«Закохався в український футбол»: британський українець колекціонує форму наших клубів і грав з Коноплянкою
Має патріотичні тату і популяризує УПЛ в ТікТок.
Майкл Яворський – британець українського походження, популяризатор українського футболу та колекціонер вінтажних футболок українських клубів.
Сам Майкл називає себе британським українцем та ентузіастом українського футболу. Можливо, вам вже траплялося відео в ТікТок з хлопцем з вусами, який має чудову колекцію ретро-футболок і класно їх стилізує під повсякденні образи.
Також Яворський веде дві сторінки в інстаграм – свою особисту та акаунт з футболками. Там багато атмосферних фото.
Ірина Козюпа поговорила з Майклом про його колекцію, патріотичні татуювання та любов до України.
«Мій зв’язок з Україною – це мій дідусь з боку тата»
Яворський народився в Йоркширі. Його дідусь був українцем і передав своє прізвище Майклу.
«В англійській спільноті я Майкл, а в українській – Михайло. Коли я став більш активним у британсько-українській громаді, то мене почали називати Михайло. А батьки кличуть Майклом.
Мій зв’язок з Україною – це мій дідусь з боку тата, тому і прізвище Яворський. Дідусь народився у містечку Турка, що приблизно за 2 години на південь від Львова. У 40-х роках німці відправили його на примусові роботи в Мюнхен.
Після закінчення Другої світової війни він не зміг повернутися в Україну – тодішній Радянський Союз. Спочатку дідусь опинився в Бельгії на кілька місяців, а потім оселився у Бредфорді у Великій Британії. Це місто було його резиденцією до дня смерті. Там народився мій тато.
У Бредфорді взагалі велика українська громада – маємо свою церкву та український клуб. Тато і дідусь були дуже залучені до української громади і дотримувалися українських традицій. Мій дідусь помер у 1993 році, а я народився у 1995-му. На пару років ми розминулися.
Коли у мого батька з’явилася родина і маленька дитина, то він почав набагато більше працювати і трохи втратив цей зв’язок. Я не застав дідуся, але отримав від нього прізвище. Я завжди відчував, навіть змалку, що моя душа та ідентичність українська.
У підлітковому віці я почав відновлювати зв’язок зі своєю спадщиною через свого батька. Я розпитував його про походження нашої родини. І він розповідав мені всі ці дивовижні історії. І так поступово ми з татом почали ходити в український клуб та до української церкви.
Я все більше дізнавався про Україну. З того часу моя мама-англійка, я і мій тато почали ідентифікувати себе, як британсько-українська родина. Це була дуже духовна та емоційна подорож, пов’язана з моїм корінням.
Я не знав свого дідуся, але я ношу його прізвище. Завжди відчував, що це був його подарунок мені перед тим, як він пішов з життя. Також це прізвище об’єднало нас усіх як сім’ю. А футбол – це та річ, яка пов’язала мене ще тісніше з Україною», - розповідає Майкл.
«Ендрю Тодос надихнув полюбити український футбол»
Збірна України дійшла на ЧС-2006 до чвертьфіналу. Успіх команди Олега Блохіна в Німеччині вразив маленького хлопчика у Бредфорді. Він почав більше цікавитися українським футболом і асоціювати себе з українською національною командою.
«Мій тато підтримував «Манчестер Юнайтед». Тому я теж вболівав за «МЮ» і за свою місцеву команду. І ось я почав стежити за чемпіонатом світу 2006 року – мені дуже сподобався цей турнір. Особливо запала в душу збірна України у цій культовій формі Lotto.
Тоді «Шахтар» виграв Кубок УЄФА у 2009 році. Бачив «Динамо» в єврокубках. Думаю, це були такі маленькі моменти, які спонукали мене все більше стежити за українським футболом. З часом це переросло в одержимість.
Завдяки футболу я міг більше дізнатися про різні українські міста, команди, футболки та гравців. Мені подобалося бути іншим, ніж мої однолітки, і я дуже пишався тим, що я українець. Відчував глибоку любов до України.
