпосередньо на матч. В цій грі мені було зручно використовувати монопод. Завдяки йому легше змінити об’єктив – ти не кидаєш його десь на землю, а він в тебе під рукою.
У футболі події розгортаються дуже швидко, тому треба оперативно перелаштовуватись. Наприклад, перевели м’яч з одного флангу на інший і треба швидко зреагувати. І це буває не завжди зручно зробити навіть з двома камерами. Треба бути правшою і лівшою, щоб можна було знімати одночасно.
Також дуже важливо враховувати, що в тебе ще паралельно провід підключений до ноуту або до телефону, щоб відразу зливати фото. Треба стежити, щоб він не відпав і фотографії завантажувалися, а це займає певний час».
Оксана ще перед матчем створює окрему папку під матч і під час першого тайму вже скидає туди фото.
«Якщо ти не встигаєш передати їх під час гри, то, грубо кажучи, після матчу це вже не має сенсу. Декілька разів в мене були такі історії. Навіть під час Класичного я не могла нормально злитися під час першого тайму, тому що мобільний інтернет і Wi-Fi не працював на полі належним чином. Довелося ловити мережу вже в пресцентрі.
Насправді на всіх масових матчах збивається той сигнал і майже завжди інтернет дуже поганий незалежно від того, який в тебе оператор. Я маю два мобільних оператори, але все одно інтернет щось не тягне. В ідеалі було б класно мати всі необхідні умови для роботи як на міжнародних матчах, з провідним інтернетом за воротами. А так звичайно доводиться викручуватися».
«До 75-80-ї хвилини матчу намагаюсь віддати вже практично всі фотографії»
В перерві ми пішли в пресцентр ловити Wi-Fi, щоб завантажити фото з матчу. На другий тайм Васильєва змінила позицію і перейшла на інший бік поля. Ми вже практично бігли повз лавки запасних команд, щоб дістатися до кутового прапорця. В цей час гравці вийшли на поле і готувалися відновити гру. На щастя ми встигли до свистка арбітра.
«Не просто так у нас ті манішки з номерами на спині. Якщо хтось з фотографів порушить правила, то делегат може все записати і в клуб прийде штраф, а самого фотографа можуть не допустити до наступних матчів.
Розумію, що під час матчів, особливо міжнародних, є свої правила, але не завжди є час, щоб добігти до конференцзалу, де є гарний інтернет, і повернутися назад.
Коли працювала в «Динамо», то потрібно було хоча б п'ять фотографій скинути якомога швидше, щоб колеги з пресслужби вже мали з чого робити контент для соцмереж. А якщо ми говоримо про агентства, то їм потрібно всі фото в оригінальних розмірах зливати вже з перших хвилин. Багато видань вже беруть фото безпосередньо з агенств.
Тому беру з собою на матчі телефон і ноутбук, щоб не виникло проблем з тим, щоб скинути фото максимально швидко».
На Класичному Оксана зробила 1118 фото.
«З кожного матчу виходить різна кількість фото. Наприклад, в «Динамо» я чітко знала своє завдання на гру і в мене виходило не більше 500-800 фотографій.
В мене камера знімає 10 кадрів на секунду. Буває, що зловила якийсь класний момент, а потім не можеш з цих 10 кадрів обрати один, тому що вони всі дуже класні і цікаві. Мені це завжди важко.
До 75-80-ї хвилини матчу намагаюсь віддати вже практично всі фотографії. Перші 20-50 фото з першого тайму також стараюся скинути до 40-ї хвилини. Якщо є ідеальні умови, швидкий інтернет, то мінімально їх обробляю і віддаю, щоб колеги могли вже з ними працювати. Фотографії зливаю в максимально гарній якості.
Багато також залежить від домовленостей – скидати фото швидко без обробки чи готову картинку, але не так оперативно. Іноді думаєш: «Блін, це моя фотографія, а там десь вийшов провал зі світлом, або фото нормально не покадрували». І вже не дуже приємно від того.
Хай буде 20-30 фотографій з усього матчу, але вони вийдуть максимально якісні та обробленні. Але я в принципі намагалась все віддавати завжди до 80-ї хвилини.
