Судаков та Шапаренко – наші Лемпард та Джеррард: у старті збірної України має грати лише один
У Англії середини нульових цю дилему так і не вирішили.
2024-й – рік суцільного розчарування в українському футболі. І зовсім неважливо, що ці рядки пишуться ще в момент до матчу збірної України проти Албанії, який вирішить остаточне місце для нашої команди у розіграші Ліги націй.
Результат втрачає своє значення, коли на полі та гра, яку ми всі бачимо. Але водночас з цього треба робити і висновки, щоб наступні роки не перетворилися у безмежні платонівські тіні у темній печері.
І ні, тут не йтиметься про Сергія Реброва та чи (якщо) його відставку. Питання з заголовку треба вирішувати при будь-якому тренеру збірної України, бо воно поставатиме ще декілька циклів національної команди.
Георгій Судаков та Микола Шапаренко – два найкращі півзахисники, які є в розпоряджені збірної у сьогоденні. Але з кожним матчем і з кожним велосипедом, який намагається видумати тренерський штаб, все більше здається, що їм дуже важко співіснувати на полі.
В останньому матчі Ребров взагалі пішов на досить радикальні зміни, за яких Шапаренко мав грати у опорній зоні, а Судаков ледь не у парі з Довбиком.
Детальніше: у розборі матчу проти Грузії
Чи успішним вийшов експеримент? Обидва провели не найгірші свої матчі, але це розбиття так і не принесло відчуття контролю ситуації у центрі поля.
Скоріше, обидва футболісти знову втратили від своїх сильних сторін. І ми підходимо до головної тези: Судаков та Шапаренко дублюють один одного у багатьох характеристиках. Простий приклад – теплова карта у цьому сезоні (спеціально без уточнення, де у кого яка, бо тут це абсолютно неважливо):
Назвати їх прямо однаковими гравцями було б перебільшенням. Є відмінності, безумовно. Але загально вони занадто схожі, щоб підлаштуватися та доповнювати одне одного, а не відбирати натомість хліб на полі одне у одного.
І у цьому і є проблема збірної – з одного боку хочеться на полі тримати всіх своїх головних зірок та ключових футболістів. Але з іншого боку – на такій важливій ділянці як центр поля будь-якій команді першочергово потрібен правильно вивірений баланс.
Балансу в сьогоднішній збірній України немає.
Чи можливо досягти його одночасно і з Судаковим, і з Шапаренком?
Наведу один історичний та один сучасний приклад.
Історичний приклад: це історія про Стівена Джеррарда та Френка Лемпарда у збірній Англії. Абсолютно хрестоматійний приклад – тренери «Трьох левів» всі 2000-ні мали двох футболістів центру поля, які на своєму піку могли легко претендувати навіть на топ-3 «Золотого м’яча». Тобто це був рівень трішечки вище, ніж у Судакова та Шапаренка 2024-го.
Але Джеррард і Лемпард замість того, щоб стати фундаментом для перемог на топтурнірах стали дилемою, яку вирішити ніхто не зміг. У 4-4-2, яка була основою гри збірної Англії у ті роки, грати з двома центральними півзахисниками, які відверто налаштовані атакувати, виявилося футбольним самогубством. Не проти слабших команд, де таланту вистачало – але проти добре організованих топзбірних ця зв’язка не працювала. Навіть якщо хтось (здебільшого Джеррард) намагався підлаштуватися і якось збалансувати цю систему. Але воно так і не клацнуло, а вітер в опорній зоні так ніхто і не приборкав.
Іноді з таким підбором гравців це фізично неможливо. І навіть дотепер у британських подкастах можна чути цю сльозу в голосі, коли колишні футболісти намагаються зрозуміти, чому ж тоді нічого не вийшло.
Сучасний приклад: ми всі можемо бачити, що зараз відбувається в «Реалі» – і як навіть такий великий тренер, як Карло Анчелотті, страждає над тим, як одночасно вписати у склад Вінісіуса та Мбаппе. Які поки що не можуть поділити між собою лівий фланг атаки і те, хто має відпрацьовувати більше в обороні.
І знову повторюється схема – на слабші команди вистачає таланту, але проти рівних чи сильніших суперників ці суперечності стають поки що (?) фатальними. І, можливо, Анчелотті вже б когось з них прибрав у запас – якби така поведінка з суперзірками була хоча б мінімально можливою у такому клубі, як «Реал».
Але ж збірна України – це ж має бути дещо інше?
***
До 2024 року Шапаренко та Судаков одночасно на полі з’являлися лише у двох товарняках ще у ковідну еру у 2021-му.
Але цього року тренерський штаб Реброва вирішив, що це той елемент, який треба постійно і майже без змін впроваджувати на полі. Як результат – у 7 офіційних матчах збірної України за останні місяці, де грали і Судаков, і Шапаренко, перемогли тільки у двох. Але головніше тут – не було жодного матчу у цих семи, де б вони обидва зіграли на своєму рівні.
Показово. Коли за команду грає не 2 повноцінних півзахисники, а 1,5 дуже талановитих – воно щось і не складається.
Це стає видно навіть тим, хто професійно у футбол не грав. Але у жодному разі не збираюся фінально вказувати, що робити тренерському штабу – чи намагатися утримати обидвох на полі, чи кимось жертвувати, і тоді ким самим. Відповідальні за результат не журналісти і не вболівальники, пам’ятаєте ж?
Просто хочеться, щоб збірна грала у свій найкращий футбол – і без різниці, які футболісти у цей футбол грають на полі.
Фото: Rolf Vennenbernd/dpa, скриншот трансляції MEGOGO, інфографіка Tribuna.com
Інші пости блогу