Я почав більше ходити в український клуб у свої 14-16 років. Там я був поряд з багатьма людьми, які так само захоплювалися і надихалися українським футболом. Це було щось більше, ніж просто випивати кілька пив і подивитися матч біля телевізора. Футбол об’єднував людей, які любили Україну.
Очевидно, Ендрю Тодос став головним джерелом натхнення в моєму житті. Він надихнув полюбити український футбол ще більше і зануритися в нього на глибші рівні. Він один з найближчих людей у моєму житті. Те, що він робить для українського футболу, неймовірне.
Я стежив за збірною України на домашньому Євро-2012, потім на Євро-2016. Тоді мене запросили подивитись матч України проти Сербії, який вони виграли з рахунком 5:0 у 2019 році. Ми прилетіли до Львова і в мене щось клацнуло. Це був дуже особливий емоційний зв’язок.
Потім я поїхав на матч збірної України проти Португалії наприкінці 2019 року. А далі був ковід і повномасштабне вторгнення. В цей час в мене була перерва, але у середині 2022 року я звернувся до Ендрю і сказав, що справді хочу знову почати подорожувати з ним на матчі збірної України. З простого захоплення це стало частиною мого життя».
«Зараз в моїй колекції понад 150 футболок»
Майклу з дитинства подобалося колекціонувати ігрові футболки.
«Десь три-чотири роки тому я кинув пити. Натомість повернувся до речей, які робив у дитинстві. Знову почав збирати ігрові футболки. У мене було кілька ретро-футболок українських клубів середини 2000-х. Почав брати участь в торгах на eBay і поповнювати свою вінтажну колекцію.
Ти розумієш, що футбол – це про історії, людей, спільноту. Наприклад, коли в мене з’явилася футболка запорізького «Металурга», то я стільки вивчив про клуб та його історію. Неймовірно, що може зробити одна футболка.
Думаю, зараз в моїй колекції понад 150 футболок. Українські клуби не такі затребувані в колекціонерів і вони не дуже популярні на eBay, тому їхні футболки простіше дістати і вони можуть коштувати трохи дешевше. Але на eBay треба сидіти годинами щовечора і чекати поки щось з’явиться у продажу.
Я створив окрему сторінку в інстаграм з футболками, тому що багато моїх місцевих друзів просто хотіли побачити мою колекцію. Але це фактично відкрило мене для спільноти українських колекціонерів. Я почав спілкуватися з продавцями та іншими колекціонерами, які продавали різні речі. Це дало мені нові можливості поповнювати свою колекцію.
Вважаю, що найбільший виклик для українського футбольного колекціонера полягає в тому, що українські клуби не мали фан-шопів раніше. Чимало комплектів форми робили тільки для команди, а не для продажу вболівальникам. Тому вони настільки рідкісні і їх можна купити тільки у гравців.
Наприклад, ретро-футболка «Динамо» може коштувати 500, 600, 700 фунтів. Вони найдорожчі. Але футболки клубів, які я зазвичай вибираю, можуть коштувати від 100 до 200 фунтів. Як правило, це мій бюджет. Якщо ціна футболки перевищує цей ліміт, то вона має бути особливою. Я повинен виправдати перед собою її вартість.
Як правило, футболки з нових колекцій коштують дешевше. Також ціна залежить від рівня популярності футболіста, який її носив. Іноді можна знайти футболку і за 50 фунтів.
Топ-5 футболок з моєї колекції
1. Футболка збірної України Юрія Дмитруліна з матчу проти Латвії. В такій формі команда грала у сезонах 2002-2004.
2. Виїзна форма одеського «Чорноморця» із сезону 1992-1993. Я дуже ціную цю футболку – вона була однією з перших у моїй колекції. Навіть не усвідомлював, наскільки вона рідкісна, коли я її купував. Мені її надіслали з Америки і більше я ніде не бачив такої форми.
3. Виїзна футболка «Динамо» Київ у сезонах 1994-1996.
4. Футболка запорізького «Металурга» у сезоні 1996-1997. Вона мені дуже подобається.
5. Футболка донецького «Металурга» у сезоні 2003-2004 з матчу кваліфікації Кубка УЄФА проти «Парми». Вона належала захиснику Тоні Алегбе.