Решту 15 хвилин матчу і все, що відбувалося після гри, намагаюсь дозалити плюс-мінус за годину. Якщо це виїзна гра, то часто буває так, що треба поспішати в дорогу і вже доводиться закінчувати роботу на колінках в автобусі чи потязі.
У мене дуже часто бувало, що я не спала до 5-6 години ранку, тому що займалась фотографіями. А там вже сніданок або треба далі кудись їхати. Тому так, бувають і такі, трохи стресові умови. Але від того нікуди не втечеш, тому що на якісну обробку потрібен час. Якщо матч проходив в умовах гарного освітлення на стадіоні, то менше часу буде займати постобробка.
Зрозуміло, що надалі фото можуть використовувати для ілюстрації новин і вони все одно будуть корисні, але оця терміновість під час матчу дуже важлива. Для мене важливо максимально швидко злитись, щоб колеги одразу могли вже працювати з тим альбомом. Якщо знаю, що є ще якісь гарні кадри, то просто додаю їх пізніше і маякую, що оновила альбом».
«Другий тайм був настільки кайфовий, що важко було відірватися від гри»
У другому таймі «Динамо» зрівняло рахунок – 2:2. Кабаєв забив другий м'яч киян на 90+3-й хвилині матчу. Цього разу ми побачили голи, адже якраз стояли за воротами Різника.
«Другий тайм був настільки кайфовий і цікавий, що важко було відірватися від гри. Часом бувають моменти, коли ти так хвилюєшся, як закінчиться атака, що відволікаєшся на перегляд цього моменту і упускаєш зняти момент. Цього не можна робити, але і таке буває. Десь можна промахнутися з фокусом. Від цього також ніхто не застрахований.
В моменті з голом Ванат біг просто на мене, але об'єктив був не ширококутній, тому в мене гарно вийшла тільки його дупка в моменті падіння. А сам момент голу, на жаль, не зняла. Тобто мені потрібно було швидко відбігати назад і не впасти при цьому.
Схожу історію мала в Румунії на молодіжному Євро-2023. До речі, там я була однією дівчиною-фотографом з України, хоча на Євро-2020 та Євро-2024 було так само. Так от, наші гравці забивають переможний гол, який давав путівку в півфінал молодіжного Євро. Вони не просто святкують його переді мною, а ще й біжать просто в об’єктив камери. Хоч я і намагалась, але часу відбігти кудись назад або змінити об’єктив не було сенсу, бо це доля секунди, і можна залишитись без історичного кадру.
Це такий незручний момент, коли тобі не вистачає ще однієї камери. В таких ситуаціях вона дуже необхідна, щоб зафіксувати ці унікальні кадри.
Робота на таких матчах, як «Динамо» - «Шахтар», єврокубках, іграх за участю збірної – це документалістика та фотофіксація історії. Відчуваю, що через об'єктив своєї камери передаю історичні моменти, які в майбутньому набувають особливого значення. І завдяки тому, що мені вдається спіймати той чи інший момент під час гри, люди можуть зануритися в атмосферу події та побачити історію крізь об’єктив моєї камери.
Пам'ятаю, скинула фото «Трибуні» і твої колеги зробили пост, як Зінченко накинув дівчинці на плечі свою кофту. Це фото завірусилося. Чи як Артем Довбик давав п'ять діткам, які виводили гравців збірної на поле. Тобто для мене надзвичайно важливо і цінно, коли моя робота не пройшла дарма. І я встигаю зафіксувати не лише гольові моменти та радість від забитого голу, а й спіймати унікальні кадри, які роблять зйомку по-справжньому особливою».
«Робота на матчі – це мінімум шість годин»
Після матчу Оксана працює у конференцзалі – знімає пресконференції тренерів Марино Пушича та Олександра Шовковського. Потім ще заливає решту фото з гри.
Піарник «Шахтаря» Олег Барков цього сезону організовує піцу та пиво з сидром для журналістів після спілкування з тренерами на домашніх матчах. Раніше бачила подібне в деяких європейських клубів. Тепер Олег приніс цю практику в український футбол.
Тому користуємось такою опцією і спілкуємося з колегами в чудовій атмосфері. Матч давно завершився, але Оксана ще досі не випускає камеру з рук. Фотографує Майкла Яворського, який сів за стіл для пресконференцій і одягнув ретро-футболку гірників.
Зі стадіону ми йдемо вже останніми і працівник арени свариться, що йому треба вимикати світло.
«Я тобі скажу, що на полі мені не вистачає асистента. Наприклад, щоб тримав парасолю, коли падає дощ, чи додатковий об'єктив. Або міг принести каву, коли захочеться зігрітися, чи щось перекусити.
Насправді робота на самому матчі – це мінімум шість годин. Ти приїжджаєш за дві години до старту, дві години триває матч, а потім ще пресконференції і дорога зі стадіону. І весь цей час ти працюєш в напрузі, тому в голові купа задач і бажано нічого не загубити з речей (це я роблю частенько) і звичайно процесів. А потім ще постобробка і дорога додому чи на наступну локацію.
Перед матчами я не люблю їсти. Мені краще бути напівголодною, тоді я більш зібрана. Можу випити кави чи чаю. Можливо, перекусити якимось смаколиком чи батончиком, щоб отримати трохи енергії. Тому коли на стадіоні є кава чи кейтерінг. Це дуже виручає, не треба думати де взяти тої кави».
***
Васильєва почала знімати футбол у 2011 році. Десь з 2014 року це стало приносити дохід, фото публікували у спортивних виданнях і почали надходити запрошення на зйомки.
Оксана – єдина дівчина-фотограф в історії «Динамо». Офіційно вона працювала у клубі 5 років та 8 місяців, хоча співпраця почалася ще раніше.
За цей час у Васильєвої назбиралося чимало цікавих історій про зйомки, матчі та футболістів.
«Шовковський і Гусєв сказали: «Оце молодець! Нам такі люди треба в команді»
«Тоді в «Динамо» ще працював фотограф Сергій Федорів. Він знімав командну фотосесію, а я асистувала. Під час спільної фотографії потрібно було замінити м’ячі. Я просто п'ять м'ячів по черзі так класно вибила – одним дотиком до м’яча, що всі гравці були вражені. Жартували, що я не лише виконала величезний обсяг роботи, а й вправно б’ю м’яч.
На жаль, саме цей момент оператор не зафіксував, тому це залишиться лише в пам'яті всіх присутніх. Тоді Андрій Шахов зробив сюжет про бекстейдж зйомки з акцентом на роботу клубних фотографів.
А минулого року Шахов знову покликав, щоб я поасистувала під час командної фотозйомки і познімала бекстейдж. Я мала розставити гравців на спільне фото, а вони почали жартувати, підколювати один одного і ніяк не могли всістися. Я так гаркнула на них, що всі заспокоїлися і стали як треба для фото.
Шовковський і Гусєв сказали: «Оце молодець! Нам такі люди треба в команді». Після цього команда почала мені аплодувати. Шкода, оператор у цей момент перейшов знімати інший кадр позаду гравців, тому найцікавіше знову залишилося в спогадах. Але було безмежно приємно, що вся команда мені стоячи аплодувала».
«Сидорчук поступився місцем в літаку»
«Ми поверталися з матчу. По дорозі до Львова зупинилися на заправці. На вулиці стояли Гармаш, Бєсєдін, Буяльський і ще хтось з гравців. Вони питають: «Може вам взяти каву?» Я ще трохи сонна після дороги кажу: «Та ні, щось поки не хочу». Мені тоді було трохи ніяково. Проте вони були наполегливі, і я погодилась на кавусю.
Але на цьому історія не закінчилася, бо вони вирішили, що каву так просто не п’ють і хтось з них додав: «Може круасан чи шоколад». Ну і як тут відмовишся? Вони всією компанією взялися заварювати мені ту кавусю». Це було настільки душевно і турботливо, що згадую це завжди з теплом і легкою посмішкою.