Ці футболки, мабуть, найкращі в моїй колекції. Деякі з них справді дуже рідкісні екземпляри. У мене є цілий список футболок, які б я хотів придбати. Форма «Динамо» кінця 90-х і початку 2000-х – моя мрія, але вони такі дорогі. Також мені подобаються ретро-футболки «Ворскли» з ери Lotto, але я не можу їх ніде знайти.
Кілька разів отримував футболки у подарунок від вболівальників команд. Вони зв’язалися зі мною і надіслали мені футболки, що було дуже люб’язно з їхнього боку. Так я отримав форму «Десни» та «Говерли». Я їм дуже за це вдячний.
«Верес» надіслав мені свою футболку. А один вболівальник зв’язався з футболістом «Інгульця» і він сказав, що надішле мені свою футболку. Це абсолютно неймовірно. Відчуваю себе дуже щасливим і благословенним. До речі, я великий фанат «Інгульця». Команда у нижній частині таблиці, але грає у чудовий футбол. Я дуже хочу, щоб команда залишилася в УПЛ».
«Найчастіше купую футболки для того, щоб носити їх»
Майкл міг би успішно робити презентації нової форми команд. Зараз він знімає круті відео для свого ТікТок. А вінтажні футболки чудово доповнюють його стиль хлопця з 80-х.
«Мої футболки мають різні рівні. Одні ніколи не покидають дому і не бачать денного світла. Для інших в мене особливе місце на стіні. Але найчастіше я купую футболки для того, щоб носити їх. Тому намагаюся обирати форму свого розміру. Відчуваю, що це стало частиною моєї особистості, і мені подобається представляти клуби.
Відчуваю гордість, коли одягаю свої футболки, і йду кудись разом зі своїми друзями. Часто це відкриває розмову з людьми, які запитують про них. Це дає мені змогу розказати про команди, якими я так пишаюся».
Футболки, зачіска і татуювання – це спосіб для Майкла висловити себе. Також він надихався стилем капітана «Санкт-Паулі» Джексоном Ірвіном, який полюбляє носити вінтажні футболки.
«Я бачив його кілька років тому. Він виділявся у світі футболу. Мене надихало, як він себе виражає – довге волосся і вуса, нафарбовані нігті, татуювання. Зрозумів, що ти можеш виглядати і робити те, що хочеш, і бути людиною, якою хочеш.
Своє перше татуювання я зробив у 2019 році – це були колоски пшениці з традиційним українським орнаментом. А потім у мене на біцепсі з’явився контур України. Це був старт моєї подорожі і я почав робити одне тату за іншим.
Я шалено пишаюся своїм українським корінням. Коли став старшим, то більше дізнався про Україну, її історію і про всі ті жахливі події, які вона пережила. У мене з’явилося почуття обов’язку переконатися, що Україна не буде забута. Так само, як історія мого дідуся.
Зараз люди гинуть, їх вбивають за те, що вони українці та мають українське прізвище. Я прокидаюся щодня і думаю, що я буду жити з українським прізвищем. Це дар, який ніколи не сприйму як належне. І в мене завжди буде відчуття провини за те, що я можу жити вільно. Моє тіло допомагає мені пам’ятати про це.
Думаю, що обов’язок всієї діаспори переконатися, що ми не забули, хто ми, своєї історії і не сприймаємо це як належне».
«Моє тіло покрите татуюваннями приблизно на 60%»
У Яворського є татуювання з синьо-жовтим Кримом, словом «Україна» на животі, гербом біля серця, містами Львів, Луцьк та Київ, які він відвідав у 2019 році, Херсоном після його визволення.
«Ми стали великими друзями з моїм тату-майстром. Я майже щотижня ходив до нього, коли тривала пандемія коронавірусу. Він пускав мене через чорний вхід свого салону і набив татуювання. Він завжди повторював: «О, прийшов божевільний українець».
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, він набив мені тризуб. Думаю, він справді вважає мене трохи божевільним, але разом з тим цінує, що може зробити щось нестандартне.
Коли я набив перші чотири чи п’ять татуювань, то батьки думали, що роблю щось гарне. А потім вони почали усвідомлювати, що моє тіло стає все більш покритим, і у них почало виникати набагато більше питань. Звісно, вони були шоковані, коли я кожного разу повертався додому з новим тату.