Якось нас з Оленою Лукічовою взяли на виїзд в літак. Здається, в Португалію. Ми тільки другий раз в житті тим чартером летіли і ще не знали, що там і як. Гравці сідають по одному на три сидіння. А ми з Оленою йдемо проходом і розмірковуємо куди сісти і що робити. І тут Сергій Сидорчук, справжній кеп, поступається нам. Усміхається й каже: «Дівчатка, сідайте тут, не бійтесь, усе буде окей». Ситуація розрядилася одразу, бо це дійсно було дуже мило.
Караваєв, до речі, теж надзвичайно ввічливий. Завжди привітається, запитує, чи все добре. Розумію, що кожен із нас працює на своєму місці – хтось на полі, а хтось за камерою. Звикла чітко та професійно виконувати свою улюблену роботу, не дивлячись на гендерні прискіпування в клубі і суттєву різницю в гонорарах.
В моєму сприйнятті команда – то просто колеги з іншого відділу – «з поля». Скажу більше, дехто з них, напевне, навіть не знає, як мене звати. Тому не маю якихось ілюзій чи бажання будувати з ними дружні стосунки. Але ось ці моменти, коли хтось із гравців готовий підтримати, допомогти чи просто сказати добре, якісь дрібнички і є особливо цінними. Це наче показує, що попри всі відмінності ми всі є частиною однієї команди, яка працює на спільний результат».
«Під час матчу в мене врізався Дубінчак»
«Це також було на «Арені Львів». Під час матчу в мене врізався Дубінчак. Цей момент потрапив у трансляцію – я там з веселою посмішкою на обличчі перевіряю свої ноги і камеру. Мені потім багато друзів і навіть знайомих, з якими я вже 100 років не спілкувалася і не бачилася, почали писати в особисті. Запитували, чи я не постраждала.
Зрозуміло, що у футболі такі ситуації трапляються, але мені не сподобалось в цій історії з Дубінчуком, що ні він, ні клуб ніяк не відреагували. Через пару днів, вже в Києві, якраз під час тої клубної фотосесії, де вибивала м’ячі, сама запитала у футболіста, чи не хоче він нічого сказати щодо того випадку. А він відмахнувся і заявив, що в нього все тіло потім боліло. В мене теж ноги і тіло боліли, тому що в мене врізався футболіст на швидкості.
Хотілося елементарної ввічливості від нього. Хоча б цікавості чи в мене все добре. Тим паче я працювала на той момент у клубі і не була зовсім чужою людиною. Плюс вся техніка – це ж моя особиста, а не клубна.
Хоча це не важливо клубний я фотограф чи ні. Має бути повага і людяність. Мені нещодавно розповіли про схожу ситуацію з дівчинкою-фотографом на матчі «Зорі». На неї також хтось набіг і клуб офіційно заявив, що вони компенсують їй ремонт техніки, якщо це буде потрібно. І це, погодьтеся, вже гарний жест.
Але тоді мене осяяла думка: у часи діджиталізації така ситуація –це ж ідеальний привід для клубу «Динамо» створити яскравий контент. Наприклад, вірусне відео чи креативний пост, щоб розкрутити тему. Але не було ні вибачень, ні якоїсь веселої історії».
«Жерсон Родрігеш і Вербич взяли в мене фотоапарат і почали знімати»
У 2022 році завірусилося відео з Бєсєдіним, як він розливав чай з термоса. В кадр також потрапила Оксана.
«Я зливала фото і зайняла таке місце, щоб мене ніхто не бачив. Але заховатися не вийшло. Час від часу бувають такі історії, коли татко чи хтось зі знайомих каже, що бачив мене у трансляції.
На фіналі Ліги чемпіонів я сиділа з величезним об'єктивом. Хтось зі знайомих побачив мене в трансляції і скинув фото. Час від часу так буває – така увага дуже приємна.
Буває, що гравці беруть фотоапарат і починають самі знімати. Але це більше в іноземців. Наші гравці більш закриті і не часто таке роблять. А легіонерам цікава комунікація з персоналом, вони хочуть підтримати колектив, створити позитивну атмосферу.
Жерсон Родрігеш на виїзному матчі з «Колосом» взяв мою камеру, пішов в автобус і почав фотографувати. І, знову ж таки, в цей момент ніхто нічого не зняв.