Думаю, вони розуміли, що у них не має іншого вибору, як це прийняти. Просто попросили, щоб я не чіпав обличчя. Зараз моє тіло покрите татуюваннями приблизно на 60%. На моїх ногах і спині все ще є багато вільного місця.
Коли я дивлюся на себе, то бачу шкіру. Коли люди дивляться на мене, то бачать татуювання і думають, що я божевільний. Інколи запитують мене, чи мої тату справжні. Хотів би ще набити кілька церков і київський Монумент Незалежності, але поки про це предметно не думав. Можливо, це також будуть логотипи футбольних клубів».
Татуювання Яворського зацінив навіть Олександр Зінченко.
«Ми зустрілися в готелі після гри з Бельгією в Іспанії. Зінченко вийшов до нас з Ендрю і був просто чудовим. Я не дуже хотів турбувати його проханнями про фото, а він сам запитав, чи не хочемо ми сфотографуватися. Це було дуже люб’язно з його боку.
Того дня Ендрю показав йому мої татуювання. Він сказав, що вони чудові. Здається, в той момент я був червонішим, ніж футболка «Арсеналу». Я трохи засоромився, але Зінченко був дуже добрим до нас. Він велика людина. Справжній посол українського футболу».
Забивав Англії, грав з Коноплянкою і Маркевичем
Цього року Майкл побував на матчі збірної України проти Бельгії, який проходив в іспанській Мурсії. Там Яворського запросили зіграти за команду ветеранів футболу та волонтерів «Мрія» у благодійному матчі.
«Я завалив екзамен на здачу водійських прав і тут отримав дзвінок. Мені сказали, що я зіграю разом з Євгеном Коноплянкою. Це була найкраща новина, яку я міг отримати в цей момент. Я виріс на його матчах. Він був моїм футбольним героєм. Коноплянку знали не лише українські футбольні вболівальники. Він був відомий у світі.
Я розповів про це своїм друзям і всім, кого знав. Люди, з якими ходив у школу, писали мені повідомлення. Це був неймовірний досвід. Коли він зайшов до роздягальні, то я почав тремтіти. Не міг повірити, що перебуваю в одній кімнаті з цим хлопцем.
Коноплянка показав себе, як харизматична і добра людина. Він знайшов час для всіх. А потім на полі він був неймовірним, хоча просто грав у своє задоволення. Моя мрія здійснилася. Відчував себе наче мені знову 13 років і я виграв це життя. Цей день запам’ятаю назавжди і розповідатиму про нього своїм дітям.
В матчі також грав Мирон Маркевич – і він був кращим і швидшим за мене на полі. Це змушує мене подумати про завершення моєї футбольної кар’єри. Ще там було багато футболістів, які грали в УПЛ. Тож для мене це стало чудовим подарунком. Цікаво, що вони подумали про мою гру. Сподіваюся, щось хороше».
В Англії Майкл грає нападника за свою місцеву команду в недільній футбольній лізі.
«Це не професійний рівень, але я граю з групою друзів, і це справді весело. Протягом сезону я був джокером для своєї команди – виходив з лави запасних, забив кілька переможних голів і відправив нас у фінал Кубка. Тож це було дуже хвилююче.
Один з найкращих моментів у моєму житті – гра англійських уболівальників проти українців у 2023 році, коли Англія грала з Україною на «Вемблі». Я забив переможний гол у тій грі – він потрапив у Sky Sports News в Англії.
Це був момент, яким можна пишатися. Хоч це був просто фанатський рівень, але я представляв Україну, одягнув футболку збірної України і забив переможний гол. Мабуть, це був пік моєї футбольної кар’єри».
«В ТікТок мені пишуть, що український футбол поганий. Його все одно варто любити»
Майкл згадує свій перший досвід зустрічі з клубним українським футболом. Це був другий перехідний матч «Волинь» – «Карпати» у Луцьку за право грати в прем’єр-лізі.