Беньямін Вербич також забрав в мене фотоапарат і почав знімати в лікарні, коли команда проходила медогляд. Дуже любила ці лікарняні зйомки. Не тому, що там можна побачити прес гравців. Хоча, зізнаюся, його було важко не помітити. А тому, що я могла зробити справді класні фото навіть у лікарні.
Я взагалі декілька років боролася, щоб мене почали пускали в кабінети, а не робити суху зйомку в коридорах лікарні. І коли це нарешті вдалося, я вже припинила роботу в клубі. Залишається лише згадувати ці моменти з посмішкою і задоволенням від того, що досягла бажаного.
Дівчатка в жіночій збірній всі дуже хороші і привітні. Вони люблять пожартувати і брати в мене камеру. Кажуть: «Що це тільки ти знімаєш. Давай, і ми тебе познімаємо». Їм цікаво спробувати, як це робиться».
«Дівчата з команди «SeaSters» розбили мені бленду»
«Дівчата з команди «SeaSters» розбили мені бленду під час матчу. Я тільки оновила об'єктив з оригінальною блендою (додатковий аксесуар до об'єктива, який застосовується для боротьби з бліками – прим. Tribuna.com). Це був якраз перший раз, коли я її використала. Завжди намагаюся контролювати весь процес. Але буває, що можеш відволіктися на телефон або ноут, коли зливаєш фото.
Вже не пам'ятаю, що як це точно трапилося – відбився м'яч чи якийсь рикошет був, але мені розбили бленду вщент. Здається, що після цього об'єктив також почав подавати сигнали, що з ним щось не так.
Я виславила сторіс в інстаграмі про цю ситуацію через те, що мене це засмутило, без якихось очікувань, а «SeaSters» відразу написали, що готові компенсувати витрати. Вони були дуже відкриті і готові допомогти. Єдине, що це той незручний момент, коли я сама знехтувала їхньою пропозицію в силу різних обставин.
Взагалі хочу відзначити, що в жіночому футболі все виглядає інакше – більш просто, душевно й адекватно, а в чоловічому трохи є такі перепади настрою».
«Одного разу забула батарею для камери»
«Беру з собою максимально все необхідне на матчі, хоча можу навіть половини не використати. Але якщо ж чогось не візьму, то це може зірвати мою роботу. Одного разу забула батарею. Тоді знімала матч «Маріуполя» в Борисполі.
Мене заздалегідь забрали з дому. Почала знімати і розумію, що щось не так. Насправді я люблю звечора збирати речі, якщо є така можливість. Того разу наче все підготувала, зібрала, і тільки батарею поставила на зарядку. Перед виходом з дому мене хтось відволік дзвінком, через що пішла без батареї в камері. Чому і запасної батареї не виявилося в рюкзаку, знає тільки всесвіт.
Коли зрозуміла, що сталося, то взяла таксі з Борисполя в Київ і назад. Приїзд команди не зняла. Але це був матч з «Лівим Берегом», тому попросила Олену Лукічову, щоб вона мене підстрахувала з розминкою про всяк випадок. І тут вже всесвіт був на моєму боці і до того часу я встигла повернутися назад і все відзняла.
Мені пощастило, що таксист мав пропуск на Південний міст. Він тоді був закритий для звичайного транспорту. Я його попросила, щоб він мене зачекав і відвіз назад. Тому так швидко впоралась.
Приємно, що «Маріуполь» компенсував витрати на таксі, хоча це був мій провал. Але вони підтримали мене і оплатили дорогу в один бік. З клубом було приємно працювати».
***
Через кілька днів після Класичного пішла в Тернополі на фінал Зимової першості – це такий підготовчий турнір до старту чемпіонату області. Зустріла там пресаташе «Агробізнеса».
Заговорили про знайомих колег і пан Василь сказав: «Оксана – моя улюблена фотокореспондентка. Ми якось працювали на одному матчі. Вона завжди така привітна та усміхнена».
Залишається додати, що раніше ми вже писали про Оксану в тексті про фотографів, які поєднують зйомки футболу з іншими професіями.
Фото: Ірина Козюпа/Tribuna.com, інстаграм Оксани Васильєвої, Роман Породко, Євген Кравс
Інші пости блогу