Арбітр Максим Козиряцький двічі зупиняв гру. Спочатку через палаючі фаєри на трибунах. А в компенсований час вболівальники вибігли на поле і гналися за рефері. Один з фанів кинув в арбітра уламком сидіння, але не влучив. «Волині» присудили технічну поразку, хоча на момент зупинки гри команда все одно поступалася «Карпатам».
«Вболівальники ганялися за арбітром, трибуни палали, все було в диму, біля мене хтось запалив фаєр. Я зняв футболку, співав разом з фанатами «Карпат» і кайфував від кожної секунди того матчу. Подумав, що таке відбувається в українському футболі кожного тижня. А мені такий хаос подобається. І я закохався в УПЛ. Це був неймовірний досвід.
Люблю стежити за українськими гравцями, які добре грають, тому що ви завжди чекаєте, коли вони зроблять крок в Європу. Завжди кажу своїм друзям, що їм потрібно стежити за тим чи іншим хлопцем. Пам’ятаю, як розповідав їм про Мудрика перед його переходом у «Челсі».
Одного разу ми з Ендрю поїхали в Лутон на матч проти «Плімута», щоб подивитися гру Максі Таловєрова. Це був дуже хвилюючий день. Коли у нас є можливість, то ми намагаємось відвідувати матчі українців, які грають в Європі.
Стежу за українським футболом у цілому. Кілька сезонів тому мені дуже подобалася «Ворскла». Цього і минулого сезону мені цікаво було спостерігати за «Чорноморцем». Знаю, що «Інгулець» зараз на дні турнірної таблиці, але вони грають кожного тижня з такою вірою і бажанням. Дуже люблю дивитися на ігри андердогів.
В ТікТок мені пишуть, що український футбол поганий і такий-сякий, але я думаю, що зараз він все ще на хорошому рівні. Його все одно варто цінувати і любити – особливо у такий час. А з часом український футбол повернеться туди, де був».
«Мені б дуже хотілося вивчити і говорити українською – це така красива мова»
Вперше Майкл відвідав Україну у 2017 році – це було місто Львів. Цього тижня Майкл приїхав на батьківщину свого дідуся вперше за 5 років. Вже встиг побувати на півфіналі Кубка України «Буковина» – «Динамо». А далі – Класичне. В цю подорож Яворський відправився разом з Ендрю Тодосом.
«У 2017 році їхав побачити країну, яку глибоко люблю. Це була неймовірна подорож, бо я почувався в Україні, як вдома. Наступного року я поїхав до Києва на свій день народження і провів там 10 днів. Я просто закохався в це місто.
Мені дуже сподобалася архітектура – ця суміш старих радянських кварталів, глибокі станції метро, усі ці історичні місця та жвавий темп життя. У Києві так багато варіантів, чим можна зайнятися і куди піти.
У 2019 році в мене був поганий період в житті. Я поїхав до Києва на два тижні, щоб подивитися футбольний матч. Але насправді хотів забути про свої проблеми. Київ тримав мою менталку – завжди буду вдячний за це. Київ – справді дуже особливе для мене місто».
З Майклом спілкуємось англійською мовою. Запитую, як у нього справи з українською.
«Протягом багатьох років справді намагався вчитися, але мені це не вдавалося. Цього року знову серйозно взявся за справу – вивчаю алфавіт, чоловічий і жіночий роди. Тобто по цеглинці будую свою українську.
Ще не вмію розмовляти українською мовою, але можу дуже повільно читати. Це допомагає мені, коли дивлюся футбол або читаю меню. Сподіваюся, що дуже скоро моя українська стане кращою.
Я почав проклинати свою родину за те, що вони не віддали мене в українську школу з дитинства, - жартує Майкл. - Знаєте, завжди кажу, що це вони винні, але насправді це я. Мені б дуже хотілося вивчити і говорити українською – це така красива мова».
***
Зустрілися з Майклом на «Арені Львів», куди він приїхав на Класичне. На стадіоні діти просили в нього автографи, журналісти фотографувалися, а Шапаренко підійшов і сказав, що дивиться його ТікТок.
А ще Майкл розповів, що назвав свого сина Артемом - на честь Довбика.
Фото: інстаграм Джексона Ірвіна, Майкла Яворського, MJ Shirts Ukraine
Інші пости блогу
